Рішення № 89351161, 20.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

20 травня 2020 року справа №200/11517/19-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомСекретаріату Кабінету Міністрів України (далі по тексту - позивач, Секретаріат КМУ)доМіністерства юстиції України (далі по тексту відповідач, МЮУ)третя особаДепартамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі по тексту - третя особа, Департамент ДВС МЮУ)про1) визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 05 вересня 2019 року ВП №59956222; 2) визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 05 вересня 2019 року ВП №59956222

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду, оскільки вважає неправомірними постанови головного державного виконавця Департаменту ДВС МЮУ про відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору в сумі 16 692,00 грн., у зв`язку із наступним: при винесенні постанов не враховано наявності поважності причин невиконання судового рішення у встановлені строки щодо зобов`язання вчинити позивачем визначених дій; з огляду на незрозумілість судового рішення, позивачем подано до суду заяву про роз`яснення судового рішення, що є підставою відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України для зупинення перебіг строку для виконання судового рішення та строку, протягом якого судове рішення може бути подане до примусового виконання до виконання; зобов`язання, визначені у виконавчому документі Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року по справі №805/1457/17-а, не стосуються його владних повноважень, а пов`язані з діяльністю МЮУ, у зв`язку з чим він звертався до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою від 20 вересня 2019 року №19925/0/2-19 про надання роз`яснення змісту резолютивної частини постанови державного виконавця від 05 вересня 2019 року про відкриття виконавчого провадження ВП №59956222.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року у справі №200/11517/19-а адміністративну справу направлено за територіальною підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва для вирішення питання щодо відкриття провадження та прийняття позовної заяви до розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2019 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №200/11517/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.

На виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року третя особа надала копії матеріалів виконавчого провадження ВП №59956222.

Відповідач відзиву на позовну заяву та відповідних доказів до суду не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 05 вересня 2019 року відкрито виконавче провадження ВП №59956222 з примусового виконання виконавчого документа Донецького окружного адміністративного від 07 серпня 2017 року у справі №805/1457/17-а, який вступив законну силу (набрав чинності) 04 липня 2017 року.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 05 вересня 2019 року ВП №59956622 постановлено стягнути виконавчий збір з Секретаріату КМУ у розмірі 16 692,00 грн. згідно зі статтями 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва керується наступними мотивами.

Відповідно статті 1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 1 частиною першою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 3 частини другої, пункту 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами пункту 1 частини першої та частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Отже, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», якщо він відповідає вимогам, визначеним в Законі, та пред`явлений стягувачем, разом з заявою про примусове виконання рішення, у межах визначених строків

Як свідчать спірні правовідносини, постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 05 вересня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59956222 прийнята виконавцем за заявою стягувача від 04 червня 2019 року та на підставі виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №805/1457/17а зі строком пред`явлення його до виконання до 07 липня 2020 року.

Відповідно до виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду Донецької області, виданого 07 серпня 2017 року, у справі №805/1457/17-а суд зобов`язав відповідача розглянути звернення ОСОБА_1 від 03 березня 2017 року та письмово повідомити його про результат розгляду відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Позивач не спростовує відповідність виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №805/1457/17а вимогам щодо його оформлення, що визначені в Законі України «Про виконавче провадження» та дотримання стягувачем строків пред`явлення його до виконання.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що державний виконавець виніс постанову від 08 вересня 2019 року про відкриття виконавчого провадження №59956222 з примусового виконання виконавчого листа Донецького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №805/1457/17а відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстави для її скасування відсутні.

Щодо вимоги позивача про скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 05 вересня 2019 року щодо стягнення виконавчого збору у ВП №59956222 суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

У пункті 8 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №5125 (далі по тексту - Інструкція з примусового виконання рішень) вказано, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 22 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною третьою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є фактичне виконання судового рішення; вжиття державним виконавцем заходів з фактичного виконання виконавчого документа немайнового характеру.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №К/9901/29458/18, згідно з якою виконавець не позбавлений права стягувати виконавчий збір, але таке рішення потрібно ухвалювати з урахуванням всіх істотних обставин, які мають значення, зокрема зважити на те, чи: існує у боржника заборгованість, строк сплати якої настав, чи є підстави для вжиття заходів примусового характеру для того, щоб виконати рішення суду або чи є підстави для завершення виконавчого провадження.

Доказів вчинення відповідачем виконавчих дій з примусового виконання виконавчого документа матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича про стягнення виконавчого збору від 05 вересня 2019 року ВП №59956222 є протиправною, тому підлягає скасуванню, а позов у цій частині - задоволенню.

При цьому суд відхиляє доводи позивача про те, що звернення до суду із заявою про роз`яснення судового рішення в порядку, визначеному в статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, зупиняє прийняття рішення до виконання, оскільки вказані обставини не впливають на правомірність прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження; крім того, позивач не надав доказів наявності правових підстав для зупинення виконання рішення відповідно до статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність постанови про стягнення виконавчого збору з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Секретаріату КМУ підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на користь Секретаріату Кабінету Міністрів України належить стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Секретаріату Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича про стягнення виконавчого збору від 05 вересня 2019 року ВП №59956222.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Стягнути на користь Секретаріату Кабінету Міністрів понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Секретаріат Кабінету Міністрів України (010008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008; ідентифікаційний код 00019442);

Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; ідентифікаційний код 00015622);

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького,13; ідентифікаційний код 00015622).

Суддя В.А. Кузьменко