Рішення № 89384978, 19.05.2020, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/11548/19

Провадження № 2/643/798/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2020 року Московський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого – судді Довготько Т.М.

за участю секретаря судового засідання - Хотян К.В.

представника позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Харківська міська рада, ОСОБА_6 , про визнання права користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з вище вказаним позовом, в якому просить визнати за нею право користування житловим приміщенням, а саме квартирою: АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , такими, що втратили право користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_2 зазначила, що починаючи з 19.08.1990 року вона була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає по теперішній час. За вказаною адресою також зареєстровані: ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Відповідачі за вказаною адресою не мешкають більше 13 років, в сплаті комунальних послуг участі не приймають. Квартиру утримує лише вона, сплачує комунальні послуги з 2005 року.

Ухвалою суду від 27.08.2019 року було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі.

Ухвалою суду від 27.01.2020рку, було закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у позові, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися у встановлений законом порядок.

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилася, надала до суду письмові пояснення, в яких просить справу розглянути без її участі, позов просить задовольнити.

Представник третьої особи Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, надав до суду письмові пояснення, в яких просить відмовити у задоволені позову, з тих підстав, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів в обґрунтування заявлених позовних вимог на підтвердження факту не проживання особи за місцем мешкання протягом певного часу.

Зі згоди представника позивача, суд розглянув справу в порядку заочного провадження, на підставі наявних доказів, відповідно до вимог ст.280 ЦПК України.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до ордеру №35750. ОСОБА_3 на склад сім`ї з 4 чоловік: ОСОБА_3 (основний наймач), ОСОБА_9 (чоловік), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_5 (дочка) було надано право на зайняття спірної квартири.

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 не приватизована та належить територіальній громаді м.Харкова.

Позивач ОСОБА_10 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_5 , шлюб було розірвано 08.01.2004року відділом реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції м.Харкова.

Відповідно до довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 23.07.2019 року за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Як вбачається з повідомлення Московського ВП ГУНП в Харківській області від 21.02.2020 року, згідно наявних облікових даних Московського ВП ГУНП в Харківській області, інформація щодо перешкоджання ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , у праві на користування ними житлом за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 01.01.2016року по 01.01.2020р. в Московський ВП не находила.

З акту, складеного ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , вбачається, що відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , в квартирі АДРЕСА_2 , не проживають більше 13 років /а. с. 17/.

Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

За положеннями ч.1, 2 ст. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору (ч. 1 ст. 64 ЖК України).

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (ч. 2ст. 64 ЖК України).

Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК України).

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово- експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Таким чином, оскільки позивач з 1990 року зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 , та користується нею, право користування позивачем квартирою не оспорюється, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову в частині визнання права користування спірним житловим приміщенням.

Що стосується вимог про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, то суд зазначає наступне.

Як вбачається з положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Як зазначено у статті 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, які передбачено законом.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод).

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року, справа № 490/12384/16-ц, провадження № 61-37646св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року, справа № 760/13113/14-ц, провадження № 61-30912св18.

Вказане відповідає роз`ясненням, наданим судам у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», відповідно до якого у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Матеріали справи свідчать про те, що спірна квартира належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова, не приватизована, на теперішній час у ній зареєстровані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Поштова кореспонденція, направлена судом на адресу реєстрації відповідачів, повернута без вручення за відміткою «адресат відсутній».

Відомості про те, що відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 цікавляться спірним житлом відсутні.

Також, не встановлено, що спірну квартиру відповідачі залишили вимушено, що їм чинилися перешкоди в користуванні зазначеною квартирою, що протягом строку не проживання на зазначеній житловій площі ними вживалися будь-які заходи щодо реалізації свого права на користування спірною квартирою, зокрема, фактів їх звернення до правоохоронних органів щодо захисту своїх прав чи інтересів або з позовом про усунення перешкод у користуванні спірним приміщенням (вселення) до суду.

Наявність поважних причин, з якими чинне законодавство України пов`язує можливість збереження житлового приміщення за відповідачами, судом також не встановлено.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення по справі.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У нормах матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, не встановлено обмежень щодо засобів доказування, якими можуть бути підтверджені факти, що входять до предмета доказування у справі.

Таким чином, суд вважає, що надані позивачем докази щодо не проживання відповідачів у спірній квартирі більш шести місяців, відсутність даних про перешкоджання відповідачам у праві користування квартирою є належною правовою підставою для задоволення позову та приходить до висновку про наявність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265, 280 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 / АДРЕСА_1 / до ОСОБА_3 / АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 / АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 / АДРЕСА_1 , треті особи: Харківська міська рада /м.Харків, майдан Конституції,7/, ОСОБА_6 / АДРЕСА_1 про визнання права користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням – задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 22.05.2020року.

Суддя Т.М.Довготько