Рішення № 89374367, 22.05.2020, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 210/1328/20

Провадження № 2/210/1197/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"22" травня 2020 р. Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Літвіненко Н. А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення моральної шкоди, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" про стягнення моральної шкоди, посилаючись на те, що з 06.06.1972 року по 20.08.1982 року працювала на Новокриворізькому державному гірничо-збагачувальному комбінаті, який згідно наказу №179 Мінпрому України реорганізований в Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь», нині ПАТ «АРСІЛОРМІТТАЛ КРИВИЙ РІГ» по різним професіям: монтером СЦБ і зв`язку, електромеханіком. 20.08.1982 року позивач була звільна по переводу згідно ст.36 п.5 КЗпП України. 01 серпня 1978 року з позивачем стався нещасний випадок. 02 серпня 1978 року було складено акт про нещасний випадок на виробництві N233 згідно якого причини нещасного випадку: 1.знаходження потерпілої ОСОБА_1 у негабариті руху состава. 2.Недостатня пильність локомотивної бригади тепловоза №43 при слідування думпкарної вертушки по перегону.

Так, висновком МСЕК від 19.02.1996 року позивачеві вперше встановлено 40% втрати професійної працездатності в зв`язку з нещасним випадком та третя група інвалідності.

Після неодноразових оглядів висновком МСЕК від 26.02.2004 року позивачу

встановлено 50% втрати професійної працездатності в зв`язку з нещасним випадком та

третя група інвалідності безстроково, визначено потребу в додаткових видах допомоги -

санкурлікування та медикаментозне лікування в стаціонарі.

Зазначає, що наслідки нещасного випадку, який стався з вини відповідача, посадові особи якого в порушення діючого законодавства не створили безпечні умови праці, викликає в позивача страждання не тільки фізичні: як наслідок отриманої травми «нео левой лобной доли в виде цефалгического, вестибуло-мозжечкового синдромов, правосторонній пирамидной недостаточности, вьіраженньїе когнитивньїе нарушения», призвели до періодичного головного болю, головокружіння, загальної слабкості, тремтіння голови, безсоння а й моральні: головний біль та безсоння не дають спокійно відпочивати, постійно приходять думки що отримані травми неможливо вилікувати, стан здоров, я не поліпшується, що викликає страждання і переживання. Позивач змушена постійно проходити курси медикаментозного лікування. Порушено звичний для позивача спосіб життя, наслідки нещасного випадку вимагають додаткових зусиль для організації життя, порушено нормальні життєві зв`язки внаслідок неможливості вести активне життя.

Тому в якості моральної шкоди позивач просить стягнути з відповідача 160 000 грн.

Ухвалою суду від 09.03.2020 року вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

В судове засідання сторони не викликалися, клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.

Суд проводить судове засідання без фіксування технічними засобами, що буде відповідати вимогам ст. 247 ЦПК України.

Відповідач ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", отримавши копію позовної заяви з додатками та копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, про що свідчить поштове повідомлення, долучене до матеріалів справи, скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву.

Відзив на позовну заяву про відшкодування моральної шкоди, відповідачем було подано до суду та зареєстровано канцелярією суду за вх.. № 9057/20, 15.04.2020 р. тобто в межах процесуального строку, встановленого ухвалою суду від 09.03.2020 р., відповідно до якого відповідач заперечує проти позову в повному обсязі, просить відмовити у його задоволенні, додатково зауваживши, що причинами настання нещасного випадку, згідно пункту 15 акту форми Н-1 №33 про нещасний випадок, стало: - знаходження ОСОБА_1 в негабариті рухомого складу; - недостатня обачність локомотивної бригади тепловозу при руху думкарної вертушки на перегоні. Крім того, вважає, що правові норми, на які посилається позивач - не є підставою для покладення на відповідача відповідальності за завдану моральну шкоду спричинену нещасним випадком. Правовідносини сторін в рамках даної справи виникли з приводу відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок нещасного випадку. Крім іншого, жодного посилання на те, що у настанні нещасного випадку винне підприємство -відсутнє. Натомість, причинами є власна необачність учасників нещасного випадку, а тому відсутні підстави для покладення на Відповідача обов`язку відшкодовувати морально шкоду Позивачу.

Суд, дослідивши письмові докази цивільної справи, відзиви представників відповідачів, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала з – 06.06.1972 року по 20.08.198 на Новокриворізькому державному гірничо-збагачувальному комбінаті, по різним професіям:

монтером СЦБ і зв`язку, електромеханіком. 20.08.1982 р. звільнена по переводу згідно п.5 ст. 36 КЗпП України (а.с.7-9).

Відповідно Акту про нещасний випадок №33 від 02.08.1978 р. причинами нещасного випадку визнано: знаходження постраждалої ОСОБА_1 в негабариті составу та недостатня пильність локомотивної бригади тепловоза №43 при слідуванні думпкарної вертушки по перегону. При тому з тогож акту вбачається, що позивач 62 дні знаходилась на лікарняному через отримані травми (а.с.12-13).

За висновком МСЕК від 19.02.1996 року позивачці була встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 40 % первинно та третя група інвалідності, з переоглядом в березні 1997 р. (а.с14.)

За висновком МСЕК від 26.02.2004. року серії 12 ААА № 05026 позивачці була встановлена 50 % втрати професійної працездатності та третя група інвалідності безстроково, визначено потребу в додаткових видах допомоги – санкурлікування, медикаментозне лікування в стаціонарі. (а.с.17).

Крім того, в матеріалах справи знаходяться висновки МСЕК, виписні епікризи відповідно з яких вбачається, що позивач неодноразово проходила огляди та знаходилась на лікуванні через отримані травми (а.с.14-23).

У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини - є головним обов`язком держави.

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 13 ЗУ «Про охорону праці», роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 16 ЦК України відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або у інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На час виникнення правовідносин між сторонами відшкодування моральної (немайнової) шкода було врегульовано статтею 440-1 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року).

З 01 січня 2004 року набрав чинності ЦК України, статтями 1167, 1168 якого передбачено відшкодування моральної шкоди завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, або смертю фізичної особи членам родини померлого.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що він починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (рішення від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Події, які породили цивільне право позивача на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо він не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні його критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.

Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв`язку зі смертю її сина в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК Української РСР 1963 року.

Як роз`яснено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно роз`яснень, викладених в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Така правова позиція висвітлена в Постанові Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №61-4983св18.

З врахуванням викладених обставин справи, суд вбачає наявність спричинення позивачу моральної шкоди незалежно від наявності з цього приводу висновку МСЕК, яку повинен відшкодувати саме відповідач, як власник підприємства, який не створив працівнику безпечні умови праці, що призвело до ушкодження його здоров`я на виробництві, та моральних страждань потерпілого.

За таких обставин, вимоги позивача до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» є обґрунтованими і не суперечать чинному законодавству.

Судом встановлено, що при виконанні трудових обов`язків здоров`ю позивачеві була заподіяна шкода, в результаті втратив працездатність в розмірі 50 відсотків. Позивач в зв`язку зі станом свого здоров`я переносить щоденні моральні страждання та переживання.

Суд не бере до уваги посилання ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», що отримана шкода позивачем є лише з підстав її необачності через знаходження в негабариті рухомого составу, оскільки однією з причин є ще недостатня пильність локомотивної бригади тепловоза №43 при слідуванні думпкарної вертушки по перегону. Крім того, посилання відповідача на неправильне застосування норм закону з боку позивача суд може розцінювати лише як необізнаність позивача з боку норм закону, однак це не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку відшкодування моральної шкоди позивачу у зв`язку з нещасним випадком.

Отже, моральна шкода відшкодовується винною особою, якою відповідно до Акту також визнано підприємство відповідача, оскільки пунктом 15 пп.2 Акту про нещасний випадок на виробництві зазначено, що однією з причин нещасного випадку є недостатня пильність локомотивної бригади тепловоза №43 прислідуванні думпкарної вертушки по перегону.

Позивач оцінює моральну шкоду, заподіяну їй в наслідок ушкодження здоров`я, у 160 000 грн..

Беручи до уваги, що обставини, викладені в позові, знайшли документальне підтвердження, встановлений факт спричинення моральної шкоди, суд вважає, що заподіяна моральна шкода підлягає часткової компенсації.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди, суд враховує обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан її здоров`я, втрату професійної працездатності в зв`язку з профзахворюванням, істотність вимушених змін в його життєвих стосунках.

Визначаючи розмір відшкодування, суд, приходить до висновку, що внаслідок незабезпечення підприємством дотримання достатніх умов праці, позивач отримала ряд хронічних захворювань, через що потребує постійного стаціонарного лікування та значних матеріальних затрат.

Обговорюючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, в рамках заявлених позовних вимог, з врахуванням вказаних позивачем та встановлених судом обставин характеру спричиненої моральної шкоди позивачу та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає можливим стягнути на її користь 80,000 тисяч гривень, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які вона щоденно зазнає, а в задоволенні іншої частини позову позивачу слід відмовити. При визначенні суми за спричинену моральну шкоду суд врахував і той факт, що позивач тривалий час працювала на підприємстві відповідача, який складає 6 роки 1 місяць 25 днів, як зазначено в Акті №33.

Згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відтак, відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», пропорційно до задоволених вимог, суд стягує з відповідача ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» в дохід держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.440, 440-1 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст.4, 5, 13, 77, 121, 141, 265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення моральної шкоди - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (ЄДРПОУ 00191000, 50096, м. Кривий Ріг, вул. Орджонікідзе, 1) на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди в зв`язку з втратою здоров`я на виробництві – 80 000,00грн. (вісімдесят тисяч гривень 00 коп.) без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» в дохід держави судовий збір в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя: Н. А. Літвіненко