Рішення № 89320902, 14.05.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2020Справа № 910/3372/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/3372/19

За позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №6 в інтересах держави

в особі Київської міської ради

до 1) Акціонерного товариства «К.Енерго»;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК СЕРВІС";

3) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Шевченко Ольги Вікторівни;

4) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

Семенової Ганни Володимирівни;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської

державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме

майно та визнання недійсним договору

За участю представників сторін:

від прокуратури: Константинова І.В., посвідчення № 040864 від 29.01.2016;

від позивача: Шумінська Ю.Ю., довіреність № 225-КМГ-6729 від 18.11.2019;

від відповідача-1: Перцова О.І., ордер №КС086572 від 07.08.2019;

від відповідача-2: Авраменко Ю.М., довіреність № 190730002 від 30.07.2019;

від відповідача-3: не з`явився;

від відповідача-4: не з`явився;

від третьої особи: Лінніченко Д.О., довіреність № 02/12/19-49 від 02.12.2019;

Комісар С.П., довіреність № 08/04/20-01 від 08.04.2020.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №6 в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Київенерго", товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Сервіс", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольги Вікторівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Ганни Володимирівни про:

- скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольги Вікторівни № 33760093 від 08.02.2017р. про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А", насосна станція № 4, загальною площею 2854,4 кв.м по вул . Курганівській , 4 в м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1166977580000) за публічним акціонерним товариством "Київенерго";

- визнання недійсним договір купівлі-продажу № 3788 від 15.12.2017р. нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. "А", будівлі насосної станції № 4, реєстраційний номер: 1166977580000, загальною площею 2854,4 кв.м, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Курганівська, 4, укладений між ПАТ "Київенерго" та ТОВ "ДТЕК СЕРВІС", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В.;

- скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Ганни Володимирівни № 38754949 від 15.12.2017р. про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А", насосна станція № 4, загальною площею 2 854, 4 кв.м по вул . Курганівській, 4 в м. Києві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1166977580000) за товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК СЕРВІС" (код ЄДРПОУ 34456687).

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що нежитлова будівля літ. "А", насосна станція № 4 по вул. Курганівській, 4 у Печерському районі м. Києва є комунальною власністю, належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради та закріплена на праві господарського відання за комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

Прокурор вважає, що рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольги Вікторівни № 33760093 від 08.02.2017р. є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки заявлене ПАТ "Київенерго" право власності на насосну станцію, що є складовою частиною магістральні теплові мережі, не підлягає державній реєстрації, а також з огляду на те, що із заявою про державну реєстрацію права власності звернулось ПАТ "Київенерго", яке не набуло у встановленому законом порядку права власності на вказаний об`єкт, тобто є неналежною особою (не є власником майна), а подані для державної реєстрації документи не відповідають вимогам закону.

У зв`язку із чим прокурор стверджує, що договір купівлі-продажу № 3788 від 15.12.2017р., укладений між ПАТ "Київенерго" та ТОВ "ДТЕК СЕРВІС" підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить положенням ст. 317, 319, 655, 658 ЦК України, оскільки продавцем майна виступила особа, яка не мала права власності на таке майно.

Також, прокурор вважає, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наявні підстави для скасування в судовому порядку рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г.В. № 38754949 від 15.12.2017р. про державну реєстрацію права власності ТОВ "ДТЕК СЕРВІС" на нежитлову будівлю літ. "А", насосна станція № 4 по вул. Курганівській, 4 у м. Києві, загальною площею 2 854, 4 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1166977580000), оскільки воно прийнято на підставі договору, який не відповідає вимогам законодавства, та підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2019 відкрито провадження у справі № 910/3372/19 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.04.2019. Залучено до участі у розгляді справи в якості в третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

04.04.2019 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача-4 надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони.

16.04.2019 через канцелярію суду від відповідачів-1,2,3 надійшли відзиви з додатками, в яких останні проти позову заперечують повністю, та від третьої особи - пояснення по справі, в яких остання позовні вимоги прокурора підтримує.

В підготовчому засіданні 18.04.2019 представник відповідача-1 подав клопотання про повернення позовної заяви позивачу в порядку ст. 53, 174 ГПК України, оскільки у даному спорі відсутні підстави для представництва прокурора інтересів держави, а Київська міська рада може самостійно звернутись з позовом про захист її порушених прав.

Представник прокуратури просив надати йому час ознайомитись з поданим представником відповідача-1 клопотанням.

Відповідно до ст. 183 ГПК України, судом було відкладено підготовче засідання на 30.05.2019.

23.04.2019 через канцелярію суду від прокуратури надійшла відповідь на відзиви відповідачів-1,3.

24.04.2019 через канцелярію суду від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо відзиву з додатками.

14.05.2019 через канцелярію суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-2 з додатковими доказами та заперечення на клопотання про повернення позовної заяви.

17.05.2019 через канцелярію суду від Київської міської ради надійшли пояснення, в яких остання позов прокурора підтримує.

25.04.2019 через канцелярію суду від Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №6 надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в т.ч. Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі літ. "А", насосна станція № 4 по вул. Курганівській, 4 в м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 заяву Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №6 про забезпечення позову було повернути заявнику без розгляду.

30.05.2019 через канцелярію суду від прокуратури надійшли клопотання про витребування у відповідача-1 доказів та пояснення по справі з додатковими доказами.

Присутній у підготовчому засіданні 30.05.2019 представник прокуратури просив відмовити в задоволенні клопотання про повернення позовної заяви, поданого представником відповідача-1 у попередньому судовому засіданні.

Суд без виходу до нарадчої кімнати відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про повернення позовної заяви позивачу в порядку ст. 53, 174 ГПК України, оскільки звертаючись із позовною заявою в інтересах держави, прокурор зазначив про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді та навів відповідні докази, які свідчать про бездіяльність Київської міської ради щодо вжиття заходів, спрямованих на скасування незаконної реєстрації права власності на комунальне майно за відповідачами та є порушенням прав та інтересів територіальної громади міста Києва.

Також, прокурор підтримав подане через канцелярію суду 30.05.2019 клопотання про витребування у відповідача-1 доказів.

Представник відповідача-1 не заперечував щодо надання доказів, які просить витребувати прокурор.

Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання прокурора про витребування доказів та зобов`язав відповідача-1 надати витребувані докази, у зв`язку з чим у підготовчому засіданні було оголошено перерву до 20.06.2019. Також продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

12.06.2019 через канцелярію суду від Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №6 надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в т.ч. Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі літ. "А", насосна станція № 4 по вул. Курганівській, 4 в м. Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 відмовлено Заступнику керівника Київської місцевої прокуратури №6 в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Постановою Північного апеляційного господарського суду України від 23.09.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 у справі № 910/3372/19 залишено без змін.

20.06.2019 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та клопотання про оголошення перерви в підготовчому провадженні для надання додаткових доказів по справі.

Крім того, 20.06.2019 через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення від третьої особи.

Присутні у підготовчому засіданні 20.06.2019 представники сторін не заперечували щодо задоволення клопотання відповідача-1 та відкладення підготовчого засідання, у зв`язку з чим судом було оголошено перерву до 18.07.2019.

17.07.2019 через канцелярію суду від прокуратури надійшло клопотання в порядку ст. 80 ГПК України про долучення нових доказів по справі, необхідність долучення яких виникла після ознайомлення з відзивами відповідачів.

В підготовчому засіданні 18.07.2019 суд задовольнив клопотання прокуратури про долучення доказів.

Крім того, в підготовчому засіданні представником відповідача-1 був поданий ще один відзив з додатковими доказами по суті спору.

Прокурор заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання у справі, у зв`язку з необхідністю ознайомитись з поданими відповідачем-1 документами.

Інші учасники судового процесу не заперечували щодо відкладення підготовчого засідання у справі.

Суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 08.08.2019.

07.08.2019 через канцелярію суду від прокуратури надійшли пояснення по справі.

08.08.2019 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшли: клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); клопотання про витребування нових доказів по справі у Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з необхідністю подати висновок експерта з питання реконструкції спірного нерухомого майна.

Присутній у підготовчому засіданні 08.08.2019 представник відповідача-1 підтримав подані до початку судового засідання через канцелярію суду клопотання.

Представники прокуратури та позивача заперечили щодо залучення третьої особи та витребування в останньої додаткових доказів по справі, оскільки безпосередньо працівник Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) виступає представником Київської міської ради, що свідчить про обізнаність Департаменту комунальної власності м. Києва про наявність даного спору.

Суд без виходу до нарадчої кімнати відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про залучення третьої особи, оскільки рішення у даній справі не може вплинути на права й обов`язки Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який входить до складу виконавчого органу Київської міської ради, яка, в свою чергу, у даній справі є позивачем.

Також суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про витребування доказів, оскільки вказане клопотання було подане без дотримання вимог ч. 2 ст. 81 ГПК України.

Водночас, враховуючи відсутність заперечень зі сторони учасників справи та нез`явлення у судове засідання представників відповідачів-3,4, суд задовольнив клопотання представника АТ «Київенерго» та відклав підготовче засідання у справі на 05.09.2019, встановивши строку для подання додаткових документів по справі до 02.09.2019.

02.09.2019 через канцелярію суду від відповідачів-1, 2 надійшли додаткові пояснення по справі в порядку ст. 42 ГПК України з додатковими доказами.

03.09.2019 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшла заява-повідомлення про зміни найменування відповідача-1: з АТ «Київенерго» на АТ «К.Енерго». При цьому, зміна найменування відповідача-1 не означає його реорганізацію та не призводить до зміни його організаційно-правової форми, тому заміни особи у правовідносинах, щодо яких виник спір, не відбулось.

В підготовчому засіданні 05.09.2019 суд повідомив про зміну найменування відповідача-1, яка не потребує вчинення процесуальних дій, пов`язаних з правонаступництвом.

Прокурор заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання у справі, у зв`язку з необхідністю ознайомитись з поданими відповідачами-1, 2 поясненнями та документами.

Суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 03.10.2019.

02.10.2019 через канцелярію суду від прокуратури надійшли пояснення по справі та клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні для отримання і долучення до матеріалів справи висновку будівельно-технічної експертизи, призначеної у кримінальному провадженні.

Присутній у підготовчому засіданні 03.10.2019 прокурор підтримав раніше подане клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні.

Представники позивача та третьої особи клопотання прокурора підтримали.

Представники відповідачів залишили розгляд клопотання прокурора на розсуд суду.

Суд задовольнив клопотання прокурора та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 07.11.2019.

31.10.2019 на адресу суду від відповідача-1 надійшло повідомлення про скасування довіреності, виданої на ім`я адвоката Богданюк Л.О. з 29 жовтня 2019 року.

07.11.2019 через канцелярію суду від прокуратури надійшло клопотання в порядку ст. 80 ГПК України про долучення до матеріалів справи висновку будівельно-технічної експертизи № 93/8 від 04.11.2019, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України в рамках кримінального провадження.

Присутні у підготовчому засіданні 07.11.2019 представники сторін заявили усне клопотання про відкладення підготовчого засідання у справі та надання можливості ознайомитись з поданим прокурором висновком експерта.

Представники прокуратури та позивача не заперечували щодо відкладення підготовчого засідання.

Суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 28.11.2019.

26.11.2019 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшли клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палати Верховного Суду справи №912/2385/18, яка стосується застосування ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в суді, та заперечення на висновок експерта.

Присутній у підготовчому засіданні 28.11.2019 представник відповідача-1 просив задовольнити клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Великою палати Верховного Суду справи №912/2385/18.

Представник прокуратури заперечив щодо зупинення провадження у справі.

Суд відклав вирішення питання щодо зупинення провадження у справі.

Водночас, судом були вчинені дії для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та з`ясування наявності в матеріалах справи доказів, якими ці обставини підтверджуються.

Представники сторін заявили усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання суду додаткових пояснень і доказів по справі.

Суд оголосив перерву у підготовчому засіданні до 19.12.2019.

16.12.2019 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшли письмові пояснення з додатковими доказами по справі.

18.12.2019 через канцелярію суду від прокуратури надійшло клопотання в порядку ст. 80 ГПК України про долучення до матеріалів справи додаткових доказів по справі.

У підготовчому засіданні 19.12.2019 представник відповідача-1 заявив усне клопотання про відкладення судового засідання, у зв`язку з необхідністю ознайомитись з поданими прокурором додатковими доказами по справі, які на його адресу ще не надійшли.

Інші учасники судового процесу також зазначили, що на їх адресу не надійшли додаткові докази, подані прокурором до матеріалів справи.

Представник прокуратури не заперечував щодо відкладення розгляду справи.

Крім того, в підготовче засідання не з`явився представник Київської міської ради.

Суд задовольнив усне клопотання представника відповідача-1 та відклав підготовче засідання у справі на 06.02.2020.

05.02.2020 і 06.02.2020 через канцелярію суду від прокуратури надійшли клопотання в порядку ст. 80 ГПК України про долучення до матеріалів справи додаткових доказів по справі.

В підготовчому засіданні 06.02.2020 представник Київської міської ради подав клопотання про приєднання доказів та додаткових пояснень по справі.

Представник відповідача-1 просив розглянути клопотання про зупинення провадження у справі та надати час ознайомитись з поданими прокурором додатковими доказами і поясненнями Київської міської ради.

Суд, розглянувши клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі, дійшов висновку про відмову в його задоволенні, оскільки зупинення провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, виходячи з положень статті 228 ГПК України, є правом, а не обов`язком суду.

Крім того, суд вважає, що у даній справі прокурор належним чином довів необхідність захисту інтересів держави в особі Київської міської ради, яка представляє територіальну громаду міста Києва.

Водночас, з метою дотримання рівності прав всіх учасників судового процесу, суд задовольнив усне клопотання представника відповідача-1 та оголосив у підготовчому засіданні перерву до 20.02.2020.

17.02.2020 через канцелярію суду від прокуратури надійшли клопотання в порядку ст. 80 ГПК України про долучення до матеріалів справи додаткових доказів по справі.

Присутні в судовому засіданні 20.02.2020 представники прокуратури і позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та не заперечували проти призначення справи до розгляду по суті.

Представник відповідача-3 заявив усне клопотання про надання можливості ознайомитись з поданими прокурором додатковими доказами.

Суд відмовив у задоволенні усного клопотання представника відповідача-3 щодо відкладення розгляду справи, оскільки прокурором до клопотання були додані докази своєчасного надіслання на адресу всіх учасників судового процесу наданих до справи документів.

Представники відповідачів-1,2 клопотань не заявляли та не заперечували щодо призначення справи до розгляду по суті.

Представники третьої особи та відповідача-4 у судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 12.03.2020.

11.03.2020 через канцелярію суду від представника відповідача-1 надійшли додаткові пояснення щодо обраного позивачем способу захисту.

Присутній у судовому засіданні 12.03.2020 представник прокуратури просив надати час ознайомитись з поданими представником відповідача-1 поясненнями та відкласти розгляд справи.

Інші учасники справи щодо відкладення розгляду справи не заперечували.

Суд відклав судове засідання по справі на 02.04.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2020 було повідомлено сторін про перенесення судового засідання на 14.05.2020, у зв`язку з виконанням постанови КМУ "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, Указу Президента України №87/2020 від 13.03.2020 щодо введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16.03.2020 9/рс-186/20.

08.05.2020 на електронну пошту суду від відповідача-3 надійшло клопотання про розгляд за відсутності представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольги Вікторівни.

13.05.2020 на електронну пошту суду та 14.05.2020 засобами поштового зв`язку від представника відповідача-4 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача-4.

Присутній у судовому засіданні 14.05.2020 представник прокуратури повністю підтримав заявлені позовні вимоги з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві та додаткових поясненнях, поданих під час розгляду справи.

Представник Київської міської ради під час розгляду справи повністю підтримав позицію прокурора та заявлені позовні вимоги.

Представники відповідачів-1,2 проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на безпідставність заявлених вимог.

Представники відповідачів-3,4 правом на участь у судовому засіданні не скористалися. Клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не подавали.

Представники третьої особи також повністю підтримали позицію прокурора та просили позов задовольнити.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 14.05.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

В 1966 році на баланс "Підприємства теплових мереж" районного енергетичного управління "Київенерго" прийнято насосну станцію по вул. Курганівській, 4 у м. Києві.

У 1993 році Управління Справами Верховної Ради України виступило замовником реконструкції насосної станції по вул. Курганівській, 4 у м. Києві, у зв`язку з необхідністю збільшення виробничої потужності насосної станції, обумовленої реконструкцією готельного комплексу «Москва» по вул. Інститутській, 2 в м. Києві (експертний висновок №№ 446е,447е від 30.03.1995, вихідний № 859, який долучено прокурором до матеріалів справи) та проектування готельного комплекс по вул. Ольгінській в м. Києві.

В подальшому, згідно з листом «Підприємства теплових мереж» ВЕО «Київенерго» від 26.07.1995 та листом Головного управління архітектури та містобудування м. Києва від 23.09.1994 № 07-1707, функції замовника реконструкції насосної станції було передано вказаному підприємству.

З метою реконструкції існуючої одноповерхової будівлі вказаної насосної станції "Київенерго" замовлено та 17.01.1995 отримано архітектурно-планове завдання "Реконструкції насосної станції теплових мереж, розташованої по вул. Курганівський, 4 в м. Києві".

При цьому п. 9, 35 архітектурно-планового завдання передбачалось, що для встановлення обладнання, виносу РУ-0, 4 кв, щита управління та телемеханіки насосної станції з машинного залу необхідно запроектувати прибудову до насосної станції та передбачити допоміжні приміщення для розміщення персоналу та зберігання запчастин.

Указом Президента України від 04.04.1995 № 282/95 доручено Міністерству енергетики і електрифікації України створити на базі теплових електростанцій та гідроелектростанцій державні акціонерні енергогенеруючі компанії.

На виконання вказаного Указу наказом Міністерства енергетики і електрифікації України від 31.08.1995 № 177 створено шляхом корпоратизації виробничого енергетичного об`єднання "Київенерго" Державну акціонерну енергопостачальну компанію "Київенерго".

Протягом березня 1996 - грудня 1999 років відбувалася реконструкція насосної станції по вул. Курганівській, у м. Києві. Робочим проектом № 069513 реконструкції було перебачено три черги будівництва. Відповідно до пояснюваної записки до Робочого проекту, затвердженого ВАТ "Київпроект" 1996 року, у І черзі будівництва велося будівництво підпірних стінок та облаштування інженерних комунікацій для можливості роботи існуючої насосної станції; у ІІ черзі будівництва передбачався демонтаж частини існуючої станції і спорудження частини насосної станції, що проектується; і ІІІ черзі будівництва передбачався повний демонтаж існуючої насосної станції і завершення будівництва насосної станції, що проектується, а також влаштування необхідних комунікацій, автопід`їздів та благоустрою території.

24.12.1999 складено Акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого об`єкта "Реконструкція насосної станції №4 на ТМ7,8 від ТЕЦ-5 по вул. Курганівській, 4 - першій пусковий комплекс". Відповідно до вказаного Акту будівельний об`єм споруди становить 14530 метрів квадратних.

Крім того, 24.04.2000 Київською міською радою було видано АЕК «Київенерго» Державний акт ІІ-КВ № 006706 на право постійного користування земельною ділянкою 0,3551 га для реконструкції та подальшої експлуатації насосної станції на тепломережі № 7, 8 ТЕЦ-5 на вул. Курганівській, 4 у Печерському районі м. Києва.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №29-р від 31.01.2001 прийнято пропозицію Київської міськради про передачу теплоелектроцентралей № 5 та 6 та теплових мереж з державної власності у власність територіальної громади міста Києва.

На виконання вказаного розпорядження Міністерства палива та енергетики передано, а Київською міською радою прийнято за актом приймання-передавання від 26.02.2001 майно теплоелектроцентралей № 5 та 6 та теплових мереж, яке не увійшло до статутного фонду АЕК "Київенерго" і перебуває на її балансі та в управлінні, передано з державної до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Додатку №1 до вказаного акту приймання-передавання майна теплоелектроцентралей № 5 та 6 та теплових мереж із державної до комунальної власності було передано Насосну станцію 4, 01.01.66 року введення в експлуатацію за інвентарними номерами 79000112, 79000113, 79002297. Акт підписано 26.02.2001 Міністром Міністерства палива та енергетики України, Київським міським головою, Головою правління-генеральним директором "Київенерго" та представником Головного управління з питань майна.

27.09.2001 між Київською міською державною адміністрацією та АЕК "Київенерго" підписано Угоду щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва, предметом якої є передача майна комунальної власності територіальної громади м. Києва (надалі по тексту - Угода).

Предметом Угоди було визначено передання комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з Додатком №1, та об`єктів незавершеного будівництва згідно з Додатком №2 в управління АЕК "Київенерго" з метою експлуатації майна.

Додатком № 1 до вищезазначеної Угоди від 27.09.2001 передбачено передання в користування АЕК "Київенерго" Насосної станцію 4 за інвентарними номерами 79000112, 79000113, 79002297.

Відповідно до листа Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради від 13.07.2018, Угоду від 27.09.2001 в частині об`єктів теплопостачання припинено з 30.04.2018 згідно рішення Київської міської ради від 24.04.2018 № 517/4581.

Об`єкти теплопостачання, що перебували у володінні та користуванні ПАТ "Київенерго", повернуто територіальній громаді м. Києва та наказом Департаменту комунальної власності м. Києва від 04.05.2018 за № 224 закріплено на праві господарського відання за КП "Київтеплоенерго".

Згідно актів приймання-передавання основних засобів, складених між Київською міською державною адміністрацією та ПАТ "Київенерго" 30.04.2018 та 31.07.2018, ПАТ "Київенерго" повернуло в комунальну власність насосну станцію № 4 01.01.1966 року введення в експлуатацію (інвентарні номери 10300000113/003 (строка акту 3399), 10300002297/000 (строка акту 46387) та 103000000112/000 (строка акту 45550).

Водночас, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольгою Вікторівною 08.02.2017 зареєстровано право власності ПАТ "Київенерго" на нежитлову будівлю літ. "А", насосна станція №4, загальною площею 2854,4 кв. м. за адресою: м . Київ, вул. Курганівська, будинок 4, індексний номер: 33760093. Далі, 15.12.2017 вказаний об`єкт нерухомості відчужений ПАТ "Київенерго" на користь ТОВ "ДТЕК Сервіс" на підставі договору купівлі-продажу.

Проте, прокурор вважає, що ПАТ "Київенерго" не повернуло в комунальну власність нежитлову будівлю літ. "А" насосної станції № 4 по вул. Курганівській, 4 у Печерському районі м. Києва. Стверджує, що вказана нежитлова будівля є комунальною власністю, належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради, та закріплена на праві господарського відання за комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

У зв`язку із цим прокурор звернувся до суду із позовом про скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольги Вікторівни № 33760093 від 08.02.2017р. про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А", насосна станція № 4, загальною площею 2854,4 кв.м по вул. Курганівській, 4 в м. Києві; визнання недійсним договір купівлі-продажу № 3788 від 15.12.2017р., укладеного між ПАТ "Київенерго" та ТОВ "ДТЕК СЕРВІС" та засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В.; скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Ганни Володимирівни № 38754949 від 15.12.2017р. про реєстрацію права власності на спірний об`єкт.

Також, обґрунтовуючи підстави звернення з даним з позовом до суду в інтересах Київської міської ради, прокурор зазначив, що порушення інтересів держави полягає в тому, що нерухоме майно по вул. Курганівській, 4 у Печерському районі м. Києва незаконно вибуло з комунальної власності міста, що позбавляє Київську міську раду ефективно та виключно в інтересах територіальної громади володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом комунальної власності, а отже, підриває економічні засади самоврядування та порушує інтереси держави. Крім того, відсутність у законного власника, яким є Київська міська рада, доступу до вказаного майна може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру, порушення нормальних умов життєдіяльності, санітарного та епідемічного благополуччя населення, оскільки насосна станція № 4 забезпечує теплопостачання 1176 споживачів центральної частини міста Києва.

Відповідач-1, заперечуючи проти позову, посилався на те, що після припинення Угоди від 27.09.2001 АТ «Київенерго» повернуло у комунальну власність те майно, яке було передано у користування в 2001 році, а саме - насосну станцію № 4, 1966 року будівництва. При цьому, у власності АТ «Київенерго» залишилась насосна станція 1999 року будівництва та на яку в подальшому було зареєстровано у встановленому порядку право власності приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольгою Вікторівною.

Крім того, АТ «Київенерго» мало право на власний розсуд розпорядитись власним майном та відчужити його за договором купівлі-продажу ТОВ "ДТЕК СЕРВІС".

Також, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, відповідач-1 посилався на те, що, відповідно до інвентарних описів станом на 01.08.1099 насосна станція по вул. Курганівській, 4 у м. Києві обліковувалась наступним чином:

- за номером 00112 (7900112) обліковувалась Насосна станція (основна будівля) загальною площею 368 квадратних метрів з такими характеристиками: бетонні блоки, отвори-склоблоки, металічні й дерев`яні, одноповерхове цегляне перекриття з/б панелі, підлоги цементні, обладнання, ел. освітлення, телефонізація, водопровід, каналізація;

- за номером 00113 (7900113) обліковувалась Насосна станція (благоустрій) з характеристиками: замощення 465 кв.м., бортове каміння 29,6 м.п., підпірна стіна 31 куб. м, асфальтове замощення 81 кв.м., огорожа металева (сітка рабиця) - 250 кв.м;

- за номером 002297 (79002297) обліковувалась Насосна станція (устаткування та трубопроводи) з характеристиками: щитові панелі № 1-12, щит освітлення, шкаф релейний, насосні з ел. двигунами 4 шт., трубопроводи;

- за номером 01127 обліковувався павільйон насосної станції № 4.

Після припинення Угоди від 27.09.2001 ПАТ "Київенерго" повернуло в комунальну власність насосну станцію № 4 01.01.1966 року введення в експлуатацію (інвентарні номери 10300000113/003, 10300002297/000 та 103000000112/000, тоді як об`єкт за номером 01127 залишився на балансі АТ «Київенерго», на який, зокрема, було оформлено право власності.

Таким чином, у даній справі прокурор та позивач фактично оспорюють право власності АТ «Київенерго» на новозбудований та прийнятий в експлуатацію в 1999 році об`єкт нерухомого майна насосної станції № 4, який обліковувався на балансі останнього за інвентарним номером 01127.

Відповідач-2 у своїх запереченнях посилався на те, що договір купівлі-продажу № 3788 від 15.12.2017, укладений між ПАТ "Київенерго" та ТОВ "ДТЕК СЕРВІС", нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В., відповідає вимогам цивільного законодавства та не порушує прав Київської міської ради.

Відповідачі-3, 4 у своїх відзивах зазначили про правомірність своїх дій.

Представники третьої особи у своїх поясненнях під час розгляду справи зазначали про те, що КП «Київтеплоенерго» було передано тепломережі № 7, 8 та ТЕЦ-5 та обладнання насосної станції № 4 на вул. Курганівській, 4 у Печерському районі м. Києва, проте сама будівля насосної станції на даний час є у власності ТОВ "ДТЕК СЕРВІС".

При цьому, жодний перешкод у користуванні та обслуговуванні насосної станції № 4 на вул. Курганівській, 4 у Печерському районі м. Києва відповідачем-2 не створюється.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 124 Конституції України регламентує, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України "Про прокуратуру":

- представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 3);

- прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4).

За приписами ст. 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України):

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в господарському суді) встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються нездатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси чи майно (KOROLEV v. RUSSIA (nо. 2), 5447/03 § 33, ЄСПЛ, від 01.04.2010; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02 § 35, ЄСПЛ, від 15.01.2009).

Згідно зі ст.ст. 5, 7 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні":

місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ч. 1 ст. 2);

місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності; поєднання місцевих і державних інтересів; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування (ст. 4);

матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ч. 3 ст. 16);

від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16);

територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (ч. 1 ст. 60).

Отже, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їхньої компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, які не мають загальнодержавного характеру, але направлені на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку в спосіб, який належить до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Києва як власник нерухомого майна на території міста делегує Київській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Судом встановлено, що прокурор в обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді послався на наведені норми закону та зазначив про порушення інтересів держави, яке, на його думку, полягає в тому, що спірна нежитлова будівля літ. "А", насосної станції № 4, загальною площею 2854,4 кв.м по вул. Курганівській, 4 в м. Києві є комунальною власністю та поза волею територіальної громади міста Києва вибула з комунальної власності. Правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Київська міська рада. Оскільки Київська міська рада не вживала жодних заходів, спрямованих на повернення у власність територіальної громади міста Києва спірної нежитлової будівлі, що свідчить про нездійснення захисту Київською міською радою та відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру шляхом пред`явлення даного позову до суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №6 , звертаючись з позовом належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, вказав, у чому полягає порушення інтересів держави, та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, що мало наслідком підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави та відкриття провадження у справі № 910/3372/19.

При цьому судом з`ясовано, що на виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №6 попередньо повідомив Київську міську раду про звернення до суду з даним позовом (повідомлення від 12.03.2019 за № 1716 вих-19).

Судом також враховано висновки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів органів місцевого самоврядування (міських рад) у разі тривалого невжиття ними заходів щодо захисту майнових прав територіальної громади (постанови від 29.05.2018 у справі № 917/2118/16, від 02.10.2018 у справі № 4/166"Б", від 15.05.2018 у справі № 916/2403/16).

Отже, твердження відповідача-1 про відсутність у прокурора права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради судом відхиляється.

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Разом з цим, застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Отже суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин, зміст порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16. Також, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних спобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд також звертається до правових висновків, викладених у постанові від 13.03.2018 у справі № 910/8190/17. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як вбачається з позовної заяви, вимога прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А", насосна станція № 4, загальною площею 2854,4 кв.м по вул. Курганівській, 4 в м. Києві є направленою на захист прав Київської міської ради на спірний об`єкт нерухомості від його порушення іншою особою - ПАТ "Київенерго", за якою було зареєстровано право власності щодо того ж самого майна.

Право Київської міської ради на спірний об`єкт нерухомості прокурор обґрунтовує розпорядженням Кабінету Міністрів України № 29-р від 31.01.2001 та додатком №1 до нього, Угодою щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 да додатком №1 до неї та рішенням Київської міської ради від 24.04.18 № 517/4581 про припинення Угоди.

Судом встановлено, що відповідно до вказаного розпорядження Кабінету Міністрів України № 29-р від 31.01.2001 із державної до комунальної власності було передано Насосну станцію 4 01.01.66 року введення в експлуатацію за інвентарними номерами 79000112, 79000113, 79002297.

Тобто, відповідно до наявних в матеріалах справи інвентарних описів із державної до комунальної власності було передано майно, введене в експлуатацію в 1966 році, а саме: Насосну станцію (основна будівля) загальною площею 368 квадратних метрів (інвентарний номер 79000112), Насосну станцію (благоустрій) (інвентарний номер 79000113), Насосну станцію (устаткування та трубопроводи) (інвентарний номер 79002297).

Також судом встановлено, що відповідно до Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 Київською міською радою передано в користування АЕК "Київенерго" Насосну станцію №4 01.01.1966 року введення в експлуатацію за інвентарними номерами 79000112, 79000113, 79002297. Тобто, в користування відповідача-1 передано майно, яке раніше передавалось із державної до комунальної власності.

Судом встановлено, що Угода щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 була припинена рішенням Київської міської ради від 24.04.18 № 517/4581.

Як вбачається із листа Департаменту комунальної власності м. Києва Київської міської ради від 19.09.2018 за № 062/02/0-8381, 30.04.2018, 31.05.2018 та 31.07.2018 між Київською міською радою, ПАТ "Київенерго" та КП "Київтеплоенерго" підписані акти приймання-передавання основних засобів комунальної власності територіальної громади м. Києва, які передаються виконавчому органу Київської міської ради з володіння та користування ПАТ "Київенерго" у зв`язку із припиненням Угоди. При цьому, в листі зазначено, що серед вже підписаних актів приймання-передачі відсутні основні засоби, які можна ідентифікувати за ознаками "Курганівська, 4", "Насосна станція № 4" або інвентарними номерами, актуальними на час укладення Угоди.

Разом з тим, вказана вище інформація спростовується наявними в матеріалах справи актами приймання-передавання основних засобів, складеними між Київською міською державною адміністрацією та ПАТ "Київенерго" 30.04.2018 та 31.07.2018, відповідно до яких ПАТ "Київенерго" повернуло в комунальну власність насосну станцію № 4 01.01.1966 року введення в експлуатацію (строка акту 3399), (строка акту 46387) та (строка акту 45550).

Крім того, в листі від 14.05.2019 за № 062/06/10-4347 Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надав Київській місцевій прокуратурі № 6 інформацію, що питання списання (демонтажу) або відчуження нерухомого майна - насосної станції № 4 на вул. Курганівській, 4 в м. Києві Департаментом не розглядалось.

Як вбачається із пояснень Київської міської ради від 17.05.2019, Київська міська рада також підтверджує передачу їй насосної станції № 4 (1966 року побудови).

Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчать про списання (демонтаж) насосної станції № 4 (1966 року побудови) та прийняття на баланс Київською міською радою або будь-яким іншим державним органом (до 2001 року) нежитлової будівлі літ. "А" загальною площею 2854,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Курганівська, будинок 4 та була побудована АЕК «Київенерго» і введена в експлуатацію 24.12.1999р.

Відповідно до листа Департаменту комунальної власності м. Києва Київської міської ради № 062/06/90-1178 від 05.02.1209 до комунальної власності територіальної громади міста Києва належить об`єкт нерухомості на вул. Курганівській, 4 площею 420,0 кв. м з обладнанням (підземна частина, підвал). Вказаний об`єкт нерухомості було передано ПАТ "Київенерго" у володіння та користування на підставі Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001.

Таким чином, з зібраних у справі доказів вбачається, що до комунальної власності міста Києва належить об`єкт на вул. Курганівській, 4 площею 420,0 кв. м із інвентарними описами насосної станції 1966 року введення в експлуатацію по вул. Курганівській у м. Києві.

Натомість, прокурор та Київська міська рада стверджують, що територіальній громаді міста Києва на праві комунальної власності належить нежитлова будівля літ. "А" загальною площею 2854,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Курганівська, будинок 4.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За приписами статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Дослідивши подані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено і матеріалами справи не підтверджується, що нежитлова будівля літ. "А" по вул. Курганівській, 4 загальною площею 2854,4 кв.м. коли-небудь передавалася АТ "Київенерго" в державну або комунальну власність. Відомості про це відсутні як в розпорядженні Кабінету Міністрів України №29-р від 31.01.2001, так і в Угоді щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001.

Позовних вимог щодо визнання права комунальної власності на спірне майно прокурором також не заявлялось.

Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства.

Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.

У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.

Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ у рішенні від 24 червня 2003 року (заява № 44277/98) «Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії» встановив, що, оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Отже, правовий висновок ЄСПЛ полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

За змістом другого речення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

ЄСПЛ у рішенні від 2 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України» (заява № 61333/00) вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Водночас, матеріалами справи не підтверджується порушення інтересів суспільства та необхідність їх захисту, оскільки, як зазначили під час розгляду справи представники третьої особи, будь-яких перешкод власником нежитлової будівл літ. "А" по вул. Курганівській, 4 загальною площею 2854,4 кв. м не вчиняються та перешкод у користуванні обладнанням насосної станції № 4 на даний час не існує.

Отже, судом не встановлено наявність порушеного права Київської міської ради щодо спірного майна, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, навіть у разі встановлення порушеного права Київської міської ради, обраний прокурором спосіб захисту не призвів би до його відновлення, з огляду на наступне.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав про те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, постанові від 29.01.20 у справі № 903/154/19.

В даному випадку прокурор звернувся до суду із позовом про:

- скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А", насосна станція № 4, загальною площею 2854,4 кв.м по вул. Курганівській, 4 в м. Києві ,

- визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного 15.12.2017 між відповідачем-1 та відповідачем-2,

- скасування рішення державного реєстратора від 15.12.2017 про реєстрацію права власності на спірне майно за відповідачем-2.

Надаючи оцінку першій вимозі про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, суд зазначає наступне.

Належний спосіб захисту повинен забезпечити ефективне використання норми права у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримати відповідне відшкодування. Ефективність обраного позивачем способу захисту означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права та інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 04.09.2018 № 915/127/18, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Аналогічна позиція також застосовується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29.01.2020 у справі № 922/900/19.

За таких обставин, беручи до увагу позицію Великої Палати Верховного Суду, вимога прокурора про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "А", насосна станція № 4, загальною площею 2854,4 кв.м по вул. Курганівській , 4 в м . Києві не підлягає задоволенню, оскільки не може бути належним способом захисту права чи інтересу територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Оцінюючи вимоги про визнання договору купівлі-продажу спірного майна недійсним та скасування рішення державного реєстратора від 15.12.2017 про реєстрацію права власності на спірне майно за відповідачем-2, суд приходить до висновку, що дані вимоги також не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, серед якого є визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як роз`яснено в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Судом не встановлено та прокурором не доведено невідповідність Договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного між АТ "Київенерго" та ТОВ "ДТЕК Сервіс" 15.12.2017, положенням цивільного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину суд застосовує реституцію: кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. При цьому права особи, яка вважає себе власником майна, не захищаються шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням статей 215 і 216 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 30.07.19 по справі № 910/9958/18.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.20 у справі № 910/8965/18.

В даному випадку прокурор просить визнати недійсним Договір купівлі-продажу спірного майна, який було укладено між ПАТ "Київенерго" та ТОВ "ДТЕК Сервіс" 15.12.2017, а також скасувати рішення державного реєстратора від 15.12.2017 про реєстрацію права власності на спірне майно за ТОВ "ДТЕК Сервіс".

Однак, прокурор не бере до уваги, що задоволення таких вимог не призведе до відновлення порушеного права територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, оскільки з огляду на ст. 216 ЦК України наслідком визнання такого договору недійсним буде повернення спірного майна у власність АТ "К.Енерго".

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, заслухавши пояснення учасників судового процесу та дослідивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог, у зв`язку із чим відмовляє в задоволенні позову.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на прокуратуру.

Керуючись статтями 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.05.2020.

Суддя А.І. Привалов