Рішення № 89388401, 22.05.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2020 р. Справа № 480/1843/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,

представника позивача - Лепишка О.І.,

представника відповідача - Деркачова А.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Путивльського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми), третя особа - Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою (а.с.38-43) до Путивльського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) (далі - відповідач, Путивльський РВ ДВС), в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову №59528080 від 20 липня 2019 року «Про відкриття виконавчого провадження», винесену Путивльським РВ ДВС.

Свої вимоги мотивував тим, що виходячи з аналізу ст.ст. 307, 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу зупиняє її примусове виконання до розгляду відповідної скарги.

Так, відмітив, що станом на момент винесення оскаржуваної постанови строк сплати штрафу по постанові про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення від 20 січня 2019 року не настав. Вказав, що розгляд апеляційної скарги проводився Другим апеляційним адміністративним судом у відсутність сторін, повний текст постанови Другого апеляційного адміністративного суду був складений 10 липня 2019 року, а отриманий позивачем 16 липня 2019 року. При цьому, позивач 30 липня 2019 року добровільно сплатив штраф в розмірі 510,00 грн. (в межах п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення).

Відтак, вважає, що у зв`язку з оскарженням позивачем постанови про застосування адміністративного стягнення у виді штрафу, перебіг строку для її добровільного виконання був зупинений в силу вимог статті 307 КУпАП України, а відтак відкриття виконавчого провадження є неправомірним та передчасним.

Ухвалою суду від 13.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін з урахуванням особливостей розгляду даної категорії справ, передбачених ст. ст. 268, 269, 270-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, судове засідання призначено на 23.04.2020 (а.с.51-52).

Представник відповідача надіслав до суду відзив на позовну заяву (а.с.56-58), в якому зазначив, що позовна заява не обґрунтована та безпідставна, виходячи з того, що 11.07.2019 за заявою стягувача ДПП УПП у Житомирській області через Головне територіальне управління юстиції у Сумській області надійшла на виконання постанова НК №348573 від 20.01.2019 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в подвійному розмірі 1020грн., яка відповідала вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», тому у державного виконавця підстави у не прийнятті до виконання постанови були відсутні, та у зв`язку з чим 20.07.2019 було відкрито виконавче провадження.

Вважає, що оспорювана ОСОБА_1 постанова про відкриття виконавчого провадження від 20.07.2019 по виконавчому провадженню №59528080 винесена у відповідності та з дотриманням вимог ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» з зазначенням всіх відповідних даних.

У задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Ухвалами суду від 21.04.2020 та від 27.04.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було відмовлено (а.с.101,119).

Ухвалою суду від 23.04.2020 до участі у розгляді справи було залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції (далі - УПП у Житомирській області) та у зв`язку з чим в судовому засіданні оголошено перерву до 30.04.2020 (а.с.107).

27.04.2020 представником відповідача подано додаткові пояснення (а.с.112,137-138), в яких, з посиланням на постанову Верховного суду України від 05.10.2016 у справі №3-698гс16, відмітив, що при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження було враховано положення ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» за приписами яких після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Враховуючи, що вперше УПП у Житомирській області звернулось із заявою 25.03.2019, вдруге 23.05.2019, представник відповідача вважає, що оскаржувана постанова прийнята у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Також наголосив, що на момент відкриття виконавчого провадження, виконавцю не було відомо ні про сплату штрафу, ні про оскарження в суді постанови, прийнятої УПП у Житомирській області.

29.04.2020 представником позивача було подано заперечення на додаткові пояснення представника відповідача (а.с.121-122), в яких відмітив, що твердження представника відповідача з посиланням на постанову Верховного суду України щодо не зарахування часу, що минув до переривання строку, до нового строку є хибним, оскільки на момент прийняття оскаржуваної постанови застосуванню підлягали норми ст. 12 Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ в редакції від 01.06.2016, що набула чинності 17.01.2017, а стара редакція Закону України «Про виконавче провадження» на той момент вже втратила чинність. У зв`язку з чим, вважає, що відповідачем порушено ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» щодо прийняття до виконання виконавчого документа, по якому минули строки пред`явлення до виконання.

Ухвалою суду від 30.04.2020 було продовжено строк для подання пояснення щодо позову та за клопотанням представника третьої особи відкладено розгляд справи на 12.05.2020 (а.с.125).

04.05.2020 представником УПП у Житомирській області були надані пояснення, в яких представник відмітив, що постанову про накладення штрафу позивач отримав 20.01.2019, позов про її оскарження подав 31.01.2019, тобто з пропуском строку на оскарження постанови, а відтак, УПП у Житомирській області було здійснено звернення до виконавчої служби щодо примусового стягнення штрафу, визначеного постановою, у зв`язку з його несплатою добровільно (а.с.141).

12.05.2020 в судовому засіданні було оголошено перерву до 21.05.2020, у зв`язку з витребування додаткових доказів у третьої особи.

Представник третьої особи в судове засідання, повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи (а.с.148) не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи вимоги ч.3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважав можливим здійснювати розгляд справи у відсутності представника третьої особи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позові та запереченнях на додаткові пояснення.

Представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, а також матеріали виконавчих проваджень, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В судовому засіданні встановлено, що 20 січня 2019 року т.в.о. заступника командира роти № 2 батальйону УПП в Житомирській області Департаменту патрульної поліції Грибом Олексієм Володимировичем відносно ОСОБА_1 було прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії НК №348573, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00грн. (а.с.65). Дану постанову позивач отримав в день її прийняття, що підтверджується його підписом на відповідній постанові (а.с.65).

Позивач, вважаючи вищезазначену постанову протиправною, звернувся з позовом до Путивльського районного суду Сумської області, рішенням якого від 07.05.2019 у справі №584/128/19 ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позову про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення (а.с.8-10).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.07.20149 у справі №584/128/19 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Путивльського районного суду Сумської області від 07.05.2019 - без змін (а.с.11-14). Дану постанову позивач отримав 16.07.2019, що підтверджується копією конверта з зазначенням номеру відправлення та копією поштового реєстру про отримання кореспонденції (а.с.15,16).

11.07.2019 до відповідача через Головне територіальне управління юстиції у Сумській області (далі - ГТУЮ у Сумській області) надійшла заява старшого інспектора ВАП УПП в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про примусове виконання постанови серії НК 348573 від 20.01.2019 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в подвійному розмірі 1020 грн. (а.с.64,66).

20.07.2020 старшим державним виконавцем Путивльського РВДВС ГТУЮ у Сумській області Деркачовим А.Ф. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №59528080 з приводу примусового виконання постанови серії НК 348573 від 20.01.2019, виданої УПП в Житомирській області про стягнення штрафу з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 1020грн. (а.с.68). Вказаною постановою, крім іншого, стягнуто з боржника, ОСОБА_1 , виконавчий збір у розмірі 102грн.

Також, одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, 20.07.2019 старшим державним виконавцем Путивльського РВДВС ГТУЮ у Сумській області Деркачовим А.Ф. було винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №59528080, якою стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 102,00грн. (а.с.70).

Вказані постанови про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору були надіслані позивачу листами від 20.07.2019 (а.с.67,69).

30.07.2019 позивачем після апеляційного оскарження був сплачений штраф у розмірі 510грн., накладений постановою серії НК 348573 від 20.01.2019, що підтверджується копією квитанції (а.с.18).

08.08.2019 та 08.11.2019 позивач звертався з заявами до відповідача, в тому числі про закриття виконавчого провадження, відкритого оскаржуваною постановою (а.с.19,71,76), до яких додавалась і копія квитанції про сплату штрафу (а.с.74), та докази отримання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 10.07.20149 у справі №584/128/19, однак, у задоволенні поданих заяв відповідачем було відмовлено (а.с.20,75,80).

Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, регламентується Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ), відповідно до ст.1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; справедливості, неупередженості та об`єктивності (ст. 2 Закону №1404-VІІІ).

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

При цьому частиною четвертою статті 4 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Відповідно до пункту 1 частини першої та частини п`ять статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення та не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч.1 ст.299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно із ч.1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Представник позивача наполягає на тому, що відповідач передчасно відкрив виконавче провадження, оскільки тривала процедура оскарження прийнятої третьою особою постанови, а відтак він мав час на добровільну сплату штрафу протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Дійсно відповідно до ч.ч2-4 ст. 299 КУпАП при оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною першою статті 307 цього Кодексу.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Як було встановлено в судовому засіданні, позивач оскаржував постанову УПП у Житомирській області серії НК 348573 від 20.01.2019 в судовому порядку та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а рішення Путивльського районного суду Сумської області від 07.05.2019 у справі №584/128/19 про відмову у задоволенні позовних вимог - без змін (а.с.11-14).

При цьому, як встановлено судом, позивачем 30.07.2019 було сплачено суму штрафу у розмірі 510,00грн. згідно постанови УПП у Житомирській області серії НК 348573 від 20.01.2019, що підтверджується дублікатом чека банківської установи від 11.03.2020 (а.с.18,74) - протягом 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення, тобто у строк, визначений ч.1 ст. 307 КУпАП.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст. 291 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.

Як встановлено судом, постанова серії НК 348573 від 20.01.2019 отримана позивачем в день її прийняття, про що свідчить особистий підпис Ігумнова В.В. (а.с.65), а отже, у відповідності до наведених вище норм КУпАП набрала законної сили саме 20.01.2019.

Оскільки позивачем протягом 15 днів з дня отримання постанови штраф сплачено не було, УПП в Житомирській області направило дану постанову на примусове виконання.

Як вбачається з досліджених матеріалів виконавчого провадження, та з пояснень представників сторін, станом на час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не володів інформацією щодо оскарження виконавчого документа у судовому порядку. Протилежного позивачем не доведено і судом не встановлено.

Про оскарження постанови позивач повідомив відповідача вперше лише листом від 08.08.2019, тобто вже після відкриття виконавчого провадження (а.с.71).

За змістом пункту 2 частини першої статті 34 Закону №1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Тобто, боржник у виконавчому провадженні у разі оскарження в судовому порядку виконавчого документа, не позбавлений права ініціювати перед судом питання про зупинення стягнення на підставі такого виконавчого документа.

Щодо зазначення в постанові УПП в Житомирській області серії НК 348573 від 20.01.2019 дати набрання нею законної сили - 30.01.2020, суд зазначає, що в рамках даної адміністративної справи позивачем не оскаржуються дії УПП в Житомирській області щодо зазначення в постанові серії НК 348573 від 20.01.2019 датою набрання нею чинності 30.01.2019 та направлення її до органу виконавчої служби для примусового виконання, - що виключає можливість надання судом правової оцінки таким діям третьої особи.

Враховуючи вищевикладене, суд не приймає доводи представника позивача про передчасність відкриття виконавчого провадження, у зв`язку з оскарженням постанови серії НК 348573 від 20.01.2019.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 19 вересня 2019 року у справі №580/1547/19.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (ч.2 ст.12 Закону №1404-VIII).

Тобто, за змістом наведених норм можна дійти висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення може бути звернена до виконання лише протягом трьох місяців з наступного дня після набрання нею законної сили. В разі пропуску цього строку постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню.

При цьому, як вже зазначалось вище, постанова серії НК 348573 від 20.01.2019, в силу ч.2 ст. 291 КУпАП набрала законної сили 20.01.2019, проте пред`явлена до виконання була лише заявою від 03.07.2019, яка надійшла до відповідача 11.07.2019 (а.с.64), тобто понад три місяці, передбачені ст. 12 Закону №1404-VIII.

Відтак, враховуючи, постанова серії НК 348573 від 20.01.2019 була пред`явлена УПП у Житомирській області до виконання з пропуском встановленого строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, стягувачем не повідомлялось про оскарження такої постанови та про таке оскарження відповідачу відомо не було, на переконання суду, у відповідача були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження за наявності підстав для повернення виконавчого документу відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VІІІ.

Представник відповідача та третьої особи в обґрунтування своєї позиції посилаються на ст. 12 Закону №1404-VIII, відповідно до ч.4 якої строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються, у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Даною нормою передбачено два випадки, коли строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються і одна з них - пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Дійсно, як встановлено в судовому засіданні стягувачем неодноразово подавалась постанова серії НК 348573 від 20.01.2019 до примусового виконання, - спершу заявою від 25.03.2019 (надійшла до відповідача 01.04.2019), вдруге - заявою від 23.05.2019 (надійшла до відповідача 27.05.2019 (а.с.131,133). Однак, постанова двічі поверталась без прийняття до виконання повідомленнями від 10.04.2019, отриманого стягувачем 16.04.2019 (а.с.132,156) та від 29.05.2019 (а.с.134).

Тобто, з дня набрання законної сили (20.01.2020) та до пред`явлення постанови серії НК 348573 від 20.01.2019 до виконання втретє вже в липні 2019р., навіть з врахуванням строків пред`явлення виконавчого документа до виконання, минуло більше ніж 3 місяці.

Представник відповідача, обґрунтовуючи свою позицію посилається також на постанову Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №3-698гс16, висновки якого ґрунтувались на ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV, та стверджує, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Однак, посилання представника відповідача на вказану постанову Верховного Суду України суд не приймає до уваги враховуючи наступне.

Дійсно відповідно до ст.23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV, який втратив чинність з 05.10.2016, у зв`язку з прийняттям Закону №1404-VIII, було передбачено, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Однак, станом на момент прийняття оскаржуваної постанови вже діяв Закон №1404-VIII. При цьому нормою ст.12 Закону №1404-VIII, яка визначає строки пред`явлення виконавчих документів до виконання та переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, вже не передбачено зарахування до нового строку часу, що минув до переривання.

Єдині виключення передбачені ч.5 ст. 12 Закону №1404-VIII, на яку посилається представник третьої особи, відповідно до якої у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Однак, постанова серії НК 348573 від 20.01.2019 двічі була повернена з тих підстав, що постанова не відповідала вимогам Закону №1404-VIII, тобто з інших підстав, ніж ті, що зазначені в ч.5 ст.12 Закону №1404-VIII, а відтак зазначені вище посилання представника третьої особи суд не приймає до уваги.

Доводи представника третьої особи про те, що позивач оскаржив постанову про накладення штрафу з пропуском встановленого строку, суд не приймає до уваги, оскільки, строки оскарження такої постанови не впливають в даному випадку на правомірність прийняття оскаржуваної постанови. Питання строку звернення до суду повинно було бути предметом дослідження у справі №584/128/19, а не у справі про оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження. Крім того, нормами ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку, а як вбачається з ухвали (а.с.160) судом не встановлювався факт пропуску строку позивачем на звернення з позовом до суду.

Відтак, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог Закону №1404-VIII, вона не відповідає критеріям правомірності, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вказані норми, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань в рахунок повернення суму судового збору в розмірі 840,80грн., сплачених позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції від 18.03.2020 (а.с.7).

Разом з тим, позивачем також було заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00грн. В якості підтвердження фактичного здійснення вказаних витрат, надано: копію договору про надання юридичних послуг та правової допомоги від 11.02.2020 (а.с.22-23), копію ордеру (а.с.25), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.26), а також квитанцію від 18.03.2020 на суму 3000,00грн. (а.с.24).

Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України ).

Згідно із ч.3-7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв`язку між сплаченими позивачем адвокату коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

В даному випадку матеріали справи містять договір (а.с.22-23), відповідно до предмета якого зазначено, що адвокат зобов`язується надавати клієнту консультації з питань адміністративного та цивільного права, організовувати ведення претензійно-правової роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом, надати клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності. Вартість послуг адвоката становить 3000грн. (п.п.1.1, 4.1 договору).

Тобто, як свідчить предмет договору, клієнтом сплачується 3000грн. за надання адвокатом послуг різностороннього характеру, що включає не лише консультації з питань адміністративного, а й цивільного права, представництво не лише в суді, а й в інших органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності. Зі змісту договору неможливо встановити які саме були попередньо опрацьовані матеріали та надані консультації, та чи стосуються вони предмета позову. В договорі не зазначено, яку саме справу чи з приводу оскарження якого рішення надається правова допомога. При цьому, акта приймання-передачі адвокатських послуг, який хоч і складається, згідно умов договору (п.2.4) на прохання клієнта, однак, який міг би деталізувати обсяг наданих послуг, суду надано не було. Відтак неможливо оцінити обсяг витраченого на дані послуги адвокатом часу, а отже і їх вартість.

Також в матеріалах справи відсутні докази направлення адвокатом Лепишко О.І. будь-яких адвокатських запитів, пов`язаних із цією справою. При цьому в договорі не зазначено ні загальної кількість часу і на підготовку позовної заяви та погодинної оплати, відтак неможливо встановити окремо кількість витраченого часу на підготовку позову адвокатом та його участь у судових засіданнях.

З огляду на зазначене, а також відсутність доказів щодо деталізації обсягу наданих послуг та їх вартості, суд приходить до висновку, що заява позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Путивльського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) (41500, Сумська область, м.Путивль, вул.Князя Володимира, буд.50, код ЄДРПОУ 34264668), третя особа - Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції (10031, м. Житомир, вул. Покровська, 96, код ЄДРПОУ 40108646) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Путивльського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції про відкриття виконавчого провадження №59528080 від 20.07.2019.

Стягнути з Путивльського районного відділу державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління юстиції (м. Суми) (41500, Сумська область, м.Путивль, вул.Князя Володимира, буд.50, код ЄДРПОУ 34264668) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 840грн. 80коп. (вісімсот сорок грн.80коп.).

В задоволенні стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя І.Г. Шевченко