Рішення № 89375042, 18.05.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

18.05.2020 Єдиний унікальний номер 205/8443/19

Єдиний унікальний номер № 205/8443/19

Провадження № 2/205/82/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2020 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді – Басової Н.В., за участю секретаря судового засідання – Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» про стягнення зарплати, надбавки, індексації, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за несвоєчасно виплачену зарплату, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та індексації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, –

позивач – ОСОБА_1 .

ВСТАНОВИВ:

Позивач 27.09.2019 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з відповідача на користь позивача не нараховану та невиплачену при звільненні заробітну плату за фактично відпрацьований час згідно встановленої законодавством норми у зв`язку з заниженням посадового окладу у сумі 208,29 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача не нараховану та невиплачену при звільненні заробітну плату за фактично відпрацьований час понад норми у вихідні та святкові дні у зв`язку з заниженням посадового окладу у сумі 69,32 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача не нараховану та невиплачену при звільненні персональну надбавку у розмірі 10 % до заробітної плати за фактично відпрацьований час в межах встановленої норми у зв`язку з заниженням посадового окладу у сумі 20,85 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача не нараховану та невиплачену при звільненні індексацію заробітної плати в межах прожиткового мінімуму у сумі 6,25 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача не нараховану та невиплачену при звільненні компенсацію за невикористану відпустку у сумі 1,67 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату та інші належні до фонду оплати праці виплати у зв`язку з заниженням посадового окладу та не проведенням індексації заробітної плати за період роботи станом на 03.03.2020 року у ромі 1509,87 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (по лютий 2020 року включно) у сумі 2 289 971,19 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 9992,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він працював у ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» на посаді бухгалтера з 07.08.2001 року, був змушений звільнитись за власним бажанням з займаної посади згідно ст. 38 КЗпП України з 11.04.2003 року. З метою перевірки правомірності та повноти нарахування позивачу заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат за період роботи у ДП, а також повноти надання ДП зазначеної інформації до Пенсійного фонду України, позивачем 28.05.2019 року направлено запит. Отримавши відповідь на запит, встановлено факти грубого порушення ДП трудового законодавства, зокрема положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Закону України «Про відпустки», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплат», Закону України «Про колективні договори і угоди» тощо. В порушення вимог ст. ст. 3, 11 Закону України «Про оплату праці», п. 2.2 Генеральної угоди від 16.01.2002 року, ст. ст. 2, 95 КЗпП України, нарахування заробітної плати ДП, починаючи з липня 2002 року, проводилось виходячи з посадового окладу 150,00 грн., що нижче встановленого розміру мінімальної заробітної плати, гарантованого державою: з 01.07.2002 року по 31.12.2002 року мінімальна заробітна плата складала 165,00 грн., з 01.01.2003 року по дату звільнення – 185,00 грн.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином. У відзиві на позов, посилаючись на безпідставність позовних вимог та пропуск позивачем строку позовної давності, просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити за наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було прийнято на посаду бухгалтера на Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» з 07.08.2001 року на підставі наказу № 1782к від 06.08.2001 року (а.с. 11 том 1).

Наказом від 10.04.2003 року № 930к ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 14 том 1).

Згідно ст. 3 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

Ці ж самі положення містить ст. 95 КЗпП України.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

На підставі ст. 10 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об`єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Статтею 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» визначено, що з 1 січня 2002 року розмір мінімальної заробітної плати становить 140 гривень на місяць, а з 1 липня 2002 року – 165 гривень на місяць.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» встановлено з 1 січня 2003 року розмір мінімальної заробітної плати 185 гривень на місяць, а з 1 грудня 2003 року – 237 гривень на місяць.

З розрахункових листів по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.07.2002 року по 11.04.2003 року вбачається, що:

- у липні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 414,16 грн., з яких: оклад – 85,95 грн., робота у вихідні дні – 25,98 грн., чергова відпустка/компенсація невикористаної відпустки – 134,63 грн., надбавка за диплом з відзнакою – 8,50 грн., премія – 50,00 грн., надбавка – 60,00 грн., надбавка – 50,00 грн.;

- у серпні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 318,11 грн., з яких: оклад – 150,00 грн., робота у вихідні дні – 43,11 грн., надбавка за диплом з відзнакою – 5,00 грн., надбавка – 60,00 грн., надбавка – 50,00 грн.;

- у вересні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 337,06 грн., з яких: оклад – 150,00 грн., робота у вихідні дні – 57,05 грн., надбавка за диплом з відзнакою – 5,00 грн., надбавка – 60,00 грн., надбавка – 50,00 грн.;

- у жовтні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 345,02 грн., з яких: оклад – 150,00 грн., робота у вихідні дні – 25,03 грн., надбавка за диплом з відзнакою – 14,66 грн., премія –50,00 грн., надбавка – 60,00 грн., надбавка – 50,00 грн.;

- у листопаді 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 289,43 грн., з яких: оклад – 146,59 грн., робота у вихідні дні – 68,18 грн., надбавка за диплом з відзнакою – 14,66 грн., надбавка – 60,00 грн.;

- у грудні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 257,12 грн., з яких: оклад – 143,44 грн., робота у вихідні дні – 39,34 грн., надбавка за диплом з відзнакою – 14,34 грн., надбавка – 60,00 грн.;

- у січні 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 344,23 грн., з яких: оклад – 70,96 грн., робота у вихідні дні – 43,11 грн., учбова відпустка – 163,06 грн., надбавка за диплом з відзнакою – 7,10 грн., надбавка – 60,00 грн.;

- у лютому 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 285,00 грн., з яких: оклад – 150,00 грн., робота у вихідні дні – 60,00 грн., надбавка за диплом з відзнакою – 15,00 грн., надбавка – 60,00 грн.;

- у березні 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 405,38 грн., з яких: оклад – 150,00 грн., робота у вихідні дні – 60,38 грн., надбавка за диплом з відзнакою – 15,00 грн., надбавка – 60,00 грн., надбавка – 120,00 грн.;

- у квітні 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 449,65 грн. і оклад – 71,86 грн., робота у вихідні дні – 14,37 грн., чергова відпустка/компенсація невикористаної відпустки – 356,23 грн., надбавка за диплом з відзнакою – 7,19 грн.

Таким чином, розмір заробітної плати ОСОБА_1 за період з липня 2002 року по квітень 2003 року складав більше, ніж встановлено Законами України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» та «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік».

Отже, твердження позивача з приводу того, що у період з липня 2002 року по квітень 2003 року розмір заробітної плати позивача був нижчим, встановленого розміру мінімальної заробітної плати, гарантованого державою, не відповідає дійсності, та є безпідставним та необґрунтованим.

Крім того, слід розмежовувати поняття «посадовий оклад» та «мінімальна заробітна плата».

Так, посадовий оклад – це щомісячний розмір почасової заробітної плати, встановленої для певної посади згідно зі штатним розкладом. Його застосовують для оплати праці керівних, інженерно-технічних працівників та службовців. Посадовий оклад влежить від обсягу і складності роботи, відповідальності й кваліфікації працівника, умов праці та особливостей виробництва. Основою посадових окладів є мінімальна тарифна ставка.

В той же час, поняття заробітної плати є більш об`ємним та воно включає в себе складові частини, такі як посадовий оклад, премія, індексація, тощо. Тобто сума, яка нарахована працівникові, не може бути меншою, ніж мінімальна заробітна плата, а посадовий оклад є її складовою частиною.

16.01.2002 року між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб`єднаннями на 2002-2003 роки укладено Генеральну угоду, відповідно до п. 2.2 якої визначено ставки (оклади) працівників загальних (наскрізних) професій і посад у галузевих угодах. При цьому мінімальні розміри ставок (окладів) встановлюються на рівні не нижче від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік.

В той же час, Додаток 1 до цієї Генеральної угоди містить перелік профспілок та профспілкових об`єднань – суб`єктів Генеральної угоди на 2002-2003 роки, до якого входять: Федерація професійних спілок України та її членські організації; Професійна спілка авіабудівників України; Професійна спілка авіапрацівників України; Професійна спілка працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України; Професійна спілка працівників агропромислового комплексу України; Всеукраїнська профспілка працівників державної податкової служби; Незалежна галузева профспілка енергетиків України; Профспілка працівників Національної академії наук України; Незалежна профспілка фермерів та приватних землевласників України; Профспілка працівників митних органів; Профспілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України; Незалежна професійна спілка України; Всеукраїнська профспілка промисловців та підприємців; Об`єднання вільних профспілок залізничників України; Профспілка – Асоціація льотного складу цивільної авіації України; Вільна профспілка машиністів України; Всеукраїнська національна профспілка «Футболісти України»; Всеукраїнська незалежна профспілка. Також додатком 4 до Генеральної угоди на 2002-2003 роки передбачено порядок Приєднання до Генеральної угоди інших професійних спілок України.

Витяг з постанови Центрального комітету профспілки працівників космічного та загального машинобудування України від 11.11.2019 року (протокол № 74), підтверджує і належність первинної профспілкової організації Державного конструкторського бюро Південне», як організаційної ланки до Всеукраїнської громадської організації – професійної спілки працівників космічного та загального машинобудування України.

Разом з тим, професійна спілка працівників космічного та загального машинобудування України, до даної Генеральної угоди не приєднувалась.

Таким чином, пункт 2.2. Генеральної угоди від 16.01.2002 року, не є обов`язковим до виконання Державним підприємством «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля», оскільки професійна спілка працівників космічного та загального машинобудування України вказану угоду не погоджувала.

Згідно ст. 18 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розміри ставок (окладів) працівників загальних (наскрізних) професій і посад встановлюються на умовах, визначених колективним договором, з дотриманням гарантій, встановлених законодавством і генеральною, галузевою, регіональною угодами.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Як вбачається з пункту 2.4 Колективного договору між Генеральним конструктором – Генеральним директором і профспілковим комітетом ДКБ «Південне» на 1998 рік, генеральний конструктор – Генеральний директор проводить за узгодженням з профкомом підприємства установлення схем посадових окладів, систем оплати праці.

Згідно пункту 4.1 Колективного договору, оплата праці працівників не може бути нижче рівня мінімального гарантованих посадових окладів (ставок), доплат і надбавок, передбачених додатком № 1.

Додатком № 1 до Колективного договору встановлено Схеми мінімальних посадових окладів діючих з 01.10.1997 року.

Наказом генерального конструктора – генерального директора ДКБ «Південне» № 418 від 23.03.2001 року, погодженого в тому числі і головою профкому ДБК «Південне», встановлено з 01.04.2001 року збільшення в середньому на 25% гарантовані посадові оклади (тарифні ставки) службовцям і робітникам у відповідності до схеми посадових окладів (тарифів), наведених в додатку до наказу.

Вищезазначеним додатком (Схеми мінімальних гарантованих посадових окладів службовців, тарифні ставки та оклади робітників підрозділів ДКБ «Південне» з 01.04.2001 року) спеціалістам без категорії (пункт 20), встановлено місячний посадовий оклад розмірі 150,00 грн.

Крім того, в додатку № 1 до наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу № 1782 від 06.08.2001 року також встановлено його посадовий оклад у розмірі 150,00 грн. З даним наказом та додатком ОСОБА_1 був ознайомлений та відповідно погодився на такі умови праці (а.с. 11-12 том 1).

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Тобто, при звільненні ОСОБА_1 з ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля», останньому відповідачем було в повному обсязі виплачено всі передбачені чинним законодавством виплати.

Суд зауважує, що підстави для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності відсутні, оскільки згідно ст. 225 КЗпП України працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати – без обмеження будь-яким строком.

З урахуванням викладеного суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, системний аналіз положень чинного законодавства України, врахувавши пояснення сторін, дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимоги, у зв`язку з чим вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні.

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, то судові витрати за рахунок відповідача не відшкодовуються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15-16 ЦК України, ст. ст. 95, 97, 116, 225 КЗпП України, ст. ст. 3, 8, 10, 18 Закону України «Про оплату праці», ст. 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік», ст. 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік», ст. ст. 4, 12-13, 76-77, 81-82, 133, 137, 141, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» (код ЄДРПОУ: 14308304, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 3) про стягнення зарплати, надбавки, індексації, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за несвоєчасно виплачену зарплату, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та індексації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення буде складено протягом десяти днів.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк визначений ст. 354 ЦПК України, продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя Н.В. Басова