Рішення № 89383661, 22.05.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1747/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.05.2020 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої судді – Сарай А.І.,

за участю секретаря судового засідання – Зборовської Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про скасування арешту майна та зняття заборони на його відчуження,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Ужгородського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про скасування арешту майна та зняття заборони на його відчуження.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1 від 24.09.2019 року. Він, як його син та спадкоємець, у передбачені законом порядку та строки звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, за якою останнім у Спадковому реєстрі було зареєстровано відповідну спадкову справу. В процесі оформлення справи, нотаріус повідомила йому, що під час здійснення перевірки документів нею було виявлено у реєстрі архівні записи про арешт усього належного ОСОБА_2 майна та про заборону його відчуження. З метою з`ясування підстав їх накладення, вона порекомендувала йому звернутися до підприємства технічної інвентаризації, що здійснювало реєстрацію прав власності до 01.01.2013 року, та безпосередньо до відповідача.

Зазначає, що з матеріалів інвентаризаційної справи на вказаний будинок, наявних на зберіганні в КП «АПБ», йому стало відомо, що в рамках примусового виконання виконавчого листа 1-684, виданого 21.01.2004 року Ужгородським міським судом, державним виконавцем ДВС у м. Ужгород Сирохман І.І. було винесено постанову № 5-121/06 від 30.03.2006 року, якою накладено арешт на все належне ОСОБА_2 майно та заборону на його відчуження. Інша інформація щодо вказаного арешту та заборони у інвентаризаційній справі відсутня.

Позивач зауважує, що як вбачається з відповіді відповідача на запит його адвоката, на сьогодні матеріали вищевказаного виконавчого провадження, в рамках якого накладалися обмеження, знищені за закінчення терміну їх зберігання. Відтак, надати йому більш детальну інформацію по цьому виконавчому провадженню відповідач можливості не має. З огляду на це, іншого способу зняти накладений виконавцем арешт та заборону на відчуження усього належного батьку майна, окрім судового, не існує, позаяк здійснити це самостійно у відповідача законних підстав немає. Існування ж цих обмежень створює йому на сьогодні перешкоди в оформленні спадщини на нерухоме майно, співвласником якого був його батько, що змусило його звернутися до суду з вказаним позовом.

Мотивуючи позов тим, що порядок здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні станом на дату винесення постанови від 30.03.2006 року (підстави відкриття виконавчого провадження, закриття, повернення, накладення/зняття арешту на майно, тощо) регулювався положеннями чинного на той час Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-ХIV (із змінами), статтями 48-50 якого були передбачені підстави та процедура закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа та їх наслідки, а також положеннями чинного Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року за № 1404-VIII, а саме статтями 39, 40, 56 цього Закону, позивач вказує, що як вбачається з факту існування наразі цих відомостей про арешт та заборону в чинних реєстрах, цього зроблено не було. Тобто, при закінченні виконавчого провадження арешт з майна боржника знято не було. При цьому відомості про боржника ОСОБА_2 у Єдиному реєстрі боржників відсутні.

Звертає увагу, що чинним на сьогодні ч. 4 ст. 59 Законом № 1404-VIII передбачено підстави для зняття виконавцем арешту з майна боржника. З огляду на зміст вказаної статті, цей перелік підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У всіх інших випадках, як вбачається зі змісту ч. 5 цієї ж статті, арешт може бути знятий за рішенням суду. Попри відсутність у відповідача наразі в провадженні виконавчого провадження, в рамках якого накладено арешт на належне ОСОБА_2 майно, цей позов заявлено ним саме до цього відповідача з тих підстав, що у відповідності до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-ІV саме державний виконавець (у разі накладення/зняття ним арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону) є державним реєстратором і тільки він має право зняти накладений ним арешт.

На підставі викладеного, позивач просить суд скасувати арешт та зняти заборону на відчуження усього належного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , майна, які накладені на підставі постанови державного виконавця Сирохман І.І. за № 5-121/06 від 30.03.2006 року в рамках примусовому виконання виконавчого листа 1-684, виданого Ужгородським міським судом 21.01.2004 року.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.03.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів надіслано учасникам справи.

Представником відповідача Ужгородського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) подано відзив від 22.05.2020 року, згідно з яким просить відмовити у задоволенні скарги у справі № 308/1747/20 про зняття арешту з майна, розгляд справи просить провести без участі представника Ужгородського МВ ДВС ПЗМУ МУ (м. Івано-Франківськ).

За правилами ч. ч. 1, 2, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи – також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Позивач у дане судове засідання не з`явися, при цьому його представник – адвокат Попп Ю.М. подала заяву від 22.05.2020 року, згідно з якою, враховуючи встановлений на період карантину особливий режим роботи суду, повідомляє, що вимоги за поданою ОСОБА_1 позовною заявою підтримує, просить суд їх задовольнити у повному обсязі, так як арешт майна, що накладався в рамках завершеного на сьогодні виконавчого провадження щодо спадкодавця ( ОСОБА_2 ) наразі є перешкодою в оформленні спадщини. Крім того, зауважила, що спірні боргові зобов`язання не допускають правонаступництва, а відтак, вважає, що вимоги за позовом є законними та обґрунтованими. Одночасно просить розглянути справу (з урахуванням існуючих карантинний обмежень) у її відсутності.

Представник відповідача Ужгородського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) у дане судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи шляхом одержання нарочно повістки про виклик до суду, клопотань про відкладення справи до суду не надходило, при цьому згідно з поданим відзивом представник відповідача просить розгляд справи провести без його участі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю виходячи з наступного.

Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_2 , що підтверджується даними свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 від 10.09.1991 року.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер, що стверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1 від 24.09.2019 року.

Після смерті батька позивач, як спадкоємець, звернувся до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Закарпатської області Єгер Н.Д. із заявою про прийняття спадщини, на підставі якої у Спадковому реєстрі було внесено реєстраційний запис та зареєстровано Спадкову справу за № 64897177, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 16.10.2019 року.

З копії постанови № 5-121/06 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.03.2006 року, винесеної державним виконавцем відділу ДВС у м. Ужгород Сирохман І.І., вбачається, що при примусовому виконанні виконавчого листа 1-684, виданого 21.01.2004 року Ужгородським міським судом, про конфіскацію на користь держави майна, яке належить ОСОБА_2 на правах індивідуальної власності, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_2 .

Відповідно до листа начальника Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області від 18.12.2019 року за № 83235, наданого на адвокатський запит ОСОБА_3 від 29.11.2019 року про надання інформації, повідомлено, що згідно з наданою адвокатом постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 5-121/06 від 30.03.2006 року на виконанні у відділі державно виконавчої служби у м. Ужгороді перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-684 від 21.01.2004 року, виданого Ужгородським міським судом про конфіскацію на користь держави майна, що належить ОСОБА_2 на правах індивідуальної власності. При виконанні вищезазначеного виконавчого документу державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника, на підставі якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 на праві власності. У зв`язку із тим, що матеріали виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа № 1-684 від 21.01.2004 року, виданого Ужгородським міським судом, знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання, оскільки відповідно до п. 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 року № 2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить три роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. Враховуючи зазначене, Ужгородський МВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області не має можливості надати більш детальну інформацію по зазначеному виконавчому провадженні.

Довідкою від 24.10.2019 року за № 6587/18-21, виданою відділом реєстрації місця проживання виконавчого комітету Ужгородської міської ради ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , підтверджується, що відповідно до картотеки реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 , на момент смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 були зареєстровані такі особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з інформацією з Єдиного реєстру боржників (станом на 17.02.2020 року) інформація про боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідному реєстрі відсутня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (у редакції, чинній на момент винесення постанови № 5-121/06 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.03.2006 року) виконавче провадження – це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі – рішення).

Згідно зі ст. 5 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Положеннями ст. 55 Закону № 606-XIV передбачалося, що арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби – обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби – обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п`ять днів після накладення арешту.

Згідно зі ст. 61 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в частині восьмій статті 55 цього Закону, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах.

Відповідно до ст. 75 Закону № 606-XIV рішення щодо стягнення штрафу та конфіскації майна підлягають виконанню в порядку, встановленому цим Законом.

Доказів, які б підтверджували, що державним виконавцем вчинено дії щодо вилучення нерухомого майна боржника ОСОБА_2 в дохід держави, матеріали справи не містять.

Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер і після його смерті відкрита спадкова справа за заявою позивача ОСОБА_1 , як спадкоємця першої черги.

В силу положень ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 року № 1404-VIII (чинна редакція) виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи – сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

За змістом ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а п. 5 ч. 1 ст. 1219 ЦК України визначено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема, права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою (ч. 1 ст. 608 ЦК України).

Таким чином, із встановлених судом обставин вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , виконання зобов`язання нерозривно пов`язане з його особою, а тому згідно зі ст. ст. 608, 1219 ЦК України не може бути виконане іншою особою. Разом з тим, доказів, які б підтверджували, що майно, яке підлягало конфіскації, було вилучене, як це передбачено положеннями Закону України «Про виконавче провадження», суду не надано та матеріали справи не містять, в той же час позивачу після смерті батька незалежно від часу прийняття спадщини вона належить як спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод регламентовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1 Протоколу 1, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy) (GC), № 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).

Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Ентрік проти Франції» (Hentrich v. France) від 22 вересня 1994 року, серія А, № 296-A, сс. 1920, п. 42).

У справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) ЄСПЛ розглядав ситуацію, яка стосувалася судового розгляду справи про конфіскацію автомобіля за порушення митних правил. В пункті 46 цього рішення ЄСПЛ зазначив наступне: Отже, залишається встановити, чи було втручання виправданим. У цьому зв`язку Суд знову наголошує на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар» (рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], п. 78).

Відповідно до ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки їх порушення.

Перелік способів захисту прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами ст. ст. 13, 76, 80, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи викладене, суд вважає, що під час судового розгляду справи встановлено порушення прав позивача ОСОБА_1 на спадкування, а тому, беручи до уваги принцип «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи, воно підлягає судовому захисту шляхом скасування арешту та зняття заборони на відчуження усього належного ОСОБА_2 майна, що накладені на підставі постанови № 5-121/06 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.03.2006 року, винесеної державним виконавцем відділу ДВС у м. Ужгород Сирохман І.І., при примусовому виконанні виконавчого листа 1-684, виданого 21.01.2004 року Ужгородським міським судом.

Доводи представника відповідача, викладені у відзиві, не приймаються судом до уваги, так як суперечать обставинам справи та спростовуються її матеріалами. При цьому в даному випадку позивач не оскаржує дії державного виконавця, а підставами позову є обставини, які не пов`язані з вчиненням державним виконавцем виконавчих дій щодо накладення арешту на спірне майно.

Керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 608, 1218, 1219, 1261, 1268 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 13, 76, 80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про скасування арешту майна та зняття заборони на його відчуження – задовольнити повністю.

Скасувати арешт та зняти заборону на відчуження усього належного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , майна, що накладені на підставі постанови № 5-121/06 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.03.2006 року, винесеної державним виконавцем відділу державної виконавчої служби у м. Ужгород Сирохман І.І., при примусовому виконанні виконавчого листа 1-684, виданого 21.01.2004 року Ужгородським міським судом.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), код ЄДРПОУ: 35045459, що знаходиться за адресою: вул. Заньковецької, 10, м. Ужгород, Закарпатська область.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дата складення повного судового рішення – 22 травня 2020 року.

Головуюча А.І. Сарай