Рішення № 89350696, 30.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2020 року м. Київ № 826/15743/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді - Смолія І.В., суддів - Григорович П.О., Каракашьян С.К., розглянувши в порядку письмового провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, Державної податкової інспекції у Косівському районі Головного управління Державної фіскальної служби України Івано-Франківської області, за участю третьої особи - ПАТ «Комерційний банк «Приват Банк», про зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - відповідач 1, НБУ), Державної податкової інспекції у Косівському районі Головного управління Державної фіскальної служби України Івано-Франківської області (далі - відповідач 2, ДПІ) про:

зобов`язання відповідача 1 надати інформацію на запит позивача від 28.03.2016 року, а в разі її відсутності провести перевірку у Косівському відділенні №1 ПАТ КБ «Приват Банк» у м. Косів по вул. Незалежності, 42, з питань списання дебіторської заборгованості за кредитним договором №IFWWGA00000015 від 12.04.2007 року, укладеного між позивачем та ПАТ КБ «Приват Банк» на підставі Постанови НБУ №424 від 13.09.2010 року «Про затвердження Порядку формування банками резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості»;

зобов`язати відповідача 2 здійснити наступні дії: письмово підтвердити чи спростувати виконання банком Постанови №424 від 13.09.2010 року у відповідності до п.п.12.3.13 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з дебіторської заборгованості по кредитному договору №IFWWGA00000015 від 12.04.2007 року укладеному між позивачем та ПАТ КБ «Приват Банк».

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ненадання відповідачами відповіді по суті запитів суперечить вимогам Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про доступ до публічної інформації». Крім цього, позивач звертав увагу, що контролюючим орган проігноровано частину звернення, не вчинено активних дій щодо реагування та виконання заяви та/або не надано взагалі жодних відповіді щодо відмови в такому виконанні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2016 року суддею Погрібніченко І.М. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 10.01.2017 року. Запропоновано відповідачам надати суду письмові заперечення на позов. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ПАТ КБ «Приват Банк».

26 жовтня 2016 року визначено колегію суддів по справі №826/15743/16, головуючий суддя - Погрібніченко І.М., судді - Шулежко В.П., Іщук І.О. (протокол автоматичного визначення складу колегії суддів (а.с.27)).

10 січня 2017 року представник ПАТ КБ «Приват Банк» надіслав до суду пояснення по суті спору, просить відмовити у задоволені позову з підстав його необґрунтованості.

10 січня 2017 року змінено порядок розгляду справи, а саме: подальший розгляд даної адміністративної справи здійснювати в порядку письмового провадження.

11 січня 2017 року представник НБУ надіслав письмові заперечення на позов, просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки НБУ не є розпорядником інформації щодо формування, використання, повернення банком резерву за кредитним договором, укладеним між позивачем та ПАТ КБ «Приват Банк», тим більше, що вся інформація та документи за таким договором, знаходяться безпосередньо у ПАТ КБ «Приват Банк».

Згідно розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2017 року №2306 у справі №826/15743/16 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Смолій І.В., судді - Шулежко В.П., Іщук І.О.

25 травня 2017 року у зв`язку із закінченням терміну повноважень судді Шулежко В.П., Іщук І.О. вилучені з колегії та замінені на суддів - Федорчук А.Б., Аблов Є.В. (протокол автоматичного визначення складу колегії суддів (а.с.47)).

Головуючим суддею Смолієм І.В. прийнято справу №826/15743/16 до провадження (ухвала від 01.06.2017 року).

20 листопада 2017 року визначено колегію суддів по справі №826/15743/16, головуючий суддя - Смолій І.В., судді - Григорович П.О., Каракашьян С.К. (протокол автоматичного визначення складу колегії суддів (а.с.50)).

18 грудня 2017 року змінено порядок розгляду справи, а саме: подальше завершення розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі вона знаходить на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно справа розглянута з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017 року.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом вказує на те, що між ним та ПАТ КБ «Приват Банк» (далі - банк) було укладено кредитний договір №IFWWGA00000015 від 12.04.2007 року.

На виконання умов кредитного договору банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У грудні 2010 року НБУ розіслав банкам лист, яким просив списати безнадійну заборгованість до 30.12.2010 року, лист №40-511/5841-22084 на виконання Постанови НБУ «Про затвердження Порядку формування банками резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості» №424 від 13.09.2010 року (далі - Постанова №424), яка регулює процедуру списання безнадійної заборгованості.

Згідно цієї Постанови №424 під безнадійною заборгованістю НБУ має на увазі борги, які відповідають наступним критеріям: кредит виданий особам, які не пов`язані з банком; фінансова діяльність позичальників-юросіб незадовільна; фінансова становище позичальників-фізосіб незадовільне; платежі за основним боргом та/або нарахованими доходами на дату рішення списання простроченої заборгованості прострочені більш ніж на 90 днів.

Згідно п.3 Постанови №424 у разі списання безнадійної заборгованості за кредитами банк одночасно списує нараховані проценти за цими кредитами за рахунок сформованих резервів.

Позивач, вважаючи, що він підпадає під зазначену категорію позичальників звернувся до НБУ із запитом від 28.03.2016 року, в якому просить повідомити наступну інформацію:

- чи сформовано ПАТ КБ «Приват Банк» резерв для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями банків за кредитним договором №IFWWGA00000015 від 12.04.2007 року;

- чи списано заборгованість банком згідно Постанови №424 за кредитним договором №IFWWGA00000015 від 12.04.2007 року;

- чи повернув НБУ згідно Постанови №424 резервування банку по кредитному договору №IFWWGA00000015 від 12.04.2007 року (а.с.12-14).

06 квітня 2016 року НБУ надіслав відповідь позивачу №20-0004/29377 (а.с.15) в якій відмовлено в наданні запитуваній інформації та зазначено, що НБУ не є розпорядником запитуваної інформації, вся інформація та документи, які стосуються кредитних правовідносин між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 за кредитним договором №IFWWGA00000015 від 12.04.2007 року знаходяться безпосередньо у банку. При цьому зазначено, що списання за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Таке списання фінансового активу з балансу банку не встановлює, не змінює та не припиняє вимог кредитора до боржника за кредитним договором.

18 січня 2016 року позивач звернувся із запитом до ДПІ про надання наступної інформації:

- надати копію акту перевірки у Косівському відділенні №1 ЗАТ КБ «Приват Банк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 14.01.2016 року та розшифровку безнадійної заборгованості, списаної за рахунок страхового резерву банку;

- письмово підтвердити чи спростувати виконання банком Постанови №424 у відповідності до п.п.12.3.13 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 року №2275-VІ списання дебіторської заборгованості за кредитним договором №IFWWGA00000015 від 12.04.2007 року (а.с.16-17).

Ще зазначені запити здійснено позивачем з підстави його обізнаності про те, що банк самостійно визнав борг за кредитним договором №IFWWGA00000015 від 12.04.2007 року як безнадійну заборгованість без повідомлення про це позичальника, списав її за рахунок страхового резерву банку і отримавши відшкодування від Держави відповідно до п.п.12.3.13 п.12.3 ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням змін, внесених Законом України від 20.05.2010 року №2275-VІ та Постанови НБУ від 13.09.2010 року №424, про що зазначив у своїй декларації за 2010 рік.

26 січня 2016 року ДПІ, розглянувши запит позивача, відмовила у наданні інформації з підстав її належності до категорії з обмеженим доступом (а.с.18).

Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, вважає, що НБУ є розпорядником запитуваної інформації, незаконно її приховує та зобов`язаний її надати позивачу. У свою чергу ДПІ грубо знехтувало положення Закону України «Про звернення громадян», зокрема ст.ст.18, 19 в частині позапланової перевірки відділення банку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 14.01.2016 року, а в разі її проведення надати копію відповідного акту чи інформацію щодо неї.

На думку позивача, запитувана ним інформація не може вважатися інформацією з обмеженим доступом в розумінні ч.1 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року №2939-VІ (в редакції на час звернення позивача до суду, далі - Закон №2939-VІ).

Відповідно до ст.1 Закону №2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст.3 Закону №2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4)доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5)здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до ст.5 Закону №2939-VІ доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Частинами 1, 4, 5 ст.6 Закону №2939-VІ визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Згідно ч.1 ст.13 Закону №2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону №2939-VІ запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону №2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

У позовній заяві позивач просить зобов`язати НБУ надати інформацію на запит позивача від 28.03.2016 року, а в разі її відсутності провести перевірку банку, з питань списання дебіторської заборгованості за кредитним договором на підставі Постанови НБУ №424 від 13.09.2010 року «Про затвердження Порядку формування банками резервів за кредитами і нарахованими за ними процентами та списання безнадійної заборгованості».

З матеріалів справи вбачається, що 12.04.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк» був укладений кредитний договір №IFWWGA00000015, за яким банк повинен надати кошти в сумі 20 000,00 доларів США.

У грудні 2010 року відповідач-1 розіслав банкам лист №40-511/5841-22084, яким рекомендував фінансовим установам списати безнадійну заборгованість до 30.12.2010 року. Лист направлений банкам на виконання Постанови №424, яка регулює процедуру списання безнадійної заборгованості.

Позивач посилається на те, що згідно пункту 3 Постанови №424 у разі списання безнадійної заборгованості за кредитами банк одночасно списує нараховані проценти за цими кредитами за рахунок сформованих резервів.

Докази направлення третій особі та іншим банкам листа №40-511/5841-22084 у грудні 2010 року до суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

Позивач стверджує, що банк самостійно визнало борги позивача за кредитним договором як безнадійну заборгованість без повідомлення про це позивача, списало її за рахунок страхового резерву банку і отримало відшкодування від держави відповідно до підпункту 12.3.13 пункту 12.3 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак, докази списання заборгованості позивача за рахунок страхового резерву банку до суду не надано та в матеріалах справи відсутні, докази звернення позивача до ПАТ КБ «Приват Банк» стосовно отримання інформації про списання заборгованості позивача до суду також не надано.

Як стверджує позивач, не дивлячись на списання заборгованості, ПАТ КБ «Приват Банк» проводиться робота по стягненню з позивача заборгованості по кредитному договору, яка списана банком.

Проте, докази проведення ПАТ КБ «Приват Банк» робіт по стягненню з позивача заборгованості до суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

На думку позивача НБУ є розпорядником інформації стосовно формування ПАТ КБ «Приват Банк» резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків по кредитному договору та списання заборгованості ПАТ КБ «Приват Банк» згідно Постанови №424 по кредитному договору. При цьому посилається на лист НБУ №40-511/5841-22084 від 13.09.2010 року.

Натомість, судом встановлено, що вищезазначений лист відповідач-1 носить рекомендаційний характер та не є нормативно-правовим актом НБУ, оскільки відповідно до статті 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.

Постанова Правління Національного банку України №424 від 13.09.2010 року регламентувала формування банками резервів, процедуру списання безнадійної заборгованості за рахунок резервів, відображення в бухгалтерському обліку формування резервів, однак жодним чином не регламентувала правовідносини між сторонами зобов`язання, зокрема сторонами Кредитних договорів.

Нормативною метою списання банками за рахунок сформованих резервів безнадійної заборгованості було відображення в бухгалтерському обліку реальної якості кредитного портфеля банків, поліпшення структури балансів банку та підвищення ліквідності банку.

Відповідно до статті 68 Закону України «Про банки і банківську діяльність» бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Метою відображення в бухгалтерському обліку резервів та списання активів за рахунок таких резервів є надання користувачам фінансової звітності достовірної інформації щодо якості активів банку.

Правила та порядок відображення банками операцій в бухгалтерському обліку регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та статтею 68 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Пункт 1 Постанови №424 передбачав, що банк формує резерви (страхові резерви) за кредитами та нарахованими за ними процентами самостійно в розмірі та порядку, установлених Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06 липня 2000 року №279.

Згідно пункту 3 Постанови №424 передбачалось, що банк має право самостійно списати (відшкодувати) за рахунок резервів безнадійну заборгованість за кредитами позичальників-юридичних осіб, фінансова діяльність яких визначена як незадовільна, та позичальників-фізичних осіб, фінансовий стан яких визначено як нестабільний або незадовільний, за якою платежі за основним боргом та/або нарахованими доходами прострочені понад 90 днів та яка обліковується за окремими аналітичними рахунками з обліку безнадійної заборгованості. У разі списання безнадійної заборгованості за кредитами банк одночасно списує нараховані проценти за цими кредитами за рахунок сформованих резервів.

Пункт 4 Постанови №424 зазначав, що рішення про списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами приймається правлінням банку.

Відповідно до пункту 8 Постанови №424 списання безнадійної заборгованості за кредитами та нарахованими за ними процентами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Банк у період відповідно до законодавства України продовжує роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Отже, на підставі аналізу вищезазначених норм Постанови №424 суд приходить до висновку, що списання за рахунок резерву безнадійної заборгованості за кредитами не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Списання активу з балансу банку не встановлює, не змінює та не припиняє вимог кредитора до боржника за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, який згідно з вимогами статті 19 Конституції України діє лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окрім того, згідно статті 55 Закону України «Про Національний банк України» головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків.

Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України.

Відтак, наведеними положеннями законодавства не передбачено, що відповідач-1 повинен володіти інформацією щодо списання банками безнадійної заборгованості позичальників, а встановлено лише, що відповідач-1 визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків, тобто здійснює нормативне регулювання такого списання та формування резервів. Обов`язок комерційних банків передавати інформацію про списання безнадійної заборгованості позивальників до Національного банку України чинним законодавством не передбачений.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з доводами відповідача-1 щодо відсутності у Національного банку України інформації, запитуваної позивачем.

Таким чином, Національним банком України за результатом розгляду вищевказаного інформаційного запиту правомірно повідомлено позивача про відсутність запитуваної інформації.

Щодо проведення відповідачем-1 позапланової перевірки ПАТ КБ «Приват Банк» необхідно зазначити наступне.

Здійснення інспекційних перевірок банків регулюється статтею 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №276 (далі по тексту - Положення №276).

Відповідно до статті 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав.

Відповідно до пункту 2.2 Положення №276 для складання планів інспекційних перевірок Національний банк аналізує, зокрема, звернення, скарги вкладників, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб.

Згідно з пунктом 1.8 Положення №276 Національний банк України має право прийняти рішення про проведення позапланової інспекційної перевірки за наявності обґрунтованих підстав.

Пункт 1.8 Положення №276 містить вичерпний перелік підстав для проведення позапланової інспекційної перевірки, серед яких підстави для проведення позапланової перевірки за зверненнями, запитами фізичних осіб відсутні.

Таким чином, проведення перевірки ПАТ КБ «Приват Банк» за запитом позивача чинним законодавством не передбачено, як наслідок, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, необхідно зазначити, що у запиті позивача вимога про проведення перевірки ПАТ КБ «Приват Банк» відсутня, отже, відповідач-1 правомірно не надав позивачу у відповіді на запит відповідь стосовно проведення перевірки ПАТ КБ «Приват Банк».

Разом з тим, суд вважає, що в порядку статті 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» позивач не позбавлений права звернутися до ПАТ КБ «Приват Банк» із запитом про надання інформації, щодо надання якої позивач звернувся до НБУ.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що оскільки запитувана позивачем інформація у Національного банку України відсутня, відтак позовні вимоги до відповідача-1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог до відповідача-2 необхідно зазначити наступне.

Позивач стверджує, що відповідач-2 взагалі не надав належної відповіді на його запит та зазначає, що відповідач-2 має інформацію, щодо стану рахунку клієнта у ПАТ КБ «Приват Банк» і також за допомогою перевірки може дізнатись чи банк дотримується вимог податкового, валютного та іншого законодавства, та дізнатись чи заборгованість позивача списана за рахунок страхового резерву банку.

Також позивач зазначає, що у своєму запиті він просив не стільки надати інформацію, як просив вчинити активні дії, які полягали у тому, що потрібно було здійснити позапланову перевірку ПАТ КБ «Приват Банк» з питань дотримання вимог податкового, валютного, та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 08.08.2016 року, але якщо дана перевірка проводилась то просилось надати копію відповідного акту чи надати інформацію з такого акту.

Згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

В той же час, вичерпний перелік підстав проведення документальної позапланової перевірки наведений у ст.78 ПК України, серед яких підстави для її проведення за зверненнями та запитами фізичних осіб відсутні.

Таким чином, підстава позапланової перевірки суб`єкта господарювання за запитом фізичної особи чинним законодавством не передбачена.

Разом з тим, суд звертає увагу, що із запиту на інформацію не вбачається, що позивачем ставилася вимога до відповідача-2 про проведення позапланової перевірки банку, як наслідок позовні вимоги в цій частині є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю.

Згідно підпункту 21.1.6 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов`язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач-2 правомірно відмовив позивачу у наданні інформації на запит, відтак позовні вимоги до відповідача-2 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.295-297 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя І.В. Смолій

Судді П.О. Григорович

С.К. Каракашьян