Ухвала суду № 89376733, 22.05.2020, Київський районний суд м. Одеси

_____________________ Справа № 947/7823/20

Провадження № 2-з/947/572/20

УХВАЛА

22.05.2020 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Кирикової О.О.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСАГІС» про забезпечення позову по цивільній справі №947/7823/20 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСАГІС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

08 квітня 2020 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСАГІС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якій позивач просить суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором №1501/0808/71-167 від 15 серпня 2008 року у розмірі 526110 гривень 85 копійок.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 09.04.2020 року вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві строк для усунення недоліків поданої заяви терміном в п`ять днів з дня отримання копії ухвали суду.

28.04.2020 року представником позивача надано до суду заяву на усунення недоліків поданої заяви, до якої надано оригінал квитанції про сплату судового збору.

Оглянувши та дослідивши надані до суду документи, суддею встановлено, що представником позивача належним чином усунуті недоліки поданої заяви у відповідності до ухвали Київського районного суду міста Одеси від 09 квітня 2020 року.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 22.05.2020 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

До відкриття провадження по справі судом, представником позивача 28 квітня 2020 року було надано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви, представник позивача посилається на те, що 15.08.2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» був укладений кредитний договір №1501/0808/71-167, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 45000 доларів США, зі сплатою відсотків у розмірі 11,9 % річних, строком до 15 серпня 2028 року.

В забезпечення виконання умов договору, між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ВАТ «Сведбанк» був укладений договір поруки №1501/0808/71-167-Р-1, за умовами якого ОСОБА_1 поручилась відповідати за виконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором №1501/0808/71-167 від 15.08.2008 року, та несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умов кредитного договору.

Тієї ж дати, в забезпечення вказаного кредитного договору, між ОСОБА_3 та ВАТ «Сведбанк» був укладений іпотечний договір №1501/0808/71-167-Z-1, за умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку майно – квартиру АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О.В., зареєстрований в реєстрі за №4656.

На цей час, як стверджує представник позивача, ТОВ «ІСАГІС» набуло право вимоги за кредитним договором №1501/0808/71-167 від 15.08.2008 року та стало іпотекодержателем вказаної квартири за іпотечним договором №1501/0808/71-167-Z-1 від 15.08.2008 року, про що внесено відповідний запис про іпотекодержателя до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки.

Представник позивача посилається на те, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, разом з поручителем, у останніх станом на 16.01.2019 року виникла заборгованість у розмірі 526110 гривень 85 копійок.

Надалі, як стверджує представник, позивачеві стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , після смерті якого відкрилась спадщина у тому числі на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_1 .

З матеріалів спадкової справи №507/2012, заведеної до майна померлого ОСОБА_3 , представник дізнався, що з заявами про прийняття спадщини звернулись спадкоємці померлого: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Враховуючи вимоги ст. 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, представник позивача у встановлений законом строк звернувся до спадкоємців померлого ОСОБА_3 з вимогою про задоволення вимог кредитора, яка була отримана відповідачами по справі.

Однак, як стверджує представник позивача, станом на цей час вимога позивача не виконана, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги кредитора в повному обсязі, але в межах вартості спадкового майна не задовольнили, що стало приводом для звернення до суду з цим позовом.

Одночасно, представник позивача вважає, що існує загроза втрати іпотечного майна – квартири АДРЕСА_1 , яка є спадковим майном після смерті ОСОБА_3 , оскільки відповідачі можуть до ухвалення рішення про задоволення позовних вимог в цій справі, відчужити це майно, що значним чином ускладнить виконання майбутнього рішення суду, у зв`язку з чим представник просить суд вжити заявлені заходи забезпечення позову.

Відповідно до п.2 .1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається зокрема одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Подана позивачем заява про забезпечення позову відповідає приписам та вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, та таким чином вона підлягає невідкладному розгляду.

Дослідивши вказану заяву про забезпечення позову, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, перевіряючи надану до суду заяву та додані до неї документі вбачається, що між сторонами по справі виник спір стосовно невиконання умов кредитного договору №1501/0808/71-167 від 15.08.2008 року.

Позивачем заявлені вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, як до спадкоємців позичальника – ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Щодо накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

З наданих до позову документів вбачається, що вказана квартира є предметом іпотеки за договором іпотеки №1501/0808/71-167-Z-1 від 15.08.2008 року, укладеним в забезпечення виконання кредитного договору №1501/0808/71-167 від 15.08.2008 року.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки №152652244 від 15.01.2019 року, у вказаному державному реєстрі наявний запис про реєстрацію іпотеки на зазначену квартиру за №29854194, а також інформація про іпотекодержателя – ТОВ «ІСАГІС», іпотекодавцем зазначено – ОСОБА_3 .

З наданого іпотечного договору №1501/0808/71-167-Z-1 від 15.08.2008 року вбачається, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О.В. 15.08.2008 року накладено обтяження у виді заборони відчуження вказаної квартири, зареєстроване в реєстрі за №178.

Пунктом 5 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Накладення заборони врегульовано статтею 73 Закону України «Про нотаріат», відповідно до якої, нотаріус за місцем розташування жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем розташування земельної ділянки, або за місцезнаходженням однієї із сторін правочину накладають заборону їх відчуження, зокрема за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позики (кредиту) на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку (квартири); при посвідченні договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за повідомленням іпотекодержателя; в усіх інших випадках, передбачених законом.

Отже накладена заборона відчуження стосовно квартири АДРЕСА_1 , на підставі іпотечного договору №1501/0808/71-167-Z-1 від 15.08.2008 року, є видом обтяження, яке обмежує розпорядження та/або користування нерухомим майном.

Представником позивача жодним чином не обґрунтовано та не доведено необхідність у застосуванні та накладенні обтяження у виді арешту на зазначене майно, при наявності чинного обтяження у виді заборони відчуження.

Крім того, представником позивача не надано до суду доказів на підтвердження того, що нотаріусом в рамках спадкової справи №507/2012, заведеної до майна померлого ОСОБА_3 , було видано на ім`я відповідачів свідоцтво про право на спадщину – квартиру АДРЕСА_1 , на підставі якого було проведено державну реєстрацію права власності на це майно.

Також, судом враховується, що відповідно до п.4.15, 4.16 Глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року за №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за №282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

У разі наявності заборони нотаріус письмово повідомляє кредитора про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину.

Представником позивача не надано до суду доказів на підтвердження того, що позивача було повідомлено нотаріусом про те, що спадкоємцям боржника було видано свідоцтво про право на спадщину.

У той же час, судом приймається до уваги, що видане свідоцтво про право на спадщину стосовно іпотечного майна, не є підставою для зняття встановленої заборони відчуження такого майна, оскільки відповідно до ст. 74 Закону України «Про нотаріат», нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна лише одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини.

Доказів на підтвердження того, що встановлена заборона відчуження квартири АДРЕСА_1 , на підставі іпотечного договору №1501/0808/71-167-Z-1 від 15.08.2008 року, є припиненою чи знятою, представником позивача до суду не надано.

Суд зазначає, що відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 13 січня 2020 року по справі №922/2163/17.

Оглянувши матеріали справи та заяву, представником позивача не підтверджено жодним доказом, що невжиття заявлених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення позову до суду, не надано доказів, що майно, на яке позивач просить суд накласти арешт, належить на праві власності відповідачам по справі, та не наведено належних обґрунтувань на необхідність вжиття іншого виду обтяження стосовно майна, на яке вжите обтяження.

Тому лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідачів від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

На підставі викладеного, суд вважає заяву позивача про забезпечення позову необґрунтованою, а відтак не підлягаючою до задоволення.

Також дії суду не порушують права позивача, оскільки прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992р.).

З цього приводу прецедентними є також рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заяву позивача про забезпечення позову слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 149-153, 354, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСАГІС» про забезпечення позову по цивільній справі №947/7823/20 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСАГІС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо апеляційного оскарження судового рішення продовжуються на строк дії такого карантину.

Головуючий Калініченко Л. В.