Рішення № 89378622, 13.05.2020, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/563/20

2/357/1229/20

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., при секретарі - Бондаренко Н.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

17.01.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом мотивуючи тим, що 26.06.2017 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду шлюб між нею та громадянином Грузії ОСОБА_3 був розірваний. Зазначеним рішенням встановлено, що вона разом з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з травня 2015 року проживають разом в АДРЕСА_1 . В 2019 році вона з сином переїхала на постійне місце проживання до своєї родички ОСОБА_2 . У зв`язку з життєвими обставинами та за домовленістю з ОСОБА_2 , яка є власником житлового будинку АДРЕСА_2 , вони вирішили проживати у вказаному будинку, тому було спільно вирішено змінити її та її сина місце проживання, зареєструвавши його на вищезазначеною адресою.19.11.2019 року вона звернулася до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради із заявами про реєстрацію її та її сина місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , підставою тому є згода власника приміщення, згода її родички ОСОБА_2 . Також, реєстрація її нового місця проживання була одночасною із зняттям її з іншого місця проживання, на що була подана відповідна заява.19.11.2019 року Управлінням адміністративних послуг Білоцерківської міської ради їй було відмовлено у реєстрації місця проживання за зазначеною адресою та зазначено наступне: «Особою не подано необхідних документів, що підтверджують право на проживання в житлі». При цьому жодні посилання на те, яких саме документів не було подано рішення від 19.11.2019 року щодо відмови в реєстрації місця проживання не містить. Тому, вважає, що їй безпідставно відмовили в реєстрації місця проживання її та її сина за адресою: АДРЕСА_2 , тим паче, що нею було подано згоду власника приміщення, подано одночасно заяву про зняття реєстрації з іншого місця, надані документи про право власності на власника приміщення, тобто всі необхідні документи.У зв`язку з цим, просила визнати відмову Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради в реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 за нею неправомірною, визнати відмову Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради в реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 за її сином ОСОБА_5 неправомірною, зобов`язати Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради зареєструвати її місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 та зобов`язати Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради зареєструвати місце проживання її сина ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 .

12.02.2020 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

28.02.2020 року представник відповідача, Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що з позовними вимогами позивача не погоджується виходячи з наступного. Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб в Україні регулюється Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та визначається Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 207.Згідно з п. 18 Правил для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:заяву встановленої форми;документ, до якого вносяться відомості про місце проживання, якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору;документи, що підтверджують, зокрема:право на проживання в житлі, ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:документ, що посвідчує особу представника;документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами). Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Спір між матір`ю та батьком, які проживають окремо та не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, вирішується органом опіки та піклування або судом (ст. 161 Сімейного кодексу України). Відповідно до п. 11 Правил реєстрації місця проживання орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику. 19.11.2019 року ОСОБА_1 звернулася до управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради із трьома заявами встановленої форми:заява про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 (заява 1);заява про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 (заява 2);заява про зняття особи з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 , у зв`язку з вибуттям за адресою АДРЕСА_2 (заява 3). Зауважує, що позивач додає копії заяви 1 і заяви 2 в яких вказана адреса майбутньої реєстрації за адресою АДРЕСА_2 , а в заяві 3 зазначене «у зв`язку з вибуттям за адресою АДРЕСА_2 . Крім того, в матеріалах справи містяться копії Договору про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності № НОМЕР_1 від 29 березня 2007 року, та рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27.12.2006 р. №634.,які свідчать про те що житлові будинки, розташовані за адресами АДРЕСА_3 є окремими об`єктами нерухомого майна та мають різні юридичні адреси. За відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, власниками будинку за адресою: АДРЕСА_2 є: ОСОБА_2 (Частка власності: 58/100) та ОСОБА_6 (Частка власності: 42/100).В заяві 1 міститься згода ОСОБА_7 на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 , при цьому згода іншого співвласника цього будинку, а саме ОСОБА_6 , в заяві відсутня. Тому, працівником органу реєстрації прийнято рішення про відмову у реєстрації місця проживання позивача за адресою АДРЕСА_2 , у зв`язку з відсутністю згоди іншого співвласника. Щодо реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при подачі заяви 2 позивачем не була надана письмова згода батька дитини, або відповідне рішення суду або рішення органу опіки та піклування, яким визначено місце проживання дитини, як це передбачено п. 18 Правил. Зважаючи на вищевикладене, Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, як виконавчий орган Білоцерківської міської ради, що здійснює функції з реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб в м. Біла Церква, враховує у своїй роботі вимоги ч. 1 ст. З Конвенції про права дитини, але у спосіб та згідно вимог передбачених Правилами реєстрації місця проживання. Тож, згідно п. 18 Правил реєстрації місця проживання, за відсутності згоди одного з батьків на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини, реєстрація місця проживання здійснюється на підставі рішення суду або рішення органу опіки та піклування. Тому, враховуючи вищевикладене, позовну заяву не визнає в повному обсязі.

20.03.2020 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач, ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без участі позивача та представника.

Представник Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської радив судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відзиві на позовну заяву просив розгляд справи проводити за відсутності представника управління на розсуд суду.

Представник третьої особи, Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 02.03.2020 року подав до суду заяву в якій просив розглянути дану справу за відсутності представника служби та зазначив, що Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради мала подати до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей та документів, які стосуються справи в порядку ст. 19 Сімейного кодексу України, до початку підготовчого засідання, однак вказаними положення не передбачено подання письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання судового спору з питань визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: зобов`язати управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради зареєструвати місце проживання позивачки та її малолітнього сина за адресою: АДРЕСА_2 . Тому, враховуючи вищевказане, у Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради відсутні правові підстави для подання до суду письмового висновку органу опіки та піклування по справі № 357/563/20. Також, просив при винесенні рішення по даній справі першочергово керуватися інтересами дитини, враховуючи норми Закону України «Про охорону дитинства» та Конвенції ООН «Про права дитини», в якій встановлено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Третя особа: ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебували з 31.07.2014 року у зареєстрованому шлюбі та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.06.2017 року, яке набрало законної сили 06.07.2017 року, шлюб між ними було розірвано. Від даного шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується матеріалами справи (а.с. 5,15-16,18-20).

ОСОБА_1 та її син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , з 20.05.2015 року, що підтверджується рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26.06.2017 року, копією паспорта позивача (а.с. 5,15-16).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також, встановлено, що ОСОБА_1 19.11.2019 року зверталася до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради із заявою, в першу чергу про зняття з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з метою реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , в другу чергу із заявами про реєстрацію місця проживання свого та своєї малолітньої дитини сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 7,8,10).

Однак, Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради 19.11.2019 року в реєстрації місця проживання позивача та її малолітньої дитини сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , було відмовлено, оскільки особою не подано необхідних документів, що підтверджують право на проживання в житлі відповідно до п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02 березня 2016 року.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, а саме механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб в Україні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року та визначається Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. № 207.

Статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній, установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Частиною першою статті 11 вказаного Закону встановлено, що орган реєстрації здійснює, у тому числі, реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Згідно з п. 18 Правил для реєстрації місця проживання, особа або її представник подає:заяву встановленої форми; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору;документи, що підтверджують, зокрема, право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників).

У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:документ, що посвідчує особу представника;документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Статтею 27 Конвенції «Про права дитини» закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. При цьому, у відповідності до ч. 1 ст. 18 даної Конвенції, повинен бути забезпечений принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини першої ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з частиною першою ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Статтею 242 ЦК України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.

Отже, виходячи з вищезазначених норм закону, згода другого з батьків на реєстрацію місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, є обов`язковою.

Однак, як вбачається з матеріалів справи позивач - ОСОБА_1 для реєстрації малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 ,засвідченої в установленому порядку письмової згоди батька дитини ОСОБА_3 до управління не надала.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач намагалася сповістити батька дитини про свій намір змінити місце реєстрації їхньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та отримати на це його згоду, як і відсутні докази відмови відповідача від надання згоди на реєстрацію місця проживання дитини за адресою: АДРЕСА_2 .

Як вбачається з копії Договору про поділ житлового будинку в натурі та припинення спільної часткової власності від 29 березня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за №543, та рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 27.12.2006 року №634 (а.с. 11-12,14), житлові будинки, розташовані в АДРЕСА_2 адресами по АДРЕСА_4 є окремими об`єктами нерухомого майна, мають різні юридичні адреси та належать різним особам: ОСОБА_2 - частка власності: 58/100 та ОСОБА_6 - частка власності: 42/100.

За повідомленням КП КОР «Південне БТІ» (а.с. 13), право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору про поділ №543.

Однак, в порушення вимог п. 18 Порядку реєстрації місця проживання, в заяві щодо реєстрації місця проживання позивача міститься згода лише ОСОБА_7 на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 , при цьому згода іншого співвласника цього будинку, а саме ОСОБА_6 , в заяві відсутня.

Крім того, позивач у своїх заявах на реєстрацію свого місця проживання та місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , вказала адресу майбутньої реєстрації: АДРЕСА_2 , а в заяві щодо зняття особи з реєстрації місця проживання зазначено: «зняти з місце проживання її та її дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Грузія, у зв`язку з вибуттям за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до пункту 11 Правил реєстрації місця проживання орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років. Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Зміст пункту 11 Правил реєстрації місця проживання узгоджується з положеннями статті 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Закон України «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (справа «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» (пункт 67), «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (пункт 45).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до статті 3 Конвенції «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні «Хабровські проти України» від 17.01.2016 року Суд зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов`язки, властиві ефективному "дотриманню" права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Крім того, суд послідовно встановлював, що позитивний обов`язок держави за статтею 8 Конвенції включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз`єднатися з їхніми дітьми, та обов`язок національних органів вживати таких засобів. Проте обов`язок національних органів вживати таких засобів не є абсолютним, оскільки возз`єднання одного з батьків із дітьми, які певний час проживали разом з іншим із батьків, може не відбутися відразу, а може вимагати підготовчих заходів. Будь-який обов`язок застосовувати примус у цій сфері повинен обмежуватися, оскільки повинні враховуватися інтереси та права і свободи усіх причетних, а конкретніше - слід чинити в найкращих інтересах дитини та з дотриманням її права за статтею 8 Конвенції.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 19, 33 Конституції України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 141, 160,161 СК України,ст. 29, 242 ЦК України, ст.4, 12, 13, 76 - 82, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355, ч.3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ) до Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради (код ЄДРПОУ: 26376300, місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Я. Мудрого, 38/12), треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради (місцезнаходження: 09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Першотравнева, 8), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_5 ), про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого КМ України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено 22.05.2020 року.

СуддяО. В. Бондаренко