Рішення № 89323001, 20.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3944/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність щодо не винесення постанови про накладення штрафу в подвійному розмірі та зобов`язання вчинити певні дії,–

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність щодо не винесення постанови про накладення штрафу в подвійному розмірі та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 13.05.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін з урахуванням ст. 287 КАС України.

14.05.2020 року (вх. № ЕП/6932/20) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.04.2020 року позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про невиконання рішення суду у справі № 522/13692/17, в якій просив у відповідності до норм Закону України «Про виконавче провадження», винести постанову про накладення штрафу в подвійному розмірі, надіслати органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вжити заходи для примусового виконання рішення та в письмовій формі повідомити про прийняті міри та проведені заходи. Проте, станом на 08.05.2020 року, відповідачем не здійснено жодних дій для виконання рішення суду у справі № 522/13692/17 та не надано відповідь на звернення, що порушує права позивача, як стягувача у виконавчому провадженні серії ВП № 58102304, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких, зокрема, зазначено, що позивачу 01.10.2018 року (до відкриття виконавчого провадження) Головним управлінням було проведено перерахунок пенсії, у зв`язку з чим ГУ ПФУ України діяло в межах та у спосіб наданих йому повноважень, відповідно до чинного законодавства України.

В судове засідання 20.05.2020 року сторони по справі не з`явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від позивача та третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі представників, від відповідача жодних клопотань про перенесення судового засідання на іншу дату до суду не надходило.

Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути позовну заяву в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з позовної заяви, Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2018 року по справі № 522/13692/17 (залишеним без змін в цій частині постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2018 року) визнано протиправними дії (бездіяльність) ГУ ПФУ в Одеській області щодо здійснення контролю за призначенням і виплатою пенсії ОСОБА_1 , розмір якої обчислений з грошового забезпечення, до якого не була включена щомісячна додаткова грошова винагорода, винагорода за АТО, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та індексація.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити нарахування пенсії ОСОБА_1 згідно довідки про нараховане грошове забезпечення №443 від 13.05.2017 року, яке ОСОБА_1 отримував протягом останніх 13 місяців підряд перед звільненням з військової служби та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі, який обчислений з грошового забезпечення до складу якого включені щомісячна грошова винагорода, винагорода за перебування в зоні проведення АТО, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, індексація, винагорода за виконання поставлених бойових завдань на території противника, які ОСОБА_1 отримував протягом останні 13 місяців підряд перед звільненням з військової служби, в розмірі 10 278,25 грн.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01 червня 2017 року.

10 грудня 2018 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист по справі № 522/13692/17 в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області здійснити виплату ОСОБА_1 суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01 червня 2017 року.

01 жовтня 2018 року управління ПФУ провело перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2017 року, з 01.01.2018 року, з 01.11.2018 року та визначило розрахунок на доплату пенсії в розмірі 104 221,70 грн.

17 січня 2019 року старшим державним виконавцем відділу ПВР управління ДВС ГТУЮ в Одеській області Носенком С.Б. за заявою ОСОБА_1 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 58102304 за виконавчим листом, виданим Приморським районним судом м. Одеси 10.12.2018 року №522/13692/17. Пунктом 2 вказаної постанови постановлено боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Пунктом 3 – стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 16 692,00 грн.

17 січня 2019 року ОСОБА_2 винесена ще одна постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 58102304, яка мотивована ч.3 ст.40 Закону України “Про виконавче провадження”, якою постановлено стягнути з управління ПФУ виконавчий збір у розмірі 16 692,00 грн.

Вищевказані постанови виконавчого провадження отримані управлінням ПФУ 24.01.2019 року.

Отримавши постанови про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору від 17.01.2019 року у ВП № 58102304, позивач листом від 01.02.2019 року №1762/03 повідомив відповідача про проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2017 року. Крім того, інформував, що доплата пенсії за період з 31.08.2018 року по 31.10.2018 року в сумі 13 759,08 грн. зарахована по додатковій відомості на його поточний рахунок 05.11.2018 року. Також управління ПФУ зазначило, що доплата пенсії за період з 01.06.2017 р. по 30.08.2018 р. буде проведена в порядку, встановленому постановою Кабміну України від 22.08.2018 р. №649.

На даний час на запит Пенсійного фонду України головним управлінням для формування реєстру в електронній формі підготовлено та листом від 18.01.2019 року № 1049/02 відправлено інформацію про судові рішення, ухвалені починаючи з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року, за якими наявна сума невиплачених коштів, у тому числі про виконання рішення по справі № 522/13692/17. Копія перерахунку пенсії з 01.10.2018 року та розрахунку на доплату додаються.

Відповідно до перерахунку пенсії за пенсійною справою №1501019025 ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року та щомісячна пенсія становить 13607,04 грн.

З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що позивач неодноразово звертався до державного виконавця із листами про хід виконання рішення суду.

12 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до виконавчої служби із заявами про прийняття мір про примусове виконання рішення суду, виявлення рахунків боржників у банках чи фінансових установах, здійснення арешту коштів боржника з винесенням постанови про арешт коштів боржника або про опис та арешт коштів боржника.

Матеріалами справи підтверджено, що 01 липня 2019 року № 09.1-5293 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Заліпаєвим Ю.В. складена вимога державного виконавця боржнику, якою в порядку ст.ст.18, 19 Закону України “Про виконавче провадження” зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області терміново надати на адресу відділу інформацію щодо виконання вимог встановлених виконавчим листом, виданого Приморським районним судом м.Одеси від 10.12.2018 року по справі № 522/13692/17.

Листом від 17.07.2019 року ГУПФУ в Одеській обалсті вих. № 14462/02-26 повідомило Відділ примусового виконання рішень Управління ДВС Головного теріторіального управління юстиції про здійснення перерахунку пенсії та надало витяг із реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою про включення до нього інформації про виконання рішення по справі №522/13692/17.

Також матеріалами виконавчого провадження підтверджено, що 17.01.2020 року державним виконавцем прийнято постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн. за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії.

Крім того, 16 квітня 2020 року позивач звернувся із заявою до Начальника відділу ПВР Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про невиконання рішення суду по справі №522/13692/17, в якій просив: винести постанову про накладення штрафу в подвійному розмірі; надіслати органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вжити заходи для примусового виконання рішення; в письмовій формі повідомити про прийняті міри та проведені заходи.

Однак, станом на 08.05.2020 року, відповідачем не надано відповідь на звернення.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Спірні правовідносини врегульовані Законом України “Про виконавче провадження” від 02 червня 2016 р. № 1404-VIII.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до п. 1 ч. 3 даної статті виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження”, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; виконавчих написів нотаріусів.

Частиною 1 статті 5 цього Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, крім певних випадків.

Згідно з п. 5,6 ст. 26 Закону № 1404, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Матеріалами справи підтверджено, що постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територільного управління юстиції в Одеській області від 17 січня 2019 року відкрито виконавче провадження за зазначеним виконавчим листом (ВП № 58102304).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

16 квітня 2020 року позивач звернувся із заявою до Начальника відділу ПВР Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) про невиконання рішення суду по справі №522/13692/17, в якій просив: винести постанову про накладення штрафу в подвійному розмірі; надіслати органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вжити заходи для примусового виконання рішення; в письмовій формі повідомити про прийняті міри та проведені заходи.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження”, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; виконавчих написів нотаріусів.

Частиною 1 статті 5 цього Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, крім певних випадків.

Згідно з п. 5,6 ст. 26 Закону № 1404, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Матеріалами справи підтверджено, що постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територільного управління юстиції в Одеській області від 17 січня 2019 року відкрито виконавче провадження за зазначеним виконавчим листом (ВП № 58102304).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Дослідивши матеріали виконавчого провадження № 58102304, а також зміст відзиву на позовну заяву, суд встановив, що зазначений лист у наданих суду матеріалах виконавчого провадження відсутній, а також відсутня будь-яка відповідь на нього.

У відзиві на позовну заяву відповідач взагалі нічого не пояснив з приводу звернення ОСОБА_1 від 16.04.2020 року.

Враховуючи вищевикладені та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач не довів виконання свого обов`язку щодо розгляду в установлені законом строки заяви сторони виконавчого провадження, встановленого п. 3 ч. 2 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження”.

Тому, суд дійшов висновку, що відповідач допустив бездіяльність у нерозгляді заяви позивача від 16 квітня 2020 року, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача належать задоволенню шляхом визнання бездіяльності відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не надання відповіді на заяву про невиконання рішення суду від 16.04.2020 року протиправною та зобов`язання відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати ОСОБА_1 відповідь на заяву про невиконання рішення суду від 16.0.2020 року.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частинами 1,2 ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження”, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" передбачена відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Відповідно до цієї норми, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України визначає, що в разі якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1. пункту 169.1 статті 169 розділу цього Кодексу для відповідного року.

Таким чином, невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов`язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. (для юридичних осіб), а у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин у вигляді штрафу у подвійному розмірі 10200,00 грн.

Аналіз наведених норм свідчить, що накладення штрафу за невиконання та повторне невиконання судового рішення можливо лише у випадку, якщо таке невиконання відповідно до положень ч. 2 ст. 75 та ч. 1 та 2 ст. 89 Закону України "Про виконавче провадження" мало місце без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.

В той же час, підставою для накладення штрафу у подвійному розмірі є повторне невиконання рішення боржником без поважних причин.

В Рекомендації R(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року, під дискреційним повноваженням розуміються повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином, суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі та важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідач має виключні повноваження на вирішення питань: виявити рахунки боржника у банках чи інших фінансових установах; здійснити арешт коштів боржника з винесенням постанови про арешт коштів боржника або про опис та арешт коштів боржника; здійснити стягнення на кошти, що перебувають на рахунок боржника у банках та інших установах; винести постанову про накладення на боржника штрафу; надіслати органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржника кримінального правопорушення та вжити заходи для примусового виконання рішення.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині належать до дискреційних повноважень відповдіача, а тому не підлягають задоволенню.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що 17 січня 2020 року старшим державним виконацем відділу примусового виконання рішень Управілння забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністрества юстиції України Заліпаєвим Ю.В. прийнято постанову про накладення штрафу на ГУПФУ в Одеській області за невиконання без поважних причин рішення суду у розмірі 5100 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповдіачем вжиті певні заходи на виконання рішення в межах виконавчого провадження №58102304.

При цьому, суд критично відноситься до доводів управління ПФУ, що залишок боргу за період з 01.06.2017 року по 30.08.2018 року в сумі 90 462,62 грн. буде виплачено згідно з Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабміну України від 22.08.2018 р. №649, оскільки застосування даного Порядку не здійснюється автоматично, а передбачає певні дій від органів ПФУ, зокрема, ведення обліку рішень в реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою.

У даному випадку позивачем не надано доказів підтвердження вчинення відповідних дій. Матеріали справи містять лист від 01.02.2019 року №1762/03, яким ГУ ПФУ в Одеській області інформує відповідача, що 18.01.2019 року ним направлено інформацію до Пенсійного фонду України для формування реєстру відповідно до Порядку №649, проте на підтвердження своїх доводів витягу з відповідного реєстру на надає.

Зважаючи на вищевикладене, доводи ГУПФУ в Одеській області викладені у листі від 01.02.2019 року №1762/03 про самостійне виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/13692/17 у повному обсязі ще до відкриття виконавчого провадження не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса листування: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65091, м. Одеса, вул. Розумовська, 37; код ЭДРПОУ 34929741), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправною бездіяльність щодо не винесення постанови про накладення штрафу в подвійному розмірі та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не надання відповіді на заяву про невиконання рішення суду від 16.04.2020 року протиправною.

Зобов`язати відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати ОСОБА_1 відповідь на заяву про невиконання рішення суду від 16.04.2020 року.

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 20.05.2020 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.