Рішення № 89386993, 20.05.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 травня 2020 р. Справа № 120/853/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу відповідача від 11.01.2020 №2-739/15-20-СГ, яким позивачці відмовлено у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 гектара із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Ухвалою відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме, відповідно до статті 45 Закону України «Про землеустрій» для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо - розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель, оскільки згідно наданих документів та матеріалів, та публічно кадастрової карти України на земельній ділянці, на яку претендує позивачка, розташовані об`єкти нерухомого майна.

Крім того, зазначає, що до клопотання позивача від 31.10.2019 року було додано викопіювання розташування бажаної земельної ділянки та копії паспорта та РНОКПП. Техніко-економічне обґрунтування використання і охорони земель, що передбачається до відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яке міститься в додатках до позовної заяви, до клопотання не додавалось.

Натомість, щодо зобов`язання Головного управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зауважив, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями відповідача.

Позивачкою відповідь на відзив не подавалась.

Суд, з"ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив наступні обставини.

26.11.2019 року позивач звернулась до відповідача із клопотанням від 31.10.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки пасовища для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0 гектара на території Великоострожецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області ( за межами населеного пункту ).

Наказом від 11.01.2020 №2-739/15-20-СГ позивачці відмовлено у наданні такого дозволу на підставі ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме, відповідно до статті 45 Закону України «Про землеустрій» для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо - розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель, оскільки згідно наданих документів та матеріалів, та публічно кадастрової карти України на земельній ділянці, на яку претендує позивачка, розташовані об`єкти нерухомого майна.

Також зазначено, що, оскільки на суміжних земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомого майна, з метою уникнення порушень прав інших власників нерухомого майна на земельну ділянку (господарський двір) позивачу запропоновано доопрацювати техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, з врахуванням законних інтересів суміжних землевласників (землекористувачів) та здійсненням заходів щодо комплексної організації територій декількох землекористувачів (землевласників, орендарів).

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року (далі – ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 вказаного Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

За змістом пункту "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, вимоги до клопотання та документів, які додаються до клопотання, закріплені у ч. 6 ст. 118 ЗК України, а підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою визначені частиною сьомою цієї статті. При цьому перелік таких підстав для відмови є вичерпним. А чинним законодавством не передбачено право суб"єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

В свою чергу, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічні правові позиції висловлені у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі №308/10004/16-а, в постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року в справі №305/893/17, в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17 та в постанові Верховного Суду від 26.02.2019 року в справі № 802/721/18-а.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, підставами для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу позивачу на розроблення документації із землеустрою зазначено невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно – правових актів, а саме, відповідно до статті 45 Закону України «Про землеустрій» для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо - розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель, оскільки згідно наданих документів та матеріалів, та публічно кадастрової карти України на земельній ділянці, на яку претендує позивач розташовані об`єкти нерухомого майна;

також зазначено, що, оскільки на суміжних земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомого майна, з метою уникнення порушень прав інших власників нерухомого майна на земельну ділянку (господарський двір) позивачу запропоновано доопрацювати техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, з врахуванням законних інтересів суміжних землевласників (землекористувачів) та здійсненням заходів щодо комплексної організації територій декількох землекористувачів (землевласників, орендарів).

Надаючи оцінку вказаним підставам для відмови в надані позивачці дозволу на розроблення документації із землеустрою суд зауважує таке.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про землеустрій" № 858-IV від 22 травня 2003 року документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.

До видів документації із землеустрою належать, зокрема схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно зі статтею 45 вказаного Закону схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються щодо території відповідного району, села, селища, міста.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель району розробляються за рішенням районної ради.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель села, селища, міста розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці включає: а) завдання на складання схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці; б) пояснювальну записку; в) рішення відповідного органу місцевого самоврядування про розроблення схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці; г) характеристику природних умов адміністративно-територіальної одиниці; ґ) інформацію про сучасний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці (включаючи обмеження у використанні земель); д) картограму категорій земель у розрізі угідь у межах відповідної території; е) картограму агровиробничих груп ґрунтів та крутизни схилів; є) еколого-економічне обґрунтування використання та охорони земель; ж) техніко-економічні показники схеми землеустрою; з) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування; и) інформацію про перспективний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці; і) схему запланованих заходів щодо раціонального використання та охорони земель; ї) матеріали погодження схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, визначені статтею 186 Земельного кодексу України.

Отже, з наведених положень слідує, що схема землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці є документацією із землеустрою, яка розробляються щодо території відповідного району, села, селища, міста за рішенням відповідної сільської, селищної, міської, районної ради.

Разом з тим, предметом перевірки в рамках даної адміністративно справи є наявність у відповідача законодавчо визначених підставі для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.

Дослідивши матеріали справи та встановивши фактичні обставини, суд зауважує, що, порушуючи питання про надання дозволу, позивачем в повній мірі дотримано положення статті 118 ЗК України та долучено до клопотання усі обов`язкові матеріали і документи.

Так, до клопотання долучено викопіювання, яке погоджено начальником відділу Держгеокадастру у Хмільницькому районі та сільським головою, де зображено бажане місце розташування земельної ділянки.

Обов`язок долучати до клопотання техніко-економічне обґрунтування приписи статті 118 ЗК України не містять. Відповідач не вправі вимагати додаткових матеріалів та документів, що не передбачені статтею 118 ЗК України. Пряма заборона вимагати додаткові матеріали чи документи закріплена законодавцем в частині 6 статті 118 ЗК України.

Разом з тим, судом встановлено, що позивачем за власної ініціативи до клопотання долучено техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, яке є передпроектним документом та зі змісту якого вбачається відсутність будь-яких обмежень використання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та констатовано відсутність на земельній ділянці капітальних споруд.

Досліджуючи зміст оскаржуваного наказу, суд з`ясовано, що при розгляді клопотання позивача, відповідачем аналізувався зміст техніко-економічного обґрунтування та запропоновано доопрацювати його з врахуванням законних інтересів суміжних землекористувачів та здійсненням заходів щодо комплексної організації територій декількох землекористувачів (землевласників, орендарів).

Як наслідок позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, на підставі частини 7 статті 118 ЗК України, у зв`язку із невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме, відповідно до статті 45 Закону України «Про землеустрій» для визначення перспективи щодо виконання та охорони земель, підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо – розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель, оскільки з наданих документів та матеріалів, та публічно кадастрової карти України на бажаній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна.

Отже, посилання відповідача у відзиві, що техніко-економічне обґрунтування до клопотання не додавалось не знайшло свого підтвердження та спростовується змістом оскаржуваного наказу.

Одночасно, наведена у наказі підстава для відмови у наданні дозволу виходить за межі вичерпних підстав, які регламентовані частиною 7 статті 118 ЗК України.

Обставини, на які посилається відповідач, як на підставу відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи, а саме:

- змістом техніко-економічного обґрунтування (зокрема п. 2.5.4);

- викопіюванням, де зазначено про відсутність обмежень та яке погоджено начальником відділу Держгеокадастру у Хмільницькому районі та сільським головою.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про протиправність прийнятого відповідачем наказу №2-739/15-20-СГ від 11.01.2020 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти наказ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 та Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.

За встановлених фактичних обставин справи, суд вважає, що доцільним та ефективним способом захисту прав, інтересів позивача є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти наказ, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Великоострожецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства.

Пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що з вище наведених мотивів і підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративним позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-739/15-20-СГ від 11.01.2020, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти наказ, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 9 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30 березня 2020 року № 540-IX, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна