Рішення № 89348789, 14.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року Справа № 160/2602/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національній поліції України, Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної поліції України, Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , що прийняте 13.09.2019 року №6/VII/IV/1;

- зобов`язати Національну поліцію України в особі Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій.

В обґрунтування позову зазначено наступне:

- у березні 2018 року позивач звернувся до Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України для вирішення питання щодо надання статусу учасника бойових дій;

- листом від 17.06.2018 року №8340/04/12-2018 Комісія відмовила позивачу в наданні такого статусу, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом до суду;

- рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 року у справі №160/8817/18 позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Комісії, а також зобов`язано останню повторно розглянути матеріали про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Нацполіції стосовно позивача;

- на виконання рішення суду Комісія повторно розглянула документи позивача та рішенням від 13.09.2019 року №6/VII/IV/1 відмовила у наданні статусу учасника бойових дій, у зв`язку з тим, що позивач не був поліцейським, керуючись тими самими мотивами, що і при прийнятті первісного рішення;

- позивач не погоджується з таким рішенням, оскільки підставою для надання статусу учасника бойових дій є безпосередня участь позивача у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення, який відповідно до пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» рахувався працівником поліцейського полку ПСПОП «Дніпро-1» ГУНП.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Розгляд справи по суті вирішено розпочати з 09 квітня 2020 року.

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), що підтверджується матеріалами справи.

10.04.2020 року засобами електронного зв`язку та 13.04.2020 року засобами поштового зв`язку від представника Національної поліції України надійшов відзив на позов, у якому відповідач-1 позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на таке:

- комісією під час прийняття рішення було враховано, що позивач, перебуваючи у відрядженні згідно своїх посадових обов`язків виконував роботу щодо поточного ремонту службового автотранспорту та його технічного обслуговування, до виконання бойових розпоряджень не залучався;

- зброя та боєприпаси за ОСОБА_1 не закріплювались, що підтверджує нездійснення ним бойових завдань;

- ГУНП в Дніпропетровській області надано інформацію від 17.07.2019 № 723/103/33-2019, згідно якої позивач перебуваючи в районі АТО виконував виключно роботу щодо поточного ремонту службового автомобіля та його технічного обслуговування, що відповідає його посадовим інструкціям, до виконання бойових розпоряджень (завдань) не залучався, зброю та боєприпаси на період відрядження не отримував та такі за ним не закріплювались; будь-яких рапортів, витягів з оперативних завдань, бойових розпоряджень, журналів бойових дій, книг нарядів, графіків несення служби, бойових донесень чи інше, де б був вказаний позивач як особа, що приймала участь в таких заходах, в ГУНП в Дніпропетровській області - не має;

- оскільки Положенням про Комісію, затвердженим наказом МВС України від 23.05.2016 № 405, передбачено надання статусу учасника бойових дій, зокрема, іншим працівникам Національної поліції України, а не лише поліцейським, то під час вирішення питання щодо наявності підстав для надання статусу учасника бойових дій Комісією мають досліджуватися обставини та докази на підтвердження безпосередньої участі особи в антитерористичній операції відповідно до пункту 4 Порядку № 413;

- отже, матеріали стосовно позивача не містять письмових доказів, які можуть підтвердити участь позивача у забезпеченні виконання завдань, визначених Законом України "Про боротьбу з тероризмом", саме у якості поліцейського чи у статусі особи, що за приписами Закону 3551-XII та Порядку № 413, може бути визнана учасником бойових дій;

- різниця між статусами «учасника бойових дій» і «учасника війни» крім суб`єктної ознаки, працівник поліції/цивільна особа чи поліцейський, є ще у функціональній ознаці, суть якої в тому, що поліцейські, перебуваючи в АТО, приймають безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, а цивільні особи/працівники поліції приймають безпосередню участь лише у забезпеченні проведення АТО.

14.04.2020 року від представника Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України надійшов відзив на позов, у якому відповідач-2 позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні, зазначаючи, що Комісією підтримано правову позицію, викладену у відзиві Національної поліції України.

23.04.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що документами, які надавались Комісії підтверджено, що позивач, зокрема, прибув та вибув зі складу сил та засобів, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції. Позивач посилається на довідку від 12.06.2018 року №4883, видану головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій зазначено про те, що позивач входив до складу сил і засобів антитерористичної операції та відряджався до виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та зазначено, що вказана довідка є підставою для надання статусу учасника бойових дій. Позивач зазначає, що учасника війни йому надано на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 року №739 «Питання надання статусу учасника війни деяким особам». Учасника війни позивачу надали на підставі тих самих документів, перелік яких встановлений і для учасників бойових дій.

Відповідно до вимог ст.258 КАС України справа повина бути розглянута до 09.05.2020 року.

При цьому суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Юхно І.В. з 04.05.2020 по 13.05.2020 перебувала на лікарняному.

Отже, справу було розглянуто 14.05.2020 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

ОСОБА_1 призначений слюсарем з ремонту автомобілів полку патрульної служби поліції особливого призначення "Дніпро-1" Головного управління Національної поліції, про що свідчать копії витягів з наказів ГУНП в Дніпропетровській області №5 о/с від 11.01.2016 року, № 352 о/с від 09.12.2016 року.

Згідно копії витягу з наказу ГУНП в Дніпропетровській області №11 о/с дск від 15.01.2016 року відряджено позивача у службове відрядження для виконання трудових обов`язків фахівців полку патрульної служби поліції особливого призначення "Дніпро-1" ГУНП з 15 січня 2016 року до особливого розпорядження, у розпорядження керівника антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей до міста Артемівськ Донецької області.

24.02.2016 року позивач вибув із складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, згідно копії наказу ГУНП в Дніпропетровській області № 46 о/с дск від 25.02.2016 року, що також підтверджується копією посвідчення про відрядження № 174 з 15.01.2016 року по 24.02.2016 року.

Згідно копії витягу з наказу ГУНП в Дніпропетровській області №47 о/с дск від 25.02.2016 року відряджено позивача у службове відрядження для виконання трудових обов`язків фахівців полку патрульної служби поліції особливого призначення "Дніпро-1" ГУНП з 25 лютого 2016 року до особливого розпорядження, у розпорядження керівника антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей до міста Бахмут (Артемівськ) Донецької області.

09 квітня 2016 року позивач прибув з відрядження, згідно копії витягу з наказу № 85 о/с дск від 09.04.2016 року про повернення з відрядження працівників полку патрульної служби поліції особливого призначення "Дніпро-1" ГУНП, що також підтверджується копією посвідчення про відрядження № 1079 від 25.02.2016 року.

Відповідно до копії витягу з наказу ГУНП в Дніпропетровській області №124 о/с дск від 20.05.2016 року відряджено позивача у службове відрядження для виконання трудових обов`язків фахівців полку патрульної служби поліції особливого призначення "Дніпро-1" ГУНП з 20 травня 2016 року до особливого розпорядження, у розпорядження керівника антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей до міста Бахмут Донецької області.

17 червня 2016 року позивач прибув з відрядження, згідно копії витягу з наказу № 160 о/с дск від 17.06.2016 року про повернення з відрядження працівників полку патрульної служби поліції особливого призначення "Дніпро-1" ГУНП, що також підтверджується копією посвідчення про відрядження № 2600 від 20.02.2016 року до 17.06.2016 року.

Відповідно до копії витягу з наказу ГУНП в Дніпропетровській області №16 о/с дск від 18.01.2017 року позивача відряджено у службове відрядження для виконання трудових обов`язків фахівців полку патрульної служби поліції особливого призначення "Дніпро-1" ГУНП з 18 січня 2017 року до особливого розпорядження, у розпорядження керівника антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей до міста Часів Яр Донецької області.

17 березня 2017 року позивач прибув з відрядження, згідно копії витягу з наказу № 90 о/с дск від 16.03.2017 року про повернення з відрядження працівників полку патрульної служби поліції особливого призначення "Дніпро-1" ГУНП, що також підтверджується копією посвідчення про відрядження від 18.01.2017 року до 17.03.2017 року.

В березні 2018 року позивач звернувся до Комісії національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України для вирішення питання про надання статусу учасника бойових дій.

Рішенням Комісії національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України № 5/ІІ/IV/17 від 11.07.2018 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій на підставі п.19 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", аб.2 п.2 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року № 413, абз.2 п.2 розділу ІІ Положення про Комісію національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.05.2016 р.№ 405, зареєстрованим у міністерстві юстиції України 14.06.2016 року № 857/28987.

Не погоджуючись з наданою відмовою, позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 року у справі №160/8817/18 позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Комісії, а також зобов`язано останню повторно розглянути матеріали про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Нацполіції стосовно позивача.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.04.2019 року апеляційні скарги Національної поліції України, ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2019р. - залишено без змін.

Відповідно до ч.2 ст. 255 КАС України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В силу статті 255 КАС України рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 року у справі №160/8817/18 набрало законної сили 11.04.2019 року.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 року у справі №160/8817/18 Комісія повторно розглянула документи позивача та прийняла рішення №6/VII/IV/1 від 13.09.2019 року про відмову позивачу у наданні статусу учасника бойових дій, у зв`язку з тим, що позивач не був поліцейським.

Суд зазначає, що підстави для відмови у наданні статусу учасника бойових дій є повністю ідентичними в рішенні від 11.07.2018 року, якому надавалась правова оцінка у справі №160/8817/18, та в рішенні від 13.09.2019 року, якому надається правова оцінка у цій справі.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ) (тут і надалі в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

За приписами ст. 1 Закону 3551-ХІІ Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Згідно ст. 5 Закону 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 6 Закону 3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України. Райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації визначаються відповідно до Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях". Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.

Процедура надання статусу учасникам бойових дій, регламентується Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413 (далі - Порядок №413).

За приписами п. 2 Порядку № 413 статус учасника бойових дій надається: військовослужбовцям (резервістам, військовозобовязаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзвязку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів. Особам, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування згідно з переліком, визначеним Антитерористичним центром при СБУ та Генеральним штабом Збройних Сил, були включені до складу Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Таким чином, Закон 3551-ХІІ та Порядок № 413 чітко окреслюють категорію осіб за посадою та статусом, які за наявності совокупних ознак (участь у захисті незалежності, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення та перебування безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення), визнаються учасниками бойових дій.

Відповідно до пункту 6 Положення № 413 Комісії вивчають документи, у разі потреби заслуховують пояснення осіб, стосовно яких вони подані, свідків та у місячний строк з дня надходження документів приймають рішення щодо надання статусу учасника бойових дій. За відсутності підстав повертають їх до військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій з метою подальшого доопрацювання.

Так, в матеріалах справи містять копії довідок ГУНП в Дніпропетровській області від 21.06.2016 року 3518/Рп, 11.07.2016 року №25/651, від 29.06.2016 року, від 18.11.2016 року про безпосередню участь позивача в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

У вказаних довідках зазначено, що вони є підставою для надання статусу учасника бойових дій.

Як вбачається з рішення, що є предметом оскарження та з відзиву представника відповідача, позивачу відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій з підстав того, що позивач не є поліцейським, однак правової оцінки даним довідкам в рішеннях відповідача як від 11.07.2018 року №5/ІІ/ІV/17 так і від 13.09.2019 року №6/VІІ/ІV/1 не надавалось.

Згідно п. 1 розд. 2 Положення № 405 Основними завданнями Комісії є вивчення документів та прийняття рішення щодо надання та позбавлення статусу учасника бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, розгляд питань, пов`язаних з установленням статусу учасника війни відповідно до пунктів 2, 13 статті 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Як встановлено п. 4 розд. ІІ Положення № 405 Комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни, у разі: відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни; відсутності документів, що містять достатні підтвердні докази і є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни; надання недостовірних даних про осіб, зазначених у пункті 1 розділу І цього Положення; виявлення факту подання недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції, у забезпеченні її проведення, у тому числі про участь особи у виконанні бойових завдань із захисту Батьківщини; наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції.

Пунктом 5 Порядку № 413 встановлено, що рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мінюсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзвязку, ДСНС, ДФС.

Судом встановлено, що позивачем як до суду, так і до Комісії надавались підтверджуючі документи про безпосередню участь ОСОБА_1 в антитерористичній операції, а саме: Накази Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУНП) від 15.01.2016 № 11 о/с дек, 25.02.2016 № 47 о/с дек., від 20.05.2016 № 124 о/с. накази Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при СБУ № 19 дек від 19.01.2016, № 57дск від 26.2.2016, № 102 дек від 11.04.2016 та№ 154 дек від 02.06.2016 та № 176 дек від 24.06.2016, в яких зазначено що я зокрема прибув та вибув зі складу сил та засобів які беруть безпосередню участь в анти терористичній операції, довідка від 12.06.2018 № 4883, надана Головним управлінням національної поліції в Дніпропетровській області, в якій зазначено про те, що я входив до складу сил і засобів антитерористичної операції та відряджався для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та зазначено, шо вказана довідка є підставою для надання мені статусу учасника бойових дій.

Також, підтверджуючими документами є посвідчення про відрядження посвідчення про відрядження № 174, 1079, 2600.

У вказаних документах вказано, що позивач брав безпосередню участь у виконанні завдань антитерористичній операції

Таким чином, вказаними документами, що містяться в матеріалах справи спростовується твердження відповідача, що ОСОБА_1 виконував лише трудові обов`язки.

Так, згідно вищенаведених Наказів Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області сформульовано відрядження з метою забезпечення належного виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», для забезпечення посилення заходів публічної безпеки і порядку відрядити у службове відрядження ОСОБА_1 у розпорядження керівника антитерористичного Центру при СБУ.

Оскільки позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції у ПСПОП "Дніпро-1" ГУНП, забезпечував виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», ніс службу по ОГП в районах проведення АТО, тому посилання відповідача на пункт 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як на підставу для направлення документів на доопрацювання, є необґрунтованим.

Вказана відповідачем підстава для відмови (відсутність у позивача статусу поліцейського) не передбачена Положенням про комісію Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України.

Подані позивачем документи в повній мірі відповідали вимогам Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. №413.

Виходячи з аналізу змісту наведених вище законодавчих положень, суд дійшлов висновку, що статус учасника бойових дій може бути надано й іншим працівникам Нацполіції, а не лише поліцейським, за умови подання ними документів, передбачених Законом №3551-ХІІ, Порядком №413, Положенням №405.

Позивачем вказані вимоги законодавства щодо подання необхідних документів дотримано.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №806/2357/16, від 10.09.2019 у справі 0440/7058/18, від 10.10.2019 року у справі №804/400/17.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що рішення про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , що прийняте 13.09.2019 року №6/VІІ/ІV/1 прийнято не обґрунтовано, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Національну поліцію України в особі Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій, суд зазначає наступне.

У рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 року у справі №160/8817/18 позов було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Комісії, а також зобов`язано останню повторно розглянути матеріали про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Нацполіції стосовно позивача.

Судом у справі №160/8817/18 відмовлено у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Національну поліцію України надати статус учасника бойових дій з тих підстав, що суд не підміняє суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта. Повноваження ж відповідача щодо визнання осіб учасниками бойових дій є дискреційними, а відповідно до вимог статтей 6, 8, 19, 124 Конституції України суд не може підміняти собою орган управління в реалізації владних функцій.

У цій справі суд зазначає, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного судом способу захисту прав позивача, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. TheUnitedKingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

З аналізу наведених норм Європейського Суду з прав людини, встановлено, що рішення суду має бути практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом.

Оскільки на виконання рішення суду у справі №160/8817/18 стосовно повторного розгляду питання щодо надання позивачу статусу учасника бойових дій, відповідачем-2 було повторно допущено такі самі порушення прав позивача, які вже мали місце під час первісного розгляду документів ОСОБА_1 та судовий захист у справі №160/8817/18 не мав ефективності та фактично не відновив порушені права позивача, суд вважає за необхідне, з метою повного захисту та відновлення порушених прав позивача задовольнити позовну вимогу про зобов`язання Національну поліцію України в особі Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій.

Суд дійшов до такого висновку, у зв`язку з тим, що відповідачі, посилаючись на дискреційні повноваження, не виконують належним чином рішення суду щодо повторного розгляду документів позивача з урахуванням висновків суду та допускають повторне порушення прав позивача, які можуть бути відновлені лише шляхом встановлення конкретного способу усунення триваючих порушень законодавства.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 року у справі №804/400/17 залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким відновлені порушення права позивача саме шляхом зобов`язання Національної поліції України в особі Комісії національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України, надати статус учасника бойових дій.

Таким чином, суд вважає вказаний спосіб відновлення порушеного права ОСОБА_1 ефективним у зв`язку зі встановленими обставинами справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню судом.

Судові витрати учасниками справи не здійснювались, відтак не підлягають розподілу.

Керуючись статтями 9,73-77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної поліції України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10), Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10, код ЄДРПОУ 40108578) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України про відмову у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , що прийняте 13.09.2019 року №6/VII/IV/1.

Зобов`язати Національну поліцію України в особі Комісії Національної поліції України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Юхно