Рішення № 89297665, 18.05.2020, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/8782/19

Провадження № 2/265/575/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

18 травня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарі - Азаровій А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/8782/19 за позовом Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказував, що відповідно до норм Житлового кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», Постанови Кабінету Міністрів України № 630 от 21 липня 2005 року «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» власник (наймач) квартир зобов`язаний щомісячно здійснювати плату за житлово-комунальні послуги, у тому числі послуги з теплопостачання. За особовим рахунком по АДРЕСА_1 опалювальна площа приміщення складає 59,80 кв. м. Натомість через несплату за користування тепловою енергією відповідачами за період з 1 січня 2014 року по 1 грудня 2019 року утворилась заборгованість на суму 43375,92 грн. При цьому протягом вказаного періоду позивачем надавались відповідачам послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, від яких останні не відмовлялись та за користування якими проводились нарахування відповідно до встановлених тарифів. Відповідно до ст. 625 ЦК через несвоєчасне виконання зобов`язання щодо сплати спожитих послуг відповідачі мають сплатити на користь позивача 3% річних в сумі 2580,47 грн. та інфляційні витрати в сумі 7852,03 грн. На підставі переліченого просив суд стягнути солідарно з відповідачів суму боргу за надані послуги в загальному розмірі 53808,42 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

Представник позивача, Коляда Ю . Г. , яка діє на підставі довіреності, вдруге надала суду заяву з проханням розгляд справи перенести через сформовану епідеміологічну ситуацію з поширення корона вірусу.

Після того представником позивача, Коляда Ю. Г. , яка у судове засідання не з`явилась повторно, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, була подана заява з проханням розгляд справи провести за її відсутності, наполягаючи при цьому на задоволенні позову та не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідачі в судове засідання за невідомих суду причин не з`явились повторно, будучи про час та місце розгляду справи повідомленими належним чином.

Суд зазначає, що відповідно до аналізу ч. 1-3 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. При цьому суд зазначає, що у даному випадку підстави для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки суд відкладає розгляд справи лише через першу неявку учасника справи, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними, а в разі повторної неявки такого учасника справи (його представника), належним чином повідомленого про судове засідання, суд розглядає справу за його відсутності незалежно від причин його неявки.

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 22 травня 2019 року по справі № 310/12817/13.

Таким чином, внаслідок наявності заяви від представника позивача про можливість розгляду справи за його відсутності за ч. 4 ст. 223 ЦПК суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши надані письмові докази, дійшов висновку про можливість часткового задоволення поданого позову, виходячи з наступного вмотивування.

Відповідно до ст. 901 ЦК за договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується надати послугу, яка споживається у процесі здійснення певної дії або здійснення певної діяльності, а інша сторона зобов`язується сплатити виконавцю дану послугу, якщо інше не встановлено договором.

На підставі ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплову енергію та інші послуги) береться крім квартирної плати згідно затверджених у встановленому законом порядку тарифам.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно із ст. 9, 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Ціни (тарифи) відповідно до закону встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) та ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.

За ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) до комунальних послуг відносяться послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води.

На підставі ч. 5 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

За ст. 16 Закону України «Про теплопостачання» до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, при регулюванні господарської діяльності суб`єктів відносин у сфері теплопостачання, належать розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання; забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання.

На підставі п. 2 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, опалювана площа (об`єм) квартири (будинку садибного типу) - загальна площа (об`єм) квартири, а також будинку садибного типу без урахування площі лоджій, балконів, терас.

За п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» визначає, що плата за теплову енергію повинна вноситися щомісячно.

Згідно особового рахунку ККП «Маріупольтепломережа» № НОМЕР_1 , відкритого на ОСОБА_6 на кв. АДРЕСА_2 , вбачається, що опалювальна площа такої квартири складає 59,80 кв. м. (а. с. 4).

Суд зазначає, що за інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що право власності на кв. АДРЕСА_2 зареєстровано на 2/3 частки за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на 1/3 частка за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 17-18).

За інформацією Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 23 грудня 2019 року вбачається, що по АДРЕСА_1 : ОСОБА_1 зареєстрований, починаючи з 18 серпня 1998 року; ОСОБА_2 зареєстрована, починаючи з 4 січня 2013 року; ОСОБА_3 зареєстрована, починаючи з 7 квітня 2015 року (а. с. 20).

В той же час на підставі інформації Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 11 лютого 2020 року вбачається, що по АДРЕСА_1 ОСОБА_6 була зареєстрована до ІНФОРМАЦІЯ_9 (а. с. 35).

Крім цього за інформацією Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 26 березня 2020 року вбачається, що ОСОБА_6 була знята з реєстрації по АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 внаслідок її смерті. Крім того на час смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в кв. АДРЕСА_2 були зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також малолітні ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а. с. 64).

Відповідно до копії актового запису про смерть № 337 від 5 березня 2014 року, виданого Лівобережним районним у місті Маріуполі ВДРАЦС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 померла, смерть якої була зареєстрована за заявою ОСОБА_1 (а. с. 44-46).

На підставі актового запису про народження № 513 від 13 травня 1982 року, виданого Лівобережним районним у місті Маріуполі ВДРАЦС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), вбачається, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками якого вказані ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 44-46).

Згідно із відповіді 4-ї державної нотаріальної контори міста Маріуполя від 1 квітня 2020 року вбачається, що спадкова справа не заводилась щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 , що також підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (а. с. 62-63).

На підставі ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За ст. 1220 ЦК спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до ст. 1221 ЦК місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно із ст. 1222 ЦК спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За ч. 1 ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

На підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За ч. 1 ст. 1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

На підставі ч. 1 ст. 1272 ЦК якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно із ч. 1 ст. 1273 ЦК спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

При цьому за ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

На підставі ст. 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

За ст. 1261 ЦК до першої черги право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

В судовому засіданні на підставі перелічених норм суд встановив, що ОСОБА_1 був зареєстрованим постійно по АДРЕСА_1 разом із ОСОБА_6 на момент смерті останньої, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Тому на підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд дійшов висновку, що за ч. 3 ст. 1268 ЦК ОСОБА_1 , будучи сином ОСОБА_6 , як такий що постійно проживав разом із спадкодавцем на час її смерті, фактично прийняв спадщину своєї матері, оскільки протягом шестимісячного строку після 5 березня 2014 року не подав відповідну заяву нотаріусу про відмову від спадщини.

Отже суд зазначає, що ОСОБА_1 є спадкоємцем померлої ОСОБА_6 першої черги, тому він успадкував спадщину, що залишилась після смерті спадкодавця та яка складається, зокрема, з права власності на 2/3 частки кв. АДРЕСА_2 .

Згідно із ч. 1 ст. 1296 та ч. 1 ст. 1297 ЦК (в редакції на момент спадкування майна ОСОБА_6 ) спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

При цьому суд зауважує, що на підставі ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Таким чином з березня 2014 року єдиним підтвердженим за законом власником в цілому кв. АДРЕСА_2 є відповідач, ОСОБА_1 , якому до цього належала 1/3 частка такої нерухомості, а з 5 березня 2014 року у його власність шляхом спадкування фактично перейшла 2/3 частки спірного житлового приміщення від спадкодавця ОСОБА_6 .

Відповідно до ч. 4 ст. 319, ч. 1 ст. 322 ЦК власність зобов`язує, тому власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналізуючи перелічені норми, суд звертає увагу на те, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; а власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - власник) - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку.

За ч. 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Згідно із ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Суд зауважує, що за ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; а індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, (або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Натомість за ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Аналізуючи наведені норми загального цивільного законодавства та спеціального в сфері житлово-комунальних послуг, суд робить висновок, що саме власник нерухомості повинен нести відповідальність з несплати житлово-комунальних послуг.

В той же час, положення ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) стосуються солідарної відповідальність осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі власника, за їх зобов`язаннями саме перед власником з оплати житлово-комунальних послуг.

Враховуючи викладене вмотивування, суд зазначає, що позовні вимоги позивачем були пред`явлені до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є не належними відповідачами, оскільки відповідати повинен в такому разі власник спірної квартири, тобто ОСОБА_1 .

Як вбачається із розрахунків ККП «Маріупольтепломережа» заборгованість споживачів з наданої останнім теплової енергії та гарячого водопостачання по АДРЕСА_1 за період з 1 січня 2014 року по 1 грудня 2019 року становить 43375,92 грн. (а. с. 5).

Правильність нарахувань заборгованості з наданих відповідачу послуг з опалення та гарячого водопостачання підтверджується: рішеннями Виконавчого комітету Маріупольської міської ради «Про вартість послуг з опалення та гарячого водопостачання, які надаються населенню» від 22 грудня 2010 року та «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів ККП «Маріупольтепломережа» від 30 січня 2019 року, а також Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 17 жовтня 2014 року та від 31 березня 2015 року, до якої були внесені зміни постановами від 11 червня 2015 року, від 9 червня 2016 року, 28 грудня 2017 року.

Таким чином в судовому засіданні було встановлено, що розмір несплачених відповідачем послуг з гарячого водопостачання та централізованого опалення підтверджено відповідними тарифами та розрахунком представників ККП «Маріупольтепломережа» за особовим рахунком по АДРЕСА_1 .

Також суд зазначає, що за ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання за вимогою кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Закріплена п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч. 2 ст. 625 ЦК. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та 3% річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 березня 2018 року по справі № 210/5796/16-ц.

Так на підставі розрахунків представників позивача 3% річних та інфляційних витрат відповідно до ст. 625 ЦК за період прострочення погашення заборгованості споживачів вбачається, що останні заборгували за спірний період ККП «Маріупольтепломережа» 3% річних в розмірі 2580,47 грн. та інфляційні витрати в розмірі 7852,03 грн. (а. с. 6, 7).

Отже суд дійшов переконання, що заявлені та підтвердженні в судовому засіданні вимоги ККП «Маріупольтепломережа» до власника кв. 16 в буд. 61 по вул. Київській в м. Маріуполі, підлягають задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 суми боргу в загальному розмірі 53808,42 грн., оскільки суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 за період з січня 2014 року по грудень 2019 року, як власник житла, заборгував позивачу за послуги з надання теплової енергії з основного боргу - 43375,92 грн., 3% річних - 2580,47 грн. та інфляційних витрат - 7852,03 грн., внаслідок чого виникла заборгованість перед ККП «Маріупольтепломережа».

За ст. 141 ЦПК суд стягує з відповідача витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 1921 грн. на користь ККП «Маріупольтепломережа».

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

Позов Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» на р/р НОМЕР_2 в AT «ПУМБ», МФО 334851, заборгованість за користування тепловою енергією в розмірі 43375,92 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» на р/р НОМЕР_3 в AT «ПУМБ», МФО 334851, заборгованість з 3% річних в сумі 2580,47 грн., з інфляційних витрат в сумі 7852,03 грн. та з витрат по сплаті судового збору в сумі 1921 грн.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте відповідачем шляхом подачі письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 18 травня 2020 року.

Позивач: Комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа», ЄДРПОУ: 33760279, юридична адреса: вул. Гризодубової 1, м. Маріуполь.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований в АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрована в АДРЕСА_1 .

Суддя