Рішення № 89357855, 20.05.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/8088/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2020 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Постигач О.Б. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи,

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 422025,11 грн. Свої вимоги мотивує тим, що 12.06.2015 р. Галицький районний суд м. Львова постановив обвинувальний вирок щодо відповідача за вбивство її сина, яким, крім того, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 243242,14 грн. Проте, ОСОБА_2 досі не виплатив даних коштів, а тому відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦПК України позивач має право на інфляційні та 3 % річних, які за розрахунком позивача становлять 422025,11 грн. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 27.01.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

У матеріалах справи міститься клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 10.04.2020 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін – відмовлено.

Відповідач у визначений строк відзиву на позовну заяву до суду не подав, проте 09.04.2020 року надіслав до суду заяву в якій просить застосувати позовну давність та відмовити в позові. Заяву обгрунтовує тим, що вирок Галицького районного суду м. Львова був винесений ще 12.06.2015 року, а тому позивачем пропущений строк звернення до суду.

22.04.2020 року представник позивача ОСОБА_3 подав до суду відповідь на відзив, в якому заперечив, проти застосування строків позовної давності, покликаючись на п. 3 ст. 268 ЦК України. Зазначає, що розрахунок боргу обчислює з 29 листопада 2011 року, оскільки саме 28 листопада 2011 року відповідачем був вчинений злочин – вбивство сина позивачки.

27.04.2020 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 скерував до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем не вірно розраховано період стягнення відповідних сум, оскільки такі повинні розраховуватись з 12.06.2015р. (з дати набрання вироком законної сили), а не з дати події злочину. Крім того, представником відповідача скеровано заяву про застосування строку позовної давності, в якій покликається на те, що саме із дати винесення вироку та задоволення позову, почав спливати термін позовної давності щодо будь-яких моральних претензій. Позивач пропустив без поважних причин строк звернення до суду з позовом про моральну шкоду відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки ще в 2015 році позивачу було відомо, що суд задоволив позов про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Крім цього, зазначає, що позивач повинна була звернутися до суду з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних збитків, а позивач звернулася з позовом про відшкодування моральної шкоди завданою смертю фізичної особи, лише тому, що згідно ст. 268 ЦК України на такий позов позовна давність не поширюється. Враховуючи наведене, просить в задоволенні позову відмовити.

28.04.2020 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 скерував до суду заперечення в яких посилається на те, що позивачка вводить суд в оману про те, що відповідач ухиляється від виплати їй збитків, так як ОСОБА_2 з 2015 року по сьогоднійшній день відбуває міру покарання у виправній колонії № 49, про що відомо позивачу. Тому відповідач не може в даний час відшкодувати моральну та матеріальну шкоду, оскільки не працює і не має доходу. Щодо розрахунку боргу з 29.11.2011 року відповідач не погоджується, вважає, що обчислення простроченого грошового зобов`язання потрібно рахувати з 12.06.2015 року, а не з 29.07.2011 року.

Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст.178 та ч.6 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що вироком Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2015 р. ОСОБА_2 визнано винним у скоєні злочинів передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України та обрано покарання, на підставі ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно обрано покарання ОСОБА_2 – 15 років позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 43242,14 грн. матеріальної шкоди та 200000 грн. моральної шкоди /а.с. 3-50/.

Також судом встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26.11.2015 р. вирок Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2015 р. залишено без змін.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09.07.2018 року встановлено, що 18.01.2016 року Галицьким районним судом м. Львова видано виконавчий лист №1-3/2010 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 243242,14 грн. боргу. Постановою старшого державного виконавця Франківського ВДВС м. Львів ГТУЮ у Львівській області Владиш І.В. від 01.02.2016 року відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного виконавчого листа. Державним виконавцем Франківського ВДВС м. Львова ГТУЮ у Львівській області вживалися заходи до примусового виконання рішення суду, а саме: боржник викликався до державного виконавця, винесено постанову про накладення арешту на майно боржника, вживались заходи для встановлення належності боржнику рухомого та нерухомого майна, грошових коштів на банківських рахунках /а.с. 51/.

На час розгляду справи шкода не відшкодована, і цей факт не спростований відповідачем.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

У ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За положеннями ст. 1166 ЦК України єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Верховний Суд під час розгляду цивільної справи № 200/21325/15-ц (постанова від 07.11.2018р.) сформулював правову позицію, згідно якої вказав на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України), а також зазначив, що потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Таким чином, оскільки в справі, яка розглядається відповідачем не спростовано своєї вини у заподіянні шкоди, цивільний позов про стягнення з відповідача шкоди завданої злочином в розмірі 243242,14 гривень не відшкодовано, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки зобов`язання з відшкодування шкоди є грошовим зобов`язанням, обґрунтованими слід визнати вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно здійсненого позивачем розрахунку інфляційні втрати за період прострочення грошового зобов`язання з 29.07.2011 р. по 30.11.2019 р. становлять 361214 грн. 58 коп., а 3% річних за цей період - 60810 грн. 53 коп.

При цьому, суд не приймає поданий позивачем розрахунок, так як у вказаному розрахунку вказано спірний період з 29.07.2011 року по 30.11.2019 рік, з яким суд не погоджується виходячи з наступного.

Вирок суду Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2015 року, за яким на користь ОСОБА_1 було стягнуто кошти в розмірі 243242,14 грн., був оскаржений і ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26.11.2015 р. залишено без змін. Таким чином, початок строку прострочення виконання грошового зобов`язання слід рахувати з 27.11.2015 року.

Інфляційні нарахування, за період з 27.11.2015 р. по 30.11.2019 р., розраховані судом за наступною формулою: інфляційні нарахування = (сума боргу) х (індекс інфляції) / 100% - (сума боргу), де (сума боргу) сума простроченого боргу; (індекс інфляції) добуток щомісячних індексів за відповідний період.

При цьому, згідно з роз`ясненнями, викладеними у листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року, індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Сума інфляційних визначається шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Якщо грошове зобовязання набуло статусу простроченого з 1-го по 15-й день відповідного місяця, то воно індексується з урахуванням цього місяця, а якщо з 16-го по 31-й день місяця, то розрахунок розпочинається з наступного місяця. Аналогічно, якщо заборгованість погашається з 1-го по 15-й день відповідного місяця, то інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16-го по 31-й день місяця то з урахуванням цього місяця.

Загальний відсоток інфляції розраховується шляхом множення усіх показників інфляції за період: 100,7% (грудень 2015 року) х 100,9% (січень 2016 року) х 99,6% (лютий 2016 року) х 101,0% (березень 2016 року) х 103,5% (квітень 2016 року) х 100,1% (травень 2016 року) х 99,8% (червень 2016 року) х 99,9% (липень 2016 року) х 99,7% (серпень 2016 року) х 101,8% (вересень 2016 року) х 102,8% (жовтень 2016 року) х 101,8% (листопад 2016 року) х 100,9% (грудень 2016 року) х 101,1% (січень 2017 року) х 101,0% (лютий 2017 року) х 101,8% (березень 2017 року) х 100,9% (квітень 2017 року) х 101,3% (травень 2017 року) х 101,6% (червень 2017 року) х 100,2% (липень 2017 року) х 99,9% (серпень 2017 року) х 102,0 % (вересень 2017 року) х 101,2% (жовтень 2017 року) х 100,9 % (листопад 2017 року) х 101,0% (грудень 2017 року) х 101,5% (січень 2018 року) х 100,9% (лютий 2018 року) х 101,1% (березень 2018 року) х 100,8% (квітень 2018 року) х 100,0% (травень 2018 року) х 100,0% (червень 2018 року) х 99,3% (липень 2018 року) х 100,0% (серпень 2018 року) х 101,9 % (вересень 2018) х 101,7 % (жовтень 2018) х 101,4 % (листопад 2018) х 100,8 % (грудень 2018) х 101,0 % (січень 2019) х 100,5 % (лютий 2019) х 100,9 % (березень 2019) х 101,0 % (квітень 2019) х 100, 7 % (травень 2019) х 99,5 % (червень 2019) х 99,4 % (липень 2019) х 99,7 % (серпень 2019) х 100,7 % (вересень 2019) х 100,7 % (жовтень 2019) х 100,1 % (листопад 2019) = 1,4720641.

Таким чином, інфляційні нарахування за період з 27.11.2015 р. по 30.11.2019 р. складають: 243242,14 грн. х 1,4720641 / 100% - 243242,14 грн. = 114825,88 грн.

Три проценти річних від простроченої суми розраховані судом за наступною формулою: 3% річних = (сума боргу) х 3% / 100% / 365 днів х кількість днів, де (сума боргу) сума простроченого боргу; (кількість днів) різниця між датою розрахунку та датою виникнення простроченого зобов`язання.

За період з 27.11.2015 року по 30.11.2019 року включно - 1465 днів. Отже відсотки річних за 1465 днів становлять: 243242,14 х 3% / 100% / 365 днів х 1465 днів = 29289,02 грн.

Таким чином загальний розмір боргу становить 144114,90 грн. (інфляційні нарахування 114825,88 грн. + 3% річних 29289,02 грн.).

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Згідно ч. 3. ч. 4 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зверталась до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Франківського ВДВС м. Львів Владиша І.В. при виконанні вироку, в задоволенні якої ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09.07.2018 року їй було відмовлено. Тобто, зі сторони позивача вчинялись дії щодо виконання вироку та стягнення з відповідача вказаної заборгованості, а тому саме з цієї дати слід обраховувати строк позовної давності, а не з моменту набрання вироком законної сили. Оскільки позивачу стало відомо про порушення свого права у 2018р., нею вживались заходи щодо стягнення відповідних коштів з відповідача, така звернулась до суду у грудні 2019р., відтак, три-річний строк позовної давності вона не пропустила.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковму задоволенню, оскільки такий обгрунтований та підтверджений належними та допустимим доказами у справі.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст. ст. 4,10,12,13, 77-81, 141, 263-265, 274, 279 ЦПК України, ст. ст. 625, 1177, 1166 ЦК України суд -

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 144114 (сто сорок чотири тисячі сто чотирнадцять) грн. 90 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 840,80 грн. судового збору.

У решті позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Постигач О.Б.