Рішення № 89322736, 14.05.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/1050/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Романко В.Р.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, із вимогами:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.10.2019 року №2746/03.17-10 про часткову відмову ОСОБА_1 щодо встановлення надбавки до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (07.10.2019 року) за перерахунком пенсії, відповідно до пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він народився у місцях спецпоселення м.Прокоп`євськ Кемеровської області та є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій, як член сім`ї репресованих з політичних мотивів батьків, які згодом були реабілітовані. Такі обставини, на думку позивача, дають йому право на підвищення пенсії, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У зв`язку з цим, позивач звернувся до Пенсійного фонду із заявою про встановлення надбавки до пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, однак рішенням Відділу з питань перерахунків пенсій №16 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.10.2019 року №2746/03.17-10, частково відмовив ОСОБА_1 у перерахунку пенсії (щодо встановлення надбавки до пенсії, який є членом сім`ї реабілітованого у розмірі 25% мінімальної пенсії).

На переконання позивача, посилання відповідача на підзаконні нормативні акти є безпідставним, оскільки в пункті «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, чітко зазначено кому і в якому розмірі підвищуються пенсії. З огляду на наведене, позивач вважає, що має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком.

Ухвалою судді від 05.02.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали судді позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 13.02.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

03.03.2020 року від відповідача засобами поштового зв`язку надійшов до суду відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві на позовну заяву позов вимоги не визнав, просив суд відмовити у його задоволенні, мотивуючи тим, що підвищення, відповідно до ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ, громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та членам їх сімей, яких було примусово переселено з 04.09.2008 року виплачується у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Відповідач зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років», який набрав чинності з 05.05.2018 року у пункті «г» ст.77 Закону України №1788 слова «громадянам, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані» замінено словами «репресованими особами, яких у подальшому було реабілітовано». Водночас, позиція відповідача зводиться до того, що оскільки зміни до постанови КМ України №654 не внесено, а тому розміри підвищень до пенсії не змінились. Також, відповідач вказує, що позивач право на встановлення підвищення до пенсії у розмірі 54, 40 грн., реабілітованого, чи 43,52 грн. - члену сім`ї репресованої особи, матиме в разі надання посвідчення за зразком, затвердженим Постановою КМ України. За таких обставин, відповідач вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими.

Ухвалою суду від 16.03.2020 року було постановлено перейти із спрощеного позовного провадження у справі без повідомлення (виклику у судове засідання) сторін до розгляду адміністративної справи №380/1050/20 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін.

13.04.2020 року від позивача та його представника засобами поштового зв`язку надійшла до суду відповідь на відзив, а 17.04.2020 року від відповідача - заперечення на відповідь на відзив.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задоволити повністю.

Відповідач не забезпечив належного представництва у розгляді справи. 14.05.2020 року засобами поштового зв`язку від відповідача надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з запровадженням Кабінетом Міністрів України карантинних заходів.

Вирішуючи питання про доцільність участі в судовому засіданні представника відповідача, суд враховує наступне.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, постановою КМ України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з урахуванням змін внесених постановою КМ України від 16.03.2020 року №215) встановлено з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року на всій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування; з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року №239 карантин продовжено до 24.04.2020 року, а постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 року №291 - до 11 травня 2020 року.

Рішеннями Уряду від 04.05.2020 року продовжено карантин до 22.05.2020 року.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 року №540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України доповнено пунктом 3 яким визначено, що «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, зокрема, щодо строку розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження тощо продовжуються на строк дії такого карантину».

Водночас, з огляду на вищевикладене, зважаючи на те, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи по суті, явка уповноваженого представника відповідача у судове засідання не визнавалася судом обов`язковою, від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, задля захисту життя, здоров`я і безпеки, зокрема, учасників справи, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи і вважає за необхідне здійснити розгляд справи у відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши доводи позову та заперечення проти нього, зібрані у справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 є громадянином України, згідно паспорта громадянина України.

Згідно свідоцтва про шлюб від 24.04.1957 року гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 (прізвище після укладення шлюбу ОСОБА_3 уклали ІНФОРМАЦІЯ_1 шлюб, про що зроблено запис в книзі актів цивільного стану за №1367.

Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_2 , 1929 року народження та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 11.04.1958 року № НОМЕР_1 .

Копіями довідки Міністерства внутрішніх справ СССР від 05.05.1956 року №008686, яка видана ОСОБА_3 , довідки прокуратури Львівської області від 09.07.1992 року №13/3282-91 про реабілітацію, засвідчується, що позивач перебувала в місцях позбавлення волі з 22.07.1949 року по 28.04.1956 року та у подальшому відправлена до місця проживання - у м.Прокоп`євськ Кемеровської області.

Відповідно до копії архівної довідки №365 від 18.07.2019 року, виданої Ліквідаційною комісією ГУМВС України у Львівській області, громадяни ОСОБА_6 (1903 р.н.), ОСОБА_2 (1929 р.н.), ОСОБА_7 (1932 р.н.), ОСОБА_8 (1935 р.н.) 21.10.1947 року із села Зозулі Золочівського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР від 31.03.1948 року були виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Кемеровську область, по політичних мотивах, як члени сім`ї учасника ОУН, звідки звільнені - 09.03.1960 року.

Згідно наявної у матеріалах справи копії з посвідчення №65/21-П, виданого Львівською обласною радою 21.02.2012 року, ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Позивач в позовній заяві зазначає, що він народився в місцях спецпоселення - м.Прокоп`євськ Кемеровської області, відтак є особою, яка зазнала політичних репресій як член сім`ї репресованого з політичних мотивів родини (батька), згодом був реабілітований, що дає йому право на підвищення призначеної пенсії, відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

07.10.2019 року позивач звернувся із заявою до відповідача, в якій просив здійснити йому перерахунок пенсії, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.

За результатами розгляду заяви позивача, Відділ з питань перерахунків пенсій №16 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виніс рішення про часткову відмову в перерахунку пенсії (щодо встановлення надбавки до пенсії, який є членом сім`ї реабілітованого в розмірі 25% пенсії) ОСОБА_1 . У спірному рішенні вказано, про таке.

Підвищення, відповідно до ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-ХІІ, громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та членам їх сімей, яких було примусово переселено з 04.09.2008 року виплачується у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Відповідач зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років», який набрав чинності з 05.05.2018 року у пункті «г» ст.77 Закону України №1788 слова «громадянам, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані» замінено словами «репресованими особами, яких у подальшому було реабілітовано». Згідно ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року №962-ХІІ (зі змінами), дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу.

Відповідно до пункту 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846, при призначенні до пенсії підвищення, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», надаються документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено.

Оскільки, ОСОБА_1 , ні до заяви, ні до матеріалів пенсійної справи не подав документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено, то підстави для призначення йому до пенсії підвищення, відповідно до ст.77 Закону України №1788 - відсутні.

Позивач, не погоджуючись із рішенням Пенсійного фонду та вважаючи за необхідне відновити своє порушене право, звернувся до суду з означеним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності, шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 19.11.1992 року №2803-ХІІ, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривень, а членам їх сімей, яких було примусово переселено 43,52 гривень.

В свою чергу, пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (із змінами і доповненнями) зазначено, що призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Стаття 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає розмір мінімальної пенсії за віком, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Згідно вимог частини 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством України, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, стаття 28 вказаного Закону передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Відповідно до частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), тому поняття мінімальної пенсії за віком, наведене у статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» необхідно застосовувати для визначення розміру підвищення до пенсії, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно пункту 6 Розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Вказана правова позиція висловлена Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 04.03.2020 року у справі №446/1566/16-а та в постанові від 10.10.2018 року у справі №446/1549/16-а.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Згідно пунктів 1, 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акти конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У зв`язку з невідповідністю пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.20018 року «Про підвищення пенсійного забезпечення громадян» вимогам пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд, відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» (пункт «г» статті 77 цього Закону).

Таким чином, виходячи з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» як нормативно-правового акту вищої юридичної сили, позивач має право на підвищення до пенсії, відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Доказами в адміністративному судочинстві, в силу ч.1 ст.72 КАС України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», (в редакції чинній на момент видачі посвідчення позивачу) передбачено, що видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів.

З 05.05.2018 року набув чинності Закон Україні «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 7977- 1991 років» (в редакції Закону України від 13.03.2018 року №2325-VII «Про внесенні змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»).

Відповідно до статті 6 вказаного Закону, реабілітованим, які мають право на пільги, передбачені цим Законом, видається посвідчення єдиного зразка затвердженого Кабінетом Міністрів України. Видача посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, у тому числі обраними об`єднаними територіальними громадами.

Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (зареєстрована у Мінюсті 27.12.2005 року за №1566/11846), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

У додатках до позовної заяви позивачем надано копію безстрокового посвідчення №65/21-П, виданого Львівською обласною радою 21.02.2012 року, згідно якого пред`явник цього посвідчення на території Львівської області має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Тобто, позивач є особою, який необґрунтовано зазнав політичних репресій як член сім`ї репресованої з політичних мотивів родини - батька, згодом був реабілітований, що надає право на підвищення призначеної пенсії, відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відтак, аргументи відповідача про те, що право на встановлення підвищення до пенсії у розмірі 54,40 грн., реабілітованого, чи 43,52 грн. - члену сім`ї репресованої особи, матиме в разі надання посвідчення за зразком, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991 року №48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», оцінюються судом критично.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку спірному рішенню відповідача про часткову відмову позивачу в перерахунку пенсії (щодо встановлення надбавки до пенсії особі, яка є членом сім`ї реабілітованого в розмірі 25% пенсії), суд дійшов висновку, що воно не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України до такого роду рішень, тому слід визнати протиправним та скасувати, задоволивши позовні вимоги в частині оскарження рішення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За наведених обставин, зважаючи на те, що друга позовна вимога є похідною від першої вимоги, яку судом задоволено, суд, з метою ефективного захисту прав позивача, вважає за необхідне відновити його порушене право, шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення - 07.10.2019 року, за перерахунком пенсії, відповідно до пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів правомірності прийнятого ним рішення, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.

За наведених підстав, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 134, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань перерахунків пенсій №16 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.10.2019 року №2746/03.17-10 про часткову відмову в перерахунку пенсії (щодо встановлення надбавки до пенсії, який є членом сім`ї реабілітованого в розмірі 25 % пенсії) ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення (07.10.2019 року) за перерахунком пенсії, відповідно до пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, із урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 19.05.2020 року.