Рішення № 89320482, 20.05.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.05.2020Справа № 910/435/20

Господарський суд м. Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участю секретаря судового засідання Ваховської К.А., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, 4-А)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 11/15)

про стягнення заборгованості 344 404,89 грн.

за участю представників

від позивача: не з`явились

від відповідача: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" про стягнення заборгованості у розмірі 344 404,89 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" (надалі - позивач) та Філією "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач) укладено Договір про поставку №ЦЗВ-03-03118-01 від 12.07.2018, за умовами якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність, а відповідача зобов`язався прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації. За доводами позивача, останній виконав свої зобов`язання в повному обсязі та поставив продукцію, проте відповідач не виконав свої зобов`язання щодо оплати поставленої продукції встановлений строк, у зв`язку з чим, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 344 404, 89 грн., з яких: 211 222,67 грн. - пеня, 97 447,90 грн. - інфляційні нарахування, 35 734,32 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2020 позовну заяву залишено без руху, в порядку ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу час для усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду.

20.01.2020 через загальний відділ діловодства надійшла заява позивача про усунення недоліків, в якій надано платіжне доручення №88 від 13.01.2020 про сплату судового збору у розмірі 5 166,07 грн на рахунок: НОМЕР_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/435/20, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.02.2020.

10.02.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано жодних доказів спричинення йому матеріальної або будь-якої іншої шкоди унаслідок несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань. У відзиві відповідач також зазначає про порушення строків оплати товару внаслідок скрутного фінансового становища, у зв`язку з чим заявляє про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст.233 Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України.

19.02.2020 у судовому засіданні суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та відкласти підготовче засідання на 11.03.2020.

27.02.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, та зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

11.03.2020 у судовому засіданні позивач надав суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 303 176,93 грн, з яких: пеня - 211 222,67 грн, інфляційні нарахування - 56 219, 94 грн, 3% річних - 35 734,32 грн. Крім того, просить суд повернути надмірно сплачений судовий збір у розмірі пропорційному розмірі зменшення позовних вимог.

11.03.2020 у судовому засіданні суд на місці ухвалив прийняти заяву позивача про зменшення позовних вимог, продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів, задовольнити клопотання представника відповідача та відкласти підготовче провадження на 25.03.2020.

17.03.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача про відкладення підготовчого засіданні у зв`язку з запобігання поширення коронавірусу COVID-19.

25.03.2020 позивач подав клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника за наявними матеріалами.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, та на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", засідання Господарського суду міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., призначені на 25.03.2020, не відбулися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 суд призначив судове засідання у справі на 29.04.2020.

Ухвалою суду від 29.04.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.02.2020.

19.05.2020 через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з запровадженням на території України карантинних заходів, визначених постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 №211, із змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291 та від 04.05.2020 №343.

У судове засідання, призначене на 20.05.2020, представники сторін не з`явились.

Суд дослідивши клопотання відповідача, вирішив відмовити останньому у відкладенні розгляду справи, з огляду на таке.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

12 липня 2018 року між Філією «Центр забезпечення виробництва» Акціонерне товариство «Українська залізниця» (надалі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАНСЕНЕРГОМАШ» (надалі - постачальник) було укладено договір поставки № ЦЗВ-03-03118-01 (надалі - договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти і оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені в цьому договорі.

Найменування продукції: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу: обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини для пасажирських вагонів). Виробник продукції: Товариство з обмеженою відповідальністю "НВФ "РОТОРМАШ" (п.п.1.2, 1.3 договору).

Зі змісту п.4.1 договору вбачається, що ціна визначається в національній валюті України, а постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації до даного договору.

Згідно з п.4.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 02.08.2018 загальна сума договору складає 3 123 330,00 грн, крім того, ПДВ 20% - 624 666,00 грн, що разом становить 3 747 996,00 грн.

Відповідно до Специфікації № 2 до договору постачальник зобов`язується поставити продукцію - редуктор від середньої частини осі РСЧ-32 у кількості 7 (сім) шт. на загальну суму 3 747 996,00 грн.

Відповідно до п.5.1 договору №ЦЗВ-03-01518-01 від 25.05.2018 постачальник здійснює поставку продукції автомобільним транспортом або залізничним транспортом на умовах СРТ (перевезення сплачено до …) пункт призначення - згідно рознарядки замовника відповідно до вимог "Інкотермс" в редакції 2010р.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що кожна партія продукції постачається протягом 30-ти (тридцяти)календарних днів з дати письмової рознарядки Замовника, якщо інше не вказане в рознарядці.

Датою поставки вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належним чином оформленим актом приймання-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, постачальника та затверджується керівництвом служби/філії залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику (п.5.3 договору).

Пунктом 6.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10-ти банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно п.5.2 договору.

Одночасно, у п.6.5 договору вказано, що у разі прострочення постачальником термінів постачання продукції, термін оплати за дану продукцію збільшується за кожний календарний день прострочення постачання продукції на один банківський день відповідно. Термін прострочення є різниця календарних днів між датою планового прибуття на умовах згідно п.5.2 договору та датою фактичної поставки продукції.

Відповідно до п.10.6 договору у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п.6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.

Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2018. Проте, в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника, - до повного виконання (п. 13.7 договору).

22.01.2019 постачальник отримав від замовника рознарядку № ЦЗВ-20/195 на поставку продукції на загальну суму 3 747 996,00 грн.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар у відповідності до умов рознарядки на загальну суму 3 747 996,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №5 від 24.01.2019 та актом №8 від 24.01.2019 приймання-передачі, що затверджений філією "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Одночасно з квитанції Державної податкової служби України №1 від 14.02.2019 вбачається, що позивачем за наслідками поставки товару відповідачу було зареєстровано податкову декларацію №3 від 24.01.2019.

З банківських виписок з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансенергомаш" вбачається, що відповідачем було сплачено грошові кошти 28.05.2019 в сумі 1 873 998,00 грн та 23.07.2019 в сумі 1 873 988,00 грн в рахунок оплати товару за договором № ЦЗВ-03-03118-01 від 12.07.2018.

З огляду на порушення замовником строків оплати товару, що обумовлені договором, позивачем було нараховано за період прострочення пеню у розмірі 211 222,67 грн, 3% річних у розмірі 35 734,32 грн та інфляційні втрати у розмірі 56 219,94 грн (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією вих. №104 від 17.12.2019 про сплату штрафних санкцій, індексу інфляції та 3% річних, проте, остання була залишена без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідно до п.10.6 договору у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п.6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами як письмові, речові і електронні докази.

Так, позивач звертаючись з позовом до суду про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат за порушення покупцем зобов`язання з оплати поставленого товару, повинен довести обставини виникнення між сторонами господарських правовідносин з поставки товару, наявність у відповідача обов`язку оплатити товар, строк виконання якого настав, та який фактично було порушено.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Судом встановлено, що сторони у п. 6.1 договору передбачили, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 10-ти банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної, у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію продукції, обумовлену згідно п.5.2 договору.

Одночасно, у п.6.5 договору вказано, що у разі прострочення постачальником термінів постачання продукції, термін оплати за дану продукцію збільшується за кожний календарний день прострочення постачання продукції на один банківський день відповідно. Термін прострочення є різниця календарних днів між датою планового прибуття на умовах згідно п.5.2 договору та датою фактичної поставки продукції.

Як встановлено судом, відповідачем було надано рознарядку № ЦЗВ-20/195 від 22.01.2019 щодо готовності до прийняття товару за наступними реквізитами: ПКВЧД - 9 Бахмач, 16500, вул. Деповська, 11-Б, м. Бахмач, Бахмацький р-н., Чернігівська обл.

З наявної у матеріалах справи видаткової накладної №68 від 01.11.2018 та акта №4 від 01.11.2018 приймання-передачі вбачається, що позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар у відповідності до умов рознарядки на загальну суму 3 747 996,00 грн.

Крім того, з квитанції Державної податкової служби України №1 від 14.02.2019 вбачається, що позивачем за наслідками поставки товару відповідачу було зареєстровано податкову декларацію №3 від 24.01.2019.

За таких обставин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов укладеного між сторонами правочину, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленого товару на суму 3 747 996,00 грн настав, а кінцевою датою виконання такого обов`язку було 28.02.2019.

При цьому, судом враховано, що виходячи з дати рознарядки, постачальником не було допущено порушення строків поставки, а отже підстави для продовження строків оплати у відповідності до п.6.5 договору відсутні.

З долучених до матеріалів справи банківських виписок з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансенергомаш" вбачається, що відповідачем було сплачено грошові кошти за поставлений товар з простроченням, зокрема, в сумі 1 873 998,00 грн -28.05.2019 та в сумі 1 873 988,00 грн - 23.07.2019.

Таким чином, з огляду на порушення (неналежне виконання) покупцем свого обов`язку з оплати товару у строки, визначені умовами договору, у постачальника виникло право на нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, пені та 3% річних, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обгрунтованими.

Одночасно, за висновками суду, розрахунок інфляційних втрат, що наведений позивачем у заяві про зменшення позовних вимог є невірним, з огляду на те, що останнім було обраховано інфляційні втрати з загальної суми боргу у розмірі 3 747 996,00 грн та за період прострочення з 01.03.2019 по 22.07.2019.

Суд здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням здійсненої 28.05.2019 проплати у розмірі 1 873 998,00 грн, встановив, що сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлено позивачем, однак приймаючи до уваги, що суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягають інфляційні втрати у розмірі 56 219, 94 грн.

Розглянувши заяву відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 06.03.2019р. по справі 916/4692/15.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.04.2019р. по справі №905/1005/18.

У вирішенні питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Наразі, обґрунтовуючи наявність підстав для зменшення неустойки відповідач посилається на скрутне фінансове становище та недостатність доходної частини, значне зменшення надходжень коштів від Акціонерного товариства "Українська залізниця", яке фінансує діяльність філії.

Оцінюючи вказані доводи відповідача судом враховано, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, наразі відповідачем доказово не обгрунтовано суду дійсного скрутного фінансового становища філії як і не доведено наявності інших обставин, які б давали достатньо підстав для зменшення розміру неустойки.

В контексті збалансованості інтересів обох учасників господарських правовідносин судом прийнято до уваги надані позивачем до матеріалів справи листи вих.. №158 від 11.03.2019, вих.. №257 від 30.09.2019 та вих.. №15 від 24.01.2020 Товариства з обмеженою відповідальністю "НВФ "РОТОРМАШ", яке згідно п.1.3 договору є виробником продукції, щодо необхідності сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансенергомаш" штрафу за порушення строків оплати товару, який був поставлений у січні 2019 року.

До того ж, виходячи зі змісту спірних правовідносин та фактичного терміну прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав вважати заявлений розмір пені надмірно великим чи таким, що є не співрозмірним з наслідками порушення.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Центр забезпечення виробництва" про зменшення розміру неустойки підлягає залишенню без задоволення як така, що позбавлена належного обґрунтування.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що на підставі ст.233, Господарського кодексу України та ст.551 Цивільного кодексу України може бути зменшено лише розмір штрафних санкцій, у даному випадку пені, проте, ніяким чином не нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, які за своєю правовою природою є спеціальними заходами відповідальності, а не неустойкою у розумінні ст.230 Господарського кодексу України.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно клопотання позивача про повернення судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи подану заяву про зменшення позовних вимоги від 11.03.2020, а також клопотання позивача про повернення судового збору, суд дійшов висновку про необхідність повернення останньому надмірно сплаченого судового збору у розмірі 618,42 грн з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 129, 236 - 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 11/15, ідентифікаційний код 40081347) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-А, ідентифікаційний код 36562474) пеню у розмірі 211 222 (двісті одинадцять тисяч двісті двадцять дві) грн 67 коп., 3 % річних у розмірі 35 734 (тридцять п`ять тисяч сімсот тридцять чотири) грн 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 56 219 (п`ятдесят шість тисяч двісті дев`ятнадцять) грн 94 коп. та судовий збір у розмірі 4 547 (чотири тисячі п`ятсот сорок сім) грн 65 коп.

3. Повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 618 (шістсот вісімнадцять) грн 42 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-А, ідентифікаційний код 36562474), що був сплачений згідно платіжного доручення №77 від 09.01.2020, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 20.05.2020

Суддя Л. Г. Пукшин