Рішення № 89322488, 20.05.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2020 р. справа № 300/693/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій щодо переведення з пенсії по втраті годувальника на пенсію за віком та зобов`язання продовжити з 01.09.2019 виплату раніше призначеної пенсії по втраті годувальника, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 30.03.2020 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, Головне управління ПФУ в області, орган пенсійного фонду) про визнання неправомірними дій щодо переведення з пенсії по втраті годувальника на пенсію за віком та зобов`язання продовжити з 01.09.2019 виплату раніше призначеної пенсії по втраті годувальника.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 16.10.2009 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримувала пенсію, призначену відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як матір, яка народила і виховала до шестирічного віку п`ятеро дітей і більше дітей. Позивач 16.04.2018 звернулася до відповідача із заявою про перехід на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яким передбачено призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. На підставі поданої позивачем заяви, органом пенсійного фонду здійснено переведення ОСОБА_1 на пенсію по втраті годувальника, після чого розмір пенсії останньої становив 5 551,07 гривень. Однак, з 01.09.2019 відповідач перевів позивача на пенсію за віком, розмір якої обчислено у сумі 2 494,58 гривень. Таке переведення, як відзначила позивач, відповідач аргументував приведенням пенсійного забезпечення ОСОБА_1 до норм чинного законодавства. З урахуванням вказаних обставин позивач, звернулася до відповідача щодо надання пояснень з приводу правомірності переведення її з пенсії по втраті годувальника на пенсію за віком. Проте, відповідач, листом від 17.12.2019 за №1654/Ш-15 повідомив позивача, що на момент переведення її на пенсію по втраті годувальника, незважаючи на досягнення нею 58 років і шість місяць, був відсутній необхідний страховий стаж 25 років. А тому, позивач не мала правових підстав на переведення її на пенсію по втраті годувальника. Таку відповідь органу пенсійного фонду, ОСОБА_1 вважає неправомірною та безпідставною відмовою щодо переведення її з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника. За доводами позивача, однією з умов для призначення пенсії по втраті годувальника є досягнення особою віку, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а не набуття права на пенсію за віком. Відтак просила позов задовольнити в повному обсязі.

За наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху від 03.04.2020 (а.с.24-26), Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 22.04.2020 (а.с.33-35) на підставі статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву №0900-0803-8/6311 від 05.05.2020, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 12.05.2020 (а.с.40-43, 48-57). У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними позивачем в адміністративному позові виходячи з наступного. Як відзначив відповідач, ОСОБА_1 16.04.2018 помилково переведено на пенсію по втраті годувальника відповідно до статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Факт безпідставного призначення позивачу пенсії по втраті годувальника виявлено Головним управлінням ПФУ в області у серпні 2019 року, а тому з урахуванням норм частини 4 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", правомірно проведено перерахунок з 01.09.2019 пенсії позивача, перевівши останню на пенсію за віком. Такі доводи орган пенсійного фонду обґрунтовує тим, що умови для набуття права на пенсію по втраті годувальника визначені статтею 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Так, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 36 коментованого Закону непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. При цьому, абзацом 2 і 3 частини 1 статті 26 Закону передбачається, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними віку 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року . Позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , відтак, вік виходу на пенсію для неї є 58 років 6 місяців, який настав для останньої 15 квітня 2018 року, і як було зазначено вище, страховий стаж для осіб, пенсійний вік яких настає з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, має становити не менше 25 років. Таким чином, з урахуванням абзаців 1-3 частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" позивач не мала права на призначення пенсії у разі втрати годувальника, оскільки у неї відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком, так як від становить 18 років 7 місяців. Також орган пенсійного фонду вважає безпідставним посилання позивача на те, що основною умовою призначення пенсії по втраті годувальника є досягнення особою 58 років і 6 місяців, оскільки стаття 26 коментованого Закону встановлює різний вік виходу на пенсію, а саме 60, 63, 65 років та знижений вік для жінок, народжених 1961 року та старших, і такий вік визначається за наявності відповідного страхового стажу. З наведених підстав, відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, відзив на позовну заяву, дослідивши і оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

При розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 з 16.10.2009 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду в Долинському районі, після чого в Калуському об`єднаному управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області і на даний час у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, та отримувала пенсію, призначену відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як матір, яка народила і виховала до шестирічного віку п`ятеро дітей і більше дітей.

Вказана обставина підтверджується заявою ОСОБА_1 про призначення пенсії від 20.11.2009, поясненнями позивача та не заперечується відповідачем (а.с.49).

Позивач 16.04.2018 звернулася до Калуського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області із заявою про перехід на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.50).

В свою чергу, Калуським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області здійснено перевід ОСОБА_1 з пенсії, призначеної відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як матері, яка народила і виховала до шестирічного віку п`ятеро дітей і більше дітей, на пенсію по втраті годувальника, про що вказує позивач та не заперечує відповідач.

Розмір пенсії ОСОБА_1 , згідно пояснень останньої, після переведення на пенсію по втраті годувальника становив 5 551,07 гривень (а.с.3).

01.09.2019 Головним управлінням ПФУ в області здійснено перевід позивача з пенсії по втраті годувальника на пенсію за віком, та обчислено розмір пенсії позивача у сумі 2 494,58 гривень з 01.09.2019 та в подальшому у сумі 2 612,62 гривень з 01.12.2019, про що свідчить інформація з підсистеми призначення та виплати пенсії (а.с.51-52).

ОСОБА_1 із зверненням звернулася до відповідача за наданням пояснень з приводу правомірності переведення її з пенсії по втраті годувальника на пенсію за віком, на яке листом від 17.12.2019 за №1654/Ш-15 отримала відповідь про те, що на момент переведення її на пенсію по втраті годувальника, незважаючи на досягнення нею 58 років і шість місяць, був відсутній необхідний страховий стаж 25 років. У зв`язку із вказаним відсутні правові підстави на переведення позивача на пенсію по втраті годувальника (а.с.11-12).

Вважаючи таку відмову органу пенсійного фонду протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав, ставлячи вимогу про відновлення виплати пенсії саме у зв`язку із втратою годувальника.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

09.07.2003 прийнято Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі по тексту також - Закону №1058-IV), який набрав чинності з 01.01.2004 та який згідно преамбули, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Отже, з 1 січня 2004 року Закон №1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Частиною 1 статті 1 вказаного Закону визначено поняття пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку із втратою годувальника (стаття 9 Закону №1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 10 даного Закону, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Частиною 1 статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другійстатті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 3 статті 36 Закону №1058-IV члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 37 Закону №1058-IV визначено розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника, зокрема, згідно приписів частини першої вказаної статті пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається, серед іншого, в розмірі на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

За змістом абзацу 1 частини 3 статті 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Виходячи з послідовного аналізу наведених правових норм, слід зазначити, що призначення особі пенсії по втраті годувальника можливе за одночасної наявності двох таких умов у їх сукупності - непрацездатність цієї особи (наявність інвалідності або досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону) та перебування на утриманні померлого годувальника (перебування на повному утриманні померлого годувальника або одержання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування). При цьому, обидві ці умови мають існувати саме на момент смерті годувальника.

Отже, непрацездатний член сім`ї померлого годувальника, для якого його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, та який й сам одержує пенсію, має право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, подавши при цьому відповідну заяву та документи.

Як уже зазначалось судом вище, ОСОБА_1 , згідно поданої нею заяви, Калуським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Івано-Франківської області переведено з пенсії, призначеної відповідно до абзацу 4 пункту 3 розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по втраті годувальника з 16.04.2018 - з дня подання заяви.

При цьому, відповідач не заперечує обставину перебування ОСОБА_1 , на момент смерті її чоловіка, на утриманні померлого годувальника (перебування на повному утриманні померлого годувальника або одержання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування).

Згідно пояснень відповідача, наведених у відзиві на позов, ОСОБА_1 помилково 16.04.2018 переведено на пенсію по втраті годувальника відповідно до статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки у останньої відсутній необхідний страховий стаж (не менше 25 років) для призначення пенсії за віком як першої необхідної складової виникнення спірного права на відповідний вид пенсії. А тому, з 01.09.2019 орган пенсійного фонду здійснив перерахунок пенсії позивача та відновив виплату раніше призначеної пенсії.

У випадку, який досліджується судом, між позивачем і відповідачем виник спір щодо тлумачення і застосування положень пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV.

Зокрема, за доводами позивача, однією з умов для призначення пенсії по втраті годувальника є досягнення особою віку, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а не набуття права на пенсію за віком, яке передбачає наявність необхідного страхового стажу не менше 25 років. А за переконанням відповідача, таке право виникає при сукупності обставин досягнення віку і наявності на таку дату необхідного страхового стажу.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Так, за змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року.

Отже наведеними положеннями передбачено право особи на призначення пенсії за віком, за умови досягнення такою особою зокрема пенсійного віку 58 років і 6 місяців та наявності необхідного страхового стажу.

Поєднання вказаних умов передбачає об`єктивно обґрунтоване застосування механізму загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з позицій настання визначених страхових ризиків (непрацездатність за віком) та економічної забезпеченості функціонування самоврядної солідарної системи фінансування (страхового стажу як періоду (строку) сплати страхових внесків для капіталізації страхової системи).

Недосягнення пенсійного віку зумовлює відмову у призначенні пенсії за відсутністю відповідного права, а наявність страхового стажу меншої тривалості тягне визначення мінімальної пенсії у розмірі пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Вказані положення є достатньо чітко та передбачено сформульовані з позицій забезпечення прав особи та дозволяють їй зробити розумне припущення про наслідки відсутності необхідного страхового стажу щодо подальшого рівня її пенсійного забезпечення, що визначає якість правового регулювання.

Вказані умови законодавством визначені саме для набуття права на пенсію за віком.

При цьому, як уже зазначалось судом вище, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні. В той же час, згідно пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дружина, якщо вона є особою з інвалідністю або досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Отже, необхідною умовою для призначення зазначеним особам пенсії у зв`язку з втратою годувальника або переведення на такий вид пенсії є встановлення їм інвалідності або досягнення ними пенсійного віку, передбаченого зазначеною статтею.

Поряд з цим суд зазначає, що у вказаній нормі закону, яка у сторін викликає різночитання та неоднакове тлумачення і як наслідок застосування, вжито словосполучення "…пенсійного віку".

Поняття "пенсійний вік" та "страховий стаж" є різними за своїм юридичним значенням і змістом, які не слід розглядати як одне ціле при визначенні особі права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом "пенсійного віку" чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії "страховий стаж", а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV "страховий стаж" - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом абзацу 36 частини 1 статті 1 Закону №1058-IV "страховий стаж" - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно абзацу 4 частини 3 статті 4, абзацу 8 частини 2 статті 5 коментованого Закону виключно законами про пенсійне забезпечення та цим Законом визначаються "пенсійний вік" для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат та пенсії за віком

Разом з цим, "пенсійний вік" для призначення пенсії, визначений статтею 26 Закону №1058-IV.

Отже, виходячи із системного і послідовного аналізу коментованих правових норм, можна дійти висновку, що досягнення особою пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, та наявність у такої особи відповідного страхового стажу надає їй право на призначення пенсії за віком та отримання в подальшому пенсійної виплати. З наведеного слідує, що пенсійний вік та страховий стаж є окремими складовими пенсії, які в сукупності визначають право особи на призначення пенсії саме за віком.

В той же час, в даному випадку при визначенні позивачу права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, сукупності таких двох складових як пенсійний вік та страховий стаж не передбачається законом, оскільки достатньо лише досягнення позивачем пенсійного віку, що є необхідною умовою для призначення (переведення) на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Оскільки ОСОБА_1 досягла пенсійного віку передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, про що не заперечується відповідачем, а саме 58 років і 6 місяців, то вона в розумінні пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV є непрацездатним членом сім`ї, а отже має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Будь-яких інших обґрунтувань з приводу правомірності своїх дій щодо переведення позивача з пенсії у зв`язку з втратою годувальника та пенсію за віком, відповідачем не наведено.

За наведених обставин, відповідачем безпідставно переведено позивача з 01.09.2019 з пенсії у зв`язку з втратою годувальника та пенсію за віком, з недотриманням приписів статті 36 Закону №1058-ІV, чим порушено права та законні інтереси ОСОБА_1 , які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо переведення позивача з пенсії по втраті годувальника на пенсію за віком та зобов`язання продовжити з 01.09.2019 виплату позивачу раніше призначеної пенсії по втраті годувальника.

Належним способом відновлення порушеного права позивача суд вважає відновлення виплати з 01.09.2019 належного виду пенсії ОСОБА_1 шляхом переведення із пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника.

Згідно з частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Натомість, доводи позивача ґрунтуються на вимогах закону, обставинах справи та підтверджені належними й допустимими доказами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд приходить до переконання, що Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, здійснюючи переведення ОСОБА_1 з пенсії по втраті годувальника на пенсію за віком, діяло неправомірно, в порушення норм чинного законодавства.

В сукупності вказаного суд вважає підставними заявлені ОСОБА_1 вимоги, а позов таким, що підлягає до задоволення в цілому.

Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься квитанція від 14.04.2020 за №0.0.1676368155.1 (а.с.30).

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 840,80 гривень.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 132 КАС України).

Позивач в адміністративному позові просить стягнути із відповідача понесені нею витрати на правову допомогу в загальному розмірі 1 650,00 гривень.

Відповідач в свою чергу заперечив щодо стягнення судом таких витрат з відповідача, вказуючи на те, що сплачені позивачем кошти в розмірі 1 650,00 гривень не можуть вважатися оплатою на правову допомогу, оскільки сплачені ОСОБА_2 як фізичній особі-підприємцю, який здійснює діяльність у сфері права. На переконання відповідача судовими витратами на правничу допомогу є тільки ті, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

В контексті вказаних доводів відповідача суд зазначає, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

У відповідності до частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Окрім зазначеного, частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

При цьому суд констатує, що відповідно до статті 59 Конституції України гарантується кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з підпунктом 11 пункту 161 Перехідних положень Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Наведені положення Основного Закону до 1 січня 2019 року гарантують кожному громадянину України, іноземцям та особам без громадянства, які перебувають на території України, право на правову допомогу та вибір захисника своїх прав - особу, яка є фахівцем у галузі права і на законних підставах має право надавати таку допомогу особисто.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Крім того, відповідно до абзацу 5 статті 1312 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Згідно з частиною 2 статті 57 КАС України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини 2 статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Враховуючи, що представником у суді в окремих категоріях справ, до яких належить також даний спір, може бути не лише адвокат, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відмови в розподілі витрат на правничу допомогу, надану фахівцем у галузі права.

Також суд враховує позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 09.03.2019 у справі №826/863/18. У вказаному судовому рішенні зазначено, що оскільки Основним Законом не допускається звуження змісту та обсягу права кожного на отримання правової допомоги, а вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, підстави обмежувати сторону на відшкодування витрат, понесених на отримання правової допомоги, що була отримана від інших суб`єктів, фахівців у галузі права, ніж адвокат, відсутні.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем подано договір №02/02/2020 про надання правничих послуг, який укладено 04.02.2020 між ОСОБА_3 (Замовник) та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (Виконавець). Згідно з умовами вказаного договору Виконавець зобов`язався надавати Замовнику визначені цим договором правничі послуги та здійснити представництво інтересів останнього в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх Форм власності та підпорядкування, перед фізичними та юридичними особами, а також в усіх судах системи судоустрою України, а Замовник зобов`язується оплатити такі послуги (а.с.13-15).

На підтвердження фактичної оплати послуг позивачем надано акт надання правничих послуг від 04.02.2020, відповідно до якого Виконавець передав, а Замовник прийняв і зобов`язаний сплатити правничі послуги у формі складання позовної заяви - 1 650,00 гривень (а.с.19)

Також в матеріалах справи міститься рахунок надання правничих послуг згідно договору від 04.02.2020 за №02/02/2020 та квитанція до прибуткового касового ордеру №2 від 04.02.2020 (а.с.16, 18).

В розгляді даної справи позивачем надані належні документи щодо понесення останньою витрат на правничу допомогу (в частині складання позовної заяви) в розмірі 1 650,00 гривень, що дає підстави для вирішення судом питання про відшкодування витрат на користь ОСОБА_1 .

Необхідно стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені нею судові витрати по оплаті правничої допомоги, наданої суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 , в розмірі 1 650,00 гривень,

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо переведення 01.09.2019 ОСОБА_1 з пенсії у зв`язку із втратою годувальника на пенсію за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести з ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити з 01.09.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсії у зв`язку із втратою годувальника з урахуванням фактичної виплаченої пенсії за віком.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) сплачені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 1 650,00 гривень (одна тисяча шістсот п`ятдесят гривень нуль копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 3 розділу IV "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений, зокрема статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 .

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.