Ухвала суду № 89372229, 04.05.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/27239/18-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2020 року м. Київ

слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва Батрин О.В.

при секретарі Габрись О.М.,

за участю прокурорів Нескородяного А.М., Супруна О.О.,

захисників Сердюка В.А., Теслюка П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого групи - начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Демяненка А.В., погодженого з прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Нескородяним А.М. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Єнакієве Донецької області, громадянину України, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , раніше фактично проживаючому: АДРЕСА_2,

В С Т А Н О В И В :

Старший слідчий групи - начальник третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Демяненко А.В. за погодженям з прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Нескородяним А.М. звернувся до слідчого судді з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи клопотання слідчий посилається на те, що Генеральною прокуратурою України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні 42017000000003538 від 07.11.2017 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України, та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 109 КК України (виділене з кримінального провадження № 42014000000000054 від 03.03.2014).

01.09.2017 складено та підписано повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України, тобто у захопленні державної влади, вчиненого за змовою про вчинення таких дій.

У зв`язку з не встановленням місця перебування ОСОБА_1 , що позбавило орган досудового розслідування можливості вручити йому письмове повідомлення про підозру від 01.09.2017 у день його складання, зазначене повідомлення відповідно до вимог ст. 111, 135, ч. 1 ст. 278 КПК України направлено на відомі органу досудового розслідування адреси у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень, в тому числі шляхом направлення запиту про міжнародну правову допомогу.

12.10.2017 підозрюваного ОСОБА_1 оголошено в розшук.

У подальшому встановлено, що згідно з інформацією Служби безпеки України з приводу виконання доручення слідчого щодо організації розшуку ОСОБА_1 та інформації ДІТ МВС України ОСОБА_1 вже перебував у державному розшуку у зв`язку з вчиненням ним інших кримінальних правопорушень. Разом з тим, за відомостями отриманими з відкритих джерел інформації встановлено, що ОСОБА_1 ймовірно перебуває на території Російської Федерації, про що свідчать його допит слідчими та прокурорами Генеральної прокуратури України під час судового розгляду в режимі відеоконференції.

Крім цього, ОСОБА_1 упродовж 2014 року неодноразово давав прес-конференції російським ЗМІ в місті Ростов-на-Дону, в 2015 році повідомив органу досудового розслідування, що проживає в м. Ростов-на-Дону, а його захисник надав інформацію, що ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_4 . Відповідно до наданої 11.10.16 стороною захисту підозрюваного ОСОБА_1 органу досудового розслідування копії відповіді Головного управління з питань міграції Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації від 29.09.16 № 20/6885гр, ОСОБА_1 надано тимчасовий притулок на території Російської Федерації, що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим УФМС Росії по Ростовській області.

Зазначене дає підстави слідчому вважати, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним в здійсненні йому повідомлення про підозру у зазначеному кримінальному провадженні, навмисно переховується від органів досудового розслідування за межами території України з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинення цього та інших кримінальних правопорушень.

22.05.2018 року підозрюваного ОСОБА_1 оголошено в міжнародний розшук.

Слідчий вважає наявними всі законні підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , виходячи з такого.

ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину та наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема, підозрюваний переховується від органів досудового розслідування та суду, може незаконно впливати на свідків та інших осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Прокурори в судовому засіданні клопотання підтримали та просили його задовольнити. Зазначили, що станом на час подання вказаного клопотання слідчим Демяненком А.В. ні слідчим, ні прокурорам у вказаному кримінальному провадженні не було відомо про наявність ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Кирилюк І.В. від про відвід слідчого Демяненка А.В. від досудового розслідування цього кримінального провадження. У зв`язку з чим, вважають, що клопотання подане уповноваженою особою. Крім того, вказане клопотання прокурори підтримали у судовому засіданні, що підтверджує позицію процесуального керівництва у кримінальному провадженні щодо необхідності обрання запобіжного заходу ОСОБА_3 Підозра ОСОБА_3 є обґрунтованою, підтверджена зібраними доказами у справі. Повідомлення про підозру ОСОБА_3 здійснювалось у спосіб, передбачений положеннями КПК України: за адресою його реєстрації, минулого фактичного проживання та фактичного проживання на даний час в Російській Федерації, що стверджується направленням відповідних документів через кур`єрську доставку та шляхом вчинення міжнародного доручення Генеральній прокуратурі Російській Федерації. З часу зупинення провадження у справі, жодного разу ні слідчим, на прокурором не виносились постанови про відновлення строку досудового розслідування. ОСОБА_1 оголошений в міжнародний розшук, а відсутність відповідного повідомлення про це на сайті Інтерполу не є доказом зворотнього, оскільки здійснення розшуку каналами Інтерполу є одним із видів здійснення міжнародного розшуку.

Захисники у судовому засіданні заперечили щодо задоволення клопотання, надали письмові заперечення (т. 6 а.с. 169-187) та письмові заперечення від 4 травня 2020 року. Вказали, що клопотання про обрання запобіжного заходу є незрозумілим, оскільки подане не уповноваженою особою, не зрозуміло, який саме слідчий звернувся до слідчого судді із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також чи наявні у вказаних службових осіб Генеральної прокуратури України повноваження у даному кримінальному провадженні на вчинення такої процесуальної дії. Так, відповідно до постанови від 02.03.2018 про визначення слідчих для здійснення досудового розслідування за підписом начальника управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Безщасного Ю. (т. 1 а.с. 27) старший слідчий в OBС ГПУ Крупка А.О. виключений зі складу групи слідчих, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017000000003538. Крім цього, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2018 у провадженні № 757/19192/18-к відведено начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Демяненка A.B. від здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000003538 від 07.11.2017. З цього слідує, що станом на час звернення до слідчого судді із клопотанням від 29.05.2018 про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 у слідчих Генеральної прокуратури України Крупки А.О. та Демяненка A.B. відсутні повноваження на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000003538, а отже і на звернення із вказаним клопотанням до суду. З цих підстав також є незаконною постанова про оголошення ОСОБА_1 в міжнародний розшук від 22.05.2018 року.

Крім того, захисники зазначили, що долучений до матеріалів витяг з ЄРДР не підписаний. Копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, не вручено підозрюваному ОСОБА_1 та його захисникам АО «АВЕР ЛЄКЄ». Слідчим, прокурором не вручено повідомлення про підозру ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність у нього статусу підозрюваного. Долучені стороною обвинувачення матеріали до клопотання не доводять наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 інкримінованих йому дій, а саме кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України. Наведені твердження слідчого щодо наявності будь-яких ризиків є безпідставними, необґрунтованими.

Так, відносно ОСОБА_1 здійснюється політичне переслідування, у зв`язку з чим він не може повернутись на територію України. Упродовж листопада 2013 р. - лютого 2014 p. з метою зриву підписання 21.02.2014 Угоди про врегулювання кризи в Україні, представниками опозиції ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , лідером одного із підрозділів «Майдану» ОСОБА_9 та іншими було організовано вчинення розстрілів на « Майдані ». 21.02.2014 р. були захоплені та перебували під контролем членів тогочасної опозиції будівлі Парламенту, Адміністрації Президента, Уряду, Міністерства внутрішніх справ та інших урядових установ. У подальшому, ОСОБА_8 , користуючись повноваженнями на той момент Голови Верховної Ради України, за сприяння ОСОБА_10 та інших членів організованої групи, достовірно знаючи про перебування Президента України ОСОБА_1 у м. Харкові та м. Донецьку, забезпечив незаконне, всупереч Конституції України, прийняття Парламентом Постанови про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів на 25 травня 2014 року № 757-VII. Крім того, за вказівкою лідерів опозиції (членів організованої злочинної групи), з метою вбивства Президента України, було здійснено ряд замахів на його життя, що є підтвердженням існування загрози життю ОСОБА_1 та наявності об`єктивних перешкод для прибуття в Україну за місцем проведення досудового розслідування.

Відповідно до листа Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол) від 25.04.2017 щодо ОСОБА_1 не розміщувалося повідомлення Інтерполу «з червоним кутом» та не розміщувався внутрішній запит з метою оголошення міжнародного розшуку по лінії Інтерполу, а також він не перебуває в базах даних Інтерполу як розшукувана особа. ОСОБА_1 почав проживати поза межами України ще до внесення відомостей до ЄРДР щодо зазначених кримінальних правопорушення, що спростовує твердження органу досудового про можливе переховування ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності. Слідчим не надано належних та допустимих доказів наявності зв`язку ОСОБА_1 з іншими колишніми та діючими високопосадовцями, іншими підозрюваними, що давали б змогу реалізувати ризик втечі та перешкоджання здійсненню досудового розслідування. У клопотанні про обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 органом досудового розслідування не наведено жодного конкретного факту, що доводить існування істотного ризику того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства, впливу на свідків та вчинення відносно них інших злочинів, в тому числі з метою помсти, а також того, що ОСОБА_1 перебуваючи на волі може іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Заслухавши пояснення прокурорів, захисників та дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук.

Слідчим суддею встановлено, що Управлінням спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000003538 від 07.11.2017 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1

ст. 109 КК України, та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 109 КК України (виділене з кримінального провадження № 42014000000000054 від 03.03.2014).

На даний час досудове розслідування у вказаному кримінальному провадження здійснюється слідчими Державного бюро розслідувань, а процесуальне керівництво здійснюється прокурорами Департаменту процесуального керівництва у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до даних клопотання про обрання запобіжного заходу встановлено, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України, тобто у захопленні державної влади, вчиненого за змовою про вчинення таких дій.

Так, будучи обраним Президентом України 25 лютого 2010 року, ОСОБА_1 всупереч складеній ним присязі Президента України, вирішив використовувати владні повноваження Президента України з метою незаконного збагачення як себе особисто, так і членів своєї родини та свого найближчого оточення за рахунок ресурсів держави та народу України, усвідомлюючи, що реалізувати цей задум він зможе тільки за умови повного зосередження у своїх руках виключних владних повноважень та отримання контролю за всіма гілками державної влади. У зв`язку з цим, у період з лютого по жовтень 2010 року вчинив ряд умисних дій для досягнення цієї цілі, незаконно використовуючи наявні повноваження Президента України.

Зокрема, використовуючи вплив на підконтрольну йому фракцію Партії Регіонів України та фракцію Комуністичної партії України ОСОБА_1 підозрюється в тому, що на початку березня 2010 року він домігся формування у Верховній Раді України коаліції, до якої, крім вказаних депутатських фракцій, увійшли також позафракційні народні депутати України, що дало йому можливість призначати на керівні посади у Кабінеті Міністрів України та на інші посади, рішення про призначення яких відповідно до чинної на той час Конституції України мало прийматись Верховною Радою України, осіб зі свого близького оточення. Зокрема, за пропозицією ОСОБА_1 на посаду Прем`єр-міністра України Верховною Радою України 11 березня 2010 року призначено його однопартійця та давнього знайомого ОСОБА_11 , а 04 листопада 2010 року Верховною Радою України надано згоду на призначення ОСОБА_12 , довіреної особи ОСОБА_1 , Генеральним прокурором України. Для надання видимості законності таких дій ОСОБА_1 організував звернення 9 березня 2010 року 58 народних депутатів України з фракцій Партії регіонів, Комуністичної партії України та Народної Партії з конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень ч. 6 ст. 83 Конституції України, ч. 4 ст. 59 Регламенту Верховної Ради України щодо можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України та, із застосуванням впливу на суддів Конституційного Суду України, добився постановлення ним 6 квітня 2010 року рішення № 11-рп/2010, згідно з яким окремі народні депутати України отримали можливість брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, що не відповідало правовій позиції Конституційного Суду України, сформованій у попередніх рішеннях з цього питання.

ОСОБА_1 підозрюється в тому, що з метою отримання повного контролю за судовою гілкою влади та враховуючи неможливість здійснення впливу на керівництво Верховного Суду України, використовуючи здобуту можливість прийняття підконтрольною Верховною Радою України необхідних законодавчих актів, вніс 31.05.2010 як Президент України на розгляд до Верховної Ради України проект закону «Про судоустрій та статус суддів», який був прийнятий нею 07 липня 2010 року та підписаний ним особисто як Президентом України. З часу набуття чинності прийнятим Законом України № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» Верховний суд України фактично був позбавлений передбачених Конституцією України функцій вищого судового органу, а функції касаційної інстанції у кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справах перейшли до новостворених Вищих спеціалізованих судів.

Крім того ОСОБА_1 підозрюється в тому, що з метою зосередження у своїх руках усіх важелів влади та отримання можливості впливати на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також призначати на найбільш важливі посади у вищих органах державної влади наближених та відданих осіб і, як наслідок, вибудувати таку систему управління державою, у якій всі основоположні рішення стосовно діяльності вищих органів державної влади та правоохоронної системи будуть прийматись ним особисто та у своїх інтересах, не пов`язаних із засадами державної політики, визначеної Конституцією України, він вирішив повернути у непередбачений законом спосіб дію положень Конституції України від 28 червня 1996 року в частині визначення обсягу повноважень Президента, які були суттєво обмежені Законом України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-IV (2222-15) від 8 грудня 2004 року та не дозволяли йому самостійно вирішувати питання щодо призначення на керівні посади як в Уряді України, так і в інших державних органах. Для цього ОСОБА_1 приблизно на початку березня 2010 року вступив у змову з невстановленими на особами, спільно з якими розробив план вчинення цього злочину. Так, ОСОБА_1 організував направлення звернення 13 липня 2010 року нібито від 252 народних депутатів України з депутатських фракцій та позафракційних, з яких була сформовано підконтрольна йому більшість у Верховній Раді України, а саме з фракцій: Партія регіонів, Комуністична партія України та Народна Партія, а також з депутатських фракцій «Блок Юлії Тимошенко - «Батьківщина» та Блок «Наша Україна - народна самооборона», депутати які в подальшому перейшли до Партії регіонів або стали позафракційними, із конституційним поданням до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 року № 2222-IV.

Для досягнення цих цілей ОСОБА_1 було прийнято рішення замінити суддів Конституційного Суду України ОСОБА_22., ОСОБА_23., ОСОБА_24 та ОСОБА_14 ., які були обрані за квотою з`їзду суддів України і призначені на посади суддів Конституційного Суду України 5 листопада 2005 року VII з`їздом суддів України, та притримувалися власних думок під час розгляду справ та відкидали будь-які спроби впливу на них.

З цією метою у період з травня по вересень 2010 року за ініціативи ОСОБА_1 та осіб із його найближчого оточення щодо цих суддів Конституційного Суду України зі сторони ОСОБА_1 , інших представників державної влади та окремих суддів Конституційного Суду України здійснено втручання в їх незалежну суддівську діяльність та створено умови, які унеможливлювали подальше їх перебування на займаних посадах, що змусило вказаних суддів Конституційного Суду України до написання відповідних заяв про звільнення у відставку.

Після цього, за особистої участі ОСОБА_1 та наближених до нього осіб були підібрані кандидати на вивільнені посади суддів Конституційного Суду України із числа більш керованих, лояльних та прихильних до дій, які він впроваджував в державі, якими стали заступник голови Донецького апеляційного адміністративного суду ОСОБА_16. , суддя апеляційного суду Луганської області ОСОБА_18 суддя апеляційного суду Харківської області ОСОБА_19. та суддя Вищого адміністративного суду України ОСОБА_17 ОСОБА_1. , використовуючи свій вплив на судову гілку влади, особисто погодив кандидатури зазначених суддів під час їх відвідування Адміністрації Президента України та сприяв в подальшому у визначенні їх як кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України, делегованих з`їздом суддів України.

16 вересня 2010 року на Х позачерговому з`їзді суддів України було прийнято рішення про звільнення суддів Конституційного Суду України ОСОБА_22., ОСОБА_23., ОСОБА_24 та ОСОБА_14 у зв`язку з поданими ними заявами про відставку, а також обрано і призначено на ці посади ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_17 . Таким чином, у зазначений спосіб було сформовано таку більшість складу суддів Конституційного Суду України, яка під впливом ОСОБА_1 здатна була ухвалювати необхідні Рішення і Висновки для реалізації його злочинного умислу.

Після цього 19 липня 2010 року Конституційний Суд України під час розгляду справи № 1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV і 30 вересня 2010 року, перебуваючи під впливом ОСОБА_1 , ухвалив Рішення № 20-рп/2010, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 № 2222-IV у зв`язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття та що цей Закон втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. При цьому, Рішенням № 20-рп/2010 самі положення Закону № 2222-IV, які стали положеннями Конституції України з моменту набуття ними чинності, не визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Водночас, в абзаці четвертому частини шостої мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України зазначив, що визначення неконституційним Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 № 2222-IV у зв`язку із порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені цим Законом.

Крім того, пунктом 3 резолютивної частини вказаного Рішення від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 на органи державної влади покладено обов`язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV», а в п. 4 зазначено про необхідність його опублікування у «Віснику Конституційного Суду України» та інших офіційних виданнях, крім того вказано, що воно є обов`язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Унаслідок постановлення цього Рішення Конституційного Суду України фактично поверталася дія Конституції України від 28.06.1996 в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV», унаслідок чого розширювалися повноваження Президента України за рахунок звуження ролі та повноважень Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, у тому числі щодо здійснення контролю за «силовим» блоком органів державної влади, а саме: Генеральною прокуратурою, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Міністерством оборони, Державною податковою адміністрацією України, якими не володів ОСОБА_1 на час обрання його Президентом України.

Зокрема, до повноважень Президента України, відповідно до ст. 106 Конституції України (в редакції 1996 року) відносяться питання щодо: призначення за згодою Верховної Ради України Прем`єр-міністра України; припинення повноважень Прем`єр-міністра України та прийняття рішення про його відставку; призначення за поданням Прем`єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади та припинення їхніх повноважень на цих посадах; звільнення Генерального прокурора України; утворення, реорганізація та ліквідація за поданням Прем`єр-міністра України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; скасування актів Кабінету Міністрів України та ряд інших повноважень, якими не володів ОСОБА_1 на час обрання його Президентом України.

Враховуючи невизначеність резолютивної частини Рішення № 20-рп/2010 дала привід для неоднозначного тлумачення в частині пункту 3 його резолютивної частини.

З огляду на це ОСОБА_1 , заздалегідь передбачаючи та будучи впевненим в ухваленні Конституційним Судом України рішення про невідповідність Конституції України (неконституційність) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, усвідомлюючи, що лише цим рішенням йому не вдасться повністю реалізувати свій злочинний умисел на повернення до Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, вирішив здійснити офіційне опублікування та оприлюднення після такого рішення Конституційного Суду України тексту Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, що стало б підставою для всіх вважати чинність в державі саме цієї редакції Конституції України на підставі Рішення Конституційного Суду, і тим самим в неконституційний спосіб збільшити свої повноваження як Президента України за рахунок повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

З цією метою ОСОБА_1 залучив Міністра юстиції України ОСОБА_25. , який попередньо входив до підконтрольної йому фракції Партії регіонів та займав посаду Міністра юстиції України під час перебування його на посаді Прем`єр-міністра України, а також який, зважаючи на його владні повноваження як Президента України та свої повноваження як Міністра юстиції України, міг забезпечити завершення реалізації злочинного плану. Так, ОСОБА_21 після надходження до Міністерства юстиції України Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, зловживаючи наданими йому повноваженнями як Міністра юстиції України, шляхом надання вказівок працівникам Міністерства юстиції України в найкоротший строк організував опублікування тексту Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, з метою створення видимості виконання Рішення Конституційного Суду України. Для цієї мети також був залучений заступник Міністра юстиції ОСОБА_26., яким було забезпечено внесення до Реєстру та опублікування в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 та тексту Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року, що діяла до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV.

Завдяки діям ОСОБА_21 та сприяння ОСОБА_2 . Президент України ОСОБА_1 у непередбачений Конституцією України спосіб набув додаткові повноваження, закріплені в Конституції України від 28.06.1996, якими він не володів на час обрання його Президентом України та які раніше були віднесені до повноважень Верховної Ради України. Реалізувавши свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , використовуючи владні повноваження Президента України, насамперед з метою незаконного збагачення як себе особисто, так і членів своєї родини та свого найближчого оточення за рахунок ресурсів держави та народу України, а також захисту від посягань на набуті ним повноваження та збагачення, почав відразу втілювати свої плани, що відобразилося у виданні необхідних для цього указів та розпоряджень, зокрема, Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», в призначенні на державні посади відданих йому осіб, а також прийнятті інших рішень у період свого перебування на посаді Президента України.

Таким чином, завдяки діям ОСОБА_21 та сприяння ОСОБА_2 . Президент України ОСОБА_1 у непередбачений Конституцією України спосіб набув додаткових повноважень, які раніше були віднесені до повноважень Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, тобто захопив державну владу.

01.09.2017 складено та підписано повідомлення про підозру ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України, тобто у захопленні державної влади, вчиненого за змовою про вчинення таких дій.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Нечипорук та Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення від 30 серпня 1990 р. у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), п. 32, Series А, № 182).

Крім того, слідчий суддя на вказаному етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України підтверджуються: рішеннями та ухвалами Конституційного Суду України, справами Конституційного Суду України, рішеннями Міністерства юстиції України та Верховного суду України; протоколами огляду справ Конституційного Суду України щодо розгляду конституційних подань, документів щодо здійснення приймання, реєстрації та подальшого руху в Міністерстві юстиції України, веб-сайтів в мережі Інтернет, документів Адміністрації Президента України; офіційними листами-відповідями Конституційного Суду України та Міністерства юстиції України; допитами свідків - суддів Конституційного Суду України та суддів загальної юрисдикції ОСОБА_22., ОСОБА_24, ОСОБА_27., ОСОБА_28., ОСОБА_29., ОСОБА_30., ОСОБА_31., ОСОБА_32., ОСОБА_33, ОСОБА_34., колишніх та діючих народних депутатів України ОСОБА_35., ОСОБА_36., ОСОБА_37., ОСОБА_38., ОСОБА_39., ОСОБА_40., ОСОБА_41., ОСОБА_42., ОСОБА_43., діючих та колишніх працівників Міністерства юстиції України ОСОБА_44., ОСОБА_45., ОСОБА_46 (т. 1 а.с. 50-269, т. 2 а.с. 1-236, т. 3 а.с. 1-140).

У зв`язку з цим доводи сторони захисту щодо відсутності обґрунтованої підозри ОСОБА_1 є безпідставними.

Слідчим суддею встановлено, що 01.09.2017 складено та підписано повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України (т. 3 а.с. 141-161). З вказаної підозри вбачається, що після її складення вона не була вручена безпосередньо ОСОБА_1 . Підпису підозрюваного про вручення повідомлення підозри в самій підозрі немає.

Водночас, 1 вересня 2017 року вказане повідомлення про підозру було скеровано ОСОБА_1 за адресою його місця проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 (т. 3 а.с. 172-173 ).

Крім того, відповідно до даних листа Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації від 29 вересня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 , надано тимчасовий притулок на території Російської Федерації, що підтверджується свідоцтвом про надання тимчасового притулку на території Російської Федерації (т. 3 а.с. 166-167, т. 4 а.с. 102-105).

Отже, станом на день повідомлення про підозру органу досудового розслідування було відомо про перебування ОСОБА_1 на території Російської Федерації.

У зв`язку з цим, Генеральною прокуратурою України 7 вересня 2017 року ОСОБА_1 скеровано повідомлення про підозру та пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного за адресою його проживання на території Російської Федерації – АДРЕСА_5 кур`єрською службою доставки по лінії міжнародного експрес-перевізника - компанії FedEx (т. 3 а.с. 174-177). Проте, повідомлення про підозру не було вручене підозрюваному, оскільки кур`єра не пропустили на територію проживання ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю спеціального дозволу для пропуску на територію (т. 3 а.с. 177).

Крім того, на сайті Генеральної прокуратури України 6 вересня 2017 року та 17 листопада 2017 року розміщено публікацію, що 1 вересня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України (т. 3 а.с. 168, 169).

Також слідчим суддею встановлено, що повідомлення про підозру, пам`ятка про процесуальні права та обов`язки підозрюваного Генеральною прокуратурою України були скеровані для вручення підозрюваному в порядку отримання міжнародно-правової допомоги на адресу Генеральної прокуратури Російської Федерації (т. 3 а.с. 178-181, т. 4 а.с. 83-87) та повторно скеровано 8 квітня 2020 року.

Відповідно до листа від 7.03.2017 року Генеральна прокуратура Російської Федерації готова розглянути питання щодо допиту ОСОБА_1 в присутності представників правоохоронних органів та у вказаному листі зазначено місце проживання ОСОБА_1 (т. 4 а.с. 92-93).

Відповідно до ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Згідно з ч. 1, 3, 7 ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи. Повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого - за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.

Належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом (ст. 136 КПК України).

Таким чином органом досудового розслідування були вчинені всі можливі та необхідні дії щодо повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України шляхом направлення повідомлення про підозру, пам`ятки про процесуальні права та обов`язки підозрюваного всіма можливим способами: поштовою кореспонденціє по території України, Російської Федерації, шляхом розміщення відповідної публікації на сайті Генеральної прокуратури України та шляхом здійснення відповідного запиту про отримання міжнародно-правової допомоги у кримінальному провадженні.

Тому, слідчий суддя погоджується з доводами сторони обвинувачення, що ОСОБА_1 вважається таким, якому в належний спосіб повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 109 КК України, тобто він є підозрюваним відповідно до ст. 42 КПК України.

Крім того, 17 листопада 2017 року на сайті Генеральної прокуратури України опубліковано повістку ОСОБА_1 про необхідність його явки до старшого слідчого в особливо важливих справах управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Крупки А.О. (т. 3 а.с. 170-171)

Водночас, у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 за відомими місцями його проживання 12.10.2017 підозрюваного ОСОБА_1 оголошено в розшук, оскільки неможливо органу досудового розслідування достовірно встановити дані про його точне місце перебування. Здійснення розшуку доручено оперативним підрозділам Служби безпеки України (т. 3 а.с. 182-183).

22 травня 2018 року підозрюваного ОСОБА_1 оголошено в міжнародний розшук (т. 3 а.с. 184-185), оскільки згідно з інформацією Служби безпеки України з приводу виконання доручення слідчого щодо організації розшуку ОСОБА_1 та інформації ДІТ МВС України ОСОБА_1 вже перебував у державному розшуку у зв`язку з вчиненням ним інших кримінальних правопорушень. Разом з тим, за відомостями отриманими з відкритих джерел інформації встановлено, що ОСОБА_1 ймовірно перебуває на території Російської Федерації, про що свідчать його допит слідчими та прокурорами Генеральної прокуратури України під час судового розгляду в режимі відеоконференції.

Крім цього, ОСОБА_1 упродовж 2014 року неодноразово давав прес-конференції російським ЗМІ в місті Ростов-на-Дону, в 2015 році повідомив органу слідства, що проживає в м. Ростов-на- Дону , а його захисник надав інформацію про те, що ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_4 . Відповідно наданої 11.10.16 стороною захисту підозрюваного ОСОБА_1 органу досудового розслідування копії відповіді Головного управління з питань міграції Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації від 29.09.16 ОСОБА_1 надано тимчасовий притулок на території Російській Федерації, що підтверджується відповідним свідоцтвом.

24 травня 2018 року Генеральною прокуратурою України скеровано Голові Служби Безпеки України для виконання постанову про міжнародний розшук підозрюваного від 21 травня 2018 року (т. 4 а.с. 88-89) та Головним управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю 31 травня 2018 року скеровано постанову про міжнародний розшук підозрюваного ОСОБА_1 від 22 травня 2018 року для розгляду та прийняття рішення до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України (т. 4 а.с. 90).

Зазначене свідчить, що ОСОБА_1 перебуває у розшуку та умисно переховується від органів досудового розслідування за межами території України з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення.

Доводи сторони захисту, що ОСОБА_1 не ухиляється від органів досудового розслідування, оскільки ним та його захисниками в різних кримінальних провадженнях подаються дані щодо його місця знаходження на території Російської Федерації, клопотання про проведення процесуальних дій, того, що він не може приїхати в Україну в зв`язку з політичним переслідуванням, є безпідставними, оскільки за наявності повідомлень про виклик до органу досудового розслідування ОСОБА_1 не з`являється, перебуває у розшуку, у тому числі і міждержавному, відсутні докази його політичного переслідування.

Твердження сторони захисту, що підозрюваний ОСОБА_1 не перебуває у міжнародному розшуку, у зв`язку з відсутністю відповідних відомостей про нього як про розшукувану особу в Інтерполі, є безпідставними, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 281 КПК України якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або особа перебуває за межами України та не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, то слідчий, прокурор оголошує його розшук. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Здійснення розшуку підозрюваного може бути доручено оперативним підрозділам.

Вказані положення кореспондуються з нормами розділу ІХ КПК України щодо міжнародного співробітництва.

З листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013 слідує, що обов`язок доведення факту перебування особи у міжнародному розшуку покладається на слідчого, прокурора, який подав клопотання про застосування запобіжного заходу, та підтверджується відповідними відомостями (довідка, витяг із бази даних Інтерполу, тощо.

Отже, підозрюваним, якого оголошено у міжнародний розшук (у розумінні ч. 6 ст. 193 КПК) слід вважати виключно особу, яка перебуває у міжнародному розшуку і це підтверджується не тільки відповідними довідками та витягами із бази даних Інтерполу, а й іншими документами (стосується слова «тощо», яке розміщене після слова «Інтерполу»).

Інструкцією про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженої спільним наказом № 3/1/2/5/2/2 від 09.01.97 Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації врегульовано порядок здійснення розшуку осіб каналами Інтерполу

Відповідно до п. 4.2 Інструкції міжнародний розшук з використанням каналів та можливостей Інтерполу ведеться у випадках:

- наявності вірогідних даних про виїзд розшукуваної особи в інші країни, якими можуть бути: наявність у такої особи закордонного паспорта, повідомлення органів Держкомкордону України про реєстрацію перетинання нею кордону, поштове листування, пояснення свідків тощо;

- надходження запиту до НЦБ про розшук осіб, прибулих в Україну з інших держав (за ініціативою закордонних партнерів - членів Інтерполу).

Згідно з п. 4.3 Інструкції міжнародному розшукові з ініціативи правоохоронних органів України підлягають особи, які виїхали за межі України і ухиляються від кримінальної відповідальності та відбуття покарання за злочини, за які згідно з чинним законодавством або судовим вироком, що набув законної сили, передбачене (призначене) покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше шести місяців.

Підставою для міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу, надісланий до НЦБ (п. 4.4 Інструкції).

Згідно з п. 4.6 Інструкції НЦБ Інтерполу вивчає одержані від правоохоронного органу матеріали, при потребі запитує в ініціатора додаткові відомості і, за прийнятими Інтерполом правилами, надсилає запит до Генерального секретаріату Інтерполу або в Національне центральне бюро Інтерполу відповідної країни.

З цієї Інструкції слідує, що оголошення підозрюваного у міжнародний розшук є факт включення особи до баз даних розшукуваних осіб Інтерполу.

Разом з тим, відповідно до законодавчих норм, рішення про оголошення особи у міжнародний розшук на підставі запиту НЦБ Інтерполу в Україні приймає Генеральний секретаріат Інтерполу або Національне центральне бюро Інтерполу відповідної країни.

Відповідно до листа Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерпол) від 25.04.2017 вбачається, що відносно ОСОБА_1 не розміщувалося повідомлення Інтерполу «з червоним кутом» та не розміщувався внутрішній запит з метою оголошення міжнародного розшуку по лінії Інтерполу, а також він не перебуває в базах даних Інтерполу.

Крім того, листом Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва НПУ від 17.12.2018 № ІР/1510з//С94/45287/ЕС5/АЗ/1 АО «АВЕР ЛЄКС» повідомлено про те, що Департамент отримував запити від правоохоронних органів України про оголошення ОСОБА_1 в міжнародний розшук, проте за результатами розгляду зазначених запитів їх ініціаторів повідомлено про рішення Генерального секретаріату Інтерполу про видалення відомостей відносно ОСОБА_1 із банків даних Інтерполу, а також про те, що подальше співробітництво у вказаній сфері не може здійснюватися каналами Інтерполу.

Водночас, враховуючи дані листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04.04.2013, відповідно до якого підтвердженням перебування особи в міжнародному розшуку, крім довідки, витягу із бази даних Інтерполу можуть бути інші докази (тощо) слідчий суддя доходить висновку, що підозрюваний ОСОБА_1 перебуває у міжнародному розшуку, оскільки таке стверджується наступним.

Так, 24 травня 2018 року Генеральною Прокуратурою України скеровано Голові Служби Безпеки України для виконання постанову про міжнародний розшук підозрюваного від 21 травня 2018 року (т. 4 а.с. 88-89) та Головним управлінням по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю 31 травня 2018 року скеровано постанову про міжнародний розшук підозрюваного ОСОБА_1 від 22 травня 2018 року для розгляду та прийняття рішення до Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва Національної поліції України (т. 4 а.с. 90).

При цьому, відповідно до наукового висновку за запитом Генеральної прокуратури України (т. 3 а.с. 225-250, т. 4 а.с. 1-31) під поняттям «оголошення у міжнародний розшук» слід розуміти це юридичний акт (за КПК України - у формі постанови слідчого, прокурора), що вчиняється компетентним органом держави-ініціатора такого розшуку у випадку знаходження об`єкта розшуку за межами цієї держави, та є підставою для вчинення подальших процесуальних дій з розшуку вказаного об`єкта за межами цієї держави

Міжнародним розшуком є комплекс слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових, інформаційно-довідкових та інших заходів компетентних органів держави - ініціатора розшуку та запитувань зарубіжних держав, спрямований на виявлення, арешт та видачу (екстрадицію) розшукуваних осіб, що проводиться на території кожної з держав - учасниць розшуку відповідно до загальних норм та принципів міжнародного права, а також міжнародних договорів, укладених між цими державами, та національного законодавства.

Міжнародний розшук каналами Інтерполу, міждержавний розшук є одними з видів міжнародного розшуку.

Міжнародний розшук є видом розшуку, передбаченого ст. 281 КПК України.

Оголошення в міжнародний розшук у кримінальному процесі належить виключно до компетенції слідчого, прокурора (в міжнародному кримінальному процесі - міжнародній організації, що здійснює відповідне кримінальне переслідування конкретної особи).

Міжнародна організація кримінальної поліції - Інтерпол компетенції з оголошення міжнародного розшуку особи не має.

Постанова слідчого, прокурора про оголошення розшуку, відомості про перебування підозрюваного за межами України та відомості про ефективне здійснення міжнародного розшуку є достатніми доказами оголошення особи в міжнародний розшук.

При цьому відомості про перебування підозрюваного за межами України та відомості про ефективне здійснення міжнародного розшуку є достатніми доказами незловживання слідчим, прокурором інститутом міжнародного розшуку.

Слідчий, прокурор може самостійно здійснювати процесуальні дії щодо міжнародного розшуку підозрюваної особи поза системою Інтерполу (наприклад, у разі відмови Інтерполу в здійсненні розшуку), у т.ч. шляхом направлення запитів про міжнародну правову допомогу до компетентних органів інших країн.

Враховуючи наведене, наявність відповідного запиту про міжнародну правову допомогу до компетентних органів Російської Федерації слідчий суддя погоджується з тим що ОСОБА_1 перебуває у міжнародному розшуку поза каналами Інтерполу.

Також, слідчий суддя дійшов висновку про наявність правових підстав, з якими закон пов`язує можливість вирішення питання про обрання особі запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.

Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний в сукупності оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу підозрюваного, розмір майнової шкоди, в заподіянні якої підозрюється особа.

Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. Зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Слідчий суддя вважає доведеним наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме того, що він перебуваючи на волі, може здійснювати спроби переховуватися від органів досудового розслідування та суду, впливати на свідків, а також іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, що свідчить про наявність обґрунтованих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Так, ОСОБА_1 , крім зазначеного кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк до десяти років позбавлення волі, також підозрюється у вчиненні як тяжких, так і особливо тяжких кримінальних правопорушень на території України, а тому розуміючи тяжкість покарання він продовжує переховуватись від органів досудового розслідування та суду.

Крім цього, підозрюваний ОСОБА_1 , знаходячись в розшуку та, за наявною інформацією, на території Російської Федерація, зважаючи на його тісні зв`язки з іншими колишніми та діючими високопосадовцями, спільно з іншими підозрюваними та іншими особами, в тому числі причетними до вчинення вказаного злочину, може перешкоджати здійсненню досудового розслідування.

Також ОСОБА_1 є особою, яка притягується до кримінальної відповідальності у інших кримінальних провадженнях, в тому числі у кримінальному провадженні № 42016000000001694 від 14.06.2016, по якому ухвалено обвинувальний вирок.

Про наявність ризику передбаченого у п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що, враховуючи тривалий час перебування ОСОБА_1 на вищих державних посадах, зокрема на посаді Прем`єр-міністра України (21.11.2002 - 05.01.2005, 04.08.2006 - 18.12.2007), 4-го Президента України (25.02.2010 - 22.02.2014) та інших, народним депутатом України 5 та 6 скликання у Верховній Раді України, останній має тісні та міцні зв`язки з керівниками органів державної влади, судової гілки влади та правоохоронних органів, а тому використовуючи ці зв`язки з метою уникнення кримінальної відповідальності може впливати на свідків у кримінальному провадженні з числа працівників (колишніх працівників) Міністерства юстиції України, суддів Конституційного Суду України, в тому числі, які у відставці, та інших учасників кримінального провадження, чим перешкоджати у такий спосіб встановленню обставин кримінального правопорушення.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчинені злочину, за яким законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Вирішуючи клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя відповідно до ст. 177, 178 КПК України враховує тяжкість покарання за ч. 2 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України, відсутність підозрюваного за місцем реєстрації та місцем свого проживання, у зв`язку з чим він оголошений у міжнародний розшук та вважає наявними підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для запобігання його подальшим спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, у зв`язку з чим клопотання підлягає задоволенню.

При цьому, слідчим суддею не вирішується питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою разом із визначенням розміру застави відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України лише після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Слідчий суддя вважає за необхідне відхилити доводи сторони захисту, що клопотання про обрання запобіжного заходу є незрозумілим, оскільки воно подане не уповноваженою особою, а саме щодо того, який саме слідчий звернувся до слідчого судді із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також чи наявні у вказаних службових осіб Генеральної прокуратури України повноваження у даному кримінальному провадженні на вчинення таких процесуальної дії, виходячи з такого.

Дійсно відповідно до вступної частини клопотання про обрання запобіжного заходу від 29 травня 2018 року вбачається, що клопотання подано від імені старшого слідчого в особливо важливих справах управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Крупки А.О. (т. 1 а.с. 1), а прохальна частина клопотання підписана старшим слідчим групи - начальником третього слідчого відділу Управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Демяненко А. та прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Нескородяним А. (т. 1 а.с. 19).

Слідчий суддя погоджується з доводами сторони обвинувачення, що клопотання подане та підписане саме слідчим Демяненком А., оскільки відповідно до постанови від 2 березня 2018 року зі складу групи слідчих, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні, виключено старшого слідчого в особливо важливих справах управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Крупку А.О. Тобто, слідчий Крупка А.О, не міг подати таке клопотання у зв`язку з відсутністю у нього повноважень.

Крім того, під час розгляду клопотання 7 червня 2018 року суду подано зміни до клопотання від імені слідчого Демяненка А., погоджені прокурором Нескородяним А. у зв`язку з допущеною опискою щодо подання клопотання від імені слідчого (т. 3 а.с. 191-192).

Таким чином, клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 складено, підписано слідчим Демяненком А. та погоджене прокурором Нескородяним А.

Також слідчим Демяненком А. усунутий недолік щодо долучення до матеріалів клопотання непідписаного витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 42017000000003538 (т. 1 а.с. 20-21) та долучено такий витяг, підписаний слідчим та сформований 8 травня 2018 року (т. 4 а.с. 152-153)

Щодо доводів сторони захисту, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2018 у провадженні № 757/19192/18-к відведено від участі у здійснені досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000003538 від 07.11.2017 слідчого Демяненка A.B. , тобто ще до подання клопотання, що є підставою для відмови у задоволенні вказаного клопотання, необхідно зазначити таке.

Дійсно ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 травня 2018 року у провадженні № 757/19192/18-к за заявою адвоката Плавана О.О., який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_2 , відведено від участі у здійснені досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000003538 від 07.11.2017 іншого слідчого - слідчого Калініна І.В. відповідно до 2 абз. резолютивної частити ухвали (т. 4 а.с. 226-228).

І лише ухвалою від 5 липня 2018 року слідчим суддею була виправлена описка щодо відведеної особи слідчого та зазначено про відвід слідчого Демяненка А. (т. 4 а.с. 229-231).

З тексту ухвал слідчого судді від 17 травня 2018 року та від 5 липня 2018 року вбачається, що слідчий не був присутнім під розгляду заяви про відвід та про виправлення описки.

Органу досудового розслідування та слідчому Демяненку А. не було відомо про розгляд заяви адвоката Плавана О.О., який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_2 , про відвід від участі у здійснені досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000003538 від 07.11.2017 слідчого, оскільки відповідно до довідки головного спеціаліста відділу документального забезпечення Департаменту спеціальних розслідувань Капітанець Т. з посиланням на дані електронної системи документообігу «Мегаполіс» повідомлення від суду не надходили (т. 4 а.с. 242).

Про наявність ухвали про відвід слідчого від 17 травня 2018 року органу досудового розслідування стало відомо лише 6 червня 2018 року у зв`язку з наданням її захисником Плаваном О.О. (т. 4 а.с. 234).

Враховуючи встановлені наведені обставини, слідчий суддя погоджується, що станом на день подання клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 - 5 червня 2018 року стороні обвинувачення, зокрема і слідчому Демяннеку А., не було відомо про відвід слідчого Демяненка А., оскільки лише існувала ухвала слідчого про відвід слідчого Калініна І.В., яка була подана для відому до Генеральної прокуратури України 6 червня 2018 року, тобто після подання вказаного клопотання слідчим Демяненком А . та останньому не було відомо про розгляд заяви про його відвід та питання про виправлення описки щодо особи відведеного слідчого було вирішене слідчим суддею лише через місяць після подання цього клопотання.

Таким чином, клопотання про обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 подане уповноваженою особою - слідчим Демяненком А., у зв`язку з чим доводи сторони захисту про необхідність відмови у задоволенні вказаного клопотання з цих підстав задоволенню не підлягає.

За наведеного відсутні і підстави вважати, що постанова слідчого Демяненка А. від 22 травня 2018 року про оголошення ОСОБА_1 в міжнародний розшук є незаконною через його відвід.

Керуючись ст. 177, 178, 183, 193, 309, 193 КПК України, слідчий суддя,

У Х В А Л И В :

Клопотання старшого слідчого групи - начальника третього слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Демяненка А.В., погодженого з прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих управління спеціальних розслідувань Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України Нескородяним А.М. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_1 - задовольнити.

Обрати підозрюваному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Роз`яснити, що у такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Батрин О.В.