Рішення № 89350969, 21.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/913

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2020 року м. Київ № 640/7516/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:

акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

ОСОБА_1

про визнання протиправною та скасування постанови

сторони та третя особа не прибули

ВСТАНОВИВ :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - позивач), адреса: 03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - відповідач), адреса: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, буд. 11б, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (надалі - третя особа), адреса: АДРЕСА_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати неправомірною та скасувати постанову Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 04 березня 2020 року про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн в рамках виконавчого провадження ВП №61121754.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що на теперішній час позивачем оскаржується ухвала Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області про визнання протиправним та скасування повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого листа.

Оскільки, саме у зв`язку зі скасуванням вказаного повідомлення, за доводами позивача, було відкрито виконавче провадження №61121754, в рамках якого на позивача накладено штраф за невиконання рішення суду, а також враховуючи, що за наслідками апеляційного оскарження ухвала Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області може бути скасована, позивач просив суд скасувати постанову державного виконавця від 04 березня 2020 року про накладення штрафу за невиконання рішення суду.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що при винесенні постанови про накладення штрафу на позивача від 04 березня 2020 року у рамках виконавчого провадження №61121754, державний виконавець діяв у порядок та спосіб, визначені законом, оскільки позивачем, який є боржником по виконавчому провадженню, не виконано рішення суду.

З урахуванням викладених обставин, представник відповідача просив відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

Третя особа у письмових поясненнях просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що при накладенні на позивача штрафу, відповідач діяв у порядок та спосіб, визначені законом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання, витребувано виконавче провадження №61121754.

Судове засідання було призначено на 06.04.2020, яке було відкладено у зв`язку з неприбуттям сторін.

Наступне судове засідання було призначено 28.04.2020, яке також було відкладено у зв`язку з неприбуттям сторін. Позивачем також було подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Наступне судове засідання було призначено 12.05.2020, яке також було відкладено у зв`язку з неприбуттям сторін. Позивачем також було подано клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Наступне судове засідання було призначено на 21.05.2020, проте в дане засідання сторони також не прибули. Позивач знов подав клопотання про відкладення, мотивуючи його введенням карантину та обмежувальними заходами, а також бажанням надати в судовому засіданні усні пояснення щодо позовних вимог.

При цьому, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі "Ахеn v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСІІЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".

Суд погоджується з такою позицією щодо Європейського суду з прав людини щодо застування пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідач та третя особа не прибули, про причини неприбуття не повідомляли суд.

При цьому, суд звертає увагу на те, що дана категорія справ передбачає скорочені строки розгляду та особливості, передбачені ст. 287 КАС України.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Також згідно ч. 3 ст. 205 КАС України у разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

При цьому, відкладення судового розгляду за клопотанням сторони можливе тільки з урахуванням обставин справи.

Враховуючи наявні у справі матеріали, а також той факт, що судові засідання в цій справі вже тричі відкладались, при цьому позивач мав можливість подати всі необхідні докази та пояснення через канцелярію суду або засобами поштового зв`язку, враховуючи скорочені строки розгляду цієї категорії справ, суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих підстав для відкладення вчетверте судового засідання в цій справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (надалі - Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Абзацом 1 частини 6 статті 26 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Як вбачається з матеріалів справи постановою державного виконавця від 17 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження №61127154 з примусового виконання виконавчого листа №473/4262/19, виданого 23 січня 2020 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області, про поновлення ОСОБА_2 на посаді заступника директора Філії «Центр будівництва та ремонту колій» АТ «Українська залізниця» з 30 серпня 2019 року.

З інформаційної довідки з автоматизованої системи виконавчого провадження також вбачається, що постановою про відкриття виконавчого провадження боржнику було запропоновано самостійно виконати рішення суду та визначено планову дату початку примусового виконання як 24 лютого 2020 року.

Суд звертає увагу, що ані матеріали справи, ані відомості з автоматизованої системи виконавчого провадження не містять даних щодо оскарження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження №61127154 від 24 лютого 2020 року.

Тобто, станом на день вирішення даної справи по суті, постанова про відкриття виконавчого провадження є чинною та в рамках цього провадження державним виконавцем мають вчинятись певні виконавчі дії.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 63 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 75 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Так, постановою державного виконавця від 04 березня 2020 року на акціонерне товариство «Українська залізниця» накладено штраф за невиконання рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області у справі №473/4262/19 у розмірі 5100,00 грн (Т.1, арк. 10).

Суд зауважує, що в даному випадку позивачу, як боржнику у виконавчому провадженні, після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем було надано строк для виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді на підставі рішення суду, проте, останнім не виконано вимоги державного виконавця з посиланням на те, що ним оскаржується ухвала Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 лютого 2020 року у справі №473/4262/19.

З цього приводу, суд вважає за необхідне зазначити, що оскарження ухвали суду про визнання протиправним та скасування повідомлення про повернення виконавчого листа не свідчить про поважність причин, з яких позивачем не може бути або не виконується рішення суду, оскільки судом встановлено, не спростовується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що станом на момент винесення постанови про накладення штрафу від 04 березня 2020 року у рамках виконавчого провадження №61121754 постанова про відкриття цього виконавчого провадження не оскаржена сторонами, тобто, є чинною.

При цьому, суд зауважує, що матеріали справи також не містять й будь-яких належних та допустимих доказів того, що вказане виконавче провадження було зупинено у зв`язку з оскарженням позивачем ухвали Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 лютого 2020 року у справі №473/4262/19.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також з урахуванням того, що судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами факт невиконання акціонерним товариством «Українська залізниця» рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області у справі №473/4262/19, на виконання якого судом було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження №61121754, зокрема, в частині не поновлення на посаді ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про правомірність постанови державного виконавця про накладення штрафу від 04 березня 2020 року та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255,287 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Українська залізниця» відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із врахуванням особливостей ст.ст. 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Клочкова