Рішення № 89388066, 21.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2447/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385), в якій позивач просила:

визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за №4121 від 29.10.2019;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняти рішення за наслідком розгляду заяви про призначення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є громадянкою України та постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччині. Позивач звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, проте Рішенням №4121 від 29.10.2019 відповідачем у призначенні пенсії відмовлено з підстав відсутності паспорта громадянина України або посвідки на постійне місце проживання на території України.

Позивач вважає відмову у призначенні пенсії протиправною, у зв`язку з чим звернулася з даним позовом до суду.

Ухвалою судді від 22.04.2020 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду у відповідності до положень ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

04.05.2020 року від Відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого, представник Відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що позивачем не було надано паспорт громадянина України або посвідку на постійне місце проживання в Україні, у зв`язку з чим право на призначення пенсії відсутнє. При цьому відповідач зазначив, що до стажу не зараховано періоди роботи з 24.08.1987 по 26.01.1998 в Одеській середній школі № 83, оскільки на печатці не зазначено код ОКПО. Виходячи з вищенаведеного, відповідач вважає, що дії управління є правомірними та повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України та постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччині.

Позивач через свого представника звернулась до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області з заявою від 01.08.2019 року № 4121 щодо призначення пенсії за віком, до якої, серед іншого, було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Рішенням управління від 06.03.2020 № 4121 (взамін рішення про відмову № 4121 від 29.10.2019) позивачу відмовлено у призначення пенсії. В якості підстав для відмови в рішенні зазначено, що позивачем не надано паспорт громадянина України або посвідку на постійне місце проживання в Україні. Крім того, в рішенні зазначено, що загальний стаж позивача складає 21 рік 06 місяців і до стажу не зараховано періоди роботи з 24.08.1987 по 26.01.1998 в Одеській середній школі № 83, оскільки на печатці не зазначено код ОКПО.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі – Порядок №22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно п.1.7 Порядку №22-1, днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Згідно п.2.9 Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до п.2.2 Порядку №22-1, за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Згідно п.4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до ст.5 Закону України “Про громадянство України” документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Позивач є громадянином України, що підтверджується документом, визначеним у ст. 5 Закону України “Про громадянство України”.

При цьому позивачем було надано всі необхідні документи для призначення пенсії, передбачені п. 2.1. Порядку №22-1.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також суд враховує рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, згідно висновків якого виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відмова в призначенні пенсії з підстав не надання паспорту громадянина України або посвідки на постійне місце проживання в Україні є протиправною, оскільки позивачем було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон в якій наявна відмітка про місце постійного проживання.

Стосовно неврахування до страхового стажу періодів роботи з 24.08.1987 по 26.01.1998 в Одеській середній школі № 83, оскільки на печатці не зазначено код ОКПО, суд зазначає наступне.

Відповідно до матеріалів справи позивач, на виконання приписів п.п. 2.1 п. 2 Розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, надав до пенсійного органу документ про стаж – трудову книжку.

Суд зазначає, що достовірність документів, наданих позивачем та наявних в матеріалах пенсійної справи, не викликає сумніву, а протилежного відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, у встановленому порядку не доведено.

Крім цього, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 64 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” територіальні органи Пенсійного фонду України мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.

Суд зазначає, що відповідачем не було вжито достатніх дій для перевірки правильності даних, наведених у трудовій книжці позивача.

В свою чергу позивачем з свого боку, як особою, яка звертається з заявою про призначення пенсії, було дотримано усі вимоги чинного на момент подачі заяви законодавства.

При цьому позивач не може нести відповідальність за дії посадових осіб, відповідальних за внесення записів до трудової книжки.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини.

Так, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch V. The United Kingdom " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS V. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки. Призначення пенсії є дискрецією пенсійного органу.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

З урахуванням викладеного суд вважає необхідним застосувати вимоги ч.4 ст.245 КАС України, якою встановлено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, вимоги позивача належать до часткового задоволення шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.03.2020 № 4121 (взамін рішення про відмову № 4121 від 29.10.2019) та, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за віком та прийняти рішення за наслідком розгляду заяви про призначення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту права позивача є належним та достатнім в даному випадку.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем, за звернення до суду з даним адміністративним позовом, було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 06.03.2020 № 4121 (взамін рішення про відмову № 4121 від 29.10.2019).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву про призначення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за віком та прийняти рішення за наслідком розгляду заяви про призначення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук.

.