Ухвала суду № 89325993, 13.05.2020, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/15902/17

Провадження № 2-п/161/53/20

У Х В А Л А

13 травня 2020 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Новаковської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

03.03.2020 року заявник ОСОБА_1 звернувся із вказаною заявою, якою просить скасувати заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.11.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.

В обґрунтування підстав для скасування заочного рішення суду заявник вказує, що: Луцьким міськрайонним судом Волинської області 29.11.2017 року було ухвалено заочне рішення за відсутності відповідача, його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, отже, він не був присутній в судовому засіданні та не мав можливості надати суду свої докази та заперечення проти позову; також, посилається на те, що при розгляді справи судом не було враховано всіх істотних обставин справи; при прийнятті рішення судом неправомірно стягнуто з нього аліменти в розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу), не встановивши, чи має він заробіток та дохід, та не взявши до уваги, що такий розмір аліментів згідно судової практики, стягується на двох дітей.

В поданій заяві відповідач також просить поновити пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду, оскільки про існування вказаного рішення дізнався лише у березні 2020 року, коли на його адресу надійшли документи з виконавчої служби. З текстом судового рішення ознайомився у Єдиному реєстрі судових рішень. Також, просить розгляд справи проводити без його участі.

Позивач на адресу суду подала письмову заяву, в якій повністю заперечує проти задоволення заяви, посилаючись на пропуск процесуального строку на її подання, рішення суду просить залишити в силі, розгляд справи провести у її відсутності.

Згідно ст. 287 ЦПК України заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 13.10.2017 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.

29.11.2017 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області було ухвалено заочне рішення, яким позовні вимоги задоволено, вирішено стягувати з ОСОБА_1 , 1987 року народження, в користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 13 жовтня 2017 року і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття (а.с.14-15).

Копія заочного рішення суду одержана відповідачем ОСОБА_1 одержана 27.12.2017 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції (а.с. 17).

Відповідач звернувся з заявою про перегляд заочного рішення суду у даній справі 30.03.2020 року.

Відповідно до ст. 228 ЦПК України у редакції, що діяла на час ухвалення рішення, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Визначений законом порядок оскарження заочного рішення суду відповідачем вказано і в резолютивній частині рішення в даній справі.

Аналогічний порядок оскарження заочного рішення передбачено і ч. 1 ст. 284 ЦПК України в редакції Закону N 2147-VIII від 03.10.2017 року, яка діє з 15.12.2017 року, так, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

За змістом ч. 4 ст. 287 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Отже, порядок оскарження заочного рішення для відповідача є спеціальним і його дотримання є обов`язковим.

Згідно п. 13 Розділу 13 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції, яка діє з 15.12.2017 року, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Цивільним процесуальним кодексом України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до своїх обов`язків.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.

Між тим, заявником (відповідачем у справі) не наведено об`єктивних причин та не зазначено доказів, що перешкоджали йому звернутись у визначеному законом порядку з заявою про перегляд заочного рішення суду.

Враховуючи, що в матеріалах справи наявні докази отримання відповідачем ОСОБА_1 27.12.2017 року копії заочного рішення від 29.11.2017 року, тому суд вважає про відсутність підстав для поновлення строку на звернення з заявою про перегляд заочного рішення.

Статтею 288 ЦПК України визначено дві підстави за яких заочне рішення підлягає скасуванню, а саме, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Ухвалою суду від 17.10.2017 року про відкриття провадження у справі призначено справу до судового розгляду на 29.11.2017 року.

Вказана ухвала суду одержана відповідачем ОСОБА_1 31.10.2017 року, про що свідчить наявне у справі повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції (а.с.11).

Оскільки, згідно з відповіддю адресно-довідкового підрозділу УДМС України у Волинській області відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13), куди і направлялась судова повістка, суд приходить до висновку, що відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте, не з`явився в судове засідання без поважних причин.

З огляду на роз`яснення, надані в абз. 5 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2, суд скасовує заочне рішення, якщо визнає, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту вказаної вище статті та роз`яснень Пленуму ВСУ вбачається, що скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом двох обставин одночасно: відповідач не з`явився в судове засідання, в якому ухвалено заочне рішення, та не повідомив про причини неявки з поважних причин; докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Заявником не доведено поважності причин його неявки в судове засідання та не надано доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, як того вимагає ст. 288 ЦПК України. Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, надало суду право при розгляді справи обмежуватися доказами, наданими позивачем.

Що стосується доказів в обґрунтування заяви по суті спору, то заявником не вказано та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого судового рішення. Доводи, викладені відповідачем в заяві про перегляд заочного рішення, зводяться до незгоди з ухваленим рішенням суду по суті.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи в розумний строк незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону спору про громадянські права та обов`язки цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи та постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими й непереборними обставинами (пункт 46 рішення у справі «Рябих проти Росії»).

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Виходячи з вищенаведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки у позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.

В даній ситуації суд виходить з того, що відповідачем не дотримано процесуальних вимог цивільного законодавства, які б дозволяли суду дійти висновку про необхідність скасування ухваленого заочного рішення, а зазначені обставини не можуть бути підставою для скасування заочного рішення, тому в задоволенні заяви слід відмовити.

На підставі ст.ст. 284-288 ЦПК України, суд, -

постановив:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів - відмовити.

Роз`яснити сторонам, що заочне рішення ними, та/або їх представниками може бути оскаржене в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції. Строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк