Рішення № 89330245, 14.05.2020, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/1013/20

ЄУН 226/1013/20

Провадження № 2/226/444/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2020 року Димитровській міській суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Петуніна І. В.,

за участю секретаря – Альберті О. В.,

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: ОСОБА_2 ,

відповідач: ДП «Мирноградвугілля»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мирнограді Донецької області у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Мирноградвугілля» про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до ДП «Мирноградвугілля» в обґрунтування якого зазначив, що з 03.11.2014 року по 04.07.2015 року він перебував з відповідачем у трудових відносинах, працюючи у Відокремленому підрозділі «Шахта «Родинська» ДП «Красноармійськвугілля», правонаступником якого є ДП «Мирноградвугілля» та був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 29.12.2015 року з ДП «Красноармійськвугілля» на користь позивача було стягнуто винагороду за вислугу років в сумі 2677,14 грн, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 09.10.2015 року по 29.12.2015 року в сумі 14996,70 грн, понесені ним судові витрати в сумі 477,64 грн, а всього 18151,48 грн. Згідно з відомостями з Автоматичної системи виконавчих проваджень, станом на 28.03.2020 року виконавче провадження за даним рішенням суду відкрито, грошові кошти не стягнуті, розрахунок виплат, в тому числі заробітної плати у вигляді винагороди за вислугу років не проведено. Середньоденний заробіток позивача становив 263,10 грн. Вважає, що йому належить середній заробіток за період затримки розрахунку з 30.12.2015 року по 29.03.2020 року за 1060 робочих днів в сумі 278886 грн. Посилаючись на ст. 117 КЗпП України, просив стягнути з відповідача на свою користь дану суму, а також судові витрати.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Сторони та їх представники до судового засідання не викликалися.

Клопотань в порядку ст. 222 ЦПК України, учасниками справи суду не надано, підстави для вирішення справи шляхом укладення мирової угоди відсутні.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

15.04.2020 року на підставі ухвали судді відкрите провадження у даній справі, яка розглядається у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем з 03.11.2014 року по 04.07.2015 року та був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а. с. 8-11).

Згідно з рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 29.12.2015 року з ДП «Красноармійськвугілля» на користь ОСОБА_1 було стягнуто винагороду за вислугу років в сумі 2677,14 грн, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 09.10.2015 року по 29.12.2015 року в сумі 14996,70 грн, судові витрати в сумі 477,64 грн, а всього 18151,48 грн. Даним рішенням суду встановлений середньоденний заробіток ОСОБА_1 в сумі 263,10 грн. На підставі даного рішення суду виданий виконавчий лист (а. с. 12-13, 14).

Згідно з відкритим станом на 28.03.2020 року виконавчим провадженням, стягнуті на підставі рішення суду від 29.12.2015 року ОСОБА_1 не виплачені (а. с. 15-16).

V. Оцінка суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.115 ч.1 КЗпП України, ст.24 ч.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільнені робітника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судом встановлено, що розрахунок з позивачем станом на 28.03.2020 року не здійснений, тобто затримка виплати належних позивачу при розрахунку сум за період з 30.12.2015 по 28.03.2020 склала 1062 робочих дня, відповідно сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає: 263,10 грн х 1062 дні = 279412,20 грн.

При цьому, суд вважає, що підлягає виключенню день за 29.03.2020, оскільки інформація про невиконання рішення Димитровського міського суду Донецької області від 29.12.2015 року про стяненення винагороди за вислугу років в сумі 2677,14 грн, надана на 28.03.2020.

Разом з тим, відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 – 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

З огляду на викладене, суд вважає що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 55000 грн.

При цьому суд враховує висновки, викладені в п.п. 67-95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019, справа № 761/9584/15-ц.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

В силу ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в сумі 550,07 грн.

На підставі ст.ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України, ч.1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 141, 259, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , до Державного підприємства «Мирноградвугіллявугілля» місцезнаходження: вул. Соборна, 1, м. Мирноград Донецької області, 85323, код юридичної особи в ЄДРПОУ 32087941 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2015 по 28.03.2020 в сумі 55000 (п`ятдесят п`ять тисяч) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Мирноградвугілля» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 550 (п`ятсот п`ятдесят) грн. 07 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення з урахуванням п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19 травня 2020 року.

Суддя І. В. Петунін