Рішення № 89348745, 20.05.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року ЛуцькСправа № 140/4090/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2042 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до Військової частини А2042 про визнання протиправною бездіяльності в частині невиплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 13 жовтня 2016 року; зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 жовтня 2016 року, виходячи з розрахунку та застосуванням базового місяця - лютий 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15 січня 2004 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період із 01 січня 2016 року по 13 жовтня 2016 року проходив військову службу у військовій частині А2042 на підставі контракту. Як позивачу стало відомо після звільнення, у спірному періоді йому не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. Таку невиплату позивач вважає протиправною, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Вважає, що базовим місяцем для проведення індексації має бути лютий 2008 року, оскільки підвищення посадових окладів осіб офіцерського складу, які проходять службу в Збройних Силах України відбулось на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07 листопада 2007 року, яка набрала чинності із січня 2008 року.

У відзиві на позов № 183 від 13 квітня 2020 року (арк. спр. 40-43) відповідач його вимог не визнав. Вказав, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України за 2016 рік у Міністерстві оборони України не було. Також зазначив, що підвищення посадових окладів усіх категорій військовослужбовців відбувалось на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 889 від 22 вересня 2010 року, зокрема і протягом 2013-2014 років. Тому вважає безпідставними і необґрунтованими доводи позивача щодо необхідності застосування базового періоду - лютий 2008 року для здійснення нарахувань індексації.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23 березня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін (арк. спр. 30).

Суд, перевіривши доводи позивача та відповідача у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 із 13 вересня 2004 року по 13 жовтня 2016 року проходив військову службу у Військовій частині А2042. Наказом командира військової частини А2042 (по стройовій частині) № 204 від 13 жовтня 2016 року старшого лейтенанта ОСОБА_1 із 13 жовтня 2016 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (арк. спр. 24-25, 26).

Позивач дізнався, що при звільненні йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 13 жовтня 2016 року, у зв`язку з чим звернувся в суд із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05 жовтня 2000 року №2017-III (далі - Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону №2011-XII).

Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.2001 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Як визначено статтею 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри " 101" замінено цифрами " 103".

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Відповідно до положень пункту 5 Порядку № 1078, у разі, якщо сума збільшення грошових доходів є меншою суми індексації, нарахованої відповідно до Порядку, подальша індексація провадиться на визначений згідно даному Порядку індекс.

Базовим місяцем при обчислені індексу для проведення індексації слід вважати місяць підвищення заробітної плати за рахунок зростання її постійних складових, зокрема, тарифних ставок (окладів). Якщо сума підвищення заробітної плати за рахунок постійних складових менша від суми індексу нарахованої відповідно до Порядку, то місяць такого підвищення не вважається базовим і індексація продовжується. При порівнянні суми підвищення заробітної плати та суми індексації при визначені базового місяця береться заробітна плата в частині постійних складових в розрахунку за повний відпрацьований місяць.

Таким чином, згідно із пунктом 5 Порядку №1078 місяць, у якому підвищено заробітну плату, вважають базовим для індексації за дотримання таких умов: заробітна плата зросла за рахунок її постійних складових; сума підвищення більша, ніж можлива індексація.

Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

Як вбачається із матеріалів справи, єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення стала відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Однак відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний період були відсутні.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 у справі №825/874/17.

Окрім того, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому суд при розгляді даної справи враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Спірним у даній справі є період із 01 січня 2016 року по 13 жовтня 2016 року.

Із довідки про дохід ОСОБА_1 за 2016 рік випливає, що позивачу індексація грошового забезпечення у спірному періоді не нараховувалась та не виплачувалась. При цьому, доказів щодо розмірів грошового забезпечення позивача починаючи із січня 2008 року та його змін суд не отримав.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На переконання суду, відповідач не довів правомірність невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 року по 13 жовтня 2016 року.

При цьому суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність коштів для виплати індексації, оскільки відсутність бюджетного фінансування для проведення індексації, не впливає на обов`язок суб`єкта її нараховувати та виплачувати. Водночас, судом враховано, що станом на день розгляду справи, право позивача на виплату індексації грошового забезпечення, нарахованої із застосуванням базового місяця лютий 2008 року не є порушеним.

Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 жовтня 2016 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Водночас, необхідно звернути увагу, що пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України визначено право суду у разі задоволення позову прийняти рішення про зобов`язання вчинити дії. Але у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач,

Зважаючи на те, що визначення суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 жовтня 2016 року у даному випадку відноситься до виключних повноважень відповідача, які є дискреційними, то суд з урахуванням вимог частини другої статті 9, частини другої статті 245 КАС України дійшов висновку про задоволення позову шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності в частині невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період та зобов`язання нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за такий період відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

Як убачається із матеріалів справи, на підтвердження обумовленої суми гонорару на правову допомогу адвоката, позивачем надані наступні докази:

- договір про надання правової допомоги №ДА-05 від 10 лютого 2020 року, укладений між адвокатом Матяшуком В.К. і ОСОБА_1, та додаткову угоду до нього №1 від 10 лютого 2020 року, ордер серії ВС №1018807 від 11 березня 2020 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №000313 від 22 лютого 2016 року (арк. спр. 9-14);

- акт прийому-передачі виконаних робіт №1 від 11 березня 2020 року (арк. спр. 15).

У акті прийому-передачі виконаних робіт №1 від 11 березня 2020 року зазначено, що клієнт прийняв від виконавця роботи та послуги професійної правничої допомоги, які полягати у наступному: складання проекту заяви командиру військової частини А1008 про здійснення нарахування і виплати за невикористані відпустки та індексацію грошового забезпечення - 300 грн.; підготовка проекту позовної заяви, виготовлення та формування додатків до позовної заяви, направлення її до суду - 1 200 грн.

Відповідно до квитанції №48451884 від 17 березня 2020 року ОСОБА_1 оплатив отримані послуги у сумі 1 500 грн. (арк. спр. 8).

Разом з тим, суд звертає увагу, що витрати на правничу допомогу адвоката, включають в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо. Разом з тим, послуга по складання проекту заяви командиру військової частини А1008 про здійснення нарахування і виплати за невикористані відпустки та індексацію грошового забезпечення надана адвокатом для врегулювання питання в досудовому порядку, тобто до звернення з даним позовом до суду. Окрім того, виготовлення та формування додатків до позовної заяви, направлення її до суду не потребують спеціальних професійних навиків, а тому такі послуги не є в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України професійною правовою допомогою.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування необхідно виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 268).

Враховуючи вищезазначене, співмірність складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 1000 грн. При цьому витрати у сумі 500 грн., понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини А2042 (45000, Волинська область, місто Ковель, вулиця Кутузова, 12, ідентифікаційний код юридичної особи 08454137) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2042 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 13 жовтня 2016 року.

Зобов`язати військову частину А2042 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 01 січня 2016 року по 13 жовтня 2016 року відповідно до вимог Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 2001 року №1282-ХІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А2042 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 грн (одна тисяча грн).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Порядок набрання законної сили рішенням та його апеляційного оскарження застосовується з врахуванням пункту 3 розділу VI "Прикінцевих положень" КАС України.

Суддя В.І. Смокович