Ухвала суду № 89299167, 19.05.2020, Зіньківський районний суд Полтавської області

Зіньківський районний суд Полтавській області

________________

38100, м. Зіньків, вул. Соборності, 2. Тел.3-24-41/факс 3-11-95

Справа № 530/353/20

Номер провадження 1-кс/530/170/20

У Х В А Л А

іменем України

19.05.2020 р. м.Зіньків

Зіньківський районний суд Полтавської області у складі: головуючого – слідчого судді Должко С.Р., секретар - Стрілець Л.Г., за участю прокурора – Костенка І.А., захисника адвоката Гончаренка О.В., розглянувши в судовому засіданні клопотання начальника СВ Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області Шум Ю.М., погоджене прокурором Зіньківського відділу Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області Костенком І.А., про продовження запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителю АДРЕСА_1 , підозрюваного у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.115 КК України у виді тримання під вартою,-

В С Т А Н О В И В:

Начальник СВ Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області Шум Ю.М. звернулася із клопотанням про продовженнязапобіжного заходу у виді тримання під вартою. Клопотання обґрунтовує тим, що в провадженні Зіньківського районного суду, Полтавської області перебуває кримінальне провадження за підозрою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.115 КК України.

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12020170170000124 встановлено, що 22.03.2020, близько 15 год. 00 хв. ОСОБА_1 перебуваючи у спальній кімнаті житлового будинку за місцем власного проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , де в цей час також знаходилась його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на грунті раптово виниклих неприязних відносин вчинив сварку з останньою, під час якої в ОСОБА_1 виник умисел на умисне вбивство своєї дружини.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , діючи з прямим умислом тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій,передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою заподіяння смерті іншій людині, розуміючи свою фізичну перевагу, здавив руками шию ОСОБА_2 , чим припинив надходження кисню в організм та тримав до тих пір, доки остання не перестала подавати ознаки життя.

Згідно лікарського свідоцтва №3 від 23.03.2020 смерть ОСОБА_2 настала внаслідок асфіксії, задушення руками з метою вбивства.

Таким чином, ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні дій, які виразилися у вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.115 КК України.

23.03.2020 р. о 01 год. 40 хв. ОСОБА_1 був затриманий за підозрою у вчиненні даного кримінального правопорушення, на підставі ст.208 КПК України.

23.03.2020 р. ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.

25.03.2020 згідно з ухвалою слідчого судді Зіньківського районного суду Должка С.Р., підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 2 місяці, в період з 23.03.2020 по 21.05.2020.

Метою застосування запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_1 згідно ст.177 ч.1 п.1, 3 КПК України, є забезпечення виконання ним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1)переховуватися від органів досудового розслідування, суду;

2)незаконно впливати на потерпілих, свідків;

Існування вказаних ризиків обґрунтовується тим, що ОСОБА_1 може переховується від органів досудового розслідування, щоб уникнути покарання за вчинення особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п`ятнадцяти років.

Крім того, слідчий вважає, що підозрюваний перебуваючи на волі, може незаконно вплинути на потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та свідків по даному кримінальному провадженню, шляхом висловлення погроз, застосування фізичного насильства, схиляння їх до дачі неправдивих показань. Також вказав, що завершити досудове розслідування в період по 21.05.2020, тобто до закінчення дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 не представляється можливим по об`єктивним причинам. Зазначене кримінальне провадження відноситься до категорії особливої складності та у ньому необхідно виконати ряд слідчих та процесуальних дій, проведення яких потребує додаткового часу, а саме: необхідно отримати в Полтавському обласному Бюро СМЕ ДОЗ Полтавської ОДА висновки судово-цитологічної експертизи пари рукавиць чорного кольору, вилучених в ході обшуку, та зрізів нігтьових пластин підозрюваного ОСОБА_1 , вилучених в ході його освідування; отримати тимчасовий доступ в Зіньківському районному суді до копій протоколу та аудіозапису проведення допиту потерпілої під час досудового розслідування у судовому засіданні по кримінальному провадженню №12020170170000124; повідомити про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_1 .

Також для завершення досудового розслідування, після виконання слідчих дій, за наявності достатніх доказів слід здійснити відкриття матеріалів досудового розслідування відповідно до ст. 290 КПК України, за необхідності виконати інші слідчі дії, скласти обвинувальний акт тощо. Отримані результати вказаних слідчих дій матимуть у подальшому роль доказів у кримінальному провадженні, в зв`язку з чим необхідно продовжити строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 , обраний 25.03.2020 згідно ухвали слідчого судді Зіньківського районного суду, на 30 (тридцять) днів.

В судовому засіданні, слідчий СВ Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області та прокурор Зіньківського відділу Миргородської місцевої прокуратури клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підтримали та просили його задовольнити. Підозрюваний ОСОБА_1 просив вибрати йому запобіжний захід у виді домашнього арешту. Також пояснив, що він дійсно задушив свою дружину руками. Має родичів на території України. Права власності на території України не має. Захисник адвокат Гончаренко О.В. підтримав думку підозрюваного.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши клопотання та додатки до нього приходить до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невідємним правом людини.

Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 91-92 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 94 КПК України, суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частиною 3 ст. 176 КПК України визначено, що суддя відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Частиною 1 статті 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо слідчий доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.02.2010 року у справі „ Гарькавий проти України" зазначив, що особа не може бути позбавлена або не може позбавлятися свободи, крім випадків, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У відповідності до ст. 5 п. „С" Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом і в таких випадках, як: законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення. Таким чином, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст. 177, 178, 183 КПК України.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні даного кримінального правопорушення підтверджується, протоколом обшуку господарства по місцю проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 від 22.03.2020-23.03.2020, згідно якого вилучено речі та предмети, які визнано речовими доказами. Речовими доказами, які було вилучено в ході обшуку господарства по місцю проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 від 22.03.2020-23.03.2020. Протоколом допиту потерпілої ОСОБА_3 від 23.03.2020 року, згідно якого вона вказала на обставини скоєного вбивства ОСОБА_1 .. Протоколом допиту потерпілої ОСОБА_4 від 23.03.2020 року. Лікарським свідоцтвом про смерть ОСОБА_2 №3 від 23.03.2020, що смерть наступила в результаті задушення руками. Протоколом допиту свідка ОСОБА_5 від 23.03.2020. Протоколом затримання ОСОБА_1 в порядку ст. 208 КПК України від 23.03.2020. Повідомленням про підозру ОСОБА_1 від 23.03.2020 матеріалами клопотання дослідженим в судовому засіданні та матеріалами досудового розслідування.

Згідно акту судово-психіатричної експертизи № 173 від 15.04.2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час не страждає будь-яким хронічним психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності, а виявляє ознаки іншого хворобливого стану психіки у вигляді розладу особистості і поведінки органічного походження (F07.85) і виявляв ознаки даного розладу у період часу, що відноситься до інкримінованого протиправного діяння. В період часу, що відноситься до інкримінованого протиправного діяння, ОСОБА_1 не страждав будь-яким хронічним психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності. Вказаний вище психічний розлад позбавляв ОСОБА_1 можливості повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними в цей період часу. ОСОБА_1 не підпадає під дію ч.2, ч.З ст. 19 КК України і може постати перед судом, але не здатний самостійно повною міною реалізувати свої права. ОСОБА_1 підпадає під дію ст. 20 КК України і потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Поведінка ОСОБА_1 визначається не його індивідуально-психологічними особливостями, а психічним розладом, який проаналізовано в судово-психіатричній частині даної комплексної експертизи. На момент вчинення інкримінованого йому діяння, ОСОБА_1 не перебував в особливому емоційному стані, який би міг суттєво вплинути на його свідомість і поведінку. Після вчинення інкримінованого йому протиправного діяння, ОСОБА_1 , не перебував в особливому емоційному стані, який би міг суттєво вплинути на його свідомість і поведінку. На момент вчинення інкримінованого йому діяння ОСОБА_1 не перебував в стані вираженого емоційного збудження чи емоційного напруження, який би міг розглядатись, як психологічна підстава стану сильного душевного хвилювання. На момент вчинення інкримінованого йому діяння, ОСОБА_1 не перебував в стані фізіологічного афекту. При досліджені індивідуально-психологічних процесів і станів, запальність, емоційна сфера нестійка, напруженість, підвищена дратівливість, тривожність, невпевненість, егоцентризм, настороженість; реакція на ситуацію, яка склалась образлива; провідними мотиваційними чинниками поведінки підекспертного ОСОБА_1 є задоволенням органічно обумовлених і середньо-життєвих потреб та в меншій мірі задоволенням потреб вищого духовного порядку.

Відповідно до медичного висновку від 23.03.2020 року ОСОБА_1 обмежено працездатний.

Згідно довідки характеристики наданої Високівською сільською радою, ОСОБА_1 зарекомендував себе з негативної сторони: конфліктував постійно з сусідами, застосовуючи фізичну силу (а.с.58).

18.05.2020 року постановою Миргородської місцевої прокуратури продовжено строк досудового розслідування до 22.06.2020 року.

Відповідно до ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч.2 ст.8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Окрім цього, відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

При розгляді клопотання, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

Крім того, суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»), оскільки ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні вбивства, проживав з матірю убитої в одному господарстві, а тому є підстави вважати, що він може впливати на потерпілу та її внучку, свідків. Має родичів на території України, а тому може переховуватися від органів досудового розслідування.

При цьому суд керується висновками рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії", що "суворість передбаченого покарання" є суттєвим елементом при оцінюванні "ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".

Суворість покарання за кримінальним правопорушенням, за яким підозрюється ОСОБА_1 не є співрозмірною терміну перебування останнього під вартою з моменту затримання і по даний час. Разом з тим, суд враховує, що ні тяжкість обвинувачення, ні серйозність покарання не є доказом наявності цих ризиків, на що неодноразово вказує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини» тощо). Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція Європейського Суду з прав людини, викладена у п. 60 рішення від 6.11.2008 у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, однак застосування до ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу неможливе, оскільки існують ризики того, що він, перебуваючи на свободі, може переховуватися від суду, з огляду на його матеріальні можливості та існуючу ситуацію в Україні, оскільки на даний час в зв`язку із проведенням в Україні операції об`єднаних сил та наявності непідконтрольних Україні території.

Як неодноразово наголошував ЄСПЛ у своїх рішеннях, пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув`язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» ( ОСОБА_6 v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

Оцінюючи доведеність наявності у кримінальному провадженні заявлених слідчим ризиків, суд також враховує такі обставини.

З матеріалів провадження вбачається, що підозрюваний ОСОБА_1 є громадянином України, вбив дружину, утриманців не має, не працевлаштований, не навчається, зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 , на даній стадії досудового розслідування обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Вказані обставини свідчать про те, що підозрюваний не має міцних соціальних зв"язків, будучи обізнаним про ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину та покарання, яке загрожує йому, в разі визнання винуватим, може здійснити спроби переховуватись від органів досудового розслідування та суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкримінований йому злочин.

Також у кримінальному провадженні існує ризик того, що перебуваючи на свободі, підозрюваний ОСОБА_1 матиме змогу незаконно впливати на потерпілих, свідків та інших учасників кримінального провадження, схиляючи їх до надання неправдивих показань з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Суд також бере до уваги характеристику з ОСОБА_1 з місця проживання та акт судово-психіатричної експертизи № 173 від 15.04.2020 року де вказано, що він запальний, емоційна сфера нестійка, напруженість, підвищена дратівливість, тривожність, невпевненість, егоцентризм, настороженість; реакція на ситуацію, яка складається - образлива; конфліктував постійно з сусідами, застосовуючи фізичну силу.

Таким чином, слідчим та прокурором доведена наявність у кримінальному провадженні заявлених ризиків, що знайшло своє підтвердження в судовому засіданні, у зв`язку з чим доводи клопотання підозрюваного в цій частині суд визнає необґрунтованими.

Суд, у відповідності до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, враховує дані про особу підозрюваного - беручи до уваги, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі від 7 до 15 років, враховуючи наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, переховуватись від органів досудового розслідування, оскільки усвідомлюючи невідворотність покарання, може незаконно впливати на потерпілих, свідків. З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про задоволення клопотання слідчого та необхідність застосування щодо підозрюваного виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. Відповідно до ч. 3 ст. ст.. 278 КПК України у разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню.

У відповідності до ч.1 ст.197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Відповідно до ст.115 ч.1 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі від семи до п`ятнадцяти років. Згідно ст. 12 КК України, даний злочин віднесено до особливо тяжкого злочину, обґрунтовано підозрюється ОСОБА_1 у скоєнні умисного тяжкого злочину, проживає в невеликому населеному пункті, має родичів на території України, в Криму, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. У разі застосування до підозрюваного ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не можливо запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне та всебічне встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 131, 132, 176-179, 183, 193,196-197, 199, 205, 309, 369-372, 395 КПК України, суддя,-

У Х В А Л И В:

Клопотання начальника СВ Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області Шум Ю.М., погоджене прокурором Зіньківського відділу Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області Костенком І.А., про продовження запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителю АДРЕСА_1 , підозрюваний у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.115 КК України у виді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити підозрюваному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українцю, громадянину України, не працюючому, інваліду 2 групи,жителю АДРЕСА_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 30 діб, який обчислювати з19.05.2020 року.

Кінцевим днем тримання під вартою визначити 17.06.2020 року.

Ухвала може бути оскаржена на протязі п`яти днів з часу оголошення.

Копію ухвали слідчому, прокурору, ОСОБА_7 О ОСОБА_8 вручити негайно після проголошення.

Написано власноручно.

Слідчий суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р.Должко