Постанова № 89323017, 31.01.2011, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 10700/09/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2011 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Стефанова С.О.,

суддів Потоцької Н.В. та Бойко Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Мірзи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Одеська ТЕЦ» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси, за участю прокуратури Суворовського району м. Одеси про часткове скасування податкових повідомлень – рішень № 0002102301/0 від 13.08.2008р. та № 0002112301/0 від 13.08.2008р., –

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Одеська ТЕЦ»(надалі по тексту –Позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси (надалі по тексту –Відповідач) про часткове скасування податкових повідомлень –рішень № 0002102301/0 від 13.08.2008р. та № 0002112301/0 від 13.08.2008р. Згідно відповідної заяви (a.с.76 т.2) для представництва інтересів держави в особі Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси, у справу вступила прокуратура Суворовського району м. Одеси.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржувані рішення є упередженими та такими, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов Відповідач в ході перевірки.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечили у повному обсязі, посилаючись на те, що в ході перевірки з боку Позивача були встановлені порушення, які знайшли своє відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржувані рішення є законними.

Представник прокуратури проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, підтримавши заперечення представників відповідача.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, представників відповідача та прокуратури, встановивши обставини та факти необхідні для прийняття рішення по справі, судом встановлено наступне.

В період з 15.05.2008р. по 24.06.2008р. Відповідачем, на підставі направлень від 10.06.2009р. № 167/23-50, від 24.06.2009р. № 194/23-50 та від 07.07.2009р. № 204/23-50 видане Державною податковою адміністрацією в Одеській області, проведено виїзну планову перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2006р. по 31.12.2007р. За результатами перевірки складено акт № 267/16-10/05471158/9 від 02.07.2008р. (а.с.28-87т.2). У зв`язку з встановленими порушеннями Відповідачем 13.08.2008р. було прийнято оскаржувані рішення (а.с.67-68 т.2).

Судом встановлено, що в ході перевірки Відповідачем у результаті перевірки документів: зворотно - сальдових відомостей по рахунках - 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 681 «Розрахунки за отриманими авансами», 311 «Розрахунковий рахунок», 301 «Каса в національній валюті», 37/7 «Розрахунки з іншими дебіторами», 48/3 «Цільове фінансування та цільові надходження», актів виконаних робіт, рахунків, договорів, тощо, було встановлено заниження задекларованих Позивачем показників у рядку 01.1 Декларацій «Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)».

Для визначення валового доходу при проведенні перевірки перевіряючи використали: дані кореспонденції бухгалтерських рахунків: 70 "Доходи від реалізації", 71 "Інші операційні доходи", з бухгалтерськими рахунками 36 "Розрахунки з покупцями та :змовниками" (оборот по дебету, сальдо по кредиту), 37/7 "Розрахунки з іншими дебіторами", з урахуванням кредитового сальдо на кінець і початок, 48/3 "Цільове фінансування та цільові надходження", 79 "Фінансові результати", що перевірено суцільно за період з 01.01.2008р. по 31.03.2009р.

При визначенні суми валового доходу по податкових періодах, відповідачем встановлені розбіжності між даними бухгалтерського обліку Позивача та даними Декларацій «Про прибуток підприємства»(рядок 01.1), - так сума доходу за даними перевірки в 1 кварталі 2009р. становить 39 122 339грн., а сума валового доходу, яку вказано в рядку 01.1 з податку на прибуток підприємства, становить 39 076 718 грн., у зв`язку з чим перевіркою встановлено відхилення - 46 621 грн.

Таким чином, Відповідач прийшов до висновку, що на порушення п.4.1 ст.4, п.п. 11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств`від 22.05.1997р. № 283/97-ВР, при перевірці встановлено заниження задекларованих Позивачем показників у рядку 01.1 Декларацій «Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)»на загальну суму 46 621грн.

При визначенні валових витрат перевіряючими використано дані кореспонденції бухгалтерських рахунків: 63 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками" (оборот по кредиту, сальдо по дебету), 37/1 "Розрахунки повиданих авансах", 37/2 "Розрахунки з підзвітними особами", 20 "Виробничі запаси", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 94 "Інші витрати виробничої діяльності".

При перевірці визначення суми валових витрат по податкових періодах відповідачем встановлені розбіжності між даними бухгалтерського обліку Позивача та даними Декларацій «Про прибуток підприємств»(рядок 04.1), - сума витрат за даними перевірки в 4 кварталі 2008р. становить 8955 545 грн., а сума валових витрат, що вказана у рядку 04.1 з податку на прибуток підприємства, становить 9 065 523 грн., у зв`язку з чим перевіркою встановлено відхилення –109978 грн.

Таким чином, відповідач прийшов до висновку про порушення п.5.2 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств`від 22.05.1997р. № 283/97-ВР, тобто завищення задекларованих Позивачем показників у рядку 04.1 Декларацій «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у рядку 04.11»на суму 109 978 грн.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР від 28.12.1994 р. (далі –Закон № 334/94), об`єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Особливості визначення скоригованого валового доходу врегульовані статтею 4 Закону №334/94.

Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94, валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону.

Продаж товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об`єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об`єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На підставі системного аналізу вищезазначених норм законодавства, яке діяло на час проведення перевірки, суд вважає, що воно не містить посилань на данні бухгалтерського обліку, як підґрунтя податкової звітності.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Суд погоджується з твердженнями представників позивача, що валовий дохід та валові витрати визначаються від кожної окремої операції, що здійснюються на підставі конкретного договору з певним контрагентом. Визначення валових доходів та витрат за даними бухгалтерського обліку податковим законодавством, яке діяло на час проведення перевірки, не передбачено.

Крім того, згідно наданих для перевірки документів, за даними бухгалтерського обліку по рахунку 63/4 «Розрахунки за виконані ремонтні роботи`на кінець перевіряємого періоду у Позивача рахується кредиторська заборгованість по розрахунках з ВАТ «Укренерготеплоізоляція`в сумі 260 344 грн., що виникла в 2001р.; по рахунку 63/3 «Розрахунки за надані промислові послуги`на кінець перевіряємого періоду рахується кредиторська заборгованість по розрахунку з TOB «Юніком –пром`в сумі 1 600 000 грн., що виникла у 2002р.

В процесі перевірки відповідачем з`ясовано, що ВАТ «Украенерготеплоізоляція`та TOB «Юніком –пром», станом на 01.01.2008р. є ліквідованими, визнані банкрутами: BAT «Укренерготеплоізоляція» - станом на 19.06.2003р., TOB «Юніком –пром»- станом на 25.04.2007р., але арбітражним керуючим не було подано клопотання в суд щодо внесення змін до реєстру кредиторів.

Відповідно до п.33 ст.205 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб`єкта господарювання, якщо за цим зобов`язанням не допускається правонаступництво. Статтею 609 ЦК України, наведено підстави для припинення зобов`язання і, зокрема, - зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника, або кредитора).

Пункт 1.25 ст.1 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств`від 22.05.1997р. № 283/97-ВР, визначає поняття безнадійної заборгованості, а саме: заборгованість по зобов`язаннях, за якою минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, яка виявилась непогашеною внаслідок недостатньої кількості майна фізичної особи, за умови, якщо дії кредитора, направлені на примусове стягнення майна позичальника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість, яка виявилась непогашеною внаслідок недостатності майна: фізичної особи, на яке відповідно до закону може бути спрямоване стягнення; Фізичної особи - СПД, або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності); заборгованість, яка виявилась непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим з зв`язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс - мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвістно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі. Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до пп.4.1.6 п.4.1 ст.1 Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994р., до валового доходу платника податку на прибуток відносяться суми безповоротної фінансової допомоги. Безповоротною фінансовою допомогою є також сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишається нестягнутою після строку позовної давності.

Враховуючи вищезазначене Відповідач вважає, що Позивачем в порушення пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України № 334/94-ВР від 28.12.1994р, не включено до валового доходу суми безнадійної заборгованості , що в свою чергу, призвело до заниження суми валового доходу у перевіряємому періоді на 1 860 344 грн.

Суд вважає вимоги про збільшення валових доходів на суму безнадійної заборгованості 1 860 344 грн. в 1 кварталі 2008року безпідставними, оскільки строк позовної давності по зазначеним контрагентам сплинув у 2004-2005рр., а тому відображення її в 1 кварталі 2008р. було б протиправним.

При перевірці було встановлено, що за результатами попередньої камеральної перевірки Позивачем зменшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2007р. на 2 419 753 грн. та донараховано податок на прибуток у сумі 2 487 872 грн. Цей факт, на думку Відповідача свідчить про те, що у Позивача не було підстав для віднесення від`ємного значення об`єкта оподаткування до валових витрат наступного податкового періоду (рядок 04.9 Декларації «Про податок на прибуток» за 1 квартал 2008р., 1 півріччя 2008р., 2008 рік) у зв`язку з його відсутністю.

Суд не може погодитись з даним висновком Відповідача, оскільки податкове повідомлення –рішення, яке було прийнято на підставі попередньої перевірки було оскаржене Позивачем до суду, а тому є неузгодженим.

Крім того, перевіркою встановлено, що сума коштів, яка зазначена Позивачем у рядку 05.2 Декларації «Про прибуток підприємства`за 1 квартал 2008р. є, фактично, списання частини суми заборгованості КП «Одеські теплові мережі`за спожиту теплову енергію, що виникла ще в 1998 -2000рр. і складає 56 427 011, 64грн.

Судом також встановлено, що рішенням Арбітражного господарського суду Одеської області від 29.05.2001 р. по справі № 17-1-5/01-2411 (а.с.112-113 т.1) вказана сума заборгованості була визнана борговим зобов`язанням КП «Одеські теплові мережі», що підлягає сплаті ВАТ «Одеська ТЕЦ».

22.06.2001 було відкрито виконавче провадження.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.08.2001р. КП «Одеським Тепловим мережам» було надано відстрочення виконання рішення до 06.10.2001р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.02.2002р. КП «Одеським Тепловим мережам`знов було надано відстрочення виконання рішення до 15.05.2002р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.05.2002р. КП «Одеським Тепловим мережам`було відмовлено в наданні в відстрочення виконання рішення суду.

Наказ на стягнення з КП «Одеські теплові мережі`на користь ВАТ Одеська ТЕЦ» 56 427 011,64 грн. був повторно виданий Господарським судом Одеської області 25.02.2003р. на виконання ухвали по справі №17-1-5 01-2411 від 25.02.2003р. Цей наказ був своєчасно повторно поданий до 2-го відділу державної виконавчої служби Приморського районного управління юстиції м. Одеси, де було відкрито виконавче провадження. Судом встановлено, що КП «Одеські теплові мережі`на цей час існувало.

Крім того, судом встановлено, що після прийняття 11.07.2003р. Одеською міською радою рішення про ліквідацію КП «Одеські теплові мережі»(а.с.136 т.1) Позивач вживав заходи щодо стягнення заборгованості: була подана заява до виконавчої служби про передачу виконавчого документу до ліквідаційний комісії внаслідок чого ВАТ «Одеська ТЕЦ`мала бути включена до реєстру кредиторів.

Крім того, у Господарському суді Одеської області було оскаржено рішення Одеської міської ради про ліквідацію КП «Одеські теплові мережі»(а.с146 т.1). Заходи вжиті ВАТ «Одеська ТЕЦ`про стягнення цієї заборгованості дали результат, оскільки частина боргу була сплачена.

Станом на 30.06.2005р. дебіторська заборгованість КП «Одеські Теплові мережі`перед ВАТ «Одеська ТЕЦ`була погашена тільки в частині 9 604 719,00 грн. його правонаступником КП «Одесатеплоенерго».

Таким чином, сума непогашеного боргу КП «Одеські теплові мережі`перед Позивачем склала 46 822 292,64 грн.

Незважаючи на заходи, які приймалися Позивачем щодо стягнення залишку цієї заборгованості, дебіторська заборгованість КП «Одеські теплові мережі`перед Позивачем станом на 31.03.2005р. лишилася не погашеною в сумі 46 822 292,64 грн.

Державну реєстрацію КП «Одеські теплові мережі`було скасовано у квітні 2005 р., про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України по м. Одесі та Одеський області 28.04.2005р.

Судом встановлено, що при складанні Позивачем Декларації з податку на прибуток за перший квартал 2008 р. частина вказаної дебіторської заборгованості КП «Одеські теплові мережі`перед Позивачем була включена до складу валових витрат по рядку 05.2 у сумі 17880000 грн.

Відповідно до підпункту 12.1.1. пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94,платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у неточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій: а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про банкрутство чи стягнення заставленого ним майна; зазначена затримка в оплаті (наданні інших видів компенсацій) перевищує 90 календарних днів та платник податку - продавець отримує від покупця згоду про визнання раніше надісланої йому претензії в порядку нового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом строків, визначених законодавством.

Однак заборгованість в сумі 46 822 292,64 грн. стала безнадійною тільки на дату зняття з реєстрації КП «Одеські теплові мережі», як суб`єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, суд погоджується з Позивачем, що, дебіторська заборгованість КП «Одеські теплові мережі`набула статус безнадійної з моменту скасування державної реєстрації КП «Одеські теплові мережі»28.04.2005р., а вказана сума - 17880 000 грн. (рядок 05.2 Декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2008 р.), є виправленням помилки по списанню безнадійної заборгованості за минулий період, та є частиною заборгованосте КП «Одеські теплові мережі», яка виникла за наслідками несплати КП «Одеські теплові мережі`за спожиту теплову енергію у 1998-2000 р. на загальну суму 56 427 011,64 грн.

Крім того, під час перевірки встановлено, що Позивач не використав своє право на підтвердження податкового кредиту у сумі 81 459, 37грн., тим самим, в порушення пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2.ст.7, пп.7.5.1.н.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість`Позивачем завищено податковий кредит на суму 78 934 грн.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що з такими висновками Відповідача погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до приписів пункту 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість`від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі за текстом –Закон Про ПДВ) «Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом».

Законом про ПДВ також передбачено підстави й порядок включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду платником податків.

Так, право на податковий кредит платника податків виникає за правилом «першої події», а саме, або по даті списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або по даті отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), що безпосередньо передбачено приписами підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону Про ПДВ. Зазначеним приписом Закону Про ПДВ визначено саме подію, із настанням якої Закон пов`язує виникнення права платника податку на податковий кредит. В свою чергу зазначеною нормою Закону не визначено обставин, які б визначали обов`язок платника податків включати суми ПДВ до складу податкового кредиту саме за правилом «першої події`чи надавали б вичерпний перелік юридичних підстав для включення платником податків сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Також слід зазначити, що п. 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість`визначено момент, із яким Закон пов`язує право платника податків на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду: а саме по даті податку товарів (робіт, послуг), що і було відображено Позивачем в складі податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ.

Відповідно до приписів підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону Про ПДВ податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту. Тобто в Законі Про ПДВ міститься пряма норма, яка визначає правову підставу для нарахування податкового кредиту платником податків - податкова накладна. Разом із тим, Закон Про ПДВ містить імперативну норму, яка носить забороняючий зміст і не дозволяє включити платнику податків до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, якщо у платника податків відсутнє документальне підтвердження такого податкового кредиту, а саме: у разі відсутності оригіналу податкової накладної чи іншого подібного документа, на підставі яких згідно положень Закону Про ПДВ здійснюється документальне підтвердження сум податкового кредиту. Таке правило визначено приписами п.п. 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України Про ПДВ, приписами якого встановлено, що «Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту)». При цьому у системному зв`язку приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону Про ПДВ визначено момент виникнення права платника податків на податковий кредит та момент, в який суми податку на додану вартість можуть бути віднесені платником податку до складу податкового кредиту, тобто той момент, в який платник податків має не тільки право на податковий кредит, але й достатні, визначені Законом Про ПДВ правові та фактичні підстави для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту відповідного періоду. Тобто, аналіз вищевказаних положень Закону Про ПДВ надає достатні підстави для висновку, що платник податків має правову можливість скористатися правом на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту саме по даті фактичного отримання таким платником податків оригіналу податкової накладної.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону податкова накладна має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об`єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом при дослідженні доказів встановлено, що податкові накладні, виписані Позивачу постачальниками придбаних ним товарів (робіт, послуг) та перелічені в додатках до акту перевірки складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону Про ПДВ та наказу Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форм податкової накладної та порядку їх заповнення`від 30 травня 1997 року N 165 (із змінами і доповненнями), що не оскаржувалось представником відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону Про ПДВ податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість. Зазначене підтверджується й приписами абзац 3 п.п. 7.2.3. п. 7.2. статті 7 Закону Про ПДВ, відповідно до якого визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а також приписами підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону Про ПДВ, відповідно до якого податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Більш того, самим Законом Про ПДВ передбачається й відповідальність платника податків за включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, що не підтверджені податковими накладними, а саме відповідно до абз.2 п.п.7.4.5. п. 7.4. статті 7 «У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».

За таких обставин, судом встановлено, що Позивач, суворо дотримуючись приписів п. 1.7. статті 1, підпунктів 7.2.3., 7.2.6. пункту 7.2.,підпунктів 7.4.1, 7.4.5. .п. 7.4,пункту 7.5. статті 7 Закону Про ПДВ включив до Розліду 2 «Податковий кредит`податкових декларацій з податку на додану вартість суми ПДВ, підтверджені податковими накладними, отриманими Позивачем від контрагентів у звітному періоді. Крім того, до складу податкового кредиту вказаних податкових декларацій Позивач включив лише сплачені постачальникам товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість.

В свою чергу, Закон Про ПДВ містить норму, яка встановлює, що платник податків повинен забезпечувати ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, яким і підтверджується отримання податкових накладних таким платником податків.

Так, приписами п.п. 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону Про ПДВ визначено, що платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом.

Тобто, судом встановлено, що зазначеною нормою Закону Про ПДВ передбачено, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних відображується, зокрема, й дата отримання платником податків відповідної податкової накладної.

Пунктом 1 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 червня 2005 року №244 (далі за текстом – Порядок) визначено, що реєстр є формою для запису (реєстрації) отриманих та виданих податкових накладних. Тобто вимогами вказаного Порядку встановлено, що ведення такого реєстру є правовою формою реєстрації отриманих платником податків податкових накладних. В свою чергу пунктом 7 вказаного Порядку встановлено, що реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість, тобто саме відомості, відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних є підставою для відображення показників в податкових деклараціях платника податків з податку на додану вартість. Пунктом 8 вказаного Порядку передбачено, що отримані податкові накладні відображаються платником податків у розділі I реєстру ( у графі 2 згідно приписів пункту 9.2. Порядку) .

Наказом Державної податкової адміністрації України № 244 від 30.06.2005 року (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 26 жовтня 2009 року № 582) встановлено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, якою передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Позивач за датою отримання податкових накладних, вказаних у додатку до акту перевірки вніс всі передбачені законодавством відомості, зокрема, й відомості щодо дати отримання податкових накладних та згідно вказаних відомостей сформував податковий кредит з податку на додану вартість в податкових деклараціях. Тобто, Позивачем у передбаченій чинним законодавством (приписами п.п 7.2.8. п. 7.2. статті 7 Закону Про ПДВ та приписами пунктів 1,7,8 Порядку) правовій формі відображено відомості щодо дати отримання податкових накладних, перелічених в додатку до акту перевірки, які стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість у податкових деклараціях.

Посилання Відповідача у акті перевірки та в оскаржуваному рішенні на те, що Позивач не скористалося правом на подання скарги до податкового органу як на підставу для включення сум ПДВ до складу податкового кредиту того періоду, в якому такі податкові накладні були виписані постачальниками, а саме: посилання на приписи абз.2 п.п 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 закону Про ПДВ з боку Відповідача є неправомірним з огляду на те, що відповідно до приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2.ст. 7 Закону України Про ПДВ визначено наступне: «У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг)».

Тобто, зазначеною нормою Закону Про ПДВ чітко визначено, що заяву зі скаргою на постачальника платник податку має право подати до органу державної податкової служби до податкової декларації з ПДВ виключно у разі відмови із боку постачальника надати податкову накладну на адресу контрагента, у якого виникає право на податковий кредит. Насамперед слід відзначити, що зазначеним пунктом Закону визначено право, а не обов`язок платника податків подання такої заяви зі скаргою на постачальника. По-друге, можливість подання такої скарги визначено лише за умови відмови постачальника надати на адресу покупця податкову накладну. При цьому відмова з боку постачальника товарів (робіт, послуг) у наданні покупцю оригіналу податкової накладної повинна бути конкретизована та визначена у певній формі (письмова відмова), оскільки Закон Про ПДВ не дозволяє органам державної податкової служби самовільно трактувати поняття «відмови від надання податкової накладної`та базувати власні висновки на припущеннях. Тобто орган державної податкової служби не має передбачених законодавством прав чи повноважень застосовувати поняття «відмова від надання постачальником податкової накладної» без підтвердження належними доказами наявності факту такої відмови з боку постачальника товарів (робіт, послуг).

Крім того, необґрунтованими є й висновки акту перевірки стосовно того, що Позивач не звернувшися зі скаргою на постачальника, автоматично не скористався правом на декларування податкового кредиту у тому періоді, в якому були виписані податкові накладні, а саме: у жовтні та листопаді. Такі висновки акту перевірки також не базуються на жодному приписі Закону Про ПДВ з огляду на те, що жодною нормою цього законодавчого акту не визначено підстав для позбавлення платника податків права на включення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у зв`язку із тим, що такий платник податків не звернувся зі скаргою на постачальника до органу державної податкової служби. Законом Про ПДВ не надано такого права й органам державної податкової служби. Не визначено законодавством також й обставин, які б визначали підстави або обов`язкові умови для позбавлення платника податків сум ПДВ, сплачених контрагентам та віднесених до складу податкового кредиту у випадку, коли таким платником податків не подано скарг на таких контрагентів - постачальників товарів (робіт, послуг) до органів державної податкової служби.

Надання до перевірки оригіналів податкових накладних, зазначених в додатках до акту перевірки, відображення Позивачем цих податкових накладних в реєстрі виданих/отриманих податкових накладних і є фіксацією факту та дати отримання податкових накладних Позивачем у передбаченій чинним законодавством правовій формі.

За таких обставин, суд вважає, що застосування Відповідачем до Позивача приписів п.п. 7.2.6. п. 7.2.ст. 7 Закону Про ПДВ є неправомірним, оскільки постачальники товарів (робіт, послуг) жодним чином не відмовлялися від надання податкових накладних на адресу Позивача, що й підтверджується додатком № 5 до податкової декларації з ПДВ, оригіналами отриманих Позивачем податкових накладних та реєстром виданих та отриманих податкових накладних, в якому відображено факт отримання оригіналів податкових накладних, перелічених в додатку до акту перевірки.

Суд вважає, що Відповідачем не надано доказів правомірності прийнятого рішень про застосування фінансових санкцій до Позивача, в той час як положеннями ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд також вважає за необхідне на підставі положень ч.2,3 ст.162 КАС України винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.

Керуючись ст.ст.94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Одеська ТЕЦ`до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси, за участю прокуратури Суворовського району м. Одеси про часткове скасування податкових повідомлень –рішень № 0002102301/0 від 13.08.2008р. та № 0002112301/0 від 13.08.2008р. задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси від 13.08.2009р. № 0002102301/0 в частині нарахування відкритому акціонерному товариству «Одеська ТЕЦ» суми податкового зобов`язання у сумі 7 661 830 грн., з яких за основним платежем 5 579 174 грн. та 2 082 656 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси від 13.08.2009р. № 0002112301/0 в частині нарахування відкритому акціонерному товариству «Одеська ТЕЦ» суми податкового зобов`язання у сумі 194 219 грн., з яких за основним платежем 78 934 грн. та 115 285 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя С.О. Cтефанов

Судді Н.В. Потоцька

Л.М. Бойко

31 січня 2011 року