Рішення № 89294238, 18.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2020 року м. Київ № 640/13987/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Державної фіскальної служби України провизнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії.,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач-1), Державної фіскальної служби України (далі по тексту - відповідач-2) про:

- визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019р. №Ф-13083-23.

- визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 10.07.2019 року №31870/6/99-99-11-05-02-25.

- зобов`язання Головного управління ДФС у м. Києві привести у відповідність інтегровану картку платника податків фізичної особи - підприємця та особи, яка проводить незалежну професійну діяльність - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1 , щодо протиправною нарахованої недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі.

Ухвалою суду від 06.08.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обгрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення, щодо сплати позивачем боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 16.05.2019р. №Ф-13083-23, оскільки ОСОБА_1 з 07.04.2011 року є особою з інвалідністю 2 групи армії та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Крім того, позивач зазначає, що доходу від незалежної професійної діяльності не отримує, а тому ЄСВ не сплачується.

06 вересня 2019 року відповідачем подано відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, оскільки відповідно до реєстраційних даних АІС «Податковий Блок», станом на 27.08.2019р. по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000(для фізичних осіб - підприємців, у т.ч., які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність 22% самозайнятій особі ОСОБА_1 в автоматичному режимі нараховано розрахункову суму за січень - грудень 2017 рік, січень - грудень 2018 рік та 2019 рік. З огляду на викладене, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

30 вересня 2019 року позивачем подана відповідь на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 зареєстрований у ДПІ у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві як фізична особа - підприємець та є платником єдиного податку 3 групи, а також як самозайнята особа - адвокат.

16 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13083-23, якою повідомлено, що станом на 30.04.2019р. позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 2851,02грн.

10 червня 2019 року позивач подав скаргу до Державної фіскальної служби України, в якій просив скасувати вимогу, як таку, що сформована з порушенням чинного законодавства.

Рішенням Державної фіскальної служби України № 31870/6/99-99-11-05-02-25 від 10.07.2019р.вимога від 16 травня 2018 року №Ф-13083-23 залишена без змін, а скарга - без задоволення.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" зазначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII трудові пенсії діляться на пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску, можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у рішеннях Вищого адміністративного суду України, зокрема, від 31.07.2014 №К/800/5226/14, у постанові Верховного Суду України від 15.04.2014 у справі № 21-59а14, у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року у справі №806/1575/16.

Судом встановлено, що не заперечується відповідачем, позивач у вищевказаному періоді був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та є особою з інвалідністю ІІ групи армії, отримує пенсію по інвалідності.

З огляду на викладене, суд вважає, що оскільки фізична особа - підприємець ОСОБА_1 будучи інвалідом ІІ групи та отримуючи відповідну пенсію, звільнений від обов`язку зі сплати єдиного внеску.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 10 квітня 2019 року, розглядаючи у системному взаємозв`язку норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. У зв`язку з цим застрахована особа у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.

У відповідності до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Зважаючи на вищенаведене у сукупності, суд прийшов до висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-13083-23 від 16 травня 2019 року винесена контролюючим органом протиправною, а тому підлягає скасуванню.

В частині позовних вимог щодо оскарження рішення директорки Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження Державної фіскальної служби України Ірини Антоненко №31870/6/99-99-11-05-02-25 від 10 липня 2019 року, суд зазначає наступне.

Статтею 56 Податкового кодексу України врегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів. Згідно з абзацом 3 пункту 56.18 статті 58 Податкового кодексу України, процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Так, оскаржуване рішення ДФС України прийнято за результатами вирішення податкового спору під час адміністративного оскарження.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, з наведених процесуальних норм випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Однак, в даному випадку рішення ДФС України не містить приписів вчинити обов`язкові дії позивачу та не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав позивача, а тому не є рішеннями суб`єкта владних повноважень (актами індивідуальної дії) у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, не порушують права свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин.

За таких обставин, враховуючи, що рішення директорки Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження Державної фіскальної служби України Ірини Антоненко №31870/6/99-99-11-05-02-25 від 10 липня 2019 року прийнято за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, не є актом реалізації контролюючим органом повноважень у сфері управлінської діяльності та не має самостійного юридичного значення, оскільки не містить обов`язкового для суб`єкта господарювання припису, таке рішення саме по собі не породжує у платника будь-якого додаткового обов`язку та не перешкоджає реалізації його права, зокрема, щодо оскарження до суду самого рішення.

Враховуючи вищенаведене, позовна вимога в зазначеній частині задоволенню не підлягає.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного управління ДФС у місті Києві здійснити коригування відомостей в облікових даних, зокрема в інтегрованій картці платника єдиного внеску - ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо протиправно нарахованої недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі - 12 408, 46 грн., суд виходить з наступного.

Так, організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначає Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року №422 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 р. за N 751/28881) (далі - Порядок №422).

Пунктом 3 розділу І Порядку №422 визначено, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС. У розділі VII Порядку №422 визначений механізм перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.

Аналіз положень Порядку свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права товариства є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року №816/2042/16, від 26 лютого 2019 року №805/4374/15-а (адміністративне провадження №К/9901/25450/18).

Однак, суд вбачає, що сума зазначена у позовній вимозі стосовно коригування не відповідає сумі, яка відображена в інтегрованій картці платника податків на момент винесення оскаржуваної вимог, а тому суд вважає, що вимоги в цій частині підлягають задоволенню лише на суму 2 851,02 грн.

На підставі вищевикладеного позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу від 16 травня 2019 року №Ф-13083-23, прийняту Головним управління ДФС у місті Києві (м. Київ, 04116, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на обов`язкове державне соціальне страхування в сумі 2 851,02 грн.

Зобов`язати Головне управління ДФС у місті Києві (м. Київ, 04116, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) привести у відповідність інтегровану картку платника єдиного внеску - ФОП з ознакою провадження незалежної професійної діяльності шляхом виключення з облікових даних суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 2 851,02 грн.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п.3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В.В. Амельохін