Рішення № 89297737, 19.05.2020, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/663/20

Провадження № 2/266/455/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року м. Маріуполь

Суддя Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області Шишилін О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приморського відділу Державної виконавчої служби міста Маріуполя Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про звільнення майна з під-арешту, зобов`язання вчинити певні дії, третя особа Акціонерне товариство КБ «Приватбанк», -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Приморського ВДВС у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування арешту з усього майна, накладеного на підставі постанови державного виконавця Приморського ВДВС м. Маріуполь ГТУЮ у Донецькій області Маловичко Л.В., 16.05.2017 серія та номер ВП №53829519 та виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, а також стягнення судових витрат у виді судового збору та витрат на правничу допомогу. В обґрунтування посилаючись на те, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 04.11.2016 р. по справі №266/3139/16-ц з неї на користь АТ КБ «Приватбанк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором б/н від 01.03.2007 р. у розмірі 90437,91 грн. На виконання зазначеного рішення суду було видано виконавчий лист поданий для виконання до Приморського ВДВС. Під час виконання в рамках виконавчого провадження державним виконавцем було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача. Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 21.12.2017 ВП №53829519 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а саме з підстав того, що майно, належне боржнику, на яке може бути звернуто стягнення відсутнє, але арешт не було скасовано. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до теперішнього часу значиться запис про обтяження майна позивача. За межами виконавчого провадження у жовтні 2018 року АТ КБ «Приватбанк» здійснив реструктуризацію заборгованості позивача і визначена банком сума боргу була повернута у жовтні 2018 р. Заборгованість перед банком відсутня. З урахуванням того, що в провадженні Відповідача не знаходився на виконанні виконавчий лист №266/3139/16-ц виданий 04.11.2016 р., за відсутності заборгованості вона звернулась із заявою у січні 2020 р. до відповідача про скасування постанови, якою було накладено арешт, однак відповідач у добровільному порядку відмовився це зробити з підстав того, що не сплачено виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. Крім того незважаючи на те, що станом на 13.12.2019 р. у Єдиному реєстрі божників МЮУ інформація про неї була відсутня, станом на 06.02.2020 р. така інформація з`явилася, а саме запис про ОСОБА_1 як боржника за виконавчим провадженням №53829519, яке було завершено ще 21.12.2017 р.

У зв`язку із чим вважає, що за відсутності на примусовому виконанні виконавчого листа, за яким виконавчою службою примусового стягнення не здійснено, відсутності інших виконавчих проваджень відносно неї у відповідача не мається правових підстав для утримання всього майна під арештом і запису про неї як боржника у Єдиному реєстрі боржників.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою суду від 24 лютого 2020 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін та надано відповідачу для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву. Відповідач ухвалу суду разом із копією позовної заяви та додатками до неї отримав ( а.с. 39). Відзив на позовну заяву не надав.

Представник 3 особи АТ КБ «Приватбанк» повідомлений належним чином (а.с. 40) відзив на позовну заяву не подав.

Відповідач, у встановлений судом строк, на адресу суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надав, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України.

Так, відповідно до п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема диспозитивність. Яка відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд з урахуванням вимог диспозитивності, що встановлені ч. 1 ст. 13, ч. 5, ч. 7 ст. 81 ЦПК України розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Преамбулою Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

В силу статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04.11.2016 року №266/3139/16-ц позов Приватного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 задоволено та на користь позивача стягнуто суму боргу за кредитним договором б/н від 01.03.2007 р. в розмірі 89059,91 грн. та судові витрати по справі: судовий збір в сумі 1378 грн. З метою примусового виконання вказаного рішення судом 04.11.2016 року видано виконавчий лист №266/3139/16-ц за яким старшим державним виконавцем Приморського ВДВС міста Маріуполь ГТУЮ у Донецькій області було відкрито виконавче провадження 24.04.2017 р. №53829519 ( а.с. 13-14,17).

Згідно свідоцтва про шлюб виданого Приморським районним судом у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Донецькій області від 15.10.2019 р. ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , актовий запис №693, після реєстрації шлюбу дружині привласнено прізвище ОСОБА_1 (а.с. 11).

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1404-VIII, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Судом встановлено, що після відкриття виконавчого провадження постановою старшого державного виконавця Приморського ВДВС міста Маріуполь ГТУЮ у Донецькій області від 16.05.2017 року накладено арешт на все нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с. 15).

Постановою старшого державного виконавця Приморського ВДВС міста Маріуполь ГТУЮ у Донецькій області від 21.12.2017 ВП №53829519 про повернення виконавчого документу стягувачу, виконавчий лист №266/3139/16-ц виданий 04.11.2016 Приморським районним судом міста Маріуполя повернуто стягувачу ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 16).

Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» від 25.10.2018 р. ОСОБА_1 не має заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 20).

Третя особа АТ КБ «Приватбанк» в установлений ч.7 ст. 178 ЦПК строк не подав, що вказує на те, що стягувач байдуже ставиться до вказаного питання.

Доказів про стягнення коштів державним виконавцем на користь стягувача за вказаним виконавчим листом Відповідачем не надано.

Так в Державному Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень станом на 29.01.2020 р. значиться запис про обтяження майна Позивача, накладеного постановою від 16.05.2017 р. Приморським відділом державної виконавчої служби м. Маріуполь ГТУЮ у Донецькій області ( а.с. 18, 19).

На звернення Позивача до Відповідача з питання зняття арешту, Приморський відділ виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) у своєму листі від 20.01.2019 ВП 53829519 відмовив у скасуванні арешту з посиланням на те, що Позивачем відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» зобов`язано відшкодувати виконавчий збір який стягується з боржника до Державного бюджету України у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів та витрати виконавчого провадження встановлені МЮУ наказом №2165/5 від 16.07.2019. Оскільки на депозитний рахунок Відповідача не надходило витрати виконавчого провадження по ВП-53829519 та виконавчого збору від Позивача, а також за відсутності документу про відсутність заборгованості за виконавчим листом №266/3139/16-ц у відповідача відсутня підстава для зняття арешту( 23-24).

Відповідно до статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Згідно зі статтею 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

За змістом частини п`ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частинами 2 та 3 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Крім того, пунктом 1 частини п`ятої вказаної статті передбачає, що виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.

Аналіз наведеного свідчить про те, що виконавчий збір стягується при відкритті виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Іншими заходами примусового характеру, що передбачені цим Законом, у разі виконання рішення немайнового характеру можуть бути заходи, які передбачені статтями 64-67 Закону.

Аналіз наведених норм дає підстави суду вважати, що обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Відтак, за своїм змістом виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до виконання рішення.

Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Таким чином, суд дійшов висновку, що під час перебування ВП №53829519 на примусовому виконанні, державним виконавцем не було здійснено дій з фактичного виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом № 266/3139/16-ц, виданого 04.11.2016, а також державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі, оскільки виконавчий лист було повернуто стягувачу у зв`язку із відсутністю майна належного боржнику, на яке може бути звернуто стягнення, а відтак відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11.03.2020 року у справі № 2540/3203/18.

Відповідно до ч. 5 та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У силу положень ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з ч. 1ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про виконавче провадження» єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Таким чином, враховуючи, що виконавчий лист №266/3139/16-ц повернуто стягувачу і у Відповідача відсутня підстава для стягнення виконавчого збору у ВП №53829519, необхідності для подальшого існування запису в Єдиному реєстрі боржників відносно Позивача немає.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що обставини, передбачені частиною сьомою статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" мають бути застосовані до Позивача.

З урахуванням наведеного та фактичних обставин справи, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням позову, суд стягує з Відповідача на користь Позивача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1681 грн. 60 коп. сплачений при подачі позовної заяви за двома вимогами немайнового характеру.

Відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається з позовної заяви Позивача просить стягнути з Відповідача витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Матеріали справи містять докази понесення Позивачем на правничу допомогу адвоката витрат в розмірі 3000 грн.

На підтвердження цього Позивачем було зазначено попередній розрахунок суми судових витрат, які Позивач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а саме на правничу допомогу адвоката в розмірі 3000,00 грн., договір про надання правничої допомоги від 13.12.2019 р., згідно п. 1.3 якого позивач зобов`язався оплатити працю адвоката у розмірі 3000 грн. (а.с. 30), завірена квитанція від 06.02.2020 року №24 на суму 3000 грн. (а.с. 31).

Відповідачем по справі не було надано суду жодних клопотань чи заперечень щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідно до частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України.

За таких обставин витрати Позивача на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню, оскільки саме на цю суму підтверджується доказами надання адвокатом правничих послуг у справі № 266/663/20 та заява про їх відшкодування і розрахунок були надані у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Саме таких висновків дійшов Верховний суд у своїй постанові від 19.02.2020 р. у справі №755/9215/15-ц.

За таких обставин, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача 3000 грн. за надану правничу допомогу адвоката.

Інші документи додані сторонами до справи не спростовують встановлених судом обставин і не змінюють висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.317,319,391 ЦК України, ст..ст.10,12,13,81,141,263,265, ЦПК України,суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приморського відділу Державної виконавчої служби міста Маріуполя Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про звільнення майна з під-арешту, зобов`язання вчинити певні дії, третя особа Акціонерне товариство КБ «Приватбанк» - задовольнити.

Скасувати арешт накладений на майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на підставі постанови старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби м. Маріуполь Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Маловичко Лілією Володимирівною, від 16.05.2017 р. у ВП № 53829519

Зобов`язати Приморського відділу Державної виконавчої служби міста Маріуполя Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) виключити відомості про боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 з Єдиного реєстру боржників, номер виконавчого провадження 53829519.

Стягнути з Приморського відділу Державної виконавчої служби міста Маріуполя Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ЄДРПОУ 34908792) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати у загальному розмірі 4681, 60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Шишилін О. Г.