Рішення № 89322984, 20.05.2020, Одеський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2020 року м. Одеса справа № 420/1470/20

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень:

№0005513304 від 19.11.2019 щодо визначення суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 7706,64 гривень (4690,98 грн. податкового зобов`язання та 3015,66 грн. штрафних санкцій);

№0005523304 від 19.11.2019 щодо визначення суми грошового зобов`язання з військового збору в сумі 642,29 гривень (390,95 грн. податкового зобов`язання та 251,34 грн. штрафних санкцій);

№0005503304 від 19.11.2019 щодо нарахування штрафних санкцій по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платників податку у вигляді заробітної плати в сумі 510 гривень;

№0005493304 від 19.11.2019 застосування адміністративного штрафу та санкцій в сумі 170 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті протиправно та підлягають скасуванню, оскільки їх прийнято на підставі висновків акта перевірки №210/15-32-33-04/ НОМЕР_1 від 24.10.2019 року, які є безпідставними, адже як зазначає позивач ним на запит контролюючого органу при проведенні перевірки надавались всі необхідні документи, зокрема засвідчені копії договорів підряду цивільно-правового характеру укладені з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що в свою чергу свідчить про хибні висновки акту перевірки, які не ґрунтуються на фактичних обставинах. При цьому контролюючим органом не надано оцінки вказаним доказам.

Разом з тим, позивач вказує також на те, що протягом охопленого перевіркою періоду ним із фізичними особами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладались цивільно-правові договори підряду на виконання певних видів робіт, за фактом виконання яких було складено відповідні акти. Проте у вищенаведеному акті перевірки зазначено, що у позивача з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у період лютий, квітень, липень, серпень, вересень, жовтень та грудень 2018 року були не цивільно-правовоі відносини, а трудові відносини, між тим, жодних обставин на підтвердження здійснення підрядниками на користь позивача трудових функцій під час перевірки встановлено не було.

Таким чином, на думку позивача твердження контролюючого органу є лише його помилковими припущеннями, оскільки ним надано відповідні договори саме цивільно-правового характеру та докази на виконання останніх, що в свою чергу вказує на саме цивільно-правові відносини між ним та зазначеними особами.

Також позивачем зазначено, що ним складено заперечення до акту, які отримані податковою та в яких зазначалось його бажання бути присутнім під час їх розгляду. Втім відповідачем розглянуто вказані заперечення за відсутності позивача, та повідомлено про дату час та місце їх розгляду фактично вже після такого розгляду, чим на думку позивача порушено його право бути присутнім під час розгляду заперечень.

Представник Головного управління ДПС в Одеській області проти задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заперечував з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, та наполягав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними, обґрунтованими, та винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 26.02.2020 року адміністративний позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 23.03.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Судом у справі встановлено наступне.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та з 07.12.2017 року за №151617298685 перебуває на обліку в Кілійській ДПІ Ізмаїльського управління ГУ ДПС в Одеській області.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію за №508000, код основного виду економічної діяльності позивача - 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

24.04.2019 року Головне управління ДФС в Одеській області з підстав того, що у отриманій інформації від митних органів ДФС вбачалось, що ФОП ОСОБА_1 здійснював у 2018 році перевезення вантажів у міжнародному сполученні з використанням праці водіїв ( ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ), але відповідно до ІС «Податовий блок» позивач не мав зареєстрованих найманих осіб, контролюючий орган направив на адресу ФОП ОСОБА_1 запит №7980/п/15-32-13-04-09, яким вимагав надати письмові пояснення з питань здійснення підприємницької діяльності позивачем за період з 07.12.2017р. по 31.01.2019р. (а.с.13-14).

На виконання вищенаведеного запиту, позивачем на адресу податкової направлено пояснення та документи стосовно здійснення підприємницької діяльності, зокрема копії договорів підряду цивільно-правового характеру укладені з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.15).

В подальшому, а саме в період з 07.10.2019 по 17.10.2019 року відповідно до направлення від 03.10.2019 року №664/33-04 та на підставі наказу ГУ ДПС в Одеській області від 01.01.2019 року №563, перевіряючим проведена документальна позапланова виїзна перевірки фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року та дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року.

За результатами, вищевказаної перевірки контролюючим органом складений акт перевірки №210/15-32-33-04/ НОМЕР_1 від 24.10.2019 року (а.с.16-22) у висновках якого вказано наступні порушення:

- п.164.1 ст.164 п.167.1 ст.167, пп.168.1.1, пп.168.1.2 п.168.1 ст.168, ст.171, пп .«а» п.176.2 ст.176 ПКУ в наслідок чого позивачу донараховано податок на доходи фізичних осіб із сум законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати у 2018 р. на суму 4690,98 грн.;

- пп.1,2, 1.3, 1.4 п.161 підрозділу 10 розділу XX, п.164.1 ст.164, п.167.1 ст.167, пп.168.1.1, пп. 168.1,2 п.168.1 ст.168 ПКУ в наслідок чого донараховано військовий збір із сум законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати у 2018 р. на суму 390,95 грн.;

- п.51.1 ст.51, пп. «б» п.176.2 ст.176 ПКУ, не надано до органів ДФС податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (плаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку Форма « 1 ДФ за 1,2,3 та 4 квартали 2018 р.;

- п.4 ч.2 ст.6 розд.ІІ, абз.5 ч.8 ст.9 розд.ІІІ Закону України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», неподання звітності про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів (додаток 4 таблиці) за лютий, квітень, липень, серпень, грудень 2018 р.;

- п.1 ч.2 ст.6 розд.ІІ, п.1 ч. ст.7, ч.5 ст.8, п.1 ч.8 ст.9 розд.ІІІ Закону України від 08.07.2010 р. №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», заниження єдиного соціального внеску за лютий, квітень, липень, серпень, вересень, жовтень та грудень 2018 р. на суму 5733,42 грн.;

- п.63.3 ст.63 ПКУ несвоєчасно надано повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою 20- ОПП, чим порушено п.8.4 розд. VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588;

- порушення Постанови КМУ від 17.06.2015 р. № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» ФОП ОСОБА_1 не повідомлено територіальні органи ДФС за місцем обліку про прийняття найманих працівників на роботу: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ;

- порушення ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 р., а саме не оформлення належним чинном трудових відносин з фізичними особами: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Не погоджуючись з висновками викладеними в акті перевірки №210/15-32-33-04/ НОМЕР_1 від 24.10.2019 року позивачем 01.11.2019р. складено заперечення до акту, які направлені поштою до податкової служби та в яких зазначалось про його бажання бути присутнім під час розгляду зазначених заперечень та повідомлення його про дату час і місце їх розгляду за адресою: АДРЕСА_1 або за телефоном - який вказано в запереченні (а.с.23-24).

Як вбачається з матеріалів справи 27.11.2019р., позивач отримав від ГУ ДПС в Одеській області повідомлення про розгляд його заперечення від 08.11.2019 року №4093/П/15-32-33-04-09, яке відбудеться 13.11.2019 року о 10.00 годині у приміщені ГУ ДПС в Одеській області за адресою м.Одеса, вул.Семінарська, 5 (а.с.25-26зв).

Також позивачем 29.11.2019 року отримано лист ГУ ДПС в Одеській області від 14.11.2019 року №4482/П/15-32-33-04-09 згідно якого заперечення позивача розглянуто та висновки акту залишено без змін (а.с.27).

Надалі на підставі акту перевірки Головним управлінням Державної податкової служби в Одеській області винесено податкові повідомлення-рішення:

№0005513304 від 19.11.2019 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 7 706, 64 грн. у т.ч.: за податковим зобов`язанням на суму 4690,98 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 3015,66 грн. (а.с.7);

№0005523304 від 19.11.2019 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені на суму 642, 29 грн. у т.ч.: за податковим зобов`язанням на суму 390,95 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 251,34 грн. (а.с.8);

№0005503304 від 19.11.2019 року, яким на позивача за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати накладено штраф у розмірі 510 грн. (а.с.9);

№0005493304 від 19.11.2019 року, яким на позивача накладено штраф у розмірі 170 грн. (а.с.10).

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем 04.12.2019 року були направлені відповідні скарги до ДПС України (а.с.53-80).

Рішенням ДПС України від 26.12.2019 року №13623/619900080504 продовжено строки розгляду скарг на податкові повідомлення-рішення №0005513304, №0005523304, № 0005503304, № 0005493304 до 07.02.2020 року включно (а.с.81).

07.02.2020 року рішенням ДПС України №4942/6/99-00-08-05-04-06 про результати розгляду скарг податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги ФОП ОСОБА_1 - без задоволення (а.с.82-87).

Дослідивши відзив ГУ ДПС в Одеській області, письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України) (в редакції чинній на момент вчинення правопорушень).

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 та п.78.4, п.78.8 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема у разі якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Порядок оформлення результатів документальної позапланової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Згідно п. 86.1, 86.3, 86.7 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

У разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.

У разі якщо платник податків виявив бажання брати участь у розгляді його заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів, зазначивши про це в запереченні та/або листі про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний повідомити такому платнику податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень та/або листа про надання додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду. Повідомлення має бути надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Згідно до п. 86.8 ст.86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень та/або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Як вбачається з матеріалів справи ФОП ОСОБА_1 скористався своїм правом наданим йому ПК України та подав свої заперечення на акт перевірки від 24.10.2019 року №210/15-32-33-04/ НОМЕР_1 в яких між іншим зазначалось про його бажання брати участь у розгляді заперечень відповідно до вищенаведених приписів ПК України (а.с.23-24).

Судом встановлено, що вказані заперечення ГУ ДПС в Одеській області отримано 05.11.2019 року за вх.№27037/П/15-32, однак лише 08.11.2019 року підготовлено повідомлення про розгляд такого заперечення та вказано, що їх розгляд відбудеться 13.11.2019 року о 10.00 (а.с.25).

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, повідомлення про розгляд заперечень, відповідачем направлено на адресу ФОП ОСОБА_1 16.11.2019 року, що підтверджується відомостями з інтернет-ресурсу «Укрпошта» відповідно до трекінгу направленого листа №6504410292343 (а.с.26-26зв).

Враховуючи вищенаведені обставини, суд зазначає, що податковим органом порушено вимоги статті 86 ПК України, та не направлено повідомлення про розгляд заперечень ФОП ОСОБА_1 не пізніше наступного робочого дня з дня отримання такого заперечення, чим в свою чергу обмежено право позивача на його присутність при їх розгляді.

Щодо оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0005513304, №0005523304, №0005503304 , №0005493304 від 19.11.2019 року, суд зазначає наступне.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки посадових осіб контролюючого органу про використання позивачем праці фізичних осіб - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у лютому, квітні, липні, серпні, вересні, жовтні, грудні 2018 року без оформлення з останніми трудових договорів, зі щомісячною виплатою їм відповідних сум доходів у вигляді заробітної плати, які не були оподатковані відповідно до норм Податкового кодексу України.

Відповідно до п.164.1 ст. 164 ПК України Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Згідно з п.167.1 ст.167 ПК України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до пп.168.1.1, пп.168.1.2 п. 168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

За змістом пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до пп. «а», «б» п.176.2 ст.176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок та подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Пунктом 51.1 статті 51 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків, в тому числі податкові агенти, зобов`язані подавати контролюючим органам у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.

Згідно з пунктом 177.7 статті 177 Податкового кодексу України фізична особа - підприємець вважається податковим агентом працівника - фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, урегульовано Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі по тексту Закон № 2464-VI).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Судом встановлено, що фактичною підставою для донарахування позивачу єдиного внеску слугувало твердження відповідача про заниження позивачем бази оподаткування, оскільки єдиний внесок не нараховувався позивачем на фактично виплачену суму доходу фізичним особам за договорами підряду.

Як вбачається з цивільно-правових договорів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , надавались послуги позивачу з перевезення вантажів у міжнародному сполученні на вантажних автомобілях власником яких є ФОП ОСОБА_1 .

Як вже зазначалось судом вище код основного виду економічної діяльності позивача - 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.

Відповідно до коду - 49.41, групи 49.4, розділу 49, секції Н, КВЕД-2010 ДК009:2010 переліку секцій вказано, що цей клас включає:

- усі види перевезень вантажним автомобільним транспортом;

- перевезення лісоматеріалів;

- перевезення великогабаритних вантажів;

- рефрижераторні перевезення;

- перевезення великовагових вантажів;

- перевезення непакованих вантажів (навалом або наливом), включаючи перевезення автоцистернами, у т.ч. збирання молока на фермах;

- перевезення автомобілів;

- перевезення відходів і брухту без діяльності щодо їх збирання або утилізації.

Цей клас також включає:

- оренду вантажних автомобілів з водієм;

- вантажні перевезення транспортними засобами з використанням людської або тваринної сили;

- надання послуг водія без власного вантажного автотранспортного засобу.

Таким чином, виконання робіт (надання послуг) ОСОБА_6 М .В. та ОСОБА_5 за договорами цивільно-правового характеру відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що в свою чергу не визначає ФОП ОСОБА_1 , як платника єдиного внеску відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI .

З огляду на викладене, єдиний внесок правомірно не нараховувався позивачем на суми доходу у вигляді винагороди за договорами цивільно-правового характеру.

Надаючи оцінку доводам відповідача про наявність трудових відносин між ФОП ОСОБА_1 та фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , суд зазначає наступне.

Частиною другою ст.48 КЗпП України передбачено, що трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Записи про виконання робіт на підставі договору цивільно-правового характеру до трудової книжки не заносяться.

Разом з тим, доказів того, що з особами, які зазначені в акті перевірки, зокрема ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , укладались трудові договори, а їх трудові книжки зберігалися у позивача, і до них вносилися відповідні записи про роботу у ФОП ОСОБА_1 , відповідачем не надано.

В ході перевірки таких обставин також не встановлено, а позивач такі обставини заперечує.

Натомість, як зазначено самим відповідачем в акті перевірки, між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , укладались цивільно-правові договори підряду.

Трудові договори з підрядниками позивачем не укладались, трудові книжки даних осіб у позивача не знаходяться, отже, виконання робіт для ФОП ОСОБА_1 не є основним місцем роботи вищезазначених фізичних осіб (підрядників) в розумінні п.12 частини першої ст. 1 Закону №2464-VI.

За визначенням ч.1 ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною 1 статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Отже, діяльність працівника в рамках трудового договору характеризується наступними правовими ознаками: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); не на свій страх і ризик, а шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Вказані ознаки трудового договору витікають як зі статей КЗпП, так і з спеціальних законів, що регулюють трудові відносини (зокрема Закону України Про відпустки, Закону України Про оплату праці, Закону України Про колективні договори і угоди, Закону України Про охорону праці).

Водночас, відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором..

Таким чином, основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, за наслідками яких замовник зобов`язується оплатити підрядникові виконану ним роботу, тобто предметом є кінцевий результат, а не процес праці; метою договору підряду є отримання певного матеріального результату.

Так, Верховний Суд у постанові від 08 травня 2018 року по справі №127/21595/16-ц дійшов аналогічного висновку, зазначивши, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд зазначає, що за змістом п.1.1 договорів надання послуг, укладених між громадянами як виконавцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з ФОП ОСОБА_1 як замовником, виконавці зобов`язується доставити (перевезти) автомобілями DAF реєстраційні номери НОМЕР_2 , НОМЕР_3 довірені їм Замовником вантажі у міжнародному сполученні з місць обумовлених в договорах та видати вантаж у місці видачі, а замовник зобов`язується сплатити виконавцям послуги з перевезення.

Відповідно до п.3.1 за вказаними договорами замовник однократно у кінці строку виплачує виконавцям винагороду у відповідності до обумовлених розмірах у договорах.

Згідно п.5.1 зазначених договорів виконавці несуть відповідальність за втрату, недостачу, пошкодження, псування вантажу - в розмірі дійсної вартості втраченого, відсутнього, пошкодженого та зіпсованого вантажу.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 , який, будучи виконавцем, згідно з договорами послуг №б/н від 19.02.2018 року, 11.04.2018 року взяв на себе зобов`язання надати послуги з перевезення вантажів у міжнародному сполученні, що підтверджується копіями договорів про надання послуг, наявними в матеріалах справи (а.с.29,31).

Також матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 , який, будучи виконавцем, згідно з договорами про надання послуг №б/н від 05.07.2018 року, 18.07.2018 року, 30.07.2018 року, 18.08.2018 року, 28.08.2018 року, 27.09.2018 року, 22.10.2018 року, 02.12.2018 року, 05.12.2018 року та 10.12.2018 року взяв на себе зобов`язання послугу з перевезення вантажів у міжнародному сполученні, що підтверджується копіями договорів про надання послуг, наявними в матеріалах справи (а.с.33,35,36,37,39,41,43,45,47,49,51).

Відповідно до п.8.1 вищенаведених договорів за фактом виконання перевезення Сторони складають та підписують Акт наданих послуг.

Як вбачається з актів приймання-передачі наданих послуг до вищенаведених договорів, такі підписані сторонами, підрядники ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виконували і передавали замовнику послуги з доставки вантажів у міжнародному сполученні (а.с.30,32,34,36,38,40,42,44,46,48,50,52).

Також, як вбачається з наявних в матеріалах справи копій актів приймання-передачі наданих послуг, останні містять усі обов`язкові реквізити та відомості, в тому числі, посилання на дату договору послуг, вказується послуга доставки вантажу, суму винагороди, що підлягає сплаті за надані послуги, вказані акти підписані сторонами, а отже, не мають дефектів форми або змісту, які б в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" спричиняли втрату ними юридичної сили і доказовості.

З огляду на викладене, суд вважає, що зазначені акти є належним доказом виконання сторонами саме умов договорів надання послуг.

Також, слід вказати, що безпосередньо з актів приймання-передачі надання послуг, наявних в матеріалах справи, вбачається, що надані послуги не мають системного характеру та здійснюються періодично, розміри винагороди за кожним окремим актом наданих послуг є також різним, та варіюється залежно від фактично наданої послуги. Зокрема, за актом від 30.07.2018 підрядник ОСОБА_3 отримав винагороду за надану послугу з доставки вантажу в сумі 970,00 грн., а за актом від 27.09.2018 - 400,00 грн.

З викладеного вище випливає, що послуги надавались виконавцями періодично, а не постійно, з оплатою не за процес праці, а за кінцевий результат. Завдання, які виконувались виконавцями протягом різних періодів, є різними, що виключає виконання ними трудової функції.

Таким чином суд дійшов до висновку, що висновки зроблені в акті перевірки, що має місце не наявність цивільно-правових угод як таких, що насправді містять ознаки трудового договору, є такими, що не ґрунтується на фактичних обставинах та законодавстві.

З огляду на зазначене, суд вказує на відсутність факту використання позивачем найманих працівників за лютий, квітень, липень, серпень, вересень, жовтень та грудень 2018 року, та як наслідок відсутність оплати останнім заробітної плати та відсутність ознак та обов`язків у позивача податкового агенту, щодо нарахування та сплати ним податку з доходу фізичних осіб та військового збору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення приймались на підставі помилкових висновків акту перевірки №210/15-32-33-04/ НОМЕР_1 від 24.10.2019 року, суд доходить висновку, що ГУ ДПС в Одеській області безпідставно прийнято податкові повідомлення-рішення №0005513304, №0005523304, №0005503304, №0005493304 від 19.11.2019 року, а отже такі підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

При цьому, відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позовної додано квитанцію №77 від 17.02.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 840,80 грн. (а.с.94).

З огляду на зазначене, та враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 840,80 грн. з Головного управління ДПС в Одеській області.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 19.11.2019 року:

№0005513304 щодо визначення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 7706,64 гривень (4690,98 грн. податкового зобов`язання та 3015,66 грн. штрафних санкцій);

№0005523304 щодо визначення суми грошового зобов`язання з військового збору в сумі 642,29 гривень (390,95 грн. податкового зобов`язання та 251,34 грн. штрафних санкцій);

№0005503304 щодо нарахування штрафних санкцій по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платників податку у вигляді заробітної плати в сумі 510 гривень;

№0005493304 застосування адміністративного штрафу та санкцій в сумі 170 гривень.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська 5 код 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. сплачені за квитанцією №77 від 17.02.2020 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

.