Рішення № 89350132, 20.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3911/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про скасування п.3 Постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р. в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 43345,25грн., скасування Постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2019р. у розмірі 500грн., стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 43845,25грн.,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд скасувати п.3 Постанови Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р. в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 43345,25грн., скасувати Постанову Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2019р. у розмірі 500грн., стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 43845,25грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до ч.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку зі скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Таким чином, у зв`язку з скасуванням судового рішення, що стало підставою для видачі виконавчого листа №709/168/17 від 22.12.2017року, за яким було відкрито виконавче провадження №56922468, та визнання виконавчого листа від 22.12.2017року №709/168/17 таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір у розмірі 43345,25грн., та витрати на організацію та проведення виконавчих дій у розмірі 500грн., що були сплачені позивачем за виконавчим провадженням №56922468, підлягають поверненню.

Відповідач – Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (від 18.05.2020р. вхід.№19089/20), наголошуючи, зокрема, на тому, що під час примусового виконання виконавчого листа Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 22.12.2017р. по справі №709/168/17 державним виконавцем вчинялися певні виконавчі дії. Також, відповідач зазначає, що виконавче провадження №56922468, на підставі пукнту 1 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», завершено 24.10.2018року, а рішення суду, за яким провадилось примусове виконання виконавчого документа, в межах виконавчого провадження ВП №56922468, скасовано 01.04.2019року, тобто після завершення виконавчого провадження. Також, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог відповідач наголошує, на пропуск ОСОБА_1 законодавчо передбаченого строку звернення до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/3911/20 за позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про скасування п.3 Постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р. в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 43345,25грн., скасування Постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2019р. у розмірі 500грн., стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 43845,25грн.

Ухвалою суду від 20.05.2020р., з урахуванням приписів ст.52 КАС України, судом допущено заміну відповідача - Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області його правонаступником - Другим Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса).

14.05.2020року до Одеського окружного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшла заява (вхід.№ЕП/6995/20), про розгляд справи за її відсутності.

Таким чином, враховуючи наявність, передбачених приписами ч.9 ст.205 КАС України, підстав, та зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, 06.08.2018р. головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельським З.А., з урахуванням приписів ст.ст.3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468, у пункті 3 якої зазначено про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору, та винагороди приватного виконавця у розмірі 43345,25грн.

Також, 24.10.2018р. головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельським З.А., відповідно до положень ст.42 Закону України «Про виконавче провадження», винесено Постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, якою з ОСОБА_1 стягнуто витрати на проведення виконавчих дій у сумі 500грн.

Не погодившись із винесеними головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельським З.А. Постановою про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р., в частині пункту 3 щодо стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору, та винагороди приватного виконавця у розмірі 43345,25грн., та Постановою про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2018р., позивач – ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування п.3 Постанови Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р. в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 43345,25грн., скасування Постанови Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2019р. у розмірі 500грн., стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 43845,25грн., підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, Заочним рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 30.03.2017р. у справі №709/168/17 позов Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Присуджено до стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за умовами кредитного договору в сумі 16440 доларів США 09 центів, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 433452,48грн.

На виконання вищеозначеного Заочного рішення від 30.03.2017р. у справі №709/168/17 Чорнобаївським районним судом Черкаської області Акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» 22.12.2017р. видано виконавчий лист щодо стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за умовами кредитного договору в сумі 16440 доларів США 09 центів, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 433452,48грн., котрий Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» було подано до Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області для примусового виконання.

Постановою головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельського З.А. про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 22.12.2017р. по справі №709/168/17. У пункті 3 вказаної постанови зазначено про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору, та винагороди приватного виконавця у розмірі 43345,25грн.

29.10.2018р. головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельським З.А., з урахуванням приписів п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з подачею стягувачем письмової заяви про повернення виконавчого документа, винесено Постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №56922468.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 01.04.2019р. по справі №709/168/17 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, задоволено повністю. Заочне рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 30.03.2017р. у справі за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, скасовано.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 05.07.2019р. по справі №709/168/17 заяву представника Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» Зарецького І.Г. про залишення позову без розгляду, задоволено. Залишено без розгляду позовну заяву АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 20.12.2019р. по справі №709/168/17 заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 22.12.2017р. №709/168/17 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у розмірі 16440,09 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 433452,48грн.

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Відповідно до частин 1,2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, у тому числі, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено вичерпний перелік підстав, за якими виконавчий збір не підлягає стягненню з боржника.

Зокрема, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з ч.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Отже, системно проаналізувавши положення вище окреслених законодавчих приписів, суд доходить висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання рішення, котре розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, а відтак, в аспекті спірних правовідносин, позивач – ОСОБА_1 , як боржник у відкритому виконавчому провадженні, повинна сплатити виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута.

Із системного аналізу положень частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) чітко визначено, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми за виконавчим документом, тобто, розмір виконавчого збору вираховується з фактично стягнутої суми, та умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання судового рішення, та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Натомість, судом встановлено, що в межах виконавчого провадження №56922468, державним виконавцем фактично не стягнуто з боржника відповідної суму, що підлягала примусовому стягненню, оскільки відповідно до наявних у матеріалах справи документів, між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №014/0077/74/52939/81-1/28981 від 17.10.2018р. до Кредитного договору №014/0077/74/52939 від 12.05.2006р. про зміну валюти зобов`язань по кредиту, за умовами якого Позичальник має погасити боргові зобов`язання лише у розмірі 173292,75грн.

У зв`язку з укладенням, між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 вищеозначеної Додаткової угоди №014/0077/74/52939/81-1/28981 від 17.10.2018р. до Кредитного договору №014/0077/74/52939 від 12.05.2006р. про зміну валюти зобов`язань по кредиту, АТ «Райффайзен Банк Аваль» (Стягувач) 18.10.2018р. звернулось до державної виконавчої служби із заявою щодо повернення виконавчого документа стягувачу, за наслідками розгляду якої 29.10.2018р. головним державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нідзельським З.А., з урахуванням приписів п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено Постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №56922468.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах стягнення з боржника – ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10% загальної суми заборгованості у розмірі 433452,48грн., котра, згідно Заочного рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 30.03.2017р. у справі №709/168/17, підлягала стягненню з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 солідарно, та яка фактично взагалі не була стягнута виконавчою службою в межах виконавчого провадження, суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження», та є надмірним тягарем для позивача.

Відтак, беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що приймаючи спірну Постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р. в частині пункту 3 головний державний виконавець Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_3 діяв не на підставі, не у межах, та не у спосіб, котрі передбачено положеннями Конституції України, та Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим Постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р. в частині пункту 3 є протиправною, та підлягає скасуванню.

Обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню, на думку суду, є також позовна вимога ОСОБА_1 про скасування Постанови Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2019р. у розмірі 500грн., з урахуванням наступного.

Витрати виконавчого провадження – це витрати органів державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень.

Відповідно до ч.1 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Частиною 4 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Згідно з абзацом 3 частини 3 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України №2830/5 від 29.09.2016р. "Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2016р. за №1300/29430, до видів витрат виконавчого провадження відносяться: 1) виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари. 2) пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку. 3) Послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності – суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій. 4) Послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум. 5) Проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини. 6) Послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці. 7) Банківські послуги при операціях з іноземною валютою. 8) Сплата судового збору. 9) Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження. 10) Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Зокрема, судом встановлено, що Постановою Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2019р. з ОСОБА_1 стягнуто 500грн. витрат на проведення виконавчих дій. При цьому, в означеному рішенні суб`єкта владних повноважень зазначено, що на проведення виконавчих дій було витрачено 269грн., включаючи витрати на реєстрацію у АСВП.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що приймаючи спірну Постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2019р. державним виконавцем не наведено детального розрахунку здійснених витрат із зазначенням обсягу, та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження, який затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. №2830/5, у зв`язку з чим дане рішення суб`єкта владних повноважень є необґрунтованим, та підлягає скасуванню.

При цьому, на думку суду, не підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 43845,25грн., з урахуванням наступного.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013року №787, пунктом 5 якого передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, яке (подання) платник разом зі своєю заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету, подає до органу Казначейства.

Тобто, орган, який контролює справляння надходження виконавчого збору, у разі наявності судового рішення, яке набрало законної сили, про скасування постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, зобов`язаний скласти подання, яке платником подається до органу Казначейства.

Відтак, з урахуванням означеного, суд дійшов висновку щодо відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 43845,25грн., оскільки означена позовна вимога є дещо передчасною.

При цьому, судом відхиляються, та не приймаються до уваги, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, посилання відповідача на пропуск ОСОБА_1 законодавчо визначеного строку звернення до суду з даною позовною заявою, оскільки пропущення позивачем законодавчо визначеного строку звернення до суду з позовною заявою не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, так як за результатами розгляду відповідного клопотання, суд наділений повноваженнями застосовувати до спірних правовідносин приписи п.8 ч.1 ст.240 КАС України.

Крім того, суб`єктом владних повноважень до матеріалів справи не додано жодних належних, допустимих, та беззаперечних доказів на підтвердження того, коли саме позивачу стало відомо про наявність спірних Постанови Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р., та Постанови Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2019р.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про скасування п.3 Постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р. в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 43345,25грн., скасування Постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2019р. у розмірі 500грн., стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 43845,25грн., підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) (65080, м.Одеса, вул.Генерала Петрова,1, код ЄДРПОУ 41407330), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65000, м.Одеса, вул.Садова,1-А) про скасування п.3 Постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р. в частині стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 43345,25грн., скасування Постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2019р. у розмірі 500грн., стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 43845,25грн., задовольнити частково.

2. Скасувати Постанову Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про відкриття виконавчого провадження ВП №56922468 від 06.08.2018р. в частині пункту 3 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 43345,25грн.

3. Скасувати Постанову Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області про стягнення з боржника - ОСОБА_1 витрат виконавчого провадження ВП №56922468 від 24.10.2019р. у розмірі 500грн.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) (65080, м.Одеса, вул.Генерала Петрова,1, код ЄДРПОУ 41407330) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 420(чотириста двадцять)грн. 80коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.287 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.287 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

.