Ухвала суду № 89365071, 18.05.2020, Балаклійський районний суд Харківської області

Справа № 610/745/20

№ 1-кп/610/161/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2020 року Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

головуючого – судді Храмцова В.Б.,

суддів Купіна В.В., Феленка Ю.А.,

секретаря судового засідання Турченкової О.В.,

за участю: прокурора Кривича І.В.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

захисника Долженка В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання щодо продовження запобіжного заходу в межах кримінального провадження №12020220190000114 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст.15, ч.2 п.1 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Балаклійського районного суду Харківської області знаходиться зазначене кримінальне провадження.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку дії раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої, посилаючись на наявність ризиків, що були раніше визначені судом при застосуванні запобіжного заходу та до теперішнього часу не змінились.

Обвинувачена ОСОБА_1 та її захисник – адвокат Долженко В.І. просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ризики, на які посилається прокурор у своєму клопотанні, вважали не доведеними в судовому засіданні. Заявили клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід – особисте зобов`язання, зазначивши, що обвинувачена ОСОБА_1 має постійне місце проживання, за яким вона характеризується з позитивної сторони, ніякої небезпеки не становить, на свідків і потерпілого впливати не збирається, зобов`язується виконувати покладені на неї обов`язки, раніше ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності не притягувалася, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не має наміру переховуватися від суду.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, суд приходить до наступного.

08.02.2020 року обвинуваченій ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого був продовжений ухвалою суду від 01.04.2020 року і закінчується 29.05.2020 року.

Згідно з ч.4 ст.331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також

запобіганням спробам: переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

За змістом ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій, суд враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

В судовому засіданні прокурором не надано суду переконливих доказів наявності ризиків, передбачених у ст.177 КПК України, обмежившись загальними формулюваннями.

ЄСПЛ неодноразово наголошував на необхідності обґрунтування підстав обрання або продовження запобіжного заходу, так у Рішенні ЄСПЛ від 13.12.2007 року «Ткачов проти України» зазначив, що повторювання формальних підстав без будь-якої спроби продемонструвати, яким чином вони застосовуються відносно справи заявника, не може бути розцінене як «відповідні» та «достатні» підстави для застосування запобіжного заходу

Так, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішення питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченої суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з даних матеріалів кримінального провадження, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати обґрунтованими посилання прокурора на наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ст. 177 КПК України.

У практиці ЄСПЛ визначено, що існування обґрунтованої підозри щодо скоєння заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою. Але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі «Єчус проти Литви»).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року у справі «Смирнов проти Росії», п.п.61,62 питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання під вартою, не може вирішуватись абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватись в кожній конкретній справі з урахуванням конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Аналізуючи в сукупності вказані прокурором ризики, передбачені ст. 177 КПК України, суд не сприймає як переконливі доводи сторони обвинувачення в частині аргументації неможливості запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, оскільки на доведення даної позиції клопотання містить лише вказівку на їх недостатність, що безумовно не може свідчити про доведеність даного факту.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п.п. 1, 2 ч.1 цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, на які вказує слідчий, прокурор), але не доведе обставини, передбачені п.3 ч.1 цієї статті (недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику, або ризикам зазначеним у клопотанні), суддя має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені ч.5 цієї статті.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі "Харченко проти України" вказав на порушення пункту 3 статті 5 Конвенції національними судами України,

які часто обґрунтовують продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув`язнення, та зазначив, що суди зобов`язані обґрунтовувати свої рішення про продовження строку тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані (пункт 99). Не наведення судовими органами у своїх рішеннях будь-яких підстав, які дозволяють тримання особи під вартою протягом тривалого проміжку часу, є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у пункті 1 статті 5 Конвенції (пункт 36 рішення Європейського суду з прав людини від 15 грудня 2016 року у справі "Ігнатов проти України").»

Додатково слід враховувати п. 63 рішення ЄСПЛ «Свєршов проти України» також щодо правозастосування ст. 5 Конвенції: «Із пункту 3 статті 5 Конвенції випливає, що зі спливом певного часу саме тільки подальше існування обґрунтованої підозри не може виправдовувати позбавлення свободи і що судові органи зобов`язані навести інші підстави для подовження строку тримання під вартою.

Більш розширене тлумачення зазначеної правової позиції стосовно п. 3 ст. 5 Конвенції ЄСПЛ зробив у п.219 рішення «Нечипорук і Йонкало проти України»: «Суд нагадує, що питання проте, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (див. рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX). Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов`язковою і неодмінною умовою (sinequanon) належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами (див. рішення у справі "Яблонський проти Польщі" (Jabtoriski v. Poland), N 33492/96, п.80, від 21 грудня 2000 року). Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи "за" і "проти" звільнення з-під варти не повинні бути "загальними й абстрактними" (рішення у справах "Іловецький проти Польщі" [Ilowiecki v. Poland), N 27504/95, п.61, від 4 жовтня 2001 року, та "Смирнова проти Росії" (Smirnova v. Russia), NN 46133/99 і 48183/99, п.63, ECHR 2003-IX).»

Вважаючи необхідним залишення обвинуваченої під вартою, прокурор посилався на доцільність тримання під вартою та на наявність ризиків, які мали місце на досудовому слідстві та до теперішнього часу.

Однак, суд вважає, що не можна погодитись з таким твердженням прокурора та звертає увагу, що Вищі суди неодноразово відзначали, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу подальшого позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятком абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину. Продовження строку тримання під вартою також не може застосовуватися як передбачення вироку у формі позбавлення волі Рішення Європейського суду з прав людини «Мамедов проти Росії від 01 червня 2006 р».

Ризик того, що обвинувачена може знищити, сховати або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин справи, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами. (Рішення Європейського суду з прав людини «Бекчієв проти Молдови»).

Ризик тиску на свідків та потерпілих може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено Рішенням Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою: за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевірок, дачі показань - Рішення Європейського суду з прав людини «Клоот проти Бельгії».

Доказами на обґрунтування такого ризику можуть бути: - підтверджуючі документи, що обвинувачені вчиняли подібні дії у минулому, показання свідків, дані про особу, підтверджуючі їх протиправну поведінку;- незаконний вплив на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні, що також підтверджується документально. Однак сторона обвинувачення не надала суду доказів на підтвердження наявності такого ризику.

Колегія суддів також бере до уваги, що обвинувачена ОСОБА_1 має постійне місце проживання, за яким вона характеризується з позитивної сторони, раніше ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності не притягувалася, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, і, таким чином, враховуючи вищенаведену практику ЄСПЛ, вважає недоведеним ризик того, що обвинувачена може вчинити інше кримінальне правопорушення

За вказаних вище обставин, з урахуванням відсутності у прокурора належних доказів на підтвердження заявлених ризиків щодо обвинуваченої ОСОБА_1 , суд доходить висновку, що продовження тримання останньої під вартою не є виправданим, оскільки прокурором не доведено недостатність застосування відносно обвинуваченої більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, на які посилалася в судовому засіданні сторона обвинувачення, інші підстави для подальшого виправданого тримання під вартою тривалий час, прокурором не зазначені та не доведені.

Разом з тим, суд вважає доведеним існування ризику передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що обвинувачена з метою уникнення кримінальної відповідальності може ухилитись від суду. Оцінюючи у сукупності відносно обвинуваченої ОСОБА_1 всі обставини, зазначені в ч.1 ст.178 КПК України, суд вважає недоцільним збереження застосованого запобіжного заходу та вважає за необхідне задовольнити клопотання обвинуваченої та її захисника про зміну відносно ОСОБА_1 міри запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання, який буде достатнім для запобігання визначеного ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст. 177 КПК України.

Таким чином, за викладених та детально проаналізованих обставин в їх сукупності, суд не погоджується з доводами сторони обвинувачення щодо доцільності продовження відносно обвинуваченої ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і, вважає, можливим задовольнити клопотання сторони захисту та змінити обраний відносно обвинуваченої запобіжний захід на особисте зобов`язання.

Даний запобіжний захід, на думку суду, є найбільш прийнятним, та забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченої з покладенням на неї обов`язків, відповідно до КПК України.

Керуючись ст. ст. 177, 178, 179, 194, 331, 371, 372 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У клопотанні прокурора відмовити.

Клопотання захисника та обвинуваченої про зміну обвинуваченій запобіжного заходу на більш м`яке задовольнити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 змінити на запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Покласти на обвинувачену ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 2 (два) місяці, тобто до 28 липня 2020 року включно, наступні обов`язки:

1) прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, суду;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками;

5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

Роз`яснити обвинуваченій, що в разі невиконання покладених на неї обов`язків до неї може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на неї може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити з-під варти в залі суду.

Ухвала в апеляційному порядку оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено і оголошено учасникам судового провадження 21 травня 2020 року об 11 год. 45 хв.

Головуючий -

Судді: