Рішення № 89388971, 22.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2020 року м. Київ № 640/5484/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомГромадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (відповідач-1) Державної міграційної служби України (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України, в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати наказ №301 від 07.09.2018 Управління Державної міграційної служби України в Київській області про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №03-19 від 29.01.2019, яким відхилено скаргу на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне Управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сомалі ОСОБА_1 , відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем лише формально досліджено інформацію щодо країни-походження позивача та не виконано положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН. При цьому, за твердженням представника позивача, влада Сомалі не здатна забезпечити захист позивачеві від загрози переслідувань, жорстокого ставлення та систематичного порушення прав людини, які у тому числі вчиняються органами державної влади.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2019 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено сторонам строк для подання відзивів, відповіді на відзиви та заперечення.

03.05.2019 від представника відповідачів через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що на основі всебічного вивчення матеріалів особової справи ОСОБА_1 можна зазначити, що заявник не обґрунтував наявність достовірних, правдоподібних, а також переконливих фактів щодо особистої неможливості перебування на території країни походження. Під час перебування на Батьківщині та поза межами країни своєї громадянської належності заявник не зазнавав жодних переслідувань за ознаками раси, національності та громадянства (підданства). Заявником не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів країни походження, що унеможливлювало б його перебування на території країни походження. За твердженням представника відповідачів, позивач не приймав участі у жодній релігійній, політичній, військовій чи громадській організації, утисків на Батьківщині за релігією не зазнавав. У зв`язку з наведеним представником відповідачів наголошено на тому, що відсутні підстави вважати, що заявник має обґрунтовані підстави стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій останнім додатково наголошено на обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області та Державної міграційної служби України про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши наявні у матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, громадянин Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 16.08.2018 №177, в якій останнім зазначено, що у країні-походження (Сомалі) у заявника були проблеми з терористичним угрупуванням « Аль-Шабаб », оскільки представники останньої змушували заявника воювати на їх стороні, у зв`язку з чим заявник був змушений покинути країну-походження.

За результатами розгляду справи громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 , на підставі письмового висновку головного спеціаліста відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Сесенюти Ю.Ф. від 07.09.2018, Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області винесено наказ від 07.09.2018 №301 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сомалі ОСОБА_1 », яким, відповідно, відмовлено в оформлені документів для вирішення питання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сомалі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У свою чергу, рішенням Державної міграційної служби України від 29.01.2019 №03-19 відхилено скаргу громадянина Сомалі ОСОБА_1 на наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 07.09.2018 №301 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сомалі ОСОБА_1 .

Вважаючи вказані наказ від 07.09.2018 №301 та рішення від 29.01.2019 №03-19 протиправними та таким, що підлягають скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (тут і надалі - Закон №3671-VI у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із визначенням, наведеним в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним у п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.п. 4 та 6 ч. 1 ст. 6 Закону №3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Приписами ч.ч. 1-7 ст. 8 Закону №3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

У разі подання законним представником дитини, розлученої із сім`єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви.

За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку.

Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов`язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Так, зі змісту оскаржуваного наказу від 07.09.2018 №301 вбачається, що позивачу було відмовлено оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначений наказ прийнятий на підставі висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 07.09.2018.

Відповідно до вказаного висновку, в цілому явище примусового вербування місцевого населення угрупуванням «Аш-шабаш» присутнє у Сомалі. Однак, виходячи з інформації, що міститься у доповіді EASO, широкомасштабне вербування відбувається тільки на територіях, повністю контрольованих Аль-шабаб. Докази того, що антиурядові формування здійснюють примусове вербування в свої ряди на неконтрольованих нею територіях, відсутні. Кількість випадків примусового вербування в ряди АШ із застосуванням насильства незначна. Крім того, про сприятливу та безпечну ситуацію у регіоні, де проживав заявник, говорить і те, що він має належний рівень оплати праці, оскільки при виїзді з Сомалі зміг сплатити кошти, щоб дістатись України, а те, що, за словами заявника, до Ефіопії він їхав у складі інших мігрантів, свідчить про заздалегідь запланований та організований характер поїздки. Вказане, як наголошено у розглядуваному висновку, вказує на те, що заявник належить до категорії мігрантів - осіб, які за причинами, що не містяться у законодавстві про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, добровільно залишають свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, така особа є економічним мігрантом. Водночас, заявник покинув Сомалі та прибув до України з метою пошуку кращої долі, а також звернувся за захистом задля легалізації свого перебування на території України. На підставі викладеного, посадовою особою Управління Державної міграційної служби України в Київській області зроблено висновок про те, що заявник не навів жодної аргументації своїм побоюванням у разі повернення на Батьківщину, які б ґрунтувались на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими, тобто вони не відповідають вимогам п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI.

Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідає, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.

Також, суд зазначає, що до приїзду в Україну позивач перебував на території декількох третіх безпечних країн (Ефіопія, Російська Федерація) і мав нагоду звернутися з приводу отримання відповідного статусу до органів державної влади цих країн.

Частина 22 ст. 1 Закону №3671-VI дає визначення терміну «третя безпечна країна», згідно з яким, це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, позивач мав нагоду звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні постійного проживання.

Позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наявності підстав для прийняття органом міграції відповідного рішення. Інші доводи позивача, покладені в обґрунтування позовних вимог, вказаного не спростовують та протилежного не доводять.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про правомірність наказу Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 07.09.2018 №301 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та, як наслідок, про правомірність рішення Державної міграційної служби України від 29.01.2019 №03-19, яким відхилено скаргу на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, позовні вимоги зобов`язального характеру, у силу п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, є похідною від розглянутих вище, а тому окремому задоволенню не підлягають.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову в їх задоволенні у повному обсязі.

Керуючись статтями 77, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог громадянина Федеративної Республіки Сомалі ОСОБА_1 (відомості щодо РНОКПП та адреси проживання чи перебування відсутні) до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А), Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок