Рішення № 89350829, 18.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2020 року м. Київ № 640/9021/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №131783/03 від 12 грудня 2018 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру»;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до вислуги років, що дає право на пенсію згідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697 стаж роботи на посаді інспектора Секретаріату Генеральної прокуратури України у період часу із 08 жовтня 1992 року по 23 вересня 1993 року;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Києві здійснити призначення ОСОБА_1 з 11 вересня 2018 року пенсію за вислугою років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» виходячи із розрахунку 60% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 60 календарних місяців роботи, зазначеної в довідці Генеральні прокуратури України від 02 серпня 2018 року № 18-131 про заробітну плату;

-стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №131783/03 від 12 грудня 2018 року про відмову у призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідного стажу, що суперечить нормам статті 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки станом на час звернення з заявою про призначення пенсії він мав трудовий стаж 23 років 7 місяців 24 дні, в тому числі вислуга на посадах прокурорів 20 років 4 місяці 8 днів. Крім того, позивач вказує, що стаж його роботи на посаді інспектора Секретаріату Генеральної прокуратури України у період часу із 08 жовтня 1992 року по 23 вересня 1993 року підлягає зарахуванню до вислуги років, що дає право на пенсію відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1994 року №758 та постанови Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року №283. До державної служби включається також стаж роботи на посадах службовців, якщо при просуванні по службі особи зайняли посади державних службовців.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Копія ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2019 року направлена на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та отримана його представником 25 червня 2019 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Станом на час розгляду справи відповідачем відзив на позов до Окружного адміністративного суду міста Києва не подано, заяв/клопотань до суду також не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

11 вересня 2018 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

12 грудня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом №131783/03 повідомила позивача про відсутність правових підстав для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з огляду на те, що посада інспектора самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України не відноситься до прокурорських посад, отже стаж роботи з жовтня 1992 року по серпень 1993 року не підлягає зарахуванню до вислуги років.

Так, спірні правовідносини врегульовані наступними нормативно-правовими актами, чинними на час їх виникнення: Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року, Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 3 травня 1994 року №283 (далі - Порядок № 283).

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно частини 2 статті 15 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Частиною 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» визначено пенсійне забезпечення працівників прокуратури. Прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Частиною 6 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Частиною 8 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування.

За приписами статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Постановою Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3724-XII (чинної на час проходження служби) встановлено, що дія Закону України «Про державну службу» поширюється на працівників державних органів Республіки Крим, органів місцевого та регіонального самоврядування, які прирівнюються до відповідних категорій посад службовців, якщо інше не передбачено законодавством України.

Відповідно статті 2 Закону України «Про державну службу» посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Згідно статті 17 Закону України «Про державну службу» громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов`язки».

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Згідно статті 24 Закону України «Про державну службу» прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов`язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.

Відповідно статті 25 Закону України «Про державну службу» основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Установлюються такі категорії посад державних службовців:

шоста категорія - посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інші прирівняні до них посади;

сьома категорія - посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів, інші прирівняні до них посади.

Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Відповідно статті 26 Закону України «Про державну службу» при прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

У трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння, зміну і позбавлення відповідного рангу.

Відповідно до приписів статті 33 Закону України «Про державну службу» оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов`язків.

Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій

Відповідно до пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) в тому числі: на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.

Згідно пунктом 4 Порядку № 283 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Скарги, пов`язані з визначенням стажу роботи державних службовців, розглядаються згідно з чинним законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про доповнення Порядку обчислення стажу державної служби» від 10 листопада 1994 року № 758 доповнено пункт 3 Порядку № 283.

Відповідно до вказаної Постанови до стажу державної служби зараховуються всі періоди роботи на посадах службовців в органах, зазначених у пункті 2 Порядку обчислення стажу державної служби та додатку до нього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.

Згідно з пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Зі змісту роз`яснення Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України «Щодо практичного застосування постанов Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1994 року № 758 «Про доповнення до Порядку обчислення стажу державної служби» і від 08 червня 1995 року № 397 «Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України» від 10 жовтня 1994 року № 758, під терміном «просування по службі» треба розуміти безпосередній перехід з посади службовця на посаду державного службовця у період роботи в державних органах, які передбачені пунктом 2 Порядку № 283, а в разі переходу після 01 січня 1994 року - за умови, що перехід (переведення) відбувся через конкурс.

При цьому до стажу державної служби зараховуються всі періоди безперервної роботи службовцем у державних органах, що передбачені пунктом 2 Порядку обчислення стажу державної служби та додатку до нього, які передували переходу на посаду державного службовця до 8 червня 1995 року.

Таким чином, обов`язковою умовою для зарахування роботи до стажу державної служби є те, що особа повинна безперервно займати відповідну керівну посаду чи посаду спеціаліста в органах, визначених Порядком № 283, та при просуванні по службі зайняти посаду державного службовця.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача він з 08 жовтня 1992 року по 23 вересня 1993 року працював в Генеральні прокуратурі України на посаді інспектора секретаріату (11 місяців 16 днів); з 01 вересня 1993 року по 06 травня 1998 року навчався у Національній академії ім. Ярослава Мудрого; з 07 травня 1998 року по 11 вересня 2018 року працював на посадах в органах прокуратури України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці працівників органів прокуратури» від 21 січня 1993 року № 38 посада інспектора прокуратури віднесена до посад службовців.

Судом встановлено, що позивач при прийняті на роботу та призначенні на посаду інспектора секретаріату Генеральної прокуратури України 08 жовтня 1992 року не приймав Присяги Державного службовця, позивачу не присвоювався ранг державного службовця та не здійснювалась виплата надбавки за стаж роботи державної служби.

При цьому, не мав місце безпосередній перехід з посади службовця на посаду державного службовця в порядку просування по службі.

На думку суду, відповідач при розгляді заяви позивача про призначення пенсії повністю врахував всі обставини, а також записи в трудовій книжці, які вказують про відсутність доказів про те, що вказана посада інспектора секретаріату відносилась до посад державного службовця, а тому правомірно прийняв оскаржуване рішення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва позивачем не надано доказів в обґрунтування позовних вимог, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257-263, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко