Рішення № 89388245, 21.05.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 травня 2020 року м. Рівне №460/3713/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, у якому просить суд:

визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Харитонової Галини Володимирівни Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради №49464224 від 31.10.2019 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень;

зобов`язати провести державну реєстрацію припинення обтяження квартири, що розташована: АДРЕСА_1 , а саме: Тип обтяження: «арешт нерухомого майна», реєстраційний номер обтяження: «3065825», Зареєстровано: «05.04.2006 14:51:03 за №3065825 реєстратором: Перша Рівненська державна нотаріальна контора, АДРЕСА_2 , (0362) 6344-33», Підстава обтяження: «ухвала, б/н, 23.03.2006, Рівненський міський суд, суддя С.Дужич (справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна)», Об`єкт обтяження: «квартира, адреса: АДРЕСА_1 , Заявник: «Рівненський ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що їй на праві особистої приватної власності належить квартира АДРЕСА_3 . Дане нерухоме майно вона набула виконуючи умови кредитної угоди на будівницт во квартири, укладеної 04.09.2001 з Рівненським регіональним відділенням Фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Квартира перебувала у заставі до повної виплати нею обумовленої угодою суми коштів. Восени 2019 року, знімаючи заборону на вказане нерухоме майно по виконанню договору застави від 31.03.2003, позивач дізналася про те, що на квартиру актуальне ще одне обтяження, а саме у вигляді арешту нерухомого майна під реєстраційним номером обтяження: 3065825, яке проведено 05.04.2006 Першою Рівненською державною нотаріальною конторою. За відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна підставою обтяження визначено: «ухвала, б/н, 23.03.2006, Рівненський міський суд, суддя С.Дужич (справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна)». Оскільки у зазначеній справі ще у 2007 році було винесено рішення на її користь, а відтак підстави для обтяження відпали, то вона звернулася до відповідача із заявою про проведення державної реєстрації припинення обтяження відповідного нерухомого майна. Однак рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно №49464224 від 31.10.2019 їй було відмовлено у державній реєстрації припинення обтяження. Вказане рішення вважає необґрунтованим і безпідставним з огляду на що просить скасувати його в судовому порядку із зобов`язанням відповідача припинити відповідне обтяження її майна.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву (а.с.48-52), в якому вказав, що державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Харитонова Г.В. приймаючи за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 рішення №49464224 від 31.10.2019 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень діяла у повній відповідності до вимог ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому підстави для скасування вказаного рішення відсутні. Зокрема, позивач надала державному реєстратору рішення Рівненського міського суду від 03.03.2007 у справі №2-267, яким в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя було відмовлено, а також ухвалу Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 24.04.2007 про залишення рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, у судовому рішенні, всупереч вимог статті 214 ЦПК України (в редакції, чинній на дату прийняття відповідного судового рішення) не вирішено питання наявності підстав для скасування заходів забезпечення позову. Таким чином подані позивачем документи не давали змоги здійснити державну реєстрацію припинення арешту належного їй нерухомого майна. Також покликаючись на дискреційні повноваження відповідача у відповідній сфері, сторона відповідача наполягала на безпідставності позовних вимог в частині зобов`язання провести державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна.

Ухвалою суду від 04.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 11.03.2020, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати, суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті.

В судове засідання 19.05.2020 сторони не прибули, подали клопотання про розгляд справи у їх відсутність (а.с.132-133).

Дослідивши позовну заяву та відзив на позов, з`ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з урахуванням такого.

Суд встановив, що ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності належить квартира АДРЕСА_3 (а.с.23).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на вказане нерухоме майно актуальним є обтяження у вигляді арешту нерухомого майна під реєстраційним номером обтяження: 3065825, яке проведено 05.04.2006 Першою Рівненською держаною нотаріальною конторою; підстава обтяження: «ухвала, б/н, 23.03.2006, Рівненський міський суд, суддя С.Дужич (справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна)» (а.с.24-25).

Рішенням Рівненського міського суду (суддя Дужич С.П.) від 03.03.2007 у справі №2-267 в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя відмовлено (а.с.19-21).

Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 24.04.2007 вказане рішення залишено без змін (а.с.22).

Отримавши у архіві Рівненського міського суду посвідчені копії вказаних рішень та пересвідчившись у тому, що в даній справі окремого процесуального документу про зняття арешту з квартири суддею винесено не було, 31.10.2019 позивач звернулась до відповідача із заявою про проведення державної реєстрації припинення обтяження відповідного нерухомого майна (а.с.66-75).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Харитонової Галини Володимирівни Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради №49464224 від 31.10.2019 ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації припинення обтяження, арешту нерухомого майна на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 . Підставою для відмови зазначено, що подані документи, а саме: рішення Рівненського міського суду від 03.03.2007 у справі №2-267 та ухвала Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 24.04.2007 у справі №22-509/2007, не дають змоги встановити припинення обтяження, а відтак не дають можливості здійснити державну реєстрацію припинення арешту вищевказаного нерухомого майна (а.с.76).

Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам сторін суд зазначає таке.

Що стосується підсудності спору.

За правилами п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В свою чергу, за визначенням, яке міститься у п.2 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір – це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Розгляд позовних вимог особи, яка була заявником щодо реєстраційних дій до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень належить до юрисдикції адміністративних судів, при умові, що позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій чи рішень державного реєстратора і відсутній спір щодо права власності на відповідне майно.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №820/4146/17. Крім цього, від даного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступила і у постанові від 04.09.2018 по справі №823/2042/16.

Окремо суд зауважує, що при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії та або рішення державного реєстратора з приводу реалізації останнім повноважень, наданих йому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004 і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Наведене в повній мірі відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц.

У даній справі встановлено, що нерухоме майно: квартира АДРЕСА_3 належить позивачу на праві особистої приватної власності і дане право ніким не оспорюється. Не виникає також і жодного приватноправового спору між позивачем та обтяжувачем прав на відповідне майно. Спір також не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб.

Враховуючи наведене вище та беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними діями/рішенням відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) відповідача при здійснення функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підлягає перевірці адміністративним судом.

Що стосується суті спору.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV від 01.07.2004 який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

За визначенням, що наведене у п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження – це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав (ст.3 Закону).

Обтяження речових прав на нерухоме майно, зокрема, у вигляді арешту, підлягає державній реєстрації (п.1 ч.1 ст.4 Закону).

За вимогами ст.12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі. Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав.

Відповідно до ст.6 Закону, організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

В свою чергу, підстави для державної реєстрації прав чітко визначені у статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, за правилами частини другої цієї статті, державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:

1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили;

2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно;

3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна;

4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката;

6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном;

7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Судом встановлено, що позивач звертаючись до відповідача із заявою про припинення обтяження щодо її майна подала засвідчену належним чином копію рішення Рівненського міського суду (суддя Дужич С.П.) від 03.03.2007 у справі №2-267 про відмову ОСОБА_2 в позові до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя разом з ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 24.04.2007 в цій справі про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки у вказаному судовому рішенні відсутня вказівка про припинення обтяження речового права на нерухоме майно, накладеного ухвалою цього ж суду від 23.03.2006 в порядку забезпечення відповідного позову, суд дійшов висновку, що державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Харитонова Г.В. приймаючи за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 рішення №49464224 від 31.10.2019 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, діяла у повній відповідності до вимог ст.10, 24 та 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно жодних підстав для скасування зазначеного рішення у суду немає. Також з огляду на це та на наявність дискреційних повноважень у суб`єкта владних повноважень, у суду немає жодних підстав для того, щоб зобов`язувати його до вчинення певних дій.

Разом з тим, судом достеменно встановлено, що на даний час відсутні будь-які правові підстави для існування обтяження – арешту квартири АДРЕСА_3 , що належить позивачу на праві особистої приватної власності.

Так, в рамках забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя суддею Рівненського міського суду С.П.Дужичем, який розглядав справу №2-267, 23.03.2006 винесено ухвалу про арешт майна - квартири, АДРЕСА_3 .

Вказане обтяження було зареєстроване в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна під реєстраційним номером обтяження: 3065825, яке проведено 05.04.2006 Першою Рівненською держаною нотаріальною конторою і залишається актуальним.

Рішенням Рівненського міського суду від 03.03.2007 у справі №2-267 встановлено, що ОСОБА_1 та Антиков В.В ОСОБА_3 перебували у шлюбі з жов тня 1993 року по квітень 2003 року. 17 серпня 2001 року ОСОБА_1 сплатила 2714 грн. перший внесок на житлове молодіжне будівництво, а 04 вересня 2001 року, з ме тою поліпшення житлових умов вона уклала кредитну угоду на будівницт во квартири по АДРЕСА_1 в сумі 83389 грн. Згідно п. 6.1 даної угоди збудоване житло передавалось у влас ність ОСОБА_1 , як стороні по зазначеній угоді, а не у спільну су місну власність сім`ї. Крім того, ОСОБА_2 підтвердив в судовому засіданні, що він ніяких коштів на сплату внесків та забо ргованості по кредиту не надавав, і не заперечив, що ОСОБА_1 про водила дані виплати з особистих коштів. 20 січня 2003 року, ОСОБА_1 отримала у власність трикімнатну квартиру загальною площею 71,8 м2, а житлова складає 39,0 м2. На підставі ст.57 Сімейного кодексу України, за якою особистою власністю дружини є майно набуте нею у шлюбі, але за кошти набуті нею особисто, а також після фактичного припинення шлюбних відносин, та з врахуванням того, що позивач ОСОБА_2 не довів що зазначена вище квартира придбана на спі льні кошти, суд зробив висновок, що спірне майно, квартира АДРЕСА_3 , не є спільною сумісною власністю подружжя, а тому й відмовив ОСОБА_2 в позові про поділ майна подружжя.

Вказане рішення набрало законної сили відповідно до ухвали Колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 24.04.2007, а тому встановлені ним обставини звільнені від доказування.

За правилами ч.1 ст.214 Цивільного процесуального кодексу України ( в редакції, яка діяла на час винесення судового рішення у справі №2-267), під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При цьому, за вимогами п.4 ч.1 ст.215 Цивільного процесуального кодексу України, у резолютивній частині рішення зазначається: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить на користь того, що скасування заходів забезпечення позову здійснювалося не в рішенні суду по суті спору, а за окремим процесуальним документом – ухвалою.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, приймаючи рішення від 03.03.2007 у справі №2-267 про відмову в позові, який до цього був забезпечений арештом майна, суддя Рівненського міського суду ухвалу про скасування заходів забезпечення позову не виносив.

Як за вимогами Цивільного процесуального кодексу України в чинній редакції, так і за вимогами Цивільного процесуального кодексу України в редакції, що діяла до викладення його в новій редакції згідно із Законом №2147-VIII від 03.10.2017, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 152 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, що діяла впродовж 2007 року) передбачався такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на майно, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

При цьому, за правилами ч.5 ст.153 Цивільного процесуального кодексу України (у відповідній редакції) про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення.

А відповідно до ч.ч. 3 - 6 ст.154 Цивільного процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. Особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів. Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову. Якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Системний аналіз вказаних норм свідчить на користь того, що заходи забезпечення позову, вжиті судами в цивільних справах до викладення Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції згідно із Законом №2147-VIII від 03.10.2017, припиняли свою дію з дня набрання законної сили рішенням суду про відмову у відповідному позові. При цьому, суд міг, але не був зобов`язаний виносити в такому випадку окрему ухвалу про скасування таких заходів.

Відповідно до цього, заходи забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, вжиті ухвалою судді Рівненського міського суду С.П.Дужича від 23.03.2006, у вигляді арешту нерухомого майна - квартири, АДРЕСА_3 , фактично принилися ІНФОРМАЦІЯ_2 – з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №2-267 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, яким позивачу було відмовлено у позові повністю.

Відповідно, жодної правової підстави для продовження дії арешту відповідного нерухомого майна наразі немає.

В той же час, запис про обтяження зберігається в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у розділі Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна і на сьогоднішній день позивач позбавлена можливості отримати рішення державного реєстратора про припинення такого обтяження.

Таким чином арешт нерухомого майна - квартири, АДРЕСА_3 , накладений ухвалою судді Рівненського міського суду С.Дужича від 23.03.2006, підлягає скасуванню адміністративним судом не зважаючи на відсутність факту протиправності у діях та рішеннях відповідача в даній справі, позаяк за правилами ч.4 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Також за правилами ч.ч.1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод №1 від 20.03.1952, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Як і поняття «цивільних прав і обов`язків», концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Стаття 1 Першого протоколу, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідних заходів, спрямованих на захист права власності (рішення ЄСПЛ «Броньовський проти Польщі»). У кожній справі, в якій іде мова про порушення вищезгаданого права, суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між загальною суспільною потребою та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (рішення «Спорронг та Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 а також рішення «Брумареску проти Румунії»).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини, а у випадку позбавлення власності, встановлені обмежень на користування нею чи в інших подібних випадках справедливість вимагає, щоб особам, які постраждали, було надано право оскаржувати рішення уряду з питань позбавлення власності, встановлення контролю за її використанням і було надане відшкодування (рішення ЄСПЛ у справах: «Максименко та Герасименко проти України» від 16.05.2013, «Андрій Руденко проти України» від 21.12.2010, «Сук проти України» від 10.03.2011, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, «Новоселецький проти України» від 22.02.2005).

Згідно з п.10 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може застосувати будь-який спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є скасування арешту нерухомого майна - квартири, АДРЕСА_3 , накладеного ухвалою судді Рівненського міського суду С.Дужича від 23.03.2006.

Таким чином позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача документально підтверджені витрати по сплаті судового збору (а.с.5) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради (33028, м.Рівне, Майдан Просвіти, 2, код ЄДРПОУ 39111404) задовольнити частково.

Скасувати арешт на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_3 , накладений відповідно до ухвали судді Рівненського міського суду С.Дужича від 23.03.2006 (тип обтяження: «арешт нерухомого майна», реєстраційний номер обтяження: «3065825», зареєстровано: «05.04.2006 14:51:03 за №3065825 реєстратором: Перша Рівненська державна нотаріальна контора, Рівненська обл., м.Рівне, Майдан Незалежності, 7, (0362) 6344-33», підстава обтяження: «ухвала, б/н, 23.03.2006, Рівненський міський суд, суддя С.Дужич (справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна)», об`єкт обтяження: «квартира, адреса: АДРЕСА_1 , Заявник: « ІНФОРМАЦІЯ_3 »).

В решті позову – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради судові витрати по сплаті судового збору в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином, строк на апеляційне оскарження рішення суду продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст рішення складений 21 травня 2020 року.

Суддя Нор У.М.