Рішення № 89387479, 18.05.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 травня 2020 року м. Ужгород№ 260/559/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Дору Ю.Ю.,

за участі:

секретаря судового засідання - Завидняк А.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідача - Маринець М.В. та Попович І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації про скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації (далі - відповідач, УСЗН Мукачівської РДА), в якій просить: визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації № 20 від 10.02.2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновити ОСОБА_1 на роботі начальника відділу призначення державних допомог Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації; Стягнути з Управління соціального захисту населення мукачівської РДА на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з "11" лютого 2020 р. до дня поновлення на роботі.

Позивач вважає її звільнення з роботи незаконним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Зокрема, зазначає, що відповідачем порушено норми Кодексу законів про працю України.

Ухвалою від 10.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

25 березня 2020 року на адресу суду надійшов відзив Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області (а.с.64-68). Згідно поданого відзиву відповідач вважає безпідставними доводи позивача та просить відмовити у їх задоволенні, оскільки про заплановане вивільнення позивача було повідомлено відповідно до вимог чинного законодавства, і було запропоновано зайняти посаду головного спеціаліста відділу пільг, на яку остання не погодилася, відповідно вважає, що її правомірно звільнено.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила такі задовольнити.

Представники відповідача заперечували проти позовних вимог та просили суд відмовити у задоволенні позову, зокрема, вказав, що під час скорочення пропонували позивачеві посаду головного спеціаліста відділу пільг, проте така відмовилася, а тому її звільнення є правомірним.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що 07.02.2017 позивача призначено на посаду начальника відділу державних соціальних допомог за результатами конкурсу, про що містяться записи у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 01.08.1994 (а.с.10).

Відповідно до Постанови KM У від 25 березня 2014 року №91 (зі змінами та доповненнями) доведено граничну чисельність працівників районних державних адміністрацій, в тому числі підлягає скороченню штат працівників управлінь соціального захисту населення по Закарпатській області на 88 осіб.

Розпорядженням голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 22.11.2019 року № 103-р «Про упорядкування структури і чисельності працівників районних державних адміністрацій» (зі змінами) вбачається, що скорочено працівників Управління соціального захисту населення Мукачівської РДА на 7 штатних одиниць (а.с.а.с.71-76). Розпорядженням голови Мукачівської райдержадміністрації від 06.12.2019 року № 396 зменшено штатну чисельність працівників Управління на 7 штатних одиниць.

Розпорядженням голови Мукачівської райдержадміністрації від 10.12.2019 року № 400 «Про структуру управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації» затверджено структуру Управління.

Встановлено, що на виконання розпоряджень голови Мукачівської райдержадміністрації начальником Управління видано наказ від 10.12.2019 року №25 «Про внесення змін до штатного розпису управління», яким скорочено 7 посад в Управлінні в тому числі і посаду начальника відділу державних соціальних допомог, яку займала позивач.

10.12.2019 управлінням соціального захисту населення надано позивачеві для ознайомлення повідомлення про заплановане вивільнення №01.2-05/1725. Згідно вказного повідомлення позивачеві запропоновано зайняти посаду головного спеціаліста відділу пільг (тимчасово - на період відпустки основного працівника). З вказаним повідомленням позивач ознайомлена 10.12.2019 та зазначила, що не погоджується на переведення (а.с.80).

Наказом начальника управління від 10.02.2020 №20 звільнено ОСОБА_1 10 лютого 2020 року з посади начальника відділу державних соціальних допомог управління соціального захисту населення Мукачівської райдержадміністрації у зв`язку із скороченням штату, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, ч.1 п.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» (а.с.12).

Вказаний наказ позивач вважає протиправним, у зв`язку з чим звернулася з даним позовом до суду.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, є Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

Згідно з частиною першою статті 83 вказаного Закону державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відповідно до статті 43 Закону № 889-VIII підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відповідно до частини третьої цієї ж статті 87 Закону №889-VІІІ процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України. Відповідно до частини 4 якої у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У відповідності до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Пленум Верховного Суду України у Постанові "Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 06.11.1992 роз`яснив, що роботодавець є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявні вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Згідно доказів наявних у матеріалах справи встановлено, що наказом від 10.12.2019 №25 в Управління соціального захисту населення Мукачівської РДА скорочено 7 посад (а.с.а.с.19-20) та, як вбачається з матеріалів справи, при повідомленні про заплановане вивільнення ОСОБА_2 , відповідачем було запропоновано посаду головного спеціаліста сектору управління персоналом (тимчасово - на період відпуски основного працівника) (а.с. 145), а ОСОБА_3 відповідачем одночасно з повідомленням про заплановане вивільнення запропоновано зайняти посаду спеціаліста відділу персоніфікованого обліку (тимчасово - на період відпустки основного працівника) (а.с.146). Отже, позивачу - ОСОБА_1 не було запропоновано всіх наявних вакантних посад.

Як встановлено судом, згідно повідомлення про заплановане вивільнення від 10.12.2019 №01.2-05/1725, відповідачем було запропоновано позивачеві тільки одну посаду головного спеціаліста відділу пільг (тимчасово - на період відпустки основного працівника), а не всі наявні вакантні посади.

Відповідно до приписів статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч.2 ст.74 КАС України обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Системний аналіз вищевказаних норм, якими встановлено обов`язок роботодавця письмово попередити працівника про майбутнє звільнення з одночасною пропозицією всіх вакантних посад, дає підстави для висновку, що пропозиція наявних вакантних посад повинна бути виконана роботодавцем також в письмовій формі та доведена до відома працівника.

В ході судового розгляду справи відповідач не надав суду незаперечних доказів, що одночасно з попередженням про звільнення 10.02.2020 та в подальшому до закінчення двомісячного терміну попередження позивачу були запропоновані всі вакантні посади.

Отже судом встановлено, що відповідачем недотримані положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України та всупереч вказаним приписам КЗпП України звільнено ОСОБА_1 без пропонування всіх наявних вакантних посад.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд дійшов висновку, що відповідач, накладаючи на позивача штрафні санкції, не врахував всіх обставин, а тому виніс необґрунтовану постанову.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом під час розгляду справи по суті зібрані докази, які свідчать про недотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 на підставі положень п. 1. ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п.1 ст.40 КЗпП України.

Оскільки відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення, оскаржуваний наказ від 10.02.2020 №20 «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно оскаржуваного наказу від 10 лютого 2020 року №20 ОСОБА_1 звільнено з 10 лютого 2020 року з посади начальника відділу державних соціальних допомог управління Соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації.

Оскільки оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, відтак, з метою відновлення порушених прав позивач суд вважає за необхідне скасувати наказ Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 10.02.2020 № 20 "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державних соціальних допомог управління Соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації з 10 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМ України № 100 від 08.02.1995р.

Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.1, 2 п.8 вказаного Порядку).

З огляду на зміст наведених норм матеріального права, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України № 100 від 08.02.1995.

Згідно постанови КМ України № 100 від 08.02.1995 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Постанова №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язані відповідні виплати.

Згідно долученої до матеріалів справи довідки про середній заробіток, середньоденна заробітна плата позивача складає 441,39 грн (а.с.150).

Загальний час вимушеного прогулу за період з 11.02.2020 року по 15.05.2020 року включно склав 71 робочих дні, через що загальна сума заробітку за час вимушеного прогулу дорівнює 31338,69 грн. і останню належить стягнути на користь позивача.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць в сумі 9048,50 підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст. ст. 6, 9, 72-76, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області (89600, Закарпатська область, м.Мукачево, вул.Миру, буд.18, код ЄДРПОУ 03192891) про скасування наказу, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 10.02.2020 № 20 "Про звільнення ОСОБА_1 "

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на посаді начальника відділу державних соціальних допомог управління Соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області з 11.02.2020 року.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області (код ЄДРПОУ 03192891) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.02.2020 року по 15.05.2020 року включно у сумі 31 338,69 (тридцять одна тисяча тристо тридцять вісім гривень 69 копійок) грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до вимог статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць, що становить 9048,50 (дев`ять тисяч сорок вісім гривень 50 копійок) грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 22.05.2020 року.

СуддяЮ.Ю.Дору