Постанова № 8934591, 02.09.2008, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

2-a-73/2008

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Добропілля 02 вересня 2008 р.

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Садчикова Д.В.

при секретарі Влащенко І.М.

за участі позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Добропілля адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_3 міської ради «про стягнення заборгованості з виплати допомоги на оздоровлення», -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_3 міської ради (Далі УПСЗН) про стягнення заборгованості з виплати допомоги на оздоровлення за період з 2000 по 2008 роки включно у розмірі 9620 грн. 50 коп., надавши до позову відповідний розрахунок.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог зазначив, що він є учасником ліквідації аварії на Чорнобильскій АЕС, визнаний інвалідом 3-ї групи, внаслідок чого призначено 1 категорію та перебуває на обліку в ОСОБА_4 УПСЗН.

Відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внасділок Чорнобильської катастрофи», він має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Фактично відповідач ОСОБА_3 УПСЗН виплачувало йому допомогу на оздоровлення в розмірі, значно меншому чим передбачено діючим законодавством.

Він звертався до УПСЗН з заявою провести перерахунок щорічних виплат відповідно до Закону, але його звернення було відхилено.

Позивач вважає відмову у виплаті на оздоровлення безпідставними, як таке, що порушує його права і просить суд на підставі ст.48 Закону, з урахуванням мінімальної заробітньої плати яка склалась за відповідний період стягнути з ОСОБА_4 УПСЗН на його користь виплати з допомоги на оздоровлення за період з 2000 по 2008 роки включно в загальному розмірі 9620 грн. 50 коп.

Представник відповідача ОСОБА_4 УПСНЗ, юрист-спеціаліст управління праці та соціального захисту за дорученням ОСОБА_2, позов не визнала, і в обгрунтування своїх заперечень пояснила, що згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. № 796-ХІІ особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачена щорічна допомога на оздоровлення:

інвалідам І і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат;

інвалідам III групи - чотири мінімальні заробітні плати;

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЄС 2 категорії - п'ять

мінімальних заробітних плат;

Одночасно статтею 62 вищевказаного Закону визначено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Вказані норми Закону не суперечать Конституції України, оскільки статтею 95 Конституції визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Відповідно до ст. 116 Основного Закону, розроблення проекту закону про Державний бюджет України віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.

Статтею 113 Конституції України встановлено, що вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет міністрів України, що у межах своєї компетенції видає Постанови й розпорядження, які є обов'язковими для виконання (ст. 117 Конституції України)

Відповідно до п.3 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту населення.

Відносини, які виникають у процесі складання розподілів затверджень, виконань Державного бюджету України регламентуються Бюджетним кодексом України. За нецільове використання бюджетних коштів ст. 119 Бюджетного Кодексу України передбачена дисциплінарна , адміністративна або кримінальна відповідальність. При цьому розпорядники бюджетних коштів приймають зобов'язання тільки в межах бюджетних асигнувань.

Фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" здійснюється за рахунок державного бюджету (ст.63 Закону).

Згідно п.5 ч.1 ст.4 Бюджетного Кодексу України до нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні належать нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, які прийняті на підставі та на виконання Бюджетного кодексу та інших законів України.

Відповідно до ч.2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно - правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного Кодексу України та Закону України „Про Державний бюджет України". Тому посилатися лише на основний Закон, не можливо, оскільки фінансове його втілення забезпечується саме Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

Законами України про Державний бюджет встановлено, що розпорядники коштів державного бюджету мають право брати зобов'язання видатків або платежів державного бюджету тільки в межах відповідних бюджетних асигнувань, встановлених їм на фінансовий рік у порядку, визначеному Міністерством фінансів України та Бюджетним кодексом України. Відповідач, як розпорядник коштів самого нижчого рівня, не має повноважень змінювати розмір виплат.

Тому всі виплати, передбачені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі виплати щорічної допомоги на оздоровлення, і які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати, виплачуються у розмірах, встановлених вказаною постановою Кабінету Міністрів України.

З 1 серпня 1996 року постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення, а саме: інвалідам І і II групи - 26 грн. 70 коп., інвалідам III групи - 21 грн. 50 коп., учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЄС 2 категорії - 26 грн.70 коп. Починаючи з 1996 року, у прийнятих Верховною Радою України нормативних актах щодо розміру мінімальної заробітної плати передбачена наступна норма: до прийняття Верховною Радою України змін у закони, у яких для визначення розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, останню не застосовують як розрахункову величину для визначення розмірів допомоги, компенсацій і інших виплат.

Відповідно до Законів України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати», які приймались Верховною Радою України на відповідні роки. Кабінету Міністрів України було надане право застосовувати норми, розрахунки яких проводяться виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, з урахуванням реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

Виходячи з існуючих фінансових можливостей, держава гарантує виплату зазначеної допомоги в розмірі, встановленому в Постанові Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996р. "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Виплати, передбачені Законом України № 796-ХІІ, які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати виплачуються в розмірах, встановлених ПКМУ № 836.

Постановою Кабінету Міністрів № 562 від 12.07.2005р. "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення:

• - інвалідам І і II групи - 120 гривень;

• - учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - 100 гривень;

• - інвалідам III групи та дітям-інвалідам - 90 гривень;

На підтвердження вищевказаного, до управління надійшло роз'яснення Міністерства юстиції України від 21.09.2005р. № 21-9-9743 щодо компенсаційних виплат та їх розміру громадянам, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи, для ознайомлення та використання в роботі Міністерством праці та соціальної політики та підлеглими установами. В цьому роз'ясненні чітко вказані норми, якими слід користуватись управлінням для здійснення компенсаційних виплат:

нормами ПКМУ № 562 від 12 липня 2005р. "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи",

нормами ПКМУ № 836 від 26.07.1996р. "Про компенсаційні виплати особам, які постраждати внаслідок Чорнобильської катастрофи" для здійснення інших компенсаційних виплат, та виплат щорічної допомоги на оздоровлення за попередні роки.

З моменту набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996р. № 836 і до набрання чинності ПКМУ 562 від 12.07.2005р Кабінетом Міністрів не визначалося щорічно розмір вищезазначеної компенсації, тому всі виплати проводились згідно діючої на той час постанови.

Відповідно п.5 ст.51 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів приймають бюджетні зобов'язання й проводять витрати тільки в межах бюджетних призначень, затверджених кошторисами.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 987 від 20 червня 2000 р. „Про затвердження Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення" передбачено, що фінансування видатків Фонду здійснюється Державним казначейством у межах наявних фінансових ресурсів шляхом переказу коштів територіальним управлінням Державного казначейства на підставі поданого Міністерством надзвичайних ситуацій розподілу коштів Фонду. Перелік видатків на здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, що фінансується з Фонду затверджується Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до ст. 99 КАС України встановлено річний строк звернення до адміністративного суду, а за ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенню позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Управління наполягає у відмові задоволенню позову ОСОБА_1 з виплати щорічної допомоги на оздоровлення у зв'язку із пропущенням строку позовної давності.

Просила звернути увагу суду на те, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Управління про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2001-2005 роки. У задоволенні позову останньому було відмовлено.

Просила суд у задоволенні адміністративного позову про стягнення заборгованості за 2000-2008 роки включно з виплати щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи позивача, та заперечення представника відповідача, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд приходить до висновку про те, що спір, як правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами слід розглядати із застосуванням Конституції України, Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Законів України "Про мінімальну заробітну плату", Законів України "Про державний бюджет...2007,2008 роки", а також Постанов Кабінету Міністрів України, які не протирічать вимогам Основного Закону, та перелічених Законів.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, як учасник та інвалід 3-ої групи є постраждалим внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на обліку в ОСОБА_4 УПСЗН, що підтвержується ксерокопіями посвідчень, довідкою МСЕК та правоустановчих документів долучених до справи і ці обставини відповідачем не оспорюються (а.с.2-9).

Відповідно до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внасділок Чорнобильської катастрофи" ОСОБА_1, як інвалід 3-ої групи має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

До матеріалів справи долучено довідку ОСОБА_4 УПСЗН, згідно якої ОСОБА_1 у 2000, 2001, 2002, 2003, 2004 роках, у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року нараховано та сплачено щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 21 грн. 50 коп. за кожен рік, починаючи з 2005 по 2008 рік включно, на підставі Постанови Кабінету Міністрів № 562 від 12 липня 2005 року, в розмірі 90 грн. 00 коп. за кожен рік (а.с.10,11).

Ухвалою суду від 02.09.2008 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1, щодо виплати недоотриманої компенсації на оздоровлення за 2001-2005 роки включно закрито, у зв'язку з тим, що дані вимоги вже були предметом розгляду і ухвалою Верховного суду України від 01.06.2007 року у їх задоволенні було відмовлено.

Щодо розміру щорічних виплат, які провадились відповідачем ОСОБА_4 УПСЗН на користь позивача, не відповідають вимогам діючої норми ст.48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внасділок Чорнобильської катастрофи", а також Законам України щодо зміни розміру мінімальної заробітної плати, при щорічному затверженні нового державного бюджету за 2001,2007,2008 роки.

Статею 19 ч.2 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законами України "Про державний бюджет України" на 2007,2008 pp. мінімальна заробітна плата відповідно складала суму 420 грн.00 коп. та 525 грн. 00 коп.

Виходячі з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами суд вважає, що при вирішенні даного спору слід застосовувати правила ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внасділок Чорнобильської катастрофи", відповідно до яких розміри допомоги на оздоровлення за 2007,2008 роки, що підлягають стягненню з ОСОБА_4 УПСЗН на користь ОСОБА_1, (з урахуванням нарахованого та сплаченого розміру компенсації на оздоровлення) складають:

1. 2007 p.- (420.00 х 4) = 1680-90.00 = 1590 грн.00 коп.

2. 2008 p.- (525.00 х 4) = 2100-90.00 = 2010 грн. 00 коп.

а, всего 3600 грн.00 коп..

Суд не може частково погодитись з запереченнями представників відповідачів виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ щорічна допомога інвалідам 3-ої групи виплачується у розмірі, чотирьох мінімальних заробітних плат.

При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати (абзац 7 частини 4 статті 48 Закону № 796-ХІІ).

Законами України "Про Державний бюджет України» за 2007,2008 роки, а також в Законах України «Про зміни до державного бюджету» за вказані роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми статті 48 Закону № 796-ГУ, а навпаки, статтею 2 Закону № 372-VI передбачено обов'язок Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм.

Суд також керується тим, що встановлений ще в 1996 році постановою КМУ № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років,(до 2005 року) не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону № 796-ХІІ та стаття і Закону № 372-IV, а не Постанова КМУ №836 та Постанова КМУ № 562 від 12 липня 2005 року.

Вимоги по стягненню за 2000 рік задоволенню не підлягають, тому що виплату щорічної допомоги на оздоровлення здійснюють органи соціального захисту тільки з 29 жовтня 2003 року, відповідно до п.2 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання з державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції! з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 № 256.

У задоволенні позову в частині стягнення грошових коштів на оздоровлення за 2006 рік слід відмовити, оскільки п.37 ст.77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» дію статті 48 Закону України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік було зупинено. Ці положення до теперішнього часу не були визнані неконституційними Конституційним судом України. Такі ж висновки й Верховного суду України в аналогічному по суті спору, викладені в Ухвалі від 20 грудня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ВВДФССНВВПЗУ в м. Добропілля про відшкодування моральної шкоди.

З врахуванням вищенаведеного суд вважає, що задоволенню підлягають позовні вимоги щодо стягнення недоотриманої компенсації на оздоровлення за 2007,2008 роки.

Оскільки сторони звільнені від сплати судового збору, судові витрати по справі у відповідності з ч.5 ст. 94 КАС України відносяться за рахунок держави.

На підставі викладеного, ст. 19 Конституції України, ст.48 Закона України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст.2 Закону України "Про мінімальну заробітну плату" та керуючись ст.ст. 11, 86, 94, 159, 161, 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_4 міської ради «про стягнення заборгованості з виплати допомоги на оздоровлення» - задовольнити частково.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення ОСОБА_4 міської ради, розрахунковий рахунок 35217042001528 банк ГУДКУ в Донецькій області. МФО 834016 ЄДРПОУ 25954002, за рахунок державного бюджета на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати допомоги на оздоровлення за 2007, 2008 роки в розмірі 3600 грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення постанови та наступної подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Складено одноособово в одному примірнику в нарадчій кімнаті.