Рішення № 89356909, 18.05.2020, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/3933/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2020 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Гордійчук І.О.

при секретарі – Михайленко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «РІВНЕАЗОТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

06.03.2020 року до Рівненського міського суду Рівненської області звернувся ОСОБА_1 з позовом про стягнення з ПрАТ «Рівнеазот» на свою користь 99431,64 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та витрати по справі, які складаються із сплаченого судового збору, у розмірі 994,32 грн.

Позовні вимоги представник позивача мотивує тим, що був звільнений з роботи слюсаря з УВП та А на ПАТ «Рівнеазот» 27.04.2018 року, згідно з ст.38 КЗпП за власним бажанням, у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю, однак після звільнення позивачу належні були до виплати 10223,48 грн. заборгованості по заробітній платі. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29.08.2018 року, з відповідача було стягнуто заборгованість по нарахованій але не виплаченій заробітній платі в сумі 10223,48 грн. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26.12.2018 року, з відповідача на користь позивача було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2018 р. по 26.12.2018 р. у розмірі 65498,62 грн. Проте відповідач сплатив заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 10223,48 грн. лише 27.12.2019 р. Відповідно позивач зазначив, що має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за решту часу затримки розрахунку при звільненні, а саме з 27.12.2018 р. по 27.12.2019 р. у розмірі 99431,64 грн.

У відповіді на відзив від 10.04.2020 року позивач спростовує доводи представника відповідача наведені у відзиві на позов. Зокрема позивач заперечує проти застосування принципу співмірності, оскільки дане застосовується у разі наявності між сторонами спору щодо розміру заборгованості із заробітної плати, тому відсутні підстави зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

30.03.2020 року від представника ПрАТ «Рівнеазот» Філоніка Я.І. до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він заперечує проти задоволення позову, та просить звільнити ПрАТ «РІВНЕАЗОТ» від відшкодування шкоди заподіяної затримкою розрахунку при звільненні в повному обсязі на підставі ч.2 ст.1171 ЦК України.

В обґрунтування відзиву зазначає, що у відповідача наявні поважні причини та об`єктивні обставини, які мають істотне значення та підтверджують відсутність вини щодо несвоєчасного виконання свої зобов`язань по виплаті заробітної плати перед позивачем, зокрема зазначає, що ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" не отримало всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеобводоканал», окрім того, з 07 березня 2017 року на підприємстві повністю обмежили поставку природного газу, не давши змоги виробити продукцію. Наказом №293 від 10.04.2017 року було повністю припинено виробничу діяльність структурних підрозділів підприємства та оголошено вимушений простій з нарахування працівникам двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Представник відповідача зазначає, що сума середньої заробітної плати позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період 27.12.2018 р. по 26.12.2019 р. становить 99037,07 грн., а не 99431,64 грн., оскільки день фактичного розрахунку не враховується при обчисленні середнього заробітку, відповідно кількість робочих днів становить 251 день, а не 252 робочих дні, як зазначено у позовній заяві.

Представник відповідача також зазначає, що є наявні підстави для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки дані суми є не співмірними із сумами заборгованості.

Також представником відповідача ОСОБА_2 свої заперечення на позов викладено у запереченнях на відповідь на відзив від 23.04.2020 р. Зокрема, представником зазначено про не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості. Вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20000 грн. Зазначає, що дана сума не відображає дійсного розміру майнових витрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою всіх втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

В судове засідання позивач не з`явився, подавши до суду заяву від 30.04.2020 року про розгляд справи за його відсутності.

Від представника відповідача надійшла до суду заява про розгляд справи за відсутності повноважного представника ПрАТ «Рівнеазот» від 30.03.2020 року.

Враховуючи заяви учасників судового розгляду, суд вважає за можливе розгляд справи провести за їх відсутності, на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Згідно з ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ПрАТ «Рівнеазот». Відповідно до наказу про припинення трудового договору (контракту) №743-ВК був звільнений 27.04.2018 року, на підставі ст.38 КЗПП України, за власним бажанням у зв`язку із не виконанням власником законодавства про працю.

Відповідно до довідки про суми, які належать до виплати при звільненні №1541 від 08.05.2018 р. ОСОБА_1 належать до виплати 10223,48 грн.

Відповідно до довідки №1540 від 08.05.2018 року, виданої ОСОБА_1 , за лютий 2018 року останньому нараховано заробітної плати 8253,94 грн., за березень 2018 р. 7923,44 грн., за квітень 2018 року 33386,27 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29.08.2018 р. стягнуто з ПАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 10223,48 грн.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26.12.2018 р. стягнуто з ПАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2018 р. по 26.12.2018 р. в розмірі 65498,62 грн.

Як вбачається з копії витягу з банківської виписки по рахунку ОСОБА_1 в Банк «Кліринговий дім», 10223,48 грн. було зараховано позивачу 27.12.2019 року, з призначенням платежу – заборгованість по заробітній платі, згідно виконавчого документу.

Відповідно до вимог частини 1 ст.115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Враховуючи те, що відповідач на час звільнення позивача не здійснив з ним остаточний розрахунок по заробітній платі, суд приходить до висновку що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 27.12.2018 року (наступний день після постановлення судом рішенням про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку) по 27.12.2019 року (тобто по день проведення роботодавцем фактичного розрахунку з заробітної плати).

Відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до розрахунку наданого позивачем до позовної заяви, сума середнього заробітку, що підлягає до стягнення за час затримки розрахунку при його звільненні за період з 27.12.2018 року по 27.12.2019 року, включно, 252 робочих дні, становить 99431,64 грн.

Сума середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 394,57 грн. = ((8253,94 грн. заробітна плата за лютий 2018 року + 7923,44 грн. заробітна плата за березень 2018 року) : 41 робочий день )

Дане також встановлено рішенням Рівненського міського суду від 26.12.2018 року по справі №569/19878/18.

Судом встановлено, що період прострочення виплати розрахункових коштів з 27.12.2018 року (наступний день після постановлення судом рішенням про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку) по 26.12.2019 року, включно (по день фактичного розрахунку) становить – 251 день.

Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становить 394,57 грн., то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2018 року по 27.12.2019 року становить 99037,07 грн. (394,57 грн. х 251дн.)

Доводи представника відповідача про відсутність вини відповідача щодо несвоєчасного виконання своїх зобов`язань по виплаті заробітної плати перед позивачем та про те, що шкода позивачу була заподіяна в стані крайньої необхідності, суд вважає безпідставними. Вчинення дій у стані крайньої необхідності передбачає вчинення їх для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

З огляду на викладене, недоотримання всіх належних сум за надані послуги від РОВКП «Рівнеобводоканал», обмеження на підприємстві поставки природного газу, що не дало змоги виробити продукцію не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов`язку сплатити зазначені кошти.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Щодо покликань відповідача щодо застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку суд зазначає наступне.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 569/7584/18 (провадження № 61-3961св19), у постанові від 08.04.2020 року дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У постанові від 26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), відступаючи від висновків, наведених у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо права суду на зменшення розміру середнього заробітку, зазначила критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненнівідповідно до статті 117 КЗпП України:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість із виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 27.12.2018 року по 27.12.2019 року.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд приходить до наступного висновку.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29.08.2018 з відповідача було стягнуто 10223,48 грн. заборгованості по заробітній платі.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26.12.2018 року, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 65498,62 грн.

Сума середнього заробітку 99037,07 грн. є майже у дев`ять разів більшою ніж сума заборгованості по заробітній платі (10223,48 грн.) При цьому позивачем вже було стягнуто за рішенням суду 65498,62 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості із виплати компенсації втрати частини доходу у випадку порушення встановлених строків їх виплати, яка вже була стягнута, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Тому позовні вимоги слід задовольнити частково у сумі 20000 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0.4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 20000 грн., то з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог, що складатиме 840,80 грн. (не менше 0.4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Керуючись ст.ст.258,259,264,265,273,274,275,279,352,354,430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «РІВНЕАЗОТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «РІВНЕАЗОТ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп., без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «РІВНЕАЗОТ» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, що складаються із судового збору , у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Апеляційного суду Рівненської області або через Рівненський міський суд Рівненської області (відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 – VIII від 03 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1 ;

Відповідач ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «РІВНЕАЗОТ»: місцезнаходження 33017, м.Рівне-17, код ЄДРПОУ 05607824.

Повний текст судового рішення складено 18 травня 2020 року.

Суддя І.О.Гордійчук