Рішення № 89351402, 21.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2020 року м. Київ № 320/5681/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №2196/50-05/09807856 від 18.09.2018

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0139715005 від 08.10.2018.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 передано адміністративну справу за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2018 залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позивач мотивує позовні вимоги, тим, що контролюючим органом протиправно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, оскільки щодо ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» застосовується процедура ліквідації, а отже встановлений окремий порядок задоволення вимог вкладників та кредиторів банку, а також процедура накладення штрафних санкцій.

Крім того, позивач зазначає, що стягнення з нього штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 24, 56 грн. суперечить вимогам чинного законодавства, а саме: Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та Положенню про виведення неплатоспроможних банків з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2 від 05.07.2012.

У поданому відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, вказавши, що податковий орган діяв у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Контролюючим органом проведено камеральну перевірку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 18.09.2018 № 2196/50-05/09807856 (далі - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем порушено терміни сплати узгодженого податкового зобов`язання за 2015 рік, чим порушено вимоги пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

На підставі Акту перевірки ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 08.10.2018 № 09807856.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Контролюючим органом проведено камеральну перевірку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За результатами перевірки складено Акт перевірки від 18.09.2018 № 2196/50-05/09807856 (далі - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем порушено терміни сплати узгодженого податкового зобов`язання за 2015 рік, чим порушено вимоги пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

На підставі Акту перевірки ГУ ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 08.10.2018 № 09807856.

Не погоджуючись із висновками перевірки та винесеним за її результатами податковим повідомленням-рішенням від 08.10.2018 № 09807856, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Так, а з Акту перевірки вбачається, що контролюючим органом зроблено висновок про порушення позивачем термінів сплати узгодженого податкового зобов`язання за 2015 рік, чим порушено вимоги пп. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України.

Згідно зі ст. 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 86.2 Податкового кодексу України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Отже, камеральна перевірка є окремим самостійним видом перевірок і не належить ні до планових, ні до позапланових.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені статтею 12 ПК України.

Відповідно до пункту 36.1. статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 38.1. статті 38 ПК України встановлено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

З матеріалів справи вбачається, що Постановою Правління Національного Банку України від 17.09.2015 № 612 відповідно до ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» визнано неплатопроспоможним.

На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового тимчасового адміністратора банку» в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було запроваджено тимчасову адміністрацію.

Постановою Правління Національного банку України від 17.12.2015 № 898 відповідно до ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську ліцензію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банку.

Відповідно до Постанови виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 18.12.2015 № 230 розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18.12.2015 по 17.12.2017.

Згідно з Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора» від 28.12.2017 № 5175 продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на два роки по 17.12.2019 включно.

Правові засади та порядок ліквідації банку визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вказаний Закон є спеціальним відносно правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, та встановлює окремий порядок задоволення вимог вкладників та кредиторів банку.

Відповідно до п. 2.4 глави 5 Положення про виведення неплатоспроможних банків з ринку, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 2 від 05.07.2012 під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

До витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, належать витрати щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому п. 1.3. ст. 1 ПК України визначено, що цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення боргу з банків, на які поширюються норми ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до абз. 1 та 2 ч. 3 ст. 46 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до ст. 52 цього Закону.

Таким чином, відповідно до вимог Закону, нарахування та декларування податків і зборів банками в стані ліквідації повинно проводитися згідно з вимогами ПК України, а питання погашення податкових зобов`язань, стягнення податкового боргу або штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) регулюються виключно ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У той же час, судом встановлено, що до позивача оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням застосована саме штрафна санкція у розмірі 20% (24, 56 грн.) за несвоєчасне подання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (код бюджетної класифікації 18010100) за 2015 рік, яка за своєю правовою природою не є податковим зобов`язанням чи податковим боргом, як стверджує позивач.

Отже, перебування позивача в процедурі ліквідації не звільняє його від обов`язку своєчасно подавати податкову звітність, оскільки відповідно до п. 47.1 ст. 47 ПК України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органам, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах, несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Харківського апеляційного адміністративного суду по справ №820/1346/18 від 17.10.2018.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Згідно вимог ч. 2 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витратне здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 5-11,19,72,90,-77, 139, 241-246, 250,, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариство «Банк «Фінанси та Кредит» відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур