Рішення № 89351238, 20.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2020 року м. Київ № 640/6548/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі Іщука І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 14.09.2018 року щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2018 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу зазначені в трудовій книжці періоди роботи з 14.11.1989 по 06.09.1990, з 02.07.1992 по 03.03.1997, з 05.03.1997 по 31.12.1997, з 01.01.2000 по 28.08.2000.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 1959 року народження звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону Укоаїни «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач не зарахував позивачу близько 7 років стажу роботи і відмовив у призначенні пенсії за віком, оскільки у позивача не вистачає необхідного страхового стажу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/6548/20 та запропоновано відповідачу в п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну заяву.

У поданому до суду відзиві відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказав, що згідно з документами, наданих позивачем для призначення пенсії за віком, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві визначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 19 років 7 днів при необхідному для призначення пенсії не менше 25 років, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальне обов`язкове державне пенсійне страхування». Стосовно не зарахування періодів роботи зазначає про наявність наступних підстав, а саме: з 14.11.1989 по 06.09.1990 - не вказано номерів наказів про прийняття/звільнення, з 02.07.1992 по 03.03.1997 та з 05.03.1997 по 31.12.1997 - оскільки печатка в записі про звільненя не відповідає законодавству , а саме застарілого зразка (відсутні ЄДРПОУ організації), з 01.01.2000 по 28.08.2000 - оскільки відсутня посада та підпис відповідальної особи. Крім цього, зазначає, що позивача було повідомлено про можливість надання уточнюючих документів за вищевказані періоди. Посилаючись на норми Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року за №58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1983 року за №110, Інструкцію «Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів» від 18.10.1993 № 643 та Постанову КМУ від 29.04.1994 № 276. відповідач вважає, що спірні періоди роботи позивача не можуть бути взяті до уваги для обчислення страхового стажу для призначення пенсії за віком. Отже, відповідачем здійснено свої дії у межах та у спосіб передбачений законодавством.

Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , згідно даних паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Радянським РУ ГУ МВС України в місті Києві 17 лютого 1998 року, народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, 23.10.2019 р. позивач звернулась до Пенсійного фонду Шевченківського району з проханням нарахувати пенсію, відповідно до поданих раніше документів.

Листом № 265080/03 від 31.10.2019 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомлено, що на заяву подану, 04.06.2018 і зареєстровану за № 3325, позивачу було надіслано лист (вих. №77979/03 від 14.09.2018 року) з відмовою в призначені пенсії за віком.

13.12.2019 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з проханням надати копію листа (вих. №77979/03 від 14.09.2018 року) з відмовою в призначені пенсії за віком, оскільки вона його не отримала.

20.12.2019 року листом № 327589/03 Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві повідомлено про надсилання позивачеві копії листа (вих. №77979/03 від 14.09.2018 року) з відмовою в призначені пенсії за віком.

Відповідно до листа вих. №77979/03 від 14.09.2018 року відповідачем повідомлено, що страховий стах позивача становить 19 років 7 днів, що є недостатньою підставою для призначення пенсії за віком відповідно до Закону Укоаїни «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тому їй відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно поданої заяви.

Окрім того, повідомлено про те, що не було зараховано наступні періоди в загальний стаж:

з 14.11.1989 по 06.09.1990 - не вказано номерів наказів про прийняття/звільнення,

з 02.07.1992 по 03.03.1997 - оскільки печатка в записі про звільненя не відповідає законодавству (відсутні ЄДРПОУ організації),

з 05.03.1997 по 31.12.1997 - оскільки печатка в записі про звільненя не відповідає законодавству (відсутні ЄДРПОУ організації),

з 01.01.2000 по 28.08.2000 - оскільки відсутня посада та підпис відповідальної особи.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Положеннями статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

У відповідності до ст. 1 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Положеннями ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: жінками 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

За правилами статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно статті 39 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій врегульовано «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1) (далі Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 2.23. Порядку № 22-1 документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Пунктом 4.1. Порядку № 22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно з пунктом 4.2. Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2. цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Також, суд зауважує, що на час внесення записів до трудової книжки, в період роботи позивача з 14.11.1989 по 06.09.1990, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи), заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві, засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

Відповідно до пункту 18 вказаної постанови зазначено, що відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Дійсно, в трудовій книжці на ім`я позивача запис № 8 від 14.11.1989 року містить назву підриємства, зазначено про прийняття на роботу та назву посади, дату видачі наказу, посаду та підпис уповноваженої особи, печатку та не містить номеру наказу.

Запис № 9 від 06.09.1990 року про звільнення зроблено з зазначенням підстави звільнення, дати наказу, посади та підпису уповноваженої особи, печатки та він не містить номеру наказу.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо відсутності номеру наказів про прийняття/звільнення у трудовій книжці позивача, оскільки законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача у неналежному заповненні його трудової книжки немає, та судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, і зазначена обставина не може позбавити його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.

Також, відповідачем не було зараховано наступні періоди в загальний стаж: з 02.07.1992 по 03.03.1997 - оскільки печатка в записі про звільненя не відповідає законодавству, а саме застарілого зразка (відсутні ЄДРПОУ організації) та з 05.03.1997 по 31.12.1997 - оскільки печатка в записі про звільненя не відповідає законодавству, а саме є застарілого зразка (відсутні ЄДРПОУ організації).

У відповідності до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємства в Україні», норми якого були чинними на час роботи позивача у спірний період, підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Вимог щодо зазначення на печатці ідентифікаційного коду юридичної особи зазначений Закон не містив.

Опис печаток і штампів був визначений у розділі 4 Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 жовтня 1993 року № 643 (далі - Інструкція № 643). На час її прийняття вимога про зазначення на печатці ідентифікаційного номеру була відсутня.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 року № 276 було затверджене Положення про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності (далі - Положення № 276), яким вперше встановлено вимогу щодо зазначення номеру, що присвоюється суб`єкту господарювання під час його державної реєстрації.

Так, у відповідності до абз. 3 п. 11 Положення № 276 на печатках і штампах повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності.

У зв`язку з прийняттям вказаного Положення, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 липня 1994 року № 379 були внесені зміни до Інструкції № 643. Зокрема, п. 4.2 вказаної інстанції було доповнено новим абзацом, який передбачав, що на печатках і штампах суб`єктів підприємницької діяльності повинен зазначатися номер свідоцтва про державну реєстрацію.

Разом з тим, зазначені нормативно-правові акти не передбачали визнання недійсними раніше виданих печаток та не встановлювали для суб`єктів підприємницької діяльності обов`язку здійснити заміну печатки у зв`язку із встановленням новим вимог до її оформлення.

З 01 січня 2004 року набув чинності Господарський кодекс України, відповідно до ч. 7 ст. 58 якого на печатках і штампах суб`єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Положеннями п. 4 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України було установлено, що Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов`язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Отже, фактично з 01 січня 2004 року для суб`єктів господарювання був встановлений обов`язок привести свої печатки у відповідність до вимог ч. 7 ст. 58 Господарського кодексу України. Разом з тим, строк приведення печаток у відповідність до зазначених вимог встановлений не був.

На думку суду, та обставина, що печатка не відповідає законодавству, а саме є застарілого зразка (відсутні ЄДРПОУ організації), не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами для підтвердження його трудового стажу.

Такий висновок суду узгоджується із практикою Верховного Суду, висловленій у постанові від 07.02.2018 року по справі № 275/615/17 (К/9901/768/17).

Як вже було зазначено вище, відповідно пункту 18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 09.08.2018 по справі № 654/890/17 провадження К/9901/22832/18.

Також, пенсійним органом не було зараховано в загальний стаж період з 01.01.2000 по 28.08.2000 - оскільки відсутня посада та підпис відповідальної особи.

Як вже було зауважено судом, відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2.2 - 2.4 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з пунктом 4.1.Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Із записів трудової книжки (20 та 21) позивача вбачається, що вона була прийнята на роботу та звільнена з роботи у СП «ITAL-UKR-STROI SRL».

Суд звертає увагу, що записи про прийняття та звільнення з роботи позивача посвідчено печаткою підприємства та підписом відповідальної особи.

Враховуючи те, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, суд дійшов висновку, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17 провадження №К/9901/1298/17.

У відзиві в обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на положення пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, відповідно до якого за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, вказана норма стосується випадків відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів чи ж наявності у трудовій книжці неправильних чи неточних записів саме про періоди роботи.

Проте у ситуації, що розглядається, позивачем було надану відповідачу трудову книжку, в якій містяться записи саме про оспорювані періоди її роботи, а саме: з 14.11.1989 по 06.09.1990, з 02.07.1992 по 03.03.1997, з 05.03.1997 по 31.12.1997, з 01.01.2000 по 28.08.2000.

Неточності у трудовій книжці позивача, яка має місце на думку відповідача, стосується лише: не зазначення номерів наказів про прийняття/звільнення (у період з 14.11.1989 по 06.09.1990), наявності печатки застарілого зразка (відсутні ЄДРПОУ організації) (у пкріоди: з 02.07.1992 по 03.03.1997 та з 05.03.1997 по 31.12.1997) та відсутності посада та підпису відповідальної особи (у період з 01.01.2000 по 28.08.2000).

Між тим зазначене, як уже вказувалось вище, не є правовою підставою для не зарахування до страхового стажу особи період її роботи, що підтверджений відповідними записами у трудовій книжці.

Позивачем подано до Пенсійного фонду України у м. Києві належним чином засвідчену копію трудової книжки, в якій чітко визначені періоди її трудового стажу, а тому такі періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу на підставі інформації, внесеній в трудову книжку позивача.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Беручи до уваги часткове задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 14.09.2018 року щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону Укоаїни «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.06.2018 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу зазначені в трудовій книжці періоди роботи з 14.11.1989 по 06.09.1990, з 02.07.1992 по 03.03.1997, з 05.03.1997 по 31.12.1997, з 01.01.2000 по 28.08.2000.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іщук І.О.