Рішення № 89388167, 22.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7256/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення, -

В С Т А Н О В И В:

03.09.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17.08.2018 року № 300-18, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні.

Рішенням ДМСУ від 31 грудня 2014 р. № 781-14 Позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року по справі № 815/874/15 скасовано рішення ДМСУ № 781-14 від 31.12.2014 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнанйя біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Разом з цим рішенням Державної міграційної служби України від 17.08.2018 року № 300-18 позивачу знову було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач зазначає, що він є громадянином Сірійської Арабської республіки, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач є мешканцем міста Хомс, який на сьогоднішній день майже зруйнований. На початку подій в Сирії приймав участь у мирних акціях протестів щодо незаконних дій представників органів державної влади. Представники спецслужб Сирії переслідували всіх хто проявляв незадоволення діями влади, зокрема Позивача, через що він був змушений покинути країну в пошуках захисту. Інформація по країні походження підтверджує обґрунтованість зазначених побоювань. Позивач зазначає що він має цілком обґрунтовані підстави для визнання біженцем в Україні, а його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З наведених підстав позивач вважає протиправним оскаржуване рішення у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 року зазначений адміністративний позов був залишений без руху, а позивачу було надано строк на усунення недоліків.

У зв`язку з не усуненням недоліків ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2019 року позовну заяву було повернуто позивачу.

Постановою п`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року по справі № 420/7256/19, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою судді від 23.03.2020 року відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову відповідач зазначає, що перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування на території України та подальшого документування.

З матеріалів особової справи позивача спостерігається, що ним не були надані жодні документальні докази власного ймовірного переслідування у випадку повернення на Батьківщину. Також, під час проведення протоколів співбесід, позивач не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.

Посилання позивача на ситуацію в країні громадянської належності позивача не є підставою для надання додаткового захисту в Україні, приймаючи до уваги відсутність конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разій його повернення на Батьківщину. Спостерігаєтсья можливість застосування альтернативи внутрішнього переміщення у випадку відмови позивача повертатися до місця свого колишнього проживання на території Сирії.

Безпідставним є посилання позивача на те, що інформація по країні походження підтверджує наявність у нього цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у разі повернення до Сирії

З ІКП очевидним є факт того, що більша частина регіону та безпосередньо м. Хама знаходяться в оперативному тилу та на великій відстані від лінії розмежування, що свідчить про неможливість проведення на цій території активних бойових дій та вказує на фактичну відсутність можливості зазнати невибіркового насилля в результаті таких дій позивачем у випадку повернення на Батьківщину.

При цьому твердження позивача про запеклий внутрішній збройний конфлікт ґрунтується на застарілій інформації по країні походження позивача (датованій 2016-2017 роками). Крім того, доповідь УВКБ ООН з прав людини не є законодавчим актом чи джерелом права, що засвідчує обов`язок національних судів щодо індивідуального розгляду питань стосовно існування обґрунтованих побоювань особи, що при поверненні в країну свого походження, або якщо це особа без громадянства, то в країну свого колишнього місця проживання, вона зіткнеться з реальним ризиком нанесення серйозної шкоди чи насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Відповідно до інформацію по країні походження 90% території Сирії звільнено від терористів ІГ. Ситуація в Сирії з перемир`ям значно покращилась, йде процес повернення мешканців до свої будинків, до перемир`я приєдналися вже 2211 населених пунктів.

Проведеним аналізом матеріалів особової справи позивача можливо визначити безпідставність побоювань зазнати переслідувань через висловлювання свого негативного ставлення відносно діючої влади Сирії, шляхом прийняття участі в мітингах.

Таким чином, аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з Сирії з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності він не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того необхідно зазначити, що з матеріалів справи спостерігається, що позивач одружився з гр. України у 2017 році. Враховуючи вищевказані підстави, позивач має право на отримання дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до положень ЗУ «Про імміграцію».

З вищезазначеного випливає, що наданий елемент клопотання не приймається ДМС України як причина звернення за міжнародним захистом через неправдоподібність отриманих пояснень та неможливість їхнього обґрунтування з боку особи, що вказує на необґрунтованість та вигаданість історії переслідування.

Беручи до уваги вищенаведене, відповідач вважає, що оскаржуване рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Від представника позивача надійшли письмові пояснення, які фактично є відповіддю на відзив, в яких зазначено, що висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно позивача складений з порушенням вимог Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця і додаткового захисту і скасування рішення про витання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідачем у Висновку наведена інформація по країні походження, яка не відноситься до жодного належного джерела зазначеного у пункті 1.2. Правил. У Висновку зазначені Відповідачем джерела, не є інформаційними звітами про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, як нього вимагає пункт 1.2. Правил.

Міграційною службою не враховано інформацію на країні походження, яка підтверджує наявність підстав для визнання Позивача особою, яка потребує додаткової о захисту.

Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) є авторитетною міжнародною спеціалізованою організацію з питань біженців, яка займається, зокрема, збором та аналізом інформації по країнам походження. ДМСУ зобов`язана використовувати зазначену інформацію відповідно ДО норм пунктів 1.2, 5.1 Правил.

Безпідставними є посилання відповідача на можливість внутрішнього переміщення у Сирії у місця не охоплені конфліктом, проте розвиток ситуації у Сирії є непередбачуваним.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирії, народився у м. Хама (населений пункт Хорбенавсіхі ), країна постійного проживання - Сирія, національність - араб, освіта - вища, військовозобов`язаний, у період з 1999 року по 2001 рік проходив службу в армії. На батьківщині працював адвокатом у власній адвокатській конторі " Юрист Суліман Альхарбутлі " протягом 2004-2012 років, не був членом політичних, громадських, молодіжних чи військових організацій.

На територію України позивач потрапив 29.08.2013 року авіарейсом Амман (Йорданія) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна) на підставі національного паспорта № НОМЕР_1 та одноразової візи типу С № Y03070040 . З країни постійного проживання вибув 16.02.2012 року автобусом Хамс-Дамаск -Дара, транзитом через Йорданію. 12.06.2012 року прибув до Саудівської Араві (м. Джетта) де перебував протягом 10 місяців. 05.12.2012 року виїхав до м. Амман (Йорданія) де перебував 8 місяців. 29.08.2013 року авіарейсом потрапив до України.

З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24.11.2014 року, Управлінням у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок щодо відмови позивачу у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту.

Державною міграційною службою України за результатами розгляду особової справи ОСОБА_1 , було прийнято рішення № 781-14 від 31.12.2014 року, яким підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та вирішено відмовити заявнику у визнанні його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року по справі № 815/874/15, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2015 року, скасовано рішення ДМСУ № 781-14 від 31.12.2014 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнанйя біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зі змісту постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року по справі № 815/874/15 вбачається наступне: «Доводи відповідача не є достатніми доказами для винесення рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки на думку суду, відповідачем зазначені обставини достовірно не перевірені, що не відповідає приписам ст. 10 Закону України № 3671-VI від 08.07.2011 року щодо всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В матеріалах справи відсутнє спростування можливості застосування до позивача нелюдського поводження у разі його повернення на батьківщину, як і відсутнє посилання на можливість спокійного проживання позивача у разі повернення на територію країни громадянського походження у даний час, коли на території Сирії загострився військовий конфлікт.

Відповідач при розгляді заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, повинен був врахувати, що не зважаючи на факт прибуття позивача в Україну легально на підставі паспорта та з метою провідати братів, які проживають та працюють на території України, на теперішній час має побоювання повернення у Сирію, у зв`язку з військовими подіями, які відбуваються на території країни його громадянської належності.

Висновок УСБ ГУ ДМС України в Одеській області від 24.11.2014 року не містить належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, з урахуванням того, що відповідачем не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, оскільки у вказаному висновку відповідач сам вказує, що на даний час у Сирії йдуть військові дії. Також у висновку відсутні належні дослідження щодо підстав надання особі додаткового захисту, не досліджена в повному мірі інформація щодо загрози життю позивача у разі його повернення до Сирії на даний час через військовий конфлікт в країні…»

Рішенням Державної міграційної служби України №48-15 від 14.09.2015 року, на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року по справі № 815/874/15 було зобов`язано Головне управління ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України.

Наказом Головного управління ДМС в Одеській області №187 від 06.10.2015 року прийнято рішення повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1 .

За результатами розгляду документів, щодо надання ОСОБА_1 статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 14.07.2018 року про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до вищезазначеного висновку, загальна ситуація в Сирії та зокрема в рідному для шукача захисту регіоні, регіоні останнього та постійного проживання, як вбачається з ІКП, поступово вирішується за безпосередньою участю міжнародної спільноти та дій державної влади САР Спостерігається повернення місцевих жителів, які раніше були вимушені покинути свої домівки до вказаних місцевостей. Ситуація в країні громадянської належності позивача не є підставою для надання додаткового захисту в Україні, приймаючи до уваги відсутність конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі його повернення на Батьківщину. Спостерігається можливість застосування альтернативи внутрішнього переміщення у випадку відмови позивача повертатися до місця свого колишнього проживання на території Сирії. Аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з Сирії з позиції надання міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності він не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Аналізом матеріалів особової справи та інформації по країні громадянського походження заявника можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті у контексті підстав для надання додаткового захисту в Україні, згідно визначення п.13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також, не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину. Проведеним аналізом не просліджується взаємозв`язок між наявними збройними конфліктами в Сирії та можливим існуванням доведеної та обґрунтованої загрози життю, свободі чи безпеці особи у разі її добровільного повернення, приймаючи до уваги і ситуацію з ІКП про фактичне звільнення всієї території САР від незаконних збройних формувань та сприяння державної влади САР, а також міжнародної спільноти щодо відновлення інфраструктури та покращення умов для проживання мирних мешканців, з огляду на факти массового повернення місцевих мешканців до регіонів, які раніше їм довелось покинути у зв`язку з проведенням бойових дій.

Рішенням Державної міграційної служби України від 17.08.2018 року №300-18, з посиланням на п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підтримано висновок Головного управління ДМС в Одеській області та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Частиною 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Разом з цим, директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися під час судового засідання з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

При цьому, заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

При цьому, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Таким чином, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заслуговує довіри. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. У цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, вказаний вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Суд встановив, що підставою виїзду позивача з країни постійного проживання до України у 2013 році було бажання відвідати братів, які проживають на території України майже 15 років та займаються тут бізнесом.

При зверненні до ДМС України позивач зазначив, що наразі не має наміру повертатися до Сирії через загрозу зазнати переслідувань у зв`язку з проведенням бойових дій на території Сирії.

Суд встановив, що висновки ДМС України, які стали підставою для відмови у наданні позивачу міжнародного захисту містять інформацію про країну походження позивача, проте суд зазначає, що ця інформація не свідчить про суттєве поліпшення безпечної ситуації в Сирії.

Разом з цим наявна інша загальновідома інформація про країну походження позивача:

30.01.2019 року: https://news.un.org/ru/story/2019/01/1348162 - згідно даних координатора надзвичайної допомоги ООН і заступника Генсека з гуманітарних питань Марка Локок люди опиняються на вулиці під снігом і крижаним дощем, мільйони живуть в напівзруйнованих війною будівлях без електрики і тепла;

28.02.2019 року: https://news.un.org/ru/story/2019/02/1350002 - згідно даних Гейр Педерсен , Спеціального посланника Генерального секретаря ООН по Сирії, конфлікт в Сирії ще дуже далекий від завершення - значні території як і раніше непідконтрольні уряду; ІГІЛ, за його словами, може відродитися. Близько половини жителів країни змушені були покинути свої будинки. 80 відсотків сирійців живуть за межею бідності, 12 мільйонів потребують гуманітарної допомоги;

11.04.2019 року: https://news.un.org/ru/story/2019/04/1352991 - Відповідно до даних старшого гуманітарного радника Спеціального посланника ООН по Сирії Наджат Рочді конфлікт в Сирії триває вже дев`ятий рік, і сирійці, як і раніше потребують гуманітарної допомоги, в ряді районів тривають бойові дії, а в провінції Ідліб існує ймовірність ескалації конфлікту, що може привести до катастрофічних гуманітарних наслідків. З лютого свої будинки залишили 106 тисяч осіб, 190 осіб було вбито в результаті ескалації бойових дій;

04.06.2019 року: https://www.dw.com/uk/ - В ООН заявляють про сотні тисяч біженців у сирійському Ідлібі. У сирійській провінції Ідліб спостерігається стрімке зростання кількості біженців. Про це в вівторок, 4 червня, повідомили у Всесвітній продовольчій програми ООН у Женеві. До цього призвело загострення конфлікту між сирійськими урядовими військами та їхніми союзниками й загонами опозиційних до режиму Башара Башара Асада груп, котрі контролюють цей регіон. З початку квітня поточного року в Ідлібі не менш ніж 300 тисяч людей були змушені залишити свої домівки через посилення збройного протистояння, зазначають експерти ООН. Багато хто з тих, хто намагався врятуватися від конфлікту, шукали притулку в переповнених таборах для біженців, передає агенція новин dpa. Представник Всесвітньої продовольчої програми ООН Ерве Верхузель також засудив навмисні підпали полів з ячменем та пшеницею чи городиною, які, за його даними, здійснюють бійці опозиційних груп. З іншого боку, постійні бомбардування урядовими силами не дають селянам своєчасно зібрати урожай чи засіяти поля. "Руйнування полів - це неприйнятно", - наголосив Верхузель. На тлі ускладнення гуманітарної ситуації в ООН оголосили плани збільшити продовольчу допомогу для регіону. Якщо раніше вона була розрахована на 700 тисяч осіб, то тепер її розширять до 820 тисяч. Загалом у рамках Всесвітньої продовольчої програми ООН щомісячну допомогу в Сирії отримують близько 3,5 мільйона людей, наголошують у організації. Як повідомлялося, з квітня цього року війська сирійського правителя ОСОБА_6 за підтримки своїх російських та іранських союзників розпочали інтенсивні бомбардування об`єктів сирійської опозиції в провінції Ідліб. У Дамаску запевняють, що таким чином ведуть боротьбу проти ісламістів, котрі домінують у деяких районах цієї непідконтрольної сирійському уряду провінції. Натомість спостерігачі наводять численні факти потрапляння бомб та ракет в об`єкти цивільної інфраструктури, в тому числі лікарні;

16.10.2019 року: https://www.dw.com/uk/ - РБ ООН застерігає від погіршення гуманітарної ситуації в Сирії. Рада Безпеки ООН у середу, 16 жовтня, застерегла щодо ризиків значного погіршення гуманітарної ситуації на північному сході Сирії. При цьому в заяві, яку РБ ООН одноголосно ухвалила за зачиненими дверима після свого другого з початку турецького вторгнення до Сирії засідання, немає згадки про воєнні дії Анкари проти курдських повстанців, повідомляє агенція Reuters. Разом з тим члени Ради Безпеки ООН "висловлюють глибоке занепокоєння через ризики розосередження терористів" угруповання "Ісламська держава" територією Сирії на тлі ситуації, яка склалася;

11.10.2019 року: https://dt.ua/international/erdogan-znayshov-dzherelo-miru-326095_.html - Безпекова ситуація в Сирії знову загострюється. 9 жовтня Туреччина розпочала нову військову кампанію на території цієї держави. Операція "Джерело миру" може не лише похитнути той крихкий баланс сил, який встановився останніми роками між основними сторонами громадянського конфлікту, а й спричинити далекосяжні геополітичні наслідки.

03.02.2020 року: https://news.un.org/ru/story/2020/02/1371782 - З початку року понад 50 медичних установ в Сирії були змушені призупинити роботу в зв`язку з активізацією бойових дій на північному заході країни. Всесвітня організація охорони здоров`я надає допомогу 800 тисячам місцевих жителів, проте масові переміщення людей ще більше ускладнюють ці операції.

18.02.2020 року: https://news.un.org/ru/story/2020/02/1372701 - «Надмірна жорстокість» і «жах». Так охарактеризувала Верховний комісар ООН з прав людини Мішель Бачелет ситуацію на північному заході Сирії, де розгортається справжня гуманітарна криза: табори для переселенців переповнені; жінки і діти ночують під відкритим небом; мирне населення тепер піддається обстрілу навіть в притулках.

Суд зазначає, що відповідач не врахував під час прийняття оскаржуваного рішення, той факт, що за час відсутності позивача у країні його походження суттєво змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації в Сирії.

Той факт, що позивач прибув на територію Україну ще в 2013 році, не спростовує того, що ситуація в країні його походження на даний момент є небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, про його наміри залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення. Враховуючи вищевикладене, ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому суд враховує те, що позивачу не може бути наданий статус біженця, оскільки за матеріалами особової справи не вбачається переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, позивач виїхав з країни походження легально, він не зазначав про будь-які переслідування щодо нього або членів його родини, тощо, однак, є всі умови для надання позивачу додаткового захисту.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку що рішення Державної міграційної служби України від 17.08.2018 року № 300-18, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є протиправним та належить до скасування.

При прийнятті рішення по цій справі суд враховує той факт, що позивачу раніше відмовлено в наданні статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, проте рішенням суду таке рішення відповідача скасовано та його зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про надання такого статусу, однак, Державною міграційною службою України за результатами повторного розгляду заяви прийняте таке ж саме рішення про відмову у визнанні його біженцем, або особою, яка потребує додаткового статусу, а тому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимога про зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту належить до часткового задоволення шляхом зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту права позивача є належним та достатнім в даному випадку.

Решта доводів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовна заява належить до часткового задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 17.08.2018 року № 300-18, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук.

.