Рішення № 89294227, 18.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2020 року м. Київ № 640/5101/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДержавної казначейської служби України провизнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просить:

- визнати відмову Державної казначейської служби України у виконанні постанови Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17 протиправною;

- зобов`язати Державну казначейську службу України виконати постанову Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що звернувшись до Державної казначейської служби України із заявою про виконання постанови Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17, отримала безпідставну відмову, оскільки положеннями чинного законодавства не передбачено такої підстави для відмови як «не визначено джерело та порядок відшкодування шкоди, завданої терористичним актом», з урахуванням того, що у силу ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.04.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строк для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечення.

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що у Державному бюджеті України передбачено кошти на відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб, але не передбачено відповідних асигнувань на відшкодування шкоди, завданої терористичним актом. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом. Однак, як зазначено представником відповідача, наразі питання щодо порядку і механізму відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, за рахунок коштів Державного бюджету України залишається законодавчо не врегульованим. При цьому, за твердженням представника відповідача, приписи Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не поширюються на виконання рішень суду про відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом. Додатково представником відповідача наголошено на тому, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07.03.2019 у справі №419/3824/17 зупинено виконання постанови Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 до закінчення касаційного розгляду справи.

Від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій останнім додатково наголошено на обґрунтованості заявлених позовних вимог, з урахуванням того, що відсутність бюджетних асигнувань не може виправдовувати невиконання державною судових рішень.

Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, постановою Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17 за позовом ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_1 , до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача Служби безпеки України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє за угодою про надання правової (юридичної) допомоги від імені ОСОБА_1 , задоволено частково; рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 11.06.2018 скасовано; ухвалено нове рішення у справі, яким позовні вимоги ОСОБА_2 , яка діє за угодою про надання правової (юридичної) допомоги від імені ОСОБА_1 , до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, задоволено частково, а саме: стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 600 000 (шістсот тисяч) гривень; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання постанови Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17 Луганським апеляційним судом видано виконавчий лист від 17.12.2018, в якому боржником визначено Державну казначейську службу України.

З огляду на викладене, представник ОСОБА_1 звернулась до Державної казначейської служби України із заявою від 25.01.2019 про виконання постанови Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17.

Листом від 15.02.2019 №5-06/3000 Державна казначейська служба України повідомила представника ОСОБА_1 про те, що станом на момент надання вказаної відповіді законодавством не визначено джерело та порядок відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, з огляду на що, після встановлення у Державному бюджеті України відповідних бюджетних асигнувань Казначейство здійснить заходи щодо безспірного списання коштів.

На підставі викладеного, вважаючи порушеними власні права та охоронювані законом інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

У силу ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

У свою чергу, Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (надалі - Порядок №845, тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно з п. 6 Порядку №845, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

Органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку: 1) приймають їх до розгляду та реєструють відповідно до вимог організації діловодства. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер; 2) здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів; 3) повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів (п. 8 Порядку №845).

Відповідно до пп. 1 п. 9 Порядку №845, орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ: не підлягає виконанню органом Казначейства; подано особою, що не має відповідних повноважень; пред`явлено до виконання з пропущенням установленого строку; не відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження».

Приписами п. 35 Порядку №845 передбачено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; 4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; 5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Так, з посиланням на наведені положення п. 35 Порядку №845 представником відповідача наголошено на тому, що у Державному бюджеті України передбачено кошти на відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб, але не передбачено відповідних асигнувань на відшкодування шкоди, завданої терористичним актом. Наразі питання щодо порядку і механізму відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, за рахунок коштів Державного бюджету України залишається законодавчо не врегульованим.

Однак, з приводу викладеного слід зазначити, що у мотивувальній частині постанови Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17 вказано наступне: «Разом із тим, посилання суду першої інстанції на те, що на час розгляду справи держава Україна не прийняла відповідний закон, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», на підставі якого передбачається процедура виплати компенсації моральної шкоди родичам загиблих від терористичних актів, не є обґрунтованим.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту та закріплено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

При цьому у п. 82 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» зазначено, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав і свобод, у якій би формі вони не закріплювалися в національному правопорядку. Особа на практиці повинна мати можливість скористатись ефективними засобами захисту, тобто засобами, які б запобігли вчиненню порушень чи їх продовженню або забезпечили заявнику відповідне відшкодування.

При таких обставинах, колегія судців апеляційного суду приходить до висновку, що відсутність на національному рівні ефективного засобу юридичного захисту для забезпечення дотримання суті конвенційних прав не може бути перешкодою у реалізації особою таких прав та свобод.

Іншими словами, відсутність відповідного «процедурного» закону не може бути перешкодою у захисті прав позивача щодо отримання відшкодування моральної шкоди від держави на підставі ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Крім того, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань».

Згідно з ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене вбачається, що підстави для відмови у виконанні постанови Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17 та виданого на її підставі виконавчого листа (не визначення на законодавчому рівні джерела та порядку відшкодування шкоди, завданої терористичним актом), які зазначені Державною казначейською службою України у листі останньої від 15.02.2019 №5-06/3000 та у поданому до суду відзиві, вже були предметом дослідження Луганським апеляційним судом у справі №419/3824/17, про що свідчить зміст постанови від 19.11.2018.

Відтак, повторному дослідженню у межах даної адміністративної справи встановлені Луганським апеляційним судом обставини не підлягають.

З приводу вказаного, суд звертає увагу, що у силу ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Таким чином, у Державної казначейської служби України були відсутні законодавчо мотивовані підстави для відмови у виконанні постанови Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17 та виданого на її підставі виконавчого листа з підстав не визначення на законодавчому рівні джерела та порядку відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, а тому дії Державної казначейської служби України щодо відмови у виконанні постанови Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17 з підстав, наведених у листі від 15.02.2019 №5-06/3000, є протиправними.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Державної казначейської служби України виконати постанову Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17 суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07.03.2019 у справі №419/3824/17 зупинено виконання постанови Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 до закінчення касаційного розгляду справи. Станом на момент розгляду даної адміністративної справи справа №419/3824/17 у касаційному порядку не розглянута, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до пп. 1 п. 13 Порядку №845, зупинення безспірного списання коштів здійснюється у разі зупинення судом виконання: виконавчого документа; рішення про стягнення коштів.

Відтак, наразі постанова Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17 та виданий на її виконання виконавчий лист не можуть бути виконані, з огляду на ухвалу Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07.03.2019 у справі №419/3824/17, тому вказана позовна вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 77, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної казначейської служби України щодо відмови у виконанні постанови Луганського апеляційного суду від 19.11.2018 у справі №419/3824/17 з підстав, наведених у листі від 15.02.2019 №5-06/3000.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок