Ухвала суду № 89387948, 22.05.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/3762/20

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

22 травня 2020 року

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Сасевич О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, із вимогами:

-визнати протиправною бездіяльність Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо невиплати різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання ОСОБА_1 обов`язків першого заступника начальника - начальник слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року;

-зобов`язати Львівське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення, у зв`язку із різницею в посадових окладах між посадовим окладом першого заступника начальника - начальник слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області та посадовим окладом першого заступника начальника - начальник слідчого відділення Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області під час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника - начальник слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року в сумі 1400,00 грн.;

-стягнути з Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виплати різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника - начальник слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року при звільненні з органів внутрішніх справ, з 05.11.2015 року по день постановлення рішення у справі.

Вивчивши позовну заяву, суддя вважає, що вона не відповідає вимогам ст.ст.160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України), а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, виходячи з наступного.

Згідно з ч.3 ст.161 КАС України, до позовної заяви надається документу про сплату судового збору, або документ, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.87 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

У свою чергу, правові засади справляння судового збору, платники, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон).

Згідно ч.1 ст.2 Закону, платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством (ч.1 ст.3 Закону).

Відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня 2020 року - 2102 гривень.

Так, зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачем заявлено, у тому числі, позовну вимогу про стягнення з Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати різниці в посадових окладах під час тимчасового виконання обов`язків першого заступника начальника - начальник слідчого відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за період з 01.04.2013 року по 23.10.2013 року при звільненні з органів внутрішніх справ, з 05.11.2015 року по день постановлення рішення у справі.

При цьому, на підтвердження сплати судового збору позивачем не долучено до матеріалів позовної заяви платіжного документа про сплату судового збору.

Як вказує позивач у позовній заяві, він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Проте, такі висновки позивача є помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Суддя зазначає, що для встановлення наявності чи відсутності підстав для застосування приписів пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» в даному випадку необхідно визначити, чи входить середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати, у справах про стягнення якої позивачі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), а стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці» та не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16.

При цьому, відсутність відповідного платіжного документа про сплату судового збору свідчить про неналежне виконання позивачем вимог КАС України при зверненні до суду з означеним позовом.

Тож, за подання до суду позову, який містить вимогу майнового характеру позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірах, що передбачені частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» та у кореспонденції із положеннями ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», визначивши попередньо суму, яка підлягає до стягнення, за наступними реквізитами: отримувач коштів - УК у Залізничному районі м.Львів/Залізничний/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38007594; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача UA978999980313101206084013003; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу: «судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Львівський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ (суду, де розглядається справа). Крім того, слід зауважити, що інформація щодо реквізитів сплати судового збору за подання позовних заяв до Львівського окружного адміністративного суду є загальнодоступною та оприлюднена на офіційних веб-сайтах Львівського окружного адміністративного суду і «Судова влада України».

Згідно п.п.5, 8 ч.1 ст.160 КАС України, в позовній заяві зазначаються: виклад обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; докази, що підтверджують вказані обставини; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).

Зі змісту позову вбачається, що фактично спірні правовідносини виникли у період з 2013 року по 2015 рік, однак позивач не зазначив коли та за яких обставин йому стало відомо про порушене право та не надав жодних підтверджуючих цьому доказів.

Відповідно до п.6 ч.5 ст.160 КАС України, в позовній заяві зазначаються відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору.

Всупереч цьому, позивачем не повідомлено суд про вжиття заходів досудового врегулювання спору, зокрема, чи звертався він у період, коли дізнався про порушене право із заявами щодо непроведення повного розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Отже, суддя вважає, що вищенаведене унеможливлює вирішити питання про відкриття провадження у справі, а тому позовну заяву належить залишити без руху та встановити позивачу строк для усунення її недоліків.

Керуючись ст.ст.160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

У Х В А Л И В :

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій, стягнення середнього заробітку.

Надати позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в мотивувальній частині ухвали - п`ять днів з дня отримання копії ухвали.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу (представнику позивача).

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Суддя Сасевич О.М.