Ухвала суду № 89385333, 22.05.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 22.05.2020

Справа № 334/1371/20

Провадження № 1-кс/334/1100/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2020 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

слідчого судді - Ісакова Д.О.

при секретарі - Мінадзе Д.Ю.

за участю прокурорів - Холодняк І.В., Шевченко А.О.

слідчого - Петруніна В.О.

підозрюваного - ОСОБА_1

захисника - Штенгелова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції Петруніна В.О., погоджене із прокурором Запорізької місцевої прокуратури №3 Холодняк І.В., у кримінальному провадженні №12020080050000959 від 13 березня 2020 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні підозрюваного: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, одруженого, який має на утриманні малолітню дитину – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , маючого середньо - технічну освіту, працюючого на посаді машиніста тепловоза в ПАТ «Запоріжсталь», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2020 року слідчий СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області капітан поліції Петрунін В.О. звернувся до суду із клопотанням погоджене із прокурором Запорізької місцевої прокуратури №3 Холодняк І.В., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12020080050000959 від 13 березня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 13 березня 2020 року, приблизно о 18 годині 05 хвилин, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Аudi-А6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїжджій частині проспекту Ювілейного зі сторони вулиці Героїв 93-ої бригади (вулиця Гудименка) в напрямку проспекту Інженера Преображенського в м. Запоріжжі, зі швидкістю 100 км/год., що перевищує максимально допустиму швидкість руху в населеному пункті – 50 км/год.

В цей час, на нерегульований пішохідний перехід, який розташований в районі буд. №22 АДРЕСА_3 проспекту Ювілейному та позначений дорожньою розміткою - 1.14.1 (нерегульований пішохідний перехід) і дорожнім знаком - 5.35.1 (пішохідний перехід) Правил дорожнього руху України, вийшли пішоходи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які почали перетинати дорогу зліва-направо, по ходу руху автомобіля «Аudi-А6», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Під час руху, по вищевказаному проспекту, водій ОСОБА_1 , наближаючись до вищевказаного нерегульованого пішохідного переходу, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохідний перехід та пішоходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які рухались по ньому, своєчасно не зменшив швидкість свого руху аж до зупинки транспортного засобу та не надавши перевагу в русі останнім, виїхав на пішохідний перехід, де передньою лівою частиною кузова скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3

Пішохід ОСОБА_4 , реагуючи на наближення до пішохідного переходу автомобіля «Аudi-А6», реєстраційний номер НОМЕР_2 , встигла відскочити вперед за ходом свого руху, тим самим уникнувши контакту з ним.

Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 12.4, 12.9 б), 18.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, відповідно до яких:

-п.12.4.: «В населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.»;

-п.12.9.: «Водієві забороняється:

б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "і" пункту 30.3 цих Правил;

-п.18.1.: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека».

Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.18.1. Правил дорожнього руху України, згідно висновку інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» № 9-263 від 13 квітня 2020 року, з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження з якими була доставлена до КНП «МЛЕтШМД» ЗМР, де ІНФОРМАЦІЯ_3 травня 2020 року під наглядом лікарів померла.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть №2009 від 18 травня 2020 року причиною смерті ОСОБА_3 є – закрита тупа травма тулуба з ушкодженням внутрішніх органів.

19 травня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами:

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 13.03.2020, в ході проведення якого зафіксовано всю слідову інформацію на місці дорожньо-транспортної пригоди, кінцеве положення та механічні пошкодження автомобіля «Аudi-А6», реєстраційний номер НОМЕР_2 , погодні та дорожні умови в місці події;

протоколом допиту потерпілої ОСОБА_5 ;

протоколом допиту свідка ОСОБА_6 ;

протоколом допиту свідка ОСОБА_7 ;

протоколом допиту свідка ОСОБА_8 ;

протоколом допиту свідка ОСОБА_4 ;

протоколом допиту свідка ОСОБА_1 ;

протоколом слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_4 ;

протоколом слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_1 ;

протоколом додаткового огляду місця події за участі водія ОСОБА_1 ;

висновком судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження технічного стану транспортного засобу №9-248 від 16 квітня 2020 року;

висновком судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження механізму ДТП №9-263 від 13 квітня 2020 року.

ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є тяжким злочином, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого, а згідно з п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п`ять років, у зв`язку з чим, виникла необхідність в обранні підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Згідно вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, під час проведення досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 4, ч.1 ст.177 КПК України, а саме ОСОБА_1 :

- може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

- незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

Наявність вказаних ризиків підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, а саме – злочин, у скоєнні якого підозрюється ОСОБА_1 , згідно ст.12 КК України, віднесено до категорії тяжких злочинів, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років. Крім того, ОСОБА_1 усвідомлює те, що вчинив кримінальне правопорушення, яке має незворотний характер, а також те, що шкода яка була завдана потерпілому, не може бути усунена, оскільки потерпіла загинула внаслідок ДТП. ОСОБА_1 не має стійких соціальних зв`язків, що дає йому можливість постійної зміни підозрюваним місця проживання та переховування його від органів досудового розслідування та суду, що являється ризиком, передбаченим п.1 ч.1 ст.177 КПК України.

Крім того, ОСОБА_1 знаходячись на волі може незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні, шляхом їх умовляння чи погроз, що являється ризиком, передбаченим п.3 ч.1 ст.177 КПК України.

Необхідно взяти до уваги й те, що ОСОБА_1 усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення і невідворотність покарання, знаходячись на волі, зможе перешкоджати кримінальному провадженню шляхом періодичного невиконання вимог слідчого, прокурора та суду про явку до органу досудового розслідування, шляхом зміни свого контактного номеру телефону, зміни місця проживання та може взагалі покинути територію України, що в свою чергу унеможливить врученню повісток про його виклик до слідчого, прокурора чи суду, що являється ризиком, передбаченим п.4 ч.1 ст.177 КПК України.

Жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, з наступних підстав:

- при обранні особистого зобов`язання підозрюваний зобов`язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, житла, в якому він проживає чи перебуває, без дозволу слідчого. Враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та відсутність дієвого контролю за виконанням підозрюваним такого запобіжного заходу, як особисте зобов`язання, є ризик того, що підозрюваний ОСОБА_1 буде переховуватися від органів досудового розслідування та суду;

- відомості щодо осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним ОСОБА_1 обов`язків, передбачених ст.194 КПК України, органу досудового розслідування не відомі, що унеможливлює обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді особистої поруки;

- згідно з п.3 ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини, що свідчить про неможливість застосування щодо підозрюваного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді застави;

-тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та наявність обґрунтованого ризику того, що підозрюваний може покинути межі території України, унеможливлює застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

З метою забезпечення дієвості інституту заходів забезпечення кримінального провадження найбільш доцільним буде обрання підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий підтримав своє клопотання просив задовольнити.

В судовому засіданні прокурор підтримала клопотання. Просила обрати запобіжний захід у відношенні ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою. Вважає, що підозрюваний може впливати на потерпілих, свідків у справі, намагатися ухилитися від слідства та суду, тому застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є більш доцільним, а інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну поведінку підозрюваного.

Потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні наполягала на задоволені клопотання слідчого, просила застосувати до підозрюваного запобіжний захід тримання під вартою.

Підозрюваний ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечив, щодо задоволення клопотання, вказавши, що свою вину визнає. Просив обрати у відношенні нього більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі.

Захисник Штенгелов О.В. заперечував щодо задоволення клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , та просив обрати інший запобіжний захід у відношенні його підзахисного не пов`язаний з позбавленням волі.

Заслухавши думку прокурора, слідчого, потерпілої, пояснення підозрюваного, захисника дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України. Відповідно до п.5 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Згідно ч.1 ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Згідно висновків Європейського суду з прав людини, зокрема, по справах «Смирнова проти Російської Федерації», «Летельєр проти Франції», «Вемгофф проти Німеччини», відповідно до яких тримання особи під вартою можливе лише у виняткових чотирьох випадках: при ризику неявки обвинуваченого на судовий розгляд;

при ризику перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя;

при ризику вчинення ним подальших правопорушень;

при ризику спричинення ним порушень громадського порядку.

Усі чотири ризики мають бути реальними і обґрунтованими, аргументи на цей предмет не повинні бути загальними і абстрактними.

Термін «обґрунтована підозра», згідно практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.

При цьому, не можна не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру. Так, у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14 березня 1984 року ЄСПЛ вказав, що комісія наголошує, що питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна це питання, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою.

У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Отже, обраний відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою за вказаних обставин справи, з урахуванням встановлених ризиків, на думку слідчого судді, не є надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Слідчий суддя вважає що є наявність існування ризиків передбачених ч.1 ст.177 КК України переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілу, свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкодити кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що оскільки ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України з урахуванням встановлених ризиків, відсутні підстави вважати, що менш суворий запобіжний захід, окрім тримання під вартою зможе забезпечити належну поведінку підозрюваного.

Крім цього, слідчим суддею враховуються обставини, визначені у ч.1 ст.178 КПК України, а саме: повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, вагомість наявних доказів цього, його вік, стан здоров`я, тяжкість покарання.

Вказане свідчить, що запобігання встановленим ризикам можливо лише шляхом застосування до підозрюваного найбільш суворого запобіжного заходу - тримання під вартою строком на 60 днів, в межах строку досудового слідства.

Слідчим суддею при визначенні суми альтернативного запобіжного заходу застави підозрюваному враховуються, обставини кримінального правопорушення, його майновий та сімейний стан, ризики, передбачені ст.177 КПК України.

Слідчий суддя вважає, що застава - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 168160 гривень, в повній мірі забезпечить належне виконання покладених на підозрюваного обов`язків та його належну поведінку.

Враховуючи зазначене, вважаю, що слідчим в клопотанні та прокурором в судовому засіданні доведено неможливість застосування до підозрюваного у даному кримінальному правопорушенні більш м`якого запобіжного заходу, існує необхідність у застуванні до нього запобіжного заходу тримання під вартою, а тому клопотання підлягає задоволенню.

Крім цього в судовому засіданні ОСОБА_9 Д ОСОБА_10 та ОСОБА_11 В.В. подали письмову заяву про взяття на особисту поруку обвинуваченого ОСОБА_1 пояснили, що вони відповідно до вимог ст.180 КПК України ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом, а також виконання ним всіх покладених обов`язків.

Підозрюваний ОСОБА_1 та його захисник Штенгелов О.В. в судовому засіданні підтримали дану заяву з підстав викладених в ній.

Прокурор та слідчий просили у задоволенні заяви, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , щодо письмового зобов`язання про взяття на особисту поруку підозрюваного ОСОБА_1 відмовити.

Потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні клопотання про передання підозрюваного під особисту поруку та наполягала на задоволені клопотання слідчого, просила застосувати до підозрюваного запобіжний захід тримання під вартою.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, поручителів, з`ясувавши розуміння обов`язків поручителя і наслідки їх невиконання, права на відмову від прийнятих на себе зобов`язань, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.180 КПК України, особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначив, що при обранні такого запобіжного заходу, як особиста порука, суд має враховувати, що наявність одного поручителя може бути визнана достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру (народний депутат України, депутат місцевої ради, особа, яка відзначена державними нагородами тощо).

Судом встановлено, що при вирішенні питання можливості передачі ОСОБА_1 під особисту поруку суд вважає, що особиста порука є не достатнім запобіжним заходом, який би зміг забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.

При вирішенні питання щодо можливості обрання більш м`якого запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування підозрюваного від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість підозрюваного, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.

Разом з цим, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» № 12369/86 від 26 червня 1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, що виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/97 від 26 липня 2001 року.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям Європейського суду з прав людини, суд вважає виправданим обрання саме запобіжного заходу у вигляді тримання підозрюваного під вартою.

Згідно ст.3 Конституції України людини, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину в тому числі, що посягає на життя та здоров`я людини, за вчинення якого, передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років.

Згідно зі ст.176 КПК України у кримінальному провадженні можуть бути застосовані такі запобіжні заходи як особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою. При цьому їх види наведено у порядку зростання ступеня суворості.

Виходячи з досліджених на даний час доказів, не роблячи передчасних висновків, щодо вини підозрюваного, судом в якості ризиків, які виправдовують тримання названої особи під вартою, зазначено, що, виходячи з характеру та обставин інкримінованого злочину, підозрюваний, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, істотно перешкоджати кримінальному провадженню, а інший, майже найбільш м`який запобіжний захід, як особиста порука, є недостатнім для запобігання ризикам, встановленим ст.177 КПК України.

Крім цього, суд враховує, що на даний час по справі проведено допит не всіх потерпілих і свідків, а тому ризик можливості впливу на таких осіб також існує.

Суд вважає, що обрання саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 з урахуванням його тривалості, відповідає особі підозрюваного, характеру та тяжкості діяння, мотивів, та обставинам вчинення злочину, що інкримінується підозрюваному, забезпеченню прав потерпілих, а також покаранню, що може бути призначене підозрюваному в разі визнання його винуватим.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 131, 132, 176-179, 180, 182, 194, 196, 370, 372, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання слідчого СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області капітана поліції Петруніна В.О., погоджене із прокурором Запорізької місцевої прокуратури №3 Холодняк І.В., у кримінальному провадженні №12020080050000959 від 13 березня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у відношенні підозрюваного ОСОБА_1 - задовольнити.

Застосувати до ОСОБА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном шістдесят днів у слідчому ізоляторі УДПтСУ м. Запоріжжя.

Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених КПК України, у розмірі 168160 гривень.

Підозрюваний або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу яку необхідно внести на депозитний рахунок: № НОМЕР_3 Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, отримувач платежу - ТУ ДСА України в Запорізькій області, ЄДРПОУ 26316700. Призначення платежу: застава за підозрюваного ОСОБА_1 , провадження по справі №1-кс/334/1100/20, ЄУН 334/1371/20. Підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави.

У разі внесення застави, покласти на підозрюваного ОСОБА_1 , обов`язки строком на 2 (два) місяці, передбачені ч.5 ст.194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду, повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця навчання.

Роз`яснити підозрюваному наслідки невиконання вказаних обов`язків, а саме: у разі якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, без поважних причин, не повідомив про причину своєї неявки, якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується в порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя вирішує питання про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.

Ухвала слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Виконання ухвали слідчого судді доручити співробітникам Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області.

Строк тримання ОСОБА_1 під вартою рахувати з 22 травня 2020 року з 15 години 30 хвилин.

Термін дії ухвали закінчується 20 липня 2020 року о 15 годині 30 хвилин.

В задоволенні заяви ОСОБА_13 , ОСОБА_12 про передачу ОСОБА_1 під їх особисту поруку - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана протягом п`яти днів з дня її проголошення. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили але не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя: Д.О.Ісаков