Рішення № 89323084, 12.05.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4918/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

судді – Бойка С.С.,

секретаря судового засідання – Лайко О.В.,

представника позивача – Дігтярь Л.А.,

представника відповідача – Шевченко Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

12 грудня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу №Ф-4505-50 від 26.11.2018 та від 11.11.2019 № Ф-4505-50 (на підставі заяви про зміну предмету позову від 13.01.2020).

Позов вмотивований тим, що позивач підприємницькою діяльністю не займався, доходу від здійснення підприємницької діяльності не отримував, а відтак і не брав на себе зобов`язань по сплаті єдиного внеску. Крім того, наголошував на не проведенні відповідачем жодних перевірок, а відтак не зрозуміло на підставі яких матеріалів спірна вимога винесена, вимога від 26.11.2018 винесена з пропущенням строку та не відповідає формі та змісту вимоги, що затверджена додатком 7 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

08.01.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому управління посилається на те, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець та на дату формування оскаржуваних вимог не перебуває в стані припинення підприємницької діяльності. Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника загальна сума заборгованості станом на звітну дату становить 26539,26 грн. З 01.01.2018 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо платником не отримано дохід у звітному році, то платник зобов`язаний самостійно визначити базу нарахування в місяцях, протягом яких перебував на обліку як платник єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, при цьому база нарахування єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати. Враховуючи викладене, оспорюванні вимоги сформовані відповідно до вимог чинного законодавства.

13.01.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій ФОП ОСОБА_1 зазначив, що в позові повністю виклав свої доводи щодо неправомірності прийнятих відповідачем вимог про сплату боргу (недоїмки).

Протокольною ухвалою суду від 14.01.2020 залучено у якості другого відповідача ГУ ДПС у Полтавській області.

31.01.2020 від ГУ ДПС у Полтавській області надійшов відзив на позов, де останній вказував, що ГУ ДПС у Полтавській області, діючи відповідно до статті 20 та статті 21 Податкового кодексу України, забезпечуючи виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовуючи надані законодавством права, правомірно прийняті вимоги про сплату боргу (недоїмки) стосовно ФОП ОСОБА_1 .

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити повністю. Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно даних свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особа-підприємця, 01.10.2008 ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець, номер запису 2 588 000 0000 021044; 03.12.2019 останній припинив реєстрацію в якості фізичної особи-підприємця, номер запису про державну реєстрацію припинення 25880060002021044.

ГУ ДФС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 №Ф-4505-50 на суму 15819,54 грн, яка направлялася позивачу рекомендованим листом з повідомленням та повернута поштовою організацією з відміткою "за закінченням терміну зберігання" /а.с. 93/.

Крім того, ГУДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2019 №Ф-4505-50 на суму 26539,26 грн, яка направлялася позивачу рекомендованим листом з повідомленням та вручена останньому 03.01.2020, що підтверджується матеріалами справи /а.с. 71/.

Не погодившись з вказаними вимогами, позивач оскаржив їх до суду.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Як слідує з матеріалів справи, впродовж періоду нарахування спірної суми єдиного внеску фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування з 02.10.2018, що позивачем не заперечувалось.

Відтак, обов`язок по сплаті єдиного внеску для позивача у вказаний період був передбачений саме пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI.

При цьому, суд зауважує, що приписи вказаної норми не виключають обов`язку фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування сплачувати єдиний внесок у разі якщо таким платником не отримувався дохід (прибуток) від здійснення підприємницької діяльності чи взагалі відповідна діяльність не здійснювалась.

Навпаки, абзац 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI чітко визначає, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Слід зауважити, що Закон №2464-VI передбачає обов`язок по сплаті єдиного внеску незалежно від отриманого доходу від здійснення підприємницької діяльності як для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування, так і для фізичних осіб-підприємців на спрощеній системі оподаткування.

Отже, наявність у фізичної особи-підприємця платника податку обов`язку по сплаті єдиного внеску жодним чином не залежить від виду системи оподаткування, на якій перебуває така особа.

Водночас, із пояснень представника відповідача вбачається, що станом на 29.01.2020 ФОП ОСОБА_1 за період 2013-2019 податкову звітність до ДПІ у м. Полтаві не подавав, в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у платника пільги по сплаті єдиного внеску.

Доводи ФОП ОСОБА_1 стосовно того, що відомості з інтегрованої картки платника єдиного внеску та з Реєстру підприємців не входять до переліку "інших документів", як такі, що не підтверджують сум виплат (доходу) ОСОБА_1 , а тому не можуть бути підставою для оформлення спірної вимоги, судом відхиляються з огляду на приписи пункту 4 глави VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, згідно з якими вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Крім того, суд не бере до уваги доводи позивача про те, що вимога про сплату боргу від 26.11.2018 № Ф-4505-50 не відповідає змісту та формі вимоги, що затверджена додатками №6 та №7 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (затверджена наказом Мінфіну №446 від 20.04.2015) та винесена з порушенням строку, з огляду на наступне.

Так, в додатку 7 до Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) містить графи з текстом "та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, акта документальної перевірки від ___ N _____, рішень від ____ N ____ (необхідне підкреслити)". У зв`язку з тим, що за позивачем станом на 26.11.2018 рахувалась заборгованість згідно з облікових даних ІС "Податковий блок" вимога про сплату боргу (недоїмки) від 26.11.2018 №Ф-4505-50 не містить графи з посиланням на дату та номер акту перевірки. Натомість відповідачем у вказаній вимозі підкреслено, що станом на 31.10.2018 заборгованість ФОП ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів /а.с. 93 зворот/.

Разом із тим, слід враховувати, що в межах даної справи позивач не оспорює факт наявності чи відсутності у нього обов`язку щодо сплати недоїмки з єдиного внеску, визначено у вимозі №Ф-4505-50 від 26.11.2018, а вказує лише на допущенні відповідачем процедурні порушення.

Суд звертає увагу, якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства зі сплати єдиного внесу), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.

Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної вимоги не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Крім того, навіть якщо контролюючим органом несвоєчасно направлено податкову вимогу на адресу платника, це не свідчить про його звільнення від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання.

Вказані висновки щодо застосування норм права, узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 28.12.2018 року по справі №804/1687/15, та повинні застосовуватись до спірних правовідносин на виконання частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, згідно положень ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску до моменту припинення підприємницької діяльності. У разі невиконання обов`язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску, органом доходів із зборів у відношення фізичної особи-підприємця - платника єдиного внеску, приймається вимога про сплату боргу недоїмки, яка є обов`язковою до виконання.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно пункту 1 частини четвертої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням.

Отже, державна реєстрація підприємницької діяльності фізичної особи та її припинення здійснюється виключно на підставі відповідного запису, внесеного державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Матеріали справи свідчать, що 01.10.2008 проведена державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , 03.12.2019 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зареєстровано припинення її підприємницької діяльності (номер проведення державної реєстрації 25880060002021044).

Таким чином, ФОП ОСОБА_1 був платником єдиного внеску у відповідності до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 та повинен був сплачувати єдиний внесок у визначений строк.

Враховуючи викладене, у спірному випадку суд не вбачає підстав для визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4505-50 від 26.11.2018 та від 11.11.2019 №Ф-4505-50, а тому позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення відповідачем судових витрат, підстав для їх розподілу немає.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 39461639), Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 43142831) відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення (з дня складення повного судового рішення у разі проголошення скороченого рішення), з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне рішення складено 20 травня 2020 року.

Суддя С.С. Бойко