Рішення № 89387914, 14.05.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.006109

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Крутько О.В.,

за участю секретаря судового засідання Лізогуб В.В.,

представника позивача Скочипця А.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК» (далі ТОВ «БРОК», позивач) до Головного управління ДПС у Львівській області (далі ГУ ДПС у Львівській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «БРОК» звернулося з позовом у якому просить:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №000040510 від 24.09.2019 року;

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №000041510 від 24.09.2019 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з ТОВ «Овертрейд компані» не відповідають фактичним обставинам, посилання в акті на те, що господарські взаємовідносини з вказаним контрагентом є фіктивними в частині особи, яка їх виконувала, а тому первинні документи, якими оформлено виконання цих операцій виключно для отримання податкової вигоди, містять недостовірну інформацію і не можуть вважатися первинними документами у розумінні бухгалтерського, а тим більше податкового обліку не підтвердженні належними доказами. На думку позивача, висновки акту перевірки не відповідають нормам податкового законодавства, базуються на припущеннях і не підтверджуються доказами, натомість у позивача наявні всі первинні бухгалтерські документи, які спростовують твердження висновки контролюючого органу, що наведені в акті перевірки від 22.08.2019 №1214/13-01-14-13/20833498.

Також, позивач вказав на те, що можливі порушення податкового та іншого законодавства з боку контрагента не можуть бути підставою для висновку про аналогічні порушення з боку позивача, а тому віднесення сум грошових коштів до податкового кредиту, на його думку, є обґрунтованим та правомірним, а спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що реальність вчинення спірних господарських операцій між ТОВ «БРОК» та ТОВ «Овертрейд компані» не підтверджується, роботи не виконувались, лише формально оформлювались первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податкового кредиту.

Відповідач також зазначає, що перерахування ТОВ «БРОК» коштів ТОВ «Овертрейд компані» за відсутності реального постачання послуг не може зменшувати фінансовий результат до оподаткування.

Наявність у позивача лише документів, які відповідно до податкового законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих ТОВ «Овертрейд компані» податкових накладних, сама по собі не є підставою для їх включення до складу валових витрат та податкового кредиту, якщо судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Також, звертає увагу суду на те, що позивачем не надано доказів наявності у контрагента трудових та матеріальних ресурсів, обладнання, інструменту для здійснення даної господарської операції.

Таким чином, господарські операції позивача з ТОВ «Овертрейд компані» є фіктивними в частині особи, яка їх виконувала, а тому первинні документи, якими оформлено виконання цих операцій виключно для отримання податкової вигоди, містять недостовірну інформацію і не можуть вважатися первинними документами у розумінні бухгалтерського, а тим більше податкового обліку, у зв`язку з чим вважає висновки акту перевірки обґрунтованими та підстав для скасування спірних рішень не вбачає.

Ухвалою від 21.11.2019 року залишено позовну заяву без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. 02.12.2019 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 03.12.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 26.12.2019.

26.12.2019 підготовче засідання відкладено на 04.02.2020.

04.02.2020 підготовче засідання відкладено на 27.02.2020.

27.02.2020 підготовче засідання відкладено на 19.03.2020.

Ухвалою від 19.03.2020 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 16.04.2020.

16.04.2020 судове засідання відкладено на 14.05.2020.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив його задоволити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився належним чином, був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

13.05.2020 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи. Суд вважає, що відсутні підстави для відкладення розгляду справи, оскільки представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, а відтак подальший розгляд справи може бути проведений без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази, які мають значення для справи суд встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що посадовими особами ГУ ДФС у Львівській області у період з 09 по 15 серпня 2019р. було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань проведення взаємовідносин із ТОВ «Овертрейд компані» (ЄДРПОУ 41566334) за період грудень 2018 рік, та правомірності їх відображення з податку на додану вартість та податковій декларації з податку на прибуток.

За результатами перевірки складено акт від 22.08.2019 р. № 1214/13-01-14-13/20833498 (т.1 а.с.13-28), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем:

-п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток за 2018 рік у сумі 311460 грн.;

-п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 346066 грн., у тому числі за грудень 2018р. в розмірі 346066 грн.

24.09.2019 р. відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: №000040510 та №000041510.

Не погоджуючись з такими рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд при вирішенні адміністративної справи виходив з наступного.

ТОВ «БРОК», код ЄДРПОУ 20833498, місцезнаходження платника податків: Володимира Великого, буд. 97, корп.0, АДРЕСА_1 .

Видами діяльності позивача є код КВЕД 58.19 Інші види видавничої діяльності;

код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування;

код КВЕД 73.11 Рекламні агентства; код КВЕД 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації (основний); код КВЕД 74.10 Спеціалізована діяльність із дизайну; код КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

З матеріалів справи вбачається, що 25.09.2018 між ТОВ «Овертрейд компані» (виконавець) та ТОВ «БРОК» (замовник) укладено договір про надання послуг №25/09.

Відповідно до п.1.1 Договору, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги, в порядку та на умовах визначених цим Договором.

Відповідно до п.2.1 Договору, згідно до цього Договору, Виконавець надає послуги по виготовленню, монтажу, демонтажу, обслуговуванню рекламного зображення на рекламних конструкціях (носіях) Замовника (власних чи орендованих), послуги з ремонту (відновлення, реєстрації) виготовлення, демонтажу рекламних конструкцій та рекламоносії, інші послуги погоджені із Замовником у період з 01.10.2018 по 31.12.2018р.

Згідно п.3.1 Договору, перелік послуг та їх вартість вказується у додатках до цього договору. При зміні вартості послуг чи виникненні необхідності у послугах, не передбачених у підписаних сторонами додатках до цього договору, сторони укладають нові додатки до договору.

Згідно п.3.2 Договору, вартість та кількість наданих послуг кінцево затверджуються підписанням сторонами акту наданих послуг.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що акт про надання послуг формується за період надання виконавцем послуг з 01.10.2018 р. по 31.12.2018р. та підписується не пізніше 3 календарних дні. Підписання акту сторонами є підтвердженням факту надання послуг виконавцем та прийняття їх замовником.

Замовник здійснює оплату виконавцю після підписання акту про надання послуг та реєстрації податкової накладної в Єдиному Реєстрі податкових накладних. За домовленістю сторін замовник може здійснювати авансові платежі. Повна оплата за надані послуги здійснюється замовником після повного виконання зобов`язання виконавцем (п.3.4 Договору).

Загальна сума договору складається з усіх послуг, наданих виконавцем та прийнятих замовником, що підтверджено підписаними актами здачі-прийняття наданих послуг (п.3.5 Договору).

25.09.2018р. укладено додатки до договору №25/09: додаток №1 та додаток №2.

На виконання умов договору за №25/09 від 25.09.2018 року виконавцем були проведені роботи, про що складено акт №ОУ-479/12 здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкову накладну.

Здійснення оплати за надані послуги підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень. (Том.1, а.с.95-102).

Зазначені документи були надані податковому органу при проведенні перевірки та долучені позивачем до матеріалів справи.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд керувався наступним.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.179 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Підпунктом 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у п.201.1 ст.201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При цьому, п.201.10 ст.201 цього Кодексу передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/ послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам і підписана уповноваженою особою.

Згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно п.135.1 ст.135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 15 “Доходи”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290.

Відповідно до п.п.5, 7 Положення, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV).

Згідно зі ст.1 Закону №996-ХIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч.1 ст.9 вищезазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Між тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

З аналізу вищевказаних положень слідує, що всі господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими і підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Судом встановлено, що у період, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Овертрейд компані». Зазначені операції здійснювались на підставі укладеного договору про надання послуг №25/09 від 25.09.2018 року (додатків до договору).

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.

Суд зазначає, що долучені позивачем до матеріалів справи копії: акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкової накладної, платіжних доручень, які підтверджують факт виконання контрагентом послуг передбачених договором про надання послуг №25/09 від 25.09.2018 року.

Доказів невиконання або неналежного виконання сторонами договору, укладеного між позивачем та контрагентом, чи визнання його недійсними в судовому порядку, податковий орган не представив.

Також позивачем до матеріалів справи долучено, копії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, копію договору на розміщення зовнішньої реклами, копію договору про надання послуг з розміщення реклами на транспорті від 01.11.2017 року, копію оренди зовнішніх площ транспортних засобів під розміщення реклами від 29.08.2018, копія договору про надання послуг від 26.01.2018, копія договору на тимчасове користування місяцями для розміщення рекламних засобів від 31.12.2009, що підтверджує право на використання рекламних конструкцій та транспортних засобів для розміщення реклами (Том 1, а.с.109-250, Том 2, а.с.1-19).

За таких обставин, зважаючи на наявність у позивача належним чином складених та зареєстрованих податкових накладних, підтвердження позивачем наданих послуг, проведення розрахунків, суд вважає доведеною реальність спірних господарських операцій.

Твердження відповідача про відсутність факту реальності господарських операцій спростовуються наявними доказами в матеріалах справи, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та контрагентом у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму задекларованого позивачем податку, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.

При цьому судом встановлено, що на момент укладення договору та вчинення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований, як юридична особа, доказів протилежного відповідачем не надано, відтак підстав не укладення, а також не виконання будь-яких господарських договорів з ним, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Крім того, не виконання податкових обов`язків контрагентом не може бути безумовним свідченням недостовірності даних податкового обліку платника податків, якщо не встановлені обставини, які свідчать про сприяння останнім у такому невиконанні.

Суд зазначає, що відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про нереальність господарських операцій, адже підприємство - постачальник може здійснювати реальні господарські операції та не обов`язково має бути виробником товару (послуги, робіт) і за відсутності дослідження первинних документів підприємства-контрагента висновки про нереальність господарських операцій, обґрунтовані відсутністю трудових та матеріальних ресурсів такого підприємства є передчасними.

Отже, сама по собі відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагента платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб`єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року по справі № 814/1439/17.

Аналогічних висновків суд дотримується при оцінці реальності господарських операцій між ТОВ «БРОК» та ТОВ «Овертрейд компані»

Таким чином, судом в ході розгляду справи не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків.

Щодо правочинів між позивачем та його контрагентом, доречним є застосування доктрини "Ділова мета" (business purpose) та "Реальність господарської операції".

Суть доктрини полягає в тому, що діяльність платника податків не ставиться під сумнів, якщо у неї є розумна ділова мета, крім мінімізації оподаткування. В іншому випадку, податкові наслідки переосмислюються у відповідності з економічною сутністю операцій та такий правочин визнається недійсним. При цьому обов`язок доказування розумного змісту покладається на учасників правочину (Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Halifax…).

Також, Податковий кодексу України не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуги) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків-покупець товарів (послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Суд не бере до уваги доводи відповідача з посиланням на інформацію, що наявна в інформаційно аналітичних базах ДФС відносно контрагента позивача, оскільки вказана інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем і контрагентом. Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями його постачальника чи сприяння ухиленню контрагента від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні в справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди.

Суд зазначає, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов`язань.

В обґрунтування спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність господарських операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних інформації щодо контрагента, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Таким чином, доводи на які посилається податковий орган в акті перевірки щодо нереальності господарських взаємовідносин позивача із вказаним контрагентом не відповідають обставинам справи, та спростовуються доказами наявними в справі та дослідженими під час розгляду справи.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Відповідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не було доведено правомірність прийнятих рішень, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.14, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №000040510 від 24.09.2019 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №000041510 від 24.09.2019 року

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) за рахунок бюджетних асигнувань 13626,36 грн. судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРОК» (код ЄДРПОУ 20833498).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст.295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення виготовлено 22.05.2020.

Суддя Крутько О.В.