Рішення № 89351608, 21.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2020 року м. Київ № 640/22764/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шевченко Н. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Громадської ради доброчесності (відповідач, ГРД), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС України), в якому просить:

- повністю визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 16.05.2017;

- визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 16.05.2017 в частині затвердження висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 16.05.2017;

- повністю визнати протиправним та скасувати рішення про надання інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики ОСОБА_1 , яке затверджено Громадською радою доброчесності 25.06.2017;

- визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 25.06.2017 в частині затвердження рішення про надання інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики ОСОБА_1 ;

- повністю визнати протиправним та скасувати рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 16.05.2017, яке затверджено Громадською радою доброчесності 27.07.2017;

- визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 27.07.2017 в частині затвердження рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 , критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 16.05.2017;

- зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 16.05.2017, шляхом відкликання цього висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 16.05.2017, з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

- зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити рішення про надання інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики ОСОБА_1 , яке затверджено Громадською радою доброчесності 25.06.2017, шляхом відкликання цього рішення про надання інформації на доповнення до Висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики ОСОБА_1 , яке затверджено Громадською радою доброчесності 25.06.2017, з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

- зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 16.05.2017, яке затверджено Громадською радою доброчесності 27.07.2017, шляхом відкликання цього рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 , критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 16.05.2017, яке затверджено Громадською радою доброчесності 27.07.2017, з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновок від 16.05.2017, рішення від 25.06.2017 та 27.07.217 прийняті з порушенням права ОСОБА_1 на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, зокрема, позбавлено можливості позивачу надати пояснення та докази під час досліджування спірних питань щодо нього та при затвердженні оскаржуваних рішень та висновку. Окрім цього, ГДР не надіслала позивачу остаточного тексту висновку та рішень з пропозицією надати пояснення. Вказані обставини призвели до порушення конституційного права ОСОБА_1 на справедливий розгляд його питання щодо продовження ним участі в конкурсі на посаду судді Верховного Суду України. По суті оскаржувані рішення та висновок не містять належних та достовірних обставин та обґрунтувань. Доводи та висновки викладені за відсутності перевіреної та достовірної інформації містять посилання на припущення та обставини, які взагалі не досліджувались та не аналізувались.

На дату ухвалення рішення жодної заяви по суті справи відповідачем не надіслано, пояснень з приводу заявлених вимог не надано.

Представник третьої особи надав письмові пояснення, у яких вказано, що за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 набрав 787 балів і, рішенням від 27.07.2017 № 318/вс-17, визнаний таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду. Просив урахувати письмові пояснення при прийнятті законного та обґрунтованого рішення.

Представник позивача щодо поданих пояснень третьої особи надав відповідь, в якій зазначено, що оскаржувані рішення порушують законні права та інтереси позивача, оскільки мають безпосереднє відношення до кар`єри ОСОБА_1 , містяться в матеріалах його суддівського досьє та створюють негативні наслідки у вигляді істотного ускладнення подальшої кар`єри судді.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані позивачем та третьою особою документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та пояснення третьої особи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Верховної Ради України від 17.06.2004 № 1814-1V ОСОБА_1 призначено на посаду судді Вищого господарського суду України.

Позивачем 29.11.2016 подано до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України письмову заяву про участь у доборі кандидатів на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зі всіма документами, які визначені ст. 71 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів».

Рішенням ВККС України від 05.12.2016 № 5/вс-16 ОСОБА_1 допущено до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Рішенням ВККС України від 07.02.2017 № 9/вс-17 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Рішенням ВККС України від 17.02.2017 № 12/зп-17 ОСОБА_1 допущено до виконання практичного завдання під час іспиту на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

За результатами анонімного письмового тестування кандидат ОСОБА_1 отримав 78 балів, а за результатами виконання практичного завдання - 101 бал. Таким чином, загальний результат складеного іспиту становить 179 балів.

В рамках конкурсу до Верховного Суду кандидат ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівень показників критеріїв особистої та соціальної компетенції, професійної етики та доброчесності.

Відповідно до рішення ВККС України ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

За результатами засідання у пленарному складі 26.06.2017 Комісією прийнято рішення № 146/вс-17, яким ОСОБА_1 визнано таким, що за критеріями професійної етики та доброчесності підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду.

ВККС України прийнято рішення від 27.07.2017 № 318/вс-17, яким визначено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 є таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного суду, набрав 787 балів.

Рішенням ВККС України від 27.07.2017 № 595/вс-17 внесено рекомендацію Вищій раді правосуддя щодо призначення ОСОБА_1 на посаду судді у Касаційному господарському суді у складі Верховного суду.

Указом Президента України від 10.11.2017 № 357/2017 ОСОБА_1 призначено суддею Верховного Суду.

Водночас, Громадською радою доброчесності в межах цієї процедури було складено висновок від 16.05.2017 про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (висновок від 16.05.2017).

Відповідно до протоколу від 25.06.2017 ГДР прийнято рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 16.05.2017.

Також ГРД прийнято рішення, затверджене 27.07.2017, про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 16.05.2017.

Частинами 1, 6, 7 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Громадська рада доброчесності:

1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє;

4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді);

5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

Для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2017 у справі «Стуруа проти Грузії», право на справедливий судовий розгляд має забезпечуватися також і під час розбору дисциплінарних справ проти служителів Феміди .

У згаданому рішенні Європейський суд з прав людини в чергове зазначив, що §1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, аби судовий орган, який потрапляє в сферу її дії, був неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність небезсторонньої думки або необ`єктивності розгляду. Дотримання цієї вимоги може бути перевірене за допомогою різних способів. Водночас Суд констатував відмінність між суб`єктивним підходом, тобто прагненням установити особисті переконання певного судді в конкретному випадку, й об`єктивним, тобто визначенням, чи запропонував суддя достатні гарантії для того, щоб відкинути будь-який законний сумнів стосовно його неупередженості.

Усі вимоги, які застосовуються під час розгляду справ судами, повинні застосовуватися під час розгляду справи суддів відповідними органами.

Відповідно до п. 69 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи, державам-членам щодо суддів вказано, що: незалежність, ефективність та обов`язки передбачає, що «дисциплінарне провадження … повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого судового розгляду і права на оскарження рішення та покарання».

Відповідно до п. 28 Монреальської універсальної декларації, про незалежність правосуддя при розгляді дисциплінарної справи повинно гарантуватися справедливе ставлення до судді та можливість висловитися в повній мірі.

Згідно з п. 17 Основних принципів щодо незалежності правосуддя, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985, звинувачення або скарга, що надійшли на суддю в ході виконання ним своїх судових і професійних обов`язків, повинні бути невідкладно і безсторонньо розглянуті згідно з відповідною процедурою. Суддя має право на відповідь і справедливий розгляд.

Згідно з п. 26. Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (23-25 червня 2010) «…Органи, які розглядають справи про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, не можуть ініціювати такі справи або мати серед своїх членів осіб, які можуть їх ініціювати. Такі органи повинні надати судді, який звинувачується у порушенні правил професійної поведінки, процедурні гарантії, включаючи право представити аргументи на свій захист, а також право оскаржити рішення цього органу до суду належної компетенції….».

Отже, за аналогією права, ГРД, яке розглядало можливість допуску ОСОБА_1 для продовження участі в конкурсі на посаду судді Верховного Суду повинно було врахувати надані позивачем пояснення та документи.

Слід також зауважити, що можливість отримання інформації від кандидата, у тому числі до прийняття рішення (висновку) передбачена п. 5 ст. 23 Регламенту ГДР, схваленого рішенням ГРД від 23.11.2016 № 1/2016 (Регламент ГРД).

Такі дії ГРД щодо ОСОБА_1 призвели до порушення законного права останнього на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі.

Відповідно частини другої ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до реч. 2 частини першої ст. 21 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950.

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, визначено, що кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Водночас, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Зінченко проти України», ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав та свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.

У п. 110 рішення у справі «Вінтман проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «для того, щоб відповідати вимогам статті 13 Конвенції, засоби юридичного захисту повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці, зокрема, органи державної влади держави-відповідача своїми діями або бездіяльністю не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати їхньому використанню (п. 95 рішення від 18.12.1996 у справі «Висновку Ради проти Туреччини», Reports of Judgments and Decisions 1996-VI). Для того, щоб бути ефективним, засіб юридичного захисту має бути незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів влади; бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (п. 59 рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України»; спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи забезпечити належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (п. 158 рішення у справі «Кудла проти Польщі»)».

Таким чином, при прийнятті висновку від 16.05.2017, рішень від 25.06.2017 та 27.07.2017 щодо позивача відбулось порушення вимог ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У п. 3.3. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 зазначено, що відповідно до § 47 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» (2011), «організації та громадяни можуть надавати інформацію про кандидата на розгляд Кваліфікаційної комісії суддів, але тепер, згідно з новими положеннями, кандидат на посаду судді має право розглянути таку інформацію, надати пояснення та оскаржити або заперечити її». Це є вдосконаленням попередньої редакції, оскільки Венеціанська комісія вже зазначала, що «винесення інформації про кандидата на посаду судді на розгляд громадськості, у тому числі тих, хто мав досвід ухвалення рішень не на їхню користь, становить загрозу незалежності кандидата на посаду судді і реальний ризик політизації цього питання». (CDLAD(2010)026, § 60)». «Ця дуже сумнівна практика не компенсується тим, що кандидат буде мати право на доступ до інформації, отриманої Вищою кваліфікаційною комісією, і на надання своїх зауважень, хоча це право саме по собі є хорошим явищем. (CDLAD(2010)026, § 61)».

У п. 3.11. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 відображено, як уже зазначала Консультативна рада європейських суддів (КРЄС), що усі процедури індивідуального оцінювання мають надавати суддям змогу висловлювати свою думку стосовно власної діяльності і стосовно оцінки своєї діяльності. Будь-яка процедура має надавати їм можливість оскаржити результати оцінювання в незалежних органах або в суді. Суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу брати участь в оцінюванні, наприклад, коментуючи проект висновку оцінювання або надаючи пояснення у процесі оцінювання. Більше того, суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати ефективні правові засоби оскарження незадовільних результатів оцінювання, особливо, якщо це впливає на «громадянські права» судді у розумінні ст. 6 Європейської конвенції з прав людини. Чим вагоміші наслідки оцінювання для судді, тим важливіші є відповідні права на ефективний перегляд результатів оцінювання.

При цьому, суд погоджується з позивачем, що не надсилання ГДР оскаржуваних висновку та рішень зумовило неможливість надати пояснення та позицію щодо прийнятих рішень. Вказане свідчить про невідповідність спірних рішень вимогам прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у прийнятті рішення, можливість висловитись, права на справедливе ставлення та справедливий розгляд.

Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням ВККС України від 13.10.2016 (у редакції, чинній на дату прийняття спірних рішень) (Регламент ВККС), передбачено, що інформація або висновок має містити: 1) прізвище, ім`я, по батькові судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація; 2) назву посади, на яку претендує або яку займає суддя (кандидат на посаду судді), та процедури, в межах якої надано інформацію або висновок; 3) дату затвердження; 4) обґрунтовану достатніми доказами інформацію, яка може свідчити про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики з посиланням на надійні та достовірні джерела, які її підтверджують (у разі надання висновку); 5) позитивну або негативну інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) з посиланням на джерела, які її підтверджують (у разі надання інформації); 6) інформацію щодо пояснень судді (кандидата на посаду судді), відмови від їх надання, мотиви та підстави їх врахування або відхилення, відомості щодо можливості судді (кандидата на посаду судді) ознайомитися з інформацією або висновком (у разі надання висновку або інформації негативного характеру); 7) узагальнювальний висновок; 8) додатки, які містять матеріали, що підтверджують викладену інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді), та пояснення судді (кандидата на посаду судді). Інформація, зазначена в пунктах 4-5 абзацу першого цього підпункту, має бути персоніфікованою та містити інформацію про особу, яка надала таку інформацію (джерело походження інформації). У разі недотримання зазначених вимог така інформація вважається анонімною і не підлягає розгляду. Інформація або висновок мають бути підписані усіма членами Громадської ради доброчесності, які брали участь в ухваленні рішення про надання Комісії інформації або висновку. До інформації або висновку додається витяг з протоколу із зазначенням результатів голосування щодо їх надання Комісії. У разі недотримання Громадською радою доброчесності зазначених вимог Комісія у складі колегії може ухвалити рішення про залишення без розгляду такої інформації або висновку (п.4.10.3. пункту 4.10 розділу ІV Регламенту ВККС).

До матеріалів справи надано протоколи, якими затверджено спірні висновок від 16.05.2017 та рішення від 25.06.2017 та 27.07.2017.

З протоколу від 16.05.2017 № 17 убачається склад колегії ГДР з їх підписами, які брали участь в ухваленні висновку щодо позивача.

Водночас, щодо спірних рішень надано протоколи від 25.06.2017 та 27.07.2017, у яких зазначено склад колегії, але підписи відсутні.

Крім цього, слід зауважити, що в самих висновку та рішеннях зазначено про найменування посади особи, яка його підписала «координатор Громадської ради доброчесності», однак на місці підпису та зазначення прізвища відсутні будь-які відомості, отже особа координатора не встановлена.

Згідно з ч. 6 ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються в автоматизованій системі. Оригінали окремих документів, за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, можуть додатково зберігатися у паперовій формі. Формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному Вищою кваліфікаційною комісією суддів України після консультацій із Радою суддів України.

Рішенням Комісії від 15.11.2016 № 150/зп-16 стверджено «Порядок формування і ведення суддівського досьє», за розділом ІІ якого зміст суддівського досьє становить сукупність визначеної Законом України «Про судоустрій і статус суддів» інформації про загальні відомості стосовно судді, відомості та документи, пов`язані з кар`єрою судді, ефективність здійснення суддею судочинства, про дисциплінарну відповідальність судді, відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, а також іншої інформації щодо відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання.

Підпунктом 16 ч. 4 ст. 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівське досьє має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).

З метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності, яка, серед іншого: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді) (ч. 1, п. п. 1- 4 ч. 6 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Поряд з наведеним, варто зазначити, що статус і функції ГРД детально викладені в Регламенті ГРД.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Регламенту ГРД, завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом, є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Частина 1 ст. 19 Регламенту ГРД встановлює, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Громадська рада доброчесності колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку (ч. 2 ст. 19 Регламенту ГДР).

Про необхідність надання саме вмотивованого/обґрунтованого висновку йдеться у п. 3.4. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017, за яким усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими.

Відповідно до ст. 21 Регламенту ГРД перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради.

З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді).

Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 3) визначає зміст проекту рішення або висновку.

Статтею 22 Регламенту ГРД передбачено, що член ГРД, за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку. Проект рішення повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається інформація, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації; 4) узагальнені висновки-рекомендації Ради щодо того, яким чином Вища кваліфікаційна комісії суддів України може врахувати зазначену інформацію.

Проект висновку повинен містити: 1) найменування Ради; 2) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи; 3) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; 4) мотиви для ухвалення висновку; 5) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.

Згідно зі ст. 18 Регламенту ГРД, за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання. У рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення. У разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, Рада колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ГРД надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або суддівського досьє, за наявності відповідних підстав.

Згідно з п. 39 висновку КРЄС №17 (2014), про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади випливає, що джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, мають бути надійними. Особливо це стосується інформації, на якій ґрунтуються незадовільні результати оцінювання. Також важливо, щоб оцінювання ґрунтувалося на достатній кількості доказів.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд дійшов до висновку, що підставою для прийняття оскаржуваного висновку є наявність у ГРД достовірної інформації або обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних підстав такого визнання (оцінювання) та повинно підтверджуватися достатньою достовірною інформацією.

Водночас, суд звертає увагу на те, що визначення поняття «доброчесність» відсутнє у національному законодавстві України. Про зазначене також зауважено у п. 1.1. розділу ІІІ Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017 та п. 1.3. Звіту Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року (https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_rady_evropy.pdf).

У контексті наведеного слід додати, що згідно з п.п. 169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 у справі «Олександр Волков проти України», вислів «згідно із законом» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципу верховенства права (п. 55 рішення від 25.03.1998 у справі «Копп проти Швейцарії»).

Отже, ця фраза передбачає (inter alia), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі «п. 39 рішення у справі C. G. та інші проти Болгарії»).

Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (див. рішення у справі «P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства»).

У п. 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» зазначено, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.

Згідно з Законом і Регламентом ГРД, обсяг оцінювання, здійснюваного ГРД, обмежується професійною етикою та доброчесністю суддів та кандидатів на посаду судді.

Обов`язок суддів дотримуватися правил суддівської етики та суддівської доброчесності, а також обов`язок подавати декларацію доброчесності судді, декларацію родинних зв`язків і дотримуватися антикорупційного законодавства прямо встановлені Законом (ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 11 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.

Відповідно до вимог п. 10 глави 3 розділу ІІ Положення, відповідність кандидата на посаду судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 10.1. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації про доходи від професійної діяльності для самозайнятої особи, фізичної особи - підприємця. 10.2. Достовірність відомостей, зазначених кандидатом на посаду судді у декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності, а також інших документах, поданих кандидатом. 10.3. Наявність інформації про вчинення кандидатом на посаду судді проступків або правопорушень, які свідчать про його недоброчесність, а також фактів притягнення його до відповідальності. 10.4. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя. 10.5. Відповідність витрат і майна кандидата на посаду судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 10.6. Дотримання кандидатом на посаду судді законодавства, що регулює його професійну діяльність.

Відповідно до п. 12 глави 2 розділу ІІ Положення, відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам. 12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам. 12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 12.4. Наявність обставин, передбачених пп. пп. 9- 12, 15- 19 ч. 1 ст. 106 Закону. 12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді. 12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею. 12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими: 12.7.1. Чесність і порядність. 12.7.2. Контрпродуктивна поведінка. 12.7.3. Схильність до зловживань.

Показники, передбачені п. п. 12.1- 12.6 цієї глави, оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема: 1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади; 2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; 3) результатів повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності); 4) декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді; 5) результатів регулярного оцінювання; 6) результатів перевірки декларації родинних зв`язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності); 7) висновків Громадської ради доброчесності (за наявності); 8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.

Показник, передбачений п. 12.7 цієї глави, визначається за допомогою відповідних тестувань особистих морально-психологічних якостей та оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань і за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, та співбесіди.

Ці показники оцінюються за результатами дослідження інформації, яка міститься у досьє кандидата на посаду судді, та співбесіди.

Таким чином, оскільки відповідно до ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ГРД утворюється з метою сприяння Комісії у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання, суд вважає, що при прийнятті будь-якого з передбачених статтями 18, 19 Регламенту рішень, відповідач має враховувати саме показники, визначені відповідними пунктами та главами Положення.

Підсумовуючи викладене, виходячи з положень ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 19 Регламенту ГДР, суд акцентує увагу на тому, що висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України).

Даний конституційний припис закріплений у ст. 6 КАС України, згідно з якою, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28.08.2018 у справі №820/3789/17).

Суд зауважує, що оскільки у правовідносинах з позивачем ГРД виступає як суб`єкт владних повноважень, зважаючи, що висновок за своїми ознаками фактично є рішенням суб`єкта владних повноважень, на нього розповсюджуються вимоги ч. 2 ст. 2 КАС України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, необхідною є перевірка судом оскаржуваного висновку ГРД на відповідність критеріям, що встановлені у ч. 2 ст. 2 КАС України.

У Звіті USAID щодо Громадської ради доброчесності та результатів її роботи, які використовує Вища кваліфікаційна комісія суддів (квітень-травень 2017 року) (адреса посилання: https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/perelik-dokumentiv/zvit_grd.pdf) констатується, що відповідно до п. 6 ст. 87 Закону «Про судоустрій та статус суддів», ГРД збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) і надає ВККС України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді).

Якщо кандидат не задовольняє критерії професійної етики та доброчесності, разом з іншою інформацією мають повідомлятися також обґрунтовані причини, з урахуванням яких зроблено висновок про невідповідність. Виходячи з тлумачення змісту цієї статті, рекомендується, щоб висновок ГРД про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, що надається ВККС України, не просто містив мотиваційну частину, а щоб ця мотиваційна частина доповнювалася документацією, яка перевіряється, і яка містить інформацію про та посилання на порушення кандидатом певних стандартів професійної етики та доброчесності.

У Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності Громадської ради доброчесності в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи від грудня 2017 року зазначається, що у п. 24 Висновку КРЄС № 1 (2001) про стандарти незалежності судової влади та незмінюваності суддів вказано, що об`єктивні стандарти потрібні не лише для того, щоб виключити політичний вплив, але й з інших причин, наприклад, щоб уникнути ризику, пов`язаного з припущенням про наявність фаворитизму, консерватизму та корпоративізму, який виникає, коли призначення або оцінювання здійснюються не на основі чітко визначеної процедури, а на підставі особистих рекомендацій. Згідно з викладеними у Звіті висновками, усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими (п. 92. Висновку КРЄС № 10 (2007) про судову раду на службі суспільству). Однак через вказані вище недоліки щодо нерелевантності інформації, оцінювання судових рішень та різних підходів до конкретних фактів можна дійти висновку, що окремі затверджені ГРД висновки у порушення принципу обґрунтованості презюмовані та зроблені без урахування обставин, що мають значення.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що оскаржувані рішення розраховані на одноразове застосування, вказані документи є такими, що припинили на позивача свій вплив, оскільки викладені в них обставини спростовані під час співбесіди не тільки на засіданні ВККС України, за результатами якого ВККС України ухвалило рішення про підтвердження його здатності здійснювати правосуддя у Верховному Суді, але й на засіданні Вищої Ради правосуддя України.

Однак, до Верховної Ради України Президентом України 29.08.2019 внесено на розгляд проект закону про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування № 1008. Цим проектом Закону України передбачено, зокрема, скорочення граничної чисельності суддів Верховного Суду до ста суддів (зміни до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

07.11.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вища кваліфікаційна комісія суддів України протягом двох місяців з дня формування її нового складу проводить відбір суддів до касаційних судів у складі Верховного Суду із числа суддів відповідних касаційних судів Верховного Суду за критеріями професійної компетентності, етики та доброчесності.

Суд погоджується з позивачем, що спірні висновок від 16.05.2017, рішення від 25.06.2017 та рішення від 27.07.2017 фактично відновили свій вплив через набрання 07.11.2019 чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з яким відбір суддів до касаційних судів у складі Верховного Суду із числа суддів відповідних касаційних судів Верховного Суду за критеріями професійної компетентності, етики та доброчесності.

Враховуючи наведене вище, спірні рішення є такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, оскільки мають безпосереднє відношення до кар`єри ОСОБА_1 , містяться в матеріалах його суддівського досьє і, як убачається з процедури прийняття Парламентом вказаного Закону, можуть мати для ОСОБА_1 вирішальне юридичне значення та потягти негативні наслідки.

Стосовно суті встановлених обставин у спірних висновку та рішеннях суд виходить з наступного.

Щодо посилань відповідача в частині грубого порушення професійної етики кандидатом з підстав втручання останнього в автоматичну систему документообігу ВГСУ.

До ГДР надійшло звернення депутата Верховної Ради України ОСОБА_3 , в якому повідомлялось про відкрите кримінальне провадження за № 42015000000002792 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК України - постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, фігурантом якого є кандидат.

Також, до відповідача надійшла скарга стосовно грубих порушень чинного законодавства, допущених кандидатом, зокрема, що останній втручався в автоматизовану систему документообігу суду.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що кримінальне провадження за № 42015000000002792, на яке міститься посилання у висновку від 16.05.2017, стосувалося ОСОБА_1 та не доведено наявність у діях останнього складу правопорушень.

Натомість, суд зауважує, що досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалось лише за фактом постановлення суддями колегії ВГСУ неправосудного рішення.

У висновку за вказаними обставинами відповідач лише посилається на припущення, що відповідні дії кандидата мали б бути предметом розслідування у кримінальній справи.

Крім того, суд наголошує, що чинною постановою слідчого прокуратури міста Києва від 29.03.2017 зазначене кримінальне провадження закрито в зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 375 КК України).

Наведене підтверджується копією названої постанови слідчого та копією листа прокурора міста Києва від 19.05.2017 № 17/1/1-567вих-17, які додано до позовної заяви.

Також слід зазначити, що позивачем в грудні 2014 року видано розпорядження про формування розширеної колегії суддів для перегляду в касаційному порядку справи № К2/107-12/13 у наступному складі: Євсіков О. О. - головуючий, судді Барицька Т. Л.. Гольцова Л. А., Губенко Н. М.. Іванова Л. Б., Картере В. І. та Козир Т. П.

При цьому, у відповідача відсутні докази та належні обґрунтування щодо втручання позивача в автоматизовану систему документообігу суду та видання ОСОБА_1 зазначеного розпорядження без дотриманням приписів ст. 46 ГПК України, п. 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, в редакції яка була чинна на час видання розпоряджень, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30, ч. 8 ст. 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо обов`язковості рішень ради суддів; у редакції чинній на час видання розпоряджень), рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 15.12.2010 № 12 «Про затвердження засад формування колегій суддів Вищого господарського суду України, передбачених Положенням про автоматизовану систему документообігу суду».

Крім того, листом Генеральної прокуратури України від 23.01.2015 № 05/2/1- 9060-14, згаданого Громадською радою доброчесності автора скарги повідомлено про безпідставність його звинувачень на адресу ОСОБА_1 .

Таким чином, п. 1.1 висновку від 16.05.2017 містить необґрунтовану та неперевірену інформацію, а висновки щодо цих обставин здійснено на підставі припущень.

Щодо посилань в п. 1.2 висновку відповідача від 16.05.2017 в частині грубого порушення професійної етики кандидатом з підстав безпідставного положення про «згадування» та звинувачень позивача у конфліктах, пов`язаних з професійною діяльністю.

Відповідач посилався на те, що кандидат згадувався у ЗМІ у контексті резонансних публічних конфліктів, пов`язаних з його професійною діяльністю. За повідомленнями ЗМІ, кандидат, здійснюючи повноваження Голови Вищого господарського суду, міг бути причетним до корупційного скандалу за участю члена ВРЮ ОСОБА_4 .

Водночас, суд наголошує, що сам відповідач зазначає, що ГРД не відомо щодо правдивості викладених відомостей і що кандидат здійснював заходи, які було зазначено у ресурсах ЗМІ.

Крім цього, зазначені висновки відповідача прямо свідчать про грубе порушення гарантованого ст. 62 Конституції України та ст. 17 Кримінального процесуального кодексу України принципу презумпції невинуватості та забезпеченості доведення вини. Зокрема, це підтверджується тим, що наразі ухвалою Київського апеляційного суду від 21.10.2019 залишено чинним оправдуваний вирок щодо ОСОБА_4 та у вказаному вироку немає жодного положення відносно того, що позивач міг мати відношення до обставин справи ОСОБА_4 .

Так, ч. 2 ст. 17 КПК України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Тому, такими діями ГРД порушує основоположні принципи презумпції невинуватості, оскільки вину позивача не доведено у порядку, передбаченому законодавством, вирок суду, який набрав законної сили, щодо вказаних обставин відсутній.

Окрім того ч. 4 ст. 296 Цивільного кодексу України встановлено гарантії реалізації такого принципу та вказано, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

Принцип презумпції невинуватості закріплений положеннями й ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту».

Презумпція невинуватості зафіксована у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, зокрема у п. 2 ст. 14: «Кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно з законом».

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Аллан проти Сполученого Королівства» від 10.12.2009 встановлено, що п. 2 ст. 6 Конвенції забезпечує «право вважатися невинним дати, доки вину не буде доведено в законному порядку». Презумпція невинуватості, яка розглядається як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, накладає вимоги щодо, зокрема:

- тягара доведення;

- правових презумпцій фактів і права:

- привілею проти самообвинувачення:

- досудового оприлюднення елементів справи:

- передчасних висловлювань суду або інших представників держави про вину обвинувачуваної особи (п. 93 Рішення).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Грабчук проти України» від 21.09.2006 передбачено, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону (п. 42 Рішення).

Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судова влада в Україні реалізує свої повноваження шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції.

Отже, Громадська рада доброчесності не є судовою інстанцією та не може встановлювати будь-які факти щодо винуватості осіб у вчиненні кримінального правопорушення, що може бути встановлено виключно судом.

Таким чином, п. 1.2 висновку від 16.05.2017 містить необґрунтовану, недоведену та безпідставно презюмовану інформацію.

Щодо невідповідності критеріям професійної етики, про що вказано у п. 1.3 висновку від 16.05.2017, в частині безпідставного положення нагородження відомчими відзнаками «Вогнепальна зброя» МВС України та Міноборони України.

У висновку вказано, що кандидат 03.07.2014 нагороджений пістолетом ПМ, № ПР 3070-74, калібр 9 мм.

На думку ГДР сам факт нагородження окремих суддів зброєю породжує обґрунтовані сумніви щодо їх майбутньої неупередженості та політичної нейтральності.

Відповідно до ч. 7 ст. 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції від 01.05.2014, суддя до виходу у відставку або на пенсію може бути нагороджений державними нагородами, а також будь-якими іншими нагородами, відзнаками, грамотами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, окрім тих державних, або будь яких інших нагород, відзнак, грамот, пов`язаних зі здійсненням ним правосуддя.

Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України «Про державні нагороди», в редакції від 23.07.2017, вказана відзнака не є «державною нагородою».

Отже, вищевказана зброя, видана позивачу, оформлена без порушень законодавства та факт отримання позивачем такої відзнаки не може свідчити про залежність ОСОБА_1 від політичних осіб, тощо.

Таким чином, вказаний висновок ГДР здійснило на припущеннях та на необґрунтованих сумнівах, за відсутності будь-яких доказів.

Щодо невідповідності антикорупційним критеріям п. 2 висновку від 16.05.2017 в частині декларування доходів.

У висновку відповідач зазначає, що ОСОБА_1 демонструє непоінформованість про власні економічні інтереси як приватної особи та про економічні інтереси членів його сім`ї. Також зауважено, що витрати кандидата та його сім`ї перевищують сукупний дохід за окремо взяті періоди. Крім цього, в декларацію не внесено відомості про подарунок своєї частки на житловий будинок у м. Запоріжжі.

У зв`язку з посиланнями на недостовірні дані у деклараціях позивача, слід зауважити, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені у Законі України «Про запобігання корупції».

У відповідності до ч. 1 ст. 4 та п. 8 п. 8 ст. 11 Закону України «Про запобігання корупції», виключно Національне агентство з питань запобігання корупції наділене на законодавчому рівні повноваженнями з контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У рішенні Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.

Також Велика палата Верховного суду у постанові від 02.10.2018 у справі №800/433/17 зазначила, що невнесення відомостей у декларацію про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру не відповідає ознакам невиконання чи неналежного виконання службових обов`язків, а правом на перевірку достовірності відомостей, внесених у електронну декларацію, є виключно компетенцією НАЗК.

Таким чином, саме цей компетентний орган має право стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин.

Слід вказати, що теза про необхідність перевіряти та підтверджувати інформацію щодо судді або кандидата на посаду судді якомога ретельніше, викладена у п. п. 3.5., 3.8. Висновку Ради Європи щодо Регламенту Громадської ради доброчесності від 10.04.2017, згідно яких під час проведення оцінювання не можна ігнорувати негативну репутацію судді або кандидата на посаду судді, але і її слід перевіряти за об`єктивними критеріями: інформація має бути підтверджена, а висновок не може ґрунтуватися на чутках. Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді може згадуватися в остаточному висновку, але, за відсутності конкретних доказів, вона не може становити собою підставу для висновку ГРД. Під час такого оцінювання як ГРД, так і Вищій кваліфікаційній комісії суддів України слід бути обачливими, перевіряючи будь-яку інформацію, що вони оприлюднюють, а в процесі перевірки обов`язково забезпечувати для судді можливість надавати пояснення, додаткові відомості та роз`яснення.

Як зазначено в п. 13 Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 11.08.2016 № 3 «Про роз`яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю», за загальним правилом інформація про вартість відповідного майна повинна вказуватись на дату набуття права власності на нього (як зазначено в документі, на підставі якого було набуто право власності) у грошовій одиниці України або на дату набуття майна у володіння чи користування, якщо не йдеться про власність. При цьому вартість об`єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб`єкта декларування або члена його сім`ї, зазначається у випадку, якщо вона відома суб`єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.

Наказом Міністра фінансів України від 13.03.2015 № 333 затверджено Порядок здійснення перевірки достовірних відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, яким визначено механізм проведення контролюючими органами, зокрема, органами ДФС України, перевірки (арифметичний контроль) відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік з метою забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів декларування.

В оскаржуваному висновку відсутні посилання на дані отримані від НАЗК або ДФС щодо вчинення позивачем порушень декларування, вказаних в оскаржуваному висновку.

Отже, у порушення вимог Конституції України відповідач фактично перебрав на себе функції органів Державної фіскальної служби України та НАЗК, з огляду на надання оцінки деклараціям позивача, а тому такі дії відповідача не узгоджуються із положенням ч. 2 ст. 2 Регламенту Громадської ради доброчесності та порушують компетенцію інших суб`єктів владних повноважень, зокрема ДФС України та НАЗК, адже як убачається з викладеного, відповідачем не тільки виконано функції органів ДФС України та НАЗК, але й одночасно надано оцінку діям обох зазначених державних органів.

Окрім того, зазначена у висновку від 26.05.2017 сума витрат ОСОБА_1 не перевищує його доходи за відповідний період.

Таким чином, законність походження всіх доходів - як позивача, так і його сім`ї не спростована належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами, отже п. 2.1 Висновку від 26.05.2017 містить необґрунтовану та протиправну інформацію щодо невідповідності антикорупційним критеріям в частині декларування доходів.

Щодо невідповідності антикорупційним критеріям п. 2.2 висновку від 16.05.2017 в частині повідомлення неповних відомостей у декларації родинних зв`язків.

Відповідач зазначив, що дружина позивача згідно з даними з Єдиного реєстру адвокатів України має право на заняття адвокатською діяльністю з 1999 року, проте в декларації кандидата родинних зв`язків за 2011-2015 роки така інформація відсутня.

На виконання приписів ст. 61 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивачем в 2016 та 2017 роках подано декларації родинних зв`язків, де зазначено, що його дружина ОСОБА_5 має право на зайняття адвокатською діяльністю (є адвокатом), але зазначеною діяльністю на даний час не займається.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію родинних зв`язків за формою, що визначається Комісією.

У декларації родинних зв`язків судді зазначаються такі відомості: прізвища, імена, по батькові осіб, з якими у судді є родинні зв`язки, місця їх роботи (проходження служби), займані ними посади, якщо такі особи є або протягом останніх п`яти років були прокурорами, працівниками правоохоронних органів (органів правопорядку), адвокатами, нотаріусами (пп. е п. 2 ч. 2 ст. 61 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Через те, що в декларації родинних зв`язків ОСОБА_1 за 2011- 2015 роки не зазначено про право дружини на заняття адвокатською діяльністю ГДР дійшла висновку про допущення ОСОБА_1 недоброчесної поведінки, яка до того ж має ознаки дисциплінарного проступку.

Згідно з ч. 1 ст. 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

Підставами дисциплінарної відповідальності судді за приписами ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, поміж інших:

допущення суддею недоброчесної поведінки, у тому числі здійснення суддею або членами його сім`ї витрат, що перевищують доходи такого судді та доходи членів його сім`ї; встановлення невідповідності рівня життя судді задекларованим доходам; непідтвердження суддею законності джерела походження майна;

подання у декларації родинних зв`язків судді завідомо недостовірних (у тому числі неповних) відомостей;

Згаданою статтею визначено, що подання у декларації родинних зв`язків неповних відомостей та допущення суддею недоброчесної поведінки є різними підставами дисциплінарної відповідальності, які не слід ототожнювати.

Слід зазначити, що у згаданому пункті (2.2) висновку від 16.05.2017 ГДР не згадує та не наводить підстав для визнання поведінки судді недоброчесною, а наведені відомості та судження стосуються виключно ознак дисциплінарного проступку - повідомлення неповних відомостей у деклараціях родинних зв`язків за 2011- 2015 роки.

Порядок дисциплінарного провадження щодо суддів регламентований главою 4 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» (в редакції, чинній на час перебігу спірних правовідносин) та включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 44 цього Закону, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктом 6 частини першої чи частиною другою статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - збирає у разі необхідності інформацію, документи, інші матеріали для перевірки викладених у скарзі обставин та складає вмотивований висновок з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Також, у розумінні ст. 44 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарна скарга має містити відомості про ознаки дисциплінарного проступку судді, інакше така скарга повертається.

Статтею 47 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що розгляд дисциплінарної справи здійснюється Дисциплінарною палатою за участю судді, щодо якого відкрито дисциплінарну справу (далі у главі 4 цього Закону - суддя), та скаржника. Суддя, скаржник можуть брати участь у розгляді справи самостійно та/або через свого представника.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» після відкриття дисциплінарної справи доповідач здійснює підготовку справи до розгляду Дисциплінарною палатою, зокрема запитує та збирає додаткову інформацію і документи, матеріали, пояснення судді та скаржника, ознайомлюється з суддівським досьє, визначає свідків чи інших осіб, які підлягають виклику або запрошенню взяти участь у засіданні тощо.

За результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді (ч. 2 ст. 50 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»).

З аналізу наведених норм убачається, що притягнення судді до дисциплінарної відповідальності можливе лише за наявністю відомостей про ознаки дисциплінарного проступку, що є підставою для відкриття дисциплінарного провадження, в якому, із урахуванням права судді надавати пояснення, оцінивши всі необхідні докази виключно Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

При чому, встановлення ознак протиправності є дискреційним повноваженням Дисциплінарної палати що здійснюється за регламентованим порядком.

За висновком суду, твердження ГДР про ознаки дисциплінарного проступку є передчасними, оскільки наведені у висновку від 16.05.2017 відомості є лише підставою для подання дисциплінарної скарги, за розглядом якої Дисциплінарна палата вирішує питання про відкриття дисциплінарного провадження, за наслідком якої остання може дійти висновку про наявність або відсутність ознак, що кваліфікують передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарні проступки.

Щодо направлення до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України інформації, що стосується позивача та яка в разі її підтвердження, може слугувати додатковою підставою для висновку про невідповідність критеріям доброчесності і професійної етики.

Суть зазначеної інформації полягає в тому, що позивачем не здійснювалися активні дії з метою недопущення чи припинення системного незаконного впливу на процеси розподілу справ, фактично не співпрацював зі слідством стосовно колишнього керівництва Вищого господарського суду України, не надав інформації, яка сприяла б встановленню обставин злочину.

При цьому, на підтвердження вказаних обставин доказів не надано, відповідач посилався на припущення та неперевірену інформацію. Також, у висновку сам зазначив, що ГДР не робить стверджувального висновку про причетність кандидата до злочинів, що розслідуються за вказаних обставин. Отже, жодними фактами протиправної організації розподілу справ у ВГСУ не надано.

Відповідно до рішення від 25.06.2017 про надання інформації на доповнення до висновку від 16.05.2017 ГДР зазначила, що надійшла заява стосовно кандидата, у якій стверджується, що кандидат, як Голова ВГСУ, не вжив належних дій для нівелювання та виправлення наслідків діяльності колишнього керівництва ВГСУ. При перевірці відповідачем встановлено, що здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 06.04.2014 № 1201400000010741 за фактом здійснення розкрадання бюджетних коштів, виділених на будівництво нових приміщень ВГСУ за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Суд зауважує, що за даними обставинами вину позивача не доведено у порядку, передбаченому законодавством, вирок суду, який набрав законної сили щодо вказаних обставин, відсутній.

У даному випадку відповідач перебирає на себе повноваження правоохоронних органів та, порушуючи принцип невинуватості, посилається на досудове розслідування у кримінальному провадженні.

ГРД під час складання своїх рішень не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно норм чинного законодавства України прямо не належать до компетенції ГРД. а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.

Таким чином, вказана інформація не має законного підґрунтя і не може слугувати підставою для висновку про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики ОСОБА_1 .

Щодо положень рішення від 27.07.2017 про доповнення до висновку від 16.05.2017, яке стосуються ймовірного зв`язку кандидата з колишнім головою ВГСУ Татькова В. І.

Суть зазначеної інформації полягає в тому, що ОСОБА_1, після його обрання головою ВГСУ, вживав усіх можливих заходів для збереження впливу екс-голови ВГСУ ОСОБА_6 на суддів та сприяв, на думку відповідача, неправомірній діяльності останнього щодо комерційних оборудок.

Вкотре суд наголошує, що вказані висновки та посилання відповідача не підтверджені, ґрунтуються на здогадках та непідтверджених фактах.

За даними обставинами вину позивача не доведено у порядку, передбаченому законодавством, вироку суду, який набрав законної сили, щодо вказаних обставин не надано.

Апелюючи до висновку незалежного спостерігача, оцінюючи поведінку та дії судді ОСОБА_1 від імені такого спостерігача, слід переконатись, що висновки за наслідками такої оцінки позбавлені безпідставних та презюмованих фактів, якими можуть бути невстановлені або недостовірно встановлені обставини.

Не зважаючи на право незалежного спостерігача, у широкому розумінні, мати суб`єктивну думку та керуватись нею, ГРД, як суб`єкт владних повноважень, аналізуючи інформацію, зобов`язана керуватись принципом об`єктивності, що передбачає позбавлення «незалежного спостерігача» необ`єктивності та упередженості: політичних та особистих поглядів тощо.

В іншому випадку, будь-яка дія окремого судді може бути кваліфікована як така, що суперечить критеріям доброчесності та професійної етики в очах окремого незалежного спостерігача, неупередженість якого під сумнівом.

За висновком суду, у даному випадку ГРД, як суб`єкт, який має виключні повноваження тлумачити погляди «незалежного спостерігача» на етапі затвердження висновку, допустила упередженість щодо кандидата ОСОБА_1 , оскільки основу згаданого висновку складають не встановлені обставини та/або судження, що ґрунтуються на публічному дискурсі, висвітленому на персональних сторінках окремих осіб на веб-сайтах в мережі інтернет та вибіркових засобів масової інформації.

Така практика формування поглядів «незалежного спостерігача» допускає відступлення від принципів об`єктивного з`ясування обставин неупередженості та дозволяє ГРД нівелювати з`ясуванням складу правопорушення та кваліфікацією тих чи інших дій за встановленими критеріями.

Більш того, таким чином порушуються принципи законності та верховенства права, оскільки єдиним джерелом висновків «незалежного спостерігача», виходячи з аналізу оскаржуваних висновку та рішень, є сформовані ГРД переконання такого спостерігача.

Підсумовуючи викладене, відповідачем не доведено достатності вказаних обставин для висновку про наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата на посаду судді критерію доброчесності чи професійної етики. Відтак, суд дійшов висновку, що оскаржуваний висновок та рішення від 25.06.2017 та від 27.07.2017 про надання додаткової інформації до висновку не можуть вважатися законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі висновків компетентного органу у відповідній сфері, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, за умови недостовірності відомостей, що міститься в оскаржуваних висновку та рішеннях стосовно позивача, враховуючи, що ГРД, як суб`єкт владних повноважень, не дотрималась вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та Регламенту ВВКС, вчинивши порушення процедури прийняття оскаржуваного висновку та рішень та за умови позбавлення можливості надати пояснення позивачем, що свідчить про те, що у ГРД були відсутні підставі для прийняття рішень від 16.05.2017, від 25.06.2017 та від 27.07.2017, оформленого у вигляді протоколів засідання ГРД, про затвердження висновку про невідповідність на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики та рішень про надання інформації на доповнення до висновку відповідно.

Щодо зобов`язання відповідача вилучити оскаржувані висновок та рішення ГРД слід зазначити наступне.

Стаття 32 Конституції України гарантує кожному судовий захист права спростувати інформацію про себе і членів своєї сім`ї та право вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації.

З наведеного вбачається, що правовідносини, які виникають з приводу права особи на інформацію, є самостійним видом правовідносин і регулюються правовими нормами, закріпленими в Конституції України, Законах України, підзаконних нормативних актах.

Проте, відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду з для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Подальше нормативно-правове регулювання права особи на інформацію відбулося на рівні законів України, зокрема, Закону України «Про інформацію», Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Отже, висновок ГРД та рішення, якими доповнено вказаний висновок, в розумінні Закону України «Про інформацію» є документом, який є матеріальним носієм інформації щодо позивача. Крім того, така інформація міститься як на матеріальному носії, яким є висновок та рішення ГРД, що міститься в досьє судді, так і в електронному вигляді на сайті ГРД.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що достовірність інформації про позивача, що міститься у висновку ГРД, не підтверджується матеріалами справи, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 139, 241, 244, 246, 255, 257, 262, 293, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Повністю визнати протиправним та скасувати висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 16.05.2017.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 16.05.2017, в частині затвердження висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 16.05.2017.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення про надання інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики ОСОБА_1 , яке затверджено Громадською радою доброчесності 25.06.2017.

5. Визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 25.06.2017, в частині затвердження рішення про надання інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики ОСОБА_1 .

6. Визнати протиправним та скасувати рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 , критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 16.05.2017, яке затверджено Громадською радою доброчесності 27.07.2017.

7. Визнати протиправним та скасувати рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 27.07.2017, в частині затвердження рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 , критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 16.05.2017.

8. Зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 16.05.2017, шляхом відкликання цього висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджений Громадською радою доброчесності 16.05.2017, з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

9. Зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити рішення про надання інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики ОСОБА_1 , яке затверджено Громадською радою доброчесності 25.06.2017, шляхом відкликання цього рішення про надання інформації на доповнення до Висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики ОСОБА_1 , яке затверджено Громадською радою доброчесності 25.06.2017, з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

10. Зобов`язати Громадську раду доброчесності вилучити рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 , критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 16.05.2017, яке затверджено Громадською радою доброчесності 27.07.2017, шляхом відкликання цього рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 , критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого 16.05.2017, яке затверджено Громадською радою доброчесності 27.07.2017, з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

11. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 915,00 грн (шість тисяч дев`ятсот п`ятнадцять) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Громадської ради доброчесності.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Громадська рада доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд.9; код ЄДРПОУ відсутній).

Третя особа: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (01601, м. Київ, вул. Липська, будинок 18/5, код ЄДРПОУ: 37316378).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 КАС України із урахуванням п. 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.М. Шевченко