Ухвала суду № 89383210, 21.05.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/16535/19

1-кс/569/2727/20

УХВАЛА

21 травня 2020 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в особі слідчого судді Сидорука Є.І., при секретарі судового засідання Григорчук В.М., з участю прокурора Ютовець Н.І., слідчого Ткачука В.В., підозрюваного ОСОБА_1 ,захисника підозрюваного – адвоката – Ліщинської Т.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання старшого слідчого СУ Головного управління Національної поліції в Рівненській області капітана поліції Мазура Ю.В., яке погоджене прокурором прокуратури Рівненської області Козінською Ю.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , підозрюваному у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Старший слідчий СУ ГУНП в Рівненській області капітан поліції Мазур Ю.В. у рамках кримінального провадження № 12019180000000052 від 07.03.2019 , звернувся в суд із клопотанням, яке погоджене прокурором прокуратури Рівненської області Козінською Ю.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 .

В обґрунтування клопотання зазначено, що з грудня 2016 року, точної дати досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_2 , виконуючи роль організатора в організованій злочинній групі, маючи єдиний злочинний умисел на незаконне швидке збагачення за рахунок осіб з різного роду залежностями (алкогольною, наркотичною, ігровою залежністю, тощо), спільно з особами, які були залучені в якості виконавців в організованій злочинній групі, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та інших невстановлених досудовим слідством осіб, забезпечили діяльність громадської організації «Здорова ОСОБА_26 – Рівне, під приводом функціонування якої, за грошові кошти від родичів потерпілих осіб, за нібито проведення лікування від різного роду залежностей, хоча фактично такого лікування не проводилось, забезпечували діяльність так званих «Центрів реабілітації (Далі – «Центрів»)», не маючи жодних дозвільних документів на даний вид господарської діяльності.

Реалізуючи свій злочинний намір, з метою конспірування своїх справжніх намірів та для приховування своєї незаконної діяльності ОСОБА_2 13.01.2017 подавши необхідний пакет документів звернувся до Державного реєстратора в м. Рівне та Громадську організацію «Здорова Країна - Рівне» за унікальним ідентифікаційним номером 41081662 зареєстровано в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань та місцезнаходження юридичної особи вказано за адресою: АДРЕСА_1 .

Так реалізуючи єдиний злочинний умисел на швидке збагачення за рахунок осіб з різного роду залежностями, забезпечували силове викрадення потерпілих та в подальшому незаконно поміщали у спеціально пристосовані приміщення за адресами: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , де утримували там проти їх волі, під виглядом надання платних медичних послуг з лікування від різного виду залежностей, хоча фактично такого лікування не проводилось, за що отримувати щомісячну плату у розмірі від 5 до 12 тисяч гривень з однієї особи. Усвідомлюючи, що розмір прибутку залежить від тривалості перебування, утримували потерпілих у центрах закритого типу протягом максимально тривалого часу.

Для реалізації єдиного злочинного умислу на незаконне позбавлення волі осіб, забезпечили цілодобовий нагляд за потерпілими, облаштування приміщень «Центрів» металевими гратами на вікнах, блокування їх шляхом демонтажу віконних ручок, встановлення металевих решіток в місцях, якими можна було залишити вказані будівлі, тобто пристосували засоби для незаконного позбавлення волі людей, які не могли фізично залишити приміщення за власною волею, а для подолання таких спроб передбачалось впровадження системи відповідних примусових заходів та покарань. Для встановлення контролю за поведінкою потерпілих, їх залякування, застосовувалась система жорстких правил поведінки під час перебування в «Центрах» заснованих на відносинах субординації, підпорядкування, ізоляції від навколишнього світу, які забезпечуватимуться системою покарань, обмежень прав потерпілих, зокрема й тих, які мали ознаки катувань.

Крім того за потерпілими здійснювався цілодобовий нагляд, забезпечувалась реалізація встановлених правил поведінки, примусово застосовувались покарання, психологічне та фізичне насильство щодо осіб, які не бажали перебувати в «Центрах» та підпорядковуватись вигаданій системі так званого лікування від залежностей.

Зазначені покарання застосувались за будь-які порушення встановлених правил, зокрема дріб`язкові, принижуючи честь і гідність осіб, завдаючи їм моральних та фізичних страждань, а саме: примус до виконання принизливих дій перед іншими особами, які незаконно утримувались разом з потерпілими, зокрема у присіданні в кількості до 2000 разів, носінні важких предметів, забороною курцям курити, примушуванню до написання однієї фрази або речення декілька тисяч разів, примушування до вживання невідомих таблеток, які викликали сонливість або різке погіршення стану здоров`я, а відмова від виконання яких тягнула в свою чергу до покарань у вигляді обмеження сну, відповідальності декількох осіб за дії одного та нанесення тілесних ушкоджень.

З метою максимально тривалого перебування осіб в «Центрах» передбачалось позбавлення утримуваних осіб доступу до інформації про події суспільного життя, можливості спілкуватися з людьми поза «Центром», що мало викликати в них страх перед навколишнім світом та реалізувалось шляхом відсутності телебачення, радіо, газет, доступу до мережі «Інтернет», примусовому вилученні особистих речей, грошових коштів та, зокрема, будь яких засобів зв`язку, в тому числі мобільних телефонів.

Водночас розуміючи, що реалізація злочинного умислу не можлива без введення в оману членів сімї та близьких родичів потерпілих щодо умов перебування в «Центрах» та стану здоров`я утримуваних осіб було встановлено жорсткі обмеження побачень та телефонних розмов потерпілих з родичами та особистої присутності при таких розмовах чи побаченнях представників центрів.

Пошук осіб з залежностями здійснювався завдяки розміщенню інформації в мережі «Інтернет», а також з використанням соціальних мереж Facebook, Instagram та паперових оголошень розміщених в лікувальних закладах та інших публічних місцях.

Учасники організованої злочинної групи за задумом ОСОБА_2 мали неухильно дотримувалися правил поведінки як між собою, так і у взаємовідносинах з потерпілими особами, які забезпечувались системою покарань за невиконання вимог. Крім того, при поміщенні до «Центрів» проводився обшук осіб, вилучались їх особисті речі та будь-які засоби зв`язку, зокрема мобільні телефони. Для додержання конспірації та унеможливлення розкриття незаконної діяльності з боку правоохоронних органів для обміну інформацією в спілкуванні учасниками групи використувались умовності та наперед обумовлені фрази та вислови відомі лише учасникам групи, крім того, спілкування проводилось за допомогою додатків – месенджерів, які функціонують з використанням ресурсів «Інтернет».

Усвідомлючи вимоги законодавства щодо неможливості здійснення громадською організацією підприємницької діяльності, учасники групи документально оформлювали відносини з потерпілими у вигляді підписання розписок про надання благодійної допомоги у вигляді послуг з реабілітації та ресоціалізації. Крім того, задля уникнення притягнення до відповідальності учасники групи шляхом погроз в тому числі і заподіяння тілесних ушкоджень вимагали в залежних осіб, написання письмових розписок щодо добровільності поміщення їх до «Центрів» та подяки за проведене так зване лікування, однак дані розписки не можуть свідчити про усвідомлену згоду особи на їх написання так як написані під примусом.

Таким чином, учасники організованої ОСОБА_2 злочинної групи свідомо порушували вимоги статей 28, 29, 32, 43 Коституції України, згідно яких кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському, або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню. Кожна людина має право на особисту недоторканість. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Окрім цього, учасники організованої ОСОБА_2 злочинної групи свідомо ігнорували вимоги статті 16 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів та зловживання ними», згідно яких , примусове лікування осіб, які визнані хворими на наркоманію, але ухиляються від добровільного лікування але продовжують після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і відносно якої у зв`язку з їх небезпечною поведінкою до органів Національної поліції або прокуратури звернулися близькі родичі чи інші особи здійснюється за рішенням суду у спеціалізованих лікувальних закладах охорони здоров`я за рішенням суду. Підготовка матеріалів для направлення хворих на наркоманію на примусове лікування та передача цих матеріалів до суду здійснюються органами Націоналдьної поліції у порядку, визначеному нормативним актом Міністерства внутрішніх справ України, центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах охорони здоровя, обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, Генеральної прокуратури України.

Так, ОСОБА_1 , виконуючи роль керівника «Центру» в місті Рівне, по вулиці Свєшнікова, 10, особисто та під час спілкування з використанням мобільного зв`язку, забезпечував функціонування системи незаконного утримання людей, організовував позмінний цілодобовий нагляд за поведінкою потерпілих та їх охорону та самостійно здійснював такий нагляд;здійснював пошук осіб з залежностями, члени сімї чи близькі родичі яких мають змогу оплачувати їх утримання в «Центрах», повідомляв їм недостовірну інформацію щодо умов перебування, про що інформував організатора ОСОБА_2 ;повідомляв членам сімї та близьким родичам потерпілих неправдиву інформацію щодо умов перебування останніх в «Центрах» та стан їх здоровя, переконуючи їх у необхідності продовження перебування потерпілих в «Центрах»;застосовував погрози та інше психологічне насильство до потерпілих;визначав конкретні види покарань та давав вказівки іншим співучасникам, так званим консультантам та волонтерам щогдо застосування до потерпілих покарань, зокрема й тих які мали ознаки катувань, за порушення правил поведінки та непокору та контролював хід їх застосування;організовував залучення потерпілих до примусової праці з прибирання, готування їжі та визначав конкретні види покарань та давав вказівки так званим консультантам та волонтерам щодо застосування до потерпілих покарань за відмову від праці;виконував інші вказівки ОСОБА_2

19.05.2020 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України повідомлено ОСОБА_1 , як виконавця в складі організованої злочинної групи.

Підозра у вчиненні вказаних злочинів обґрунтовується зібраними під час досудового слідства доказами, а саме: результатами проведених НСРД – зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, візуальне спостереження;даними отриманими в ході контролю за вчиненням злочину у формі спеціальних слідчих експериментів;показаннями допитаних у кримінальному провадженні потерпілих, а саме ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 ;показаннями допитаних у кримінальному провадженні свідків ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 ;протоколами проведених впізнань за фотознімками за участю потерпілих та свідків у кримінальному провадженні; результатами проведених тимчасових доступів до інформації, яка знаходилась в операторів мобільного зв`язку, стосовно зєднань фігурантів кримінального провадження між собою; результатами тимчасового доступу до речей та документів, стосовно проведених операцій за банківською карткою ОСОБА_3 ; іншими доказами, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження у їх сукупності.

Метою застосування запобіжного заходу стосовно підозрюваного ОСОБА_1 у виді тримання під вартою є забезпечення виконання ним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та суду, знищити і сховати будь-яку з речей, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення і перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України); незаконно впливати на потерпілих та свідків (п.3 ч.1 ст. 177 КПК України); вчинити інше кримінальне правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Також, враховуючи положення ст. 178 КПК України, досудовим слідством встановлені обставини, які у своїй сукупності достатні для вирішення питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу тримання під вартою без визначення розміру застави.

В судовому засіданні прокурор та слідчий повністю підтримали клопотання щодо обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили його задоволити з підстав викладених у ньому.

Підозрюваний та його захисник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання просили обрати запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі з підстав викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання підлягає до задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що СУ ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019180000000052 від 07.03.2019 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2, 3 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2, 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 186 КК України.

19.05.2020 ОСОБА_1 було затримано за підозрою у вчиненні вказаних злочинів та за вказаними фактами, того ж дня вручено повідомлення про підозру у вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до якого, зокрема, відноситься: верховенство права.

Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Узагальнююче визначення «обґрунтованість підозри» у вчиненні кримінального правопорушення, доведення якої, як одного з трьох обов`язкових елементів, визначених КПК України для можливості взагалі обрання запобіжного заходу, покладено на прокурора, сформульовано у правових позиціях Європейського суду з прав людини.

У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року вказав, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. ЄСПЛ в даному рішенні наголошує, що вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою.

Крім того, як зазначено у матеріалі ВССУ від 11.07.2016р. «захист прав людини у кримінальному провадженні: доказування та докази», передумовою для подання клопотання стороною обвинувачення про застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри про те, що особа вчинила кримінальне правопорушення. Слідчий, прокурор зобов`язані з належним обґрунтуванням викласти обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначив, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню, знищення, сховати або спотворити річ, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ризик незаконного впливу на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення є недостатньою для обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини, у справі «Бойченко проти Молдови» №41088/05, рішення від 11 липня 2006 року – «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу».

Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого.

Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обовязку, встановленого законом.

Згідно п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

При цьому, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм застосування більш м`яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та особливості підозрюваного і його поведінки.

Слідчий, звертаючись з клопотанням про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та прокурор при його розгляді довели про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 127 КК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжких злочинів, за який передбачено максимальне покарання у вигляді десяти років позбавлення волі, та вказаний злочини, має суспільно - небезпечний характер, ніде не працює, стримуючих соціальних чинників не має, не має постійних занять, роботи та постійного джерела заробітку, що вказує на відсутність у нього стримуючих чинників особистісно-соціального характеру. Зазначені обставини вказують на те, що ОСОБА_1 є особою суспільно небезпечною та схильною до вчинення злочинів і дають достатні підстави вважати, що перебуваючи на волі, може перешкоджати кримінальному провадженню шляхом ухилення від виконання процесуальних обов`язків.

Також встановлено, що на даній стадії досудового розслідування не допитані усі потерпілі, свідки, не проведені усі необхідні експертизи та інші слідчі (розшукові дії) для отримання доказів вчинення кримінальних правопорушень. Крім того не вилучено всі документи, речі та інші письмові докази, які мають суттєве значення для встановлення істини по справі.

ОСОБА_1 обгрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів з метою особистого власного матеріального збагачення, свідомо зневажав основоположні норми Конституції, згідно яких коже має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.

Останній усвідомлюючи невідворотність покарання за підозрою у вчинення тяжкого злочину, що може вплинути на його поведінку може ухилитись від слідства та суду, перешкоджати встановленню істини по справі.

Даних, які б вказували на неможливість застосування щодо підозрюваного вказаного запобіжного заходу не встановлено.

З урахуванням наведеного, є необхідним застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тому виникла необхідність застосування запобіжного заходу відносно підозрюваного ОСОБА_1 для запобігання спробам незаконно впливати на потерпілих, свідків, переховуватись від органів досудового розслідування та ухилятись від слідства і суду, перешкоджати проведенням слідчих (розшукових) дій по кримінальному провадженню іншим чином.

Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, передбачених цим кодексом.

Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 4 ст.183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування. Слідчий суддя приходить до переконання, що потерпілі у кримінальному провадженні утримувались у шкідливих для здоров"я умовах, без можливості самовільно залишити так звані центри реабілітації, їм неодноразово наносились тілесні ушкодження з боку осіб, які наглядали за діями так званих реабілітантів, що рахується катуванням та мученням особи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -

У Х В А Л И В :

Клопотання – задоволити.

Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та фактично проживаючого в АДРЕСА_5 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, строком на 60 днів.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , утримувати в Державній установі «Рівненський слідчий ізолятор» - м. Рівне, вул. Дворецька, 116.

Строк тримання під вартою рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 12 год 47 хв 19 травня 2020 року.

Визначити строк дії ухвали до 12 год. 47 хв. 18 липня 2020 року.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Копію ухвали направити на виконання уповноваженій особі ДУ "Рівненський слідчий ізолятор" та вручити підозрюваному та прокурору.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя Є.І. Сидорук