Рішення № 89388742, 21.05.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року справа № 580/4017/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Придніпровського відділу Державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання дій незаконними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

16.12.2019р. до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Придніпровського відділу Державної виконавчої служби м.Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати незаконними дії відповідача при створенні постанови ВП №60639340 та трьох документів на її основі;

- скасувати постанову ВП №60639340 та три документи, створені на її основі, а справу закрити.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що державним виконавцем протиправно ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат виконавчого провадження та виклик державного виконавця, що прийняті на підставі виконавчого листа №580/2322/19 виданого Черкаським окружним адміністративним судом 04.10.2019р. Позивачем зауважено, що виконавче провадження відкрито за відсутності заяви стягувача про примусове виконання. Крім того, зазначено, що державним виконавцем, при відкритті виконавчого провадження, порушено триденний строк на його відкриття та не надано позивачу строк для самостійного виконання рішення суду у відповідності до ч.2 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження». Також зазначено, що у зв`язку із відсутністю заяви стягувача про примусове виконання, державним виконавцем протиправно прийнято постанови про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат виконавчого провадження та виклик державного виконавця, оскільки від їх виконання позивач звільнений, як особа з інвалідністю 2 групи.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

21.05.2020р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому державний виконавець просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В обгрунтування позиції зазначено, що виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого документа, що надійшов з Черкаського окружного адміністративного суду, у строки та у відповідності до вимог Закону України “Про виконавче провадження”. Крім того, зазначено, що прийняті постанови про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат виконавчого провадження а також виклик державного виконавця здійснено на підставі та в межах зазначеного закону та зазначено про відсутність положень законодавства, відповідно до яких особи з інвалідністю 2 групи звільняються від стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, у зв`язку із чим зазначив про необгрунтованість позовних вимог, в задоволенні яких просив відмовити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

19.11.2019р. старшим державним виконавцем Придніпровського відділу Державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Теліженко В.О. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60639340 з виконання виконавчого листа №580/2322/19, виданого 04.10.2019р. Черкаським окружним адміністративним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штраф у сумі 576,30 грн.

Крім того, 19.11.2019р. старшим державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП №60639340 прийнято постанови про стягнення з ОСОБА_1 57,63 грн. виконавчого збору, та про стягнення з ОСОБА_1 110,44 грн. витрат виконавчого провадження.

29.11.2019р. старшим державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП №60639340 здійснено виклик, яким зобов`язано ОСОБА_1 з`явитись до державного виконавця 02.12.2019р.

Вважаючи ухвалені старшим державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат виконавчого провадження а також виклик державного виконавця такими, що винесені з порушенням закону, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. №1404-VIII, зі змінами та доповненнями, далі - Закон №1404-VIII), а також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5 (далі - Інструкція №512/5), що визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно вказаного Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону №1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII, передбачено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Приписами статті 5 Закону №1404-VIII, визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII, встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:

1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;

4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;

5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Таким чином, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема й у разі якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Розглянувши адміністративний позов по суті спору, суд зазначає наступне.

Як вбачається судом із матеріалів справи, зокрема, виконавчого листа №580/2322/19, виданого 04.10.2019р., на підставі ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 30.09.2019р., відповідно до якої до ОСОБА_1 застосовано захід процесуального примусу у вигляді штрафу.

Відповідно до ч.5 ст. 149 КАС України, ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Стягувачем за таким виконавчим документом є Державна судова адміністрація України.

Згідно ч.6 ст. 382 КАС України, ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, направляється для виконання до державної виконавчої служби. З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.

Таким чином, оскільки судом видано виконавчий лист №580/2322/19 від 04.10.2019р. на підставі ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 30.09.2019р., та направлено до органу Державної виконавчої служби у відповідності до вимог КАС України, а виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону №1404-VIII, зокрема й у разі якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом, суд вважає необґрунтованими посилання позивача про протиправність спірної постанови про відкриття виконавчого провадження у зв`язку із відсутністю заяви стягувача про примусове виконання, оскільки у випадку стягнення з особи штрафу застосовується інша процедура виконання рішення суду, яка не передбачає подачу стягувачем заяви про примусове виконання.

Щодо посилань позивача, що державним виконавцем, при відкритті виконавчого провадження, порушено триденний строк на його відкриття та не надано позивачу строк для самостійного виконання рішення суду у відповідності до ч.2 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження», суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст. 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до відмітки проставленої на супровідному листі від 04.10.2019р. №580/2322/19/4785/19, відповідачем отримано виконавчий лист №580/2322/19 - 18.11.2019р.

Так, суд зазначає, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження у строк встановлений ч.5 ст. 26 Закону №1404-VIII. Крім того, суд звертає увагу, що посилання позивача про те що державним виконавцем не надано позивачу строк для самостійного виконання рішення суду у відповідності до ч.2 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження» не має достатнього підгрунтя, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. №606-XIV, втратив чинність 05.01.2017р., на підставі Закону №1404-VIII. Чинною, на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, редакцією Закону №1404-VIII не передбачено встановлення державним виконавцем строку для самостійного виконання рішення суду.

Щодо правомірності прийняття державним виконавцем постанови про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат виконавчого провадження та виклик державного виконавця, суд зазначає наступне.

Позивач зазначає, що зазначені постанови та виклик є протиправними, оскільки від їх виконання позивач звільнений, як особа з інвалідністю 2 групи.

У відповідності до положень ч.ч.1,2,4 ст. 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

При цьому, умови за якими виконавчий збір не стягується встановлені ч.5 ст. 27 Закону №1404-VIII. Суд зазначає, що положення ч.5 зазначеної статті не містять положень, якими особи з інвалідністю 2 групи звільняються від стягнення виконавчого збору.

Так, суд звертає увагу, що державний виконавець прийнявши 19.11.2019р. постанову про відкриття виконавчого провадження, цієї ж дати, 19.11.2019р. прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню (57,63 грн.).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, державним виконавцем вирішено питання про стягнення виконавчого збору з боржника у відповідності до приписів встановлених ст. 27 Закону №1404-VIII.

Щодо позовної вимоги про скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню врегульовані також Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (в редакції з 05.10.2016р.).

Відповідно до п. 2 Розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1-4, 6, 7 і 9 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону. У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до частин першої, другої та дев`ятої розділу І наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2830/5 "Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року №1300/29430 (далі - Наказ №2830/5), до видів витрат виконавчого провадження відносяться - виготовлення документів виконавчого провадження: папір, копіювання, друк документів, канцтовари; пересилання документів виконавчого провадження: конверти, знаки поштової оплати (марки), послуги маркувальної машини, послуги поштового зв`язку; послуги за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону №1404-VIII плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

Відповідно до частин першої, другої розділу ІІ Наказу №2830/5 розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах.

Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта".

Згідно наказу Міністерства юстиції України від 24.03.2017р. № 954/5 "Про встановлення розміру плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження", плата за користування системою становить 69,00 грн. за кожне відкрите виконавче провадження.

З огляду на аналіз вказаних положень законодавства, суд зазначає, що витрати виконавчого провадження - це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції, друк документів тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника, безвідносно до того чи виконано рішення боржником у добровільному порядку.

Також суд з аналізу мотивувальної частини оскаржуваної постанови доходить висновку, що вона містить детальний розрахунок здійснених відповідачем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження, який затверджено Наказом №2830/5, при цьому Закон №1404-VIII не покладає на державного або приватного виконавця обов`язок документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 27.06.2019р.(справа №750/7050/17).

З урахуванням зазначеного, суд також зазначає про безпідставність доводів позивача у частині щодо звільнення позивача, як особи з інвалідністю 2 групи від стягнення витрат виконавчого провадження, оскільки Законом №1404-VIII таких пільг не визначено.

Щодо правомірності здійсненого державним виконавцем виклику, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно п.14 ч.3 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

Відповідно до ч.5 ст. 19 Закону №1404-VIII, боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Таким чином, у відповідності до положень Закону №1404-VIII, виклик фізичних осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні є правом державного виконавця, відтак суд доходить висновку про відсутність у діях державного виконавця, при здійсненні виклику позивача, ознак протиправності, оскільки він здійснений з метою виконання боржником рішення суду та в межах наданих Законом №1404-VIII повноважень.

З урахуванням вищевказаного, суд доходить висновку про те що зазначені позивачем, в обгрунтування позовних вимог, обставини не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи по суті.

Посилання позивача, щодо протиправності дій судді Руденко А.В., при накладенні на позивача штрафу та дій при зазначенні відомостей у виконавчому листі судом, при розгляді даної справи, не можуть бути взяті до уваги, оскільки предметом розгляду даної справи є правомірність дій та рішень державного виконавця.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд вважає спірні постанови про відкриття виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження та виклик державного виконавця такими, що прийняті в межах, спосіб та на підставі повноважень наданих відповідачу Законом, в зв`язку з чим суд доходить висновку про необгрунтованість позовних вимог, в задоволенні яких необхідно відмовити.

У відповідності до положень ч.5 ст. 139 КАС України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доказів понесення відповідачем судових витрат до суду не надано, в зв`язку із чим судові витрати не підлягають розподілу.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 241-246, 255, 263, 295, КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя М.А. Білоноженко