Рішення № 89292275, 18.05.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2020 року Справа № 280/1862/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Простор – ДС» до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

18 березня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Простор – ДС» (далі – позивач) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 27.02.2020 №ЗП4657/570/АВ/П/ТД-ФС.

Ухвалою суду від 19.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено розгляд справи без виклику представників сторін.

Крім того, ухвалою суду від 19.03.2020 судом вжито заходів забезпечення адміністративного позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно та не обґрунтовано за результатами проведеного інспекційного відвідування прийнято постанову, якою на позивача накладено штраф в розмірі 47230,00 грн. Зазначає, що відповідач дійшов помилкових висновків про наявність трудових відносин між ТОВ «Простор-ДС» та громадянкою ОСОБА_1 , оскільки на момент проведення інспекційного відвідування ОСОБА_1 здійснювала виконання цивільних обов`язків за договором підряду. Позивач зазначає, що інспектору Держпраці було надано всі документи по виконанню ОСОБА_1 цивільно-правового договору щодо утримання зелених насаджень, проте такі не були враховані під час прийняття спірної постанови. Представник позивача вказував на те, що лише та обставина, що ОСОБА_1 на момент інспекційного відвідування перебувала у одязі компанії – позивача не свідчить про наявність трудових відносин. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що під час проведення інспекційного відвідування інспектором Держпраці було встановлено, що на території підприємства перебуває громадянка ОСОБА_1 , яка будучі вдягненою у спецодяг (форму підприємства) виконувала роботу помічника оператора заправних станцій. Також, відповідач посилався на те, що під час проведення інспекційного відвідування інспектору Держпраці не було надано жодних документів на підтвердження трудових відносин між позивачем та ОСОБА_1 , а цивільно-правовий договір наданий лише після завершення інспекційного відвідування. Крім того, позивач вказував і на те, що позивачем не було надано жодних пояснень щодо того, що на момент проведення інспекційного відвідування громадянка ОСОБА_1 виконувала роботу іншу ніж та, що передбачена цивільно-правовою угодою. За таких обставин, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 28.12.2019 заступником начальника ГУ Держпраці у Запорізькій області видано наказ №2314 «Про проведення заходу державного нагляду (контролю)».

Крім того, 28.12.2019 ГУ Держпраці у Запорізькій області видано направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) №4657, для проведення інспекційного відвідування ТОВ «Простор-ДС», за адресами: м.Запоріжжя, вул.Верхня, 3д, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 8.

Також, судом встановлено, що у період з 28.12.2019 по 10.01.2020 інспекторами праці проведено інспекційне відвідування юридичної особи – ТОВ «Простор-ДС», яка використовує найману працю, за результатами якої складено Акт №ЗП4657/570/АВ від 10.01.2020.

Відповідно до висновків Акту інспекційного відвідування №ЗП4657/570/АВ від 10.01.2020 встановлено, серед іншого, порушення ч.1 ст.21, ч.1 та 3 ст.24 КЗпП України, а саме встановлено допущення ОСОБА_1 до роботи на ТОВ «Простор-ДС» без укладання трудового договору.

27.02.2020 ГУ Держпраці у Запорізькій області, на підставі висновків Акту №ЗП4657/570/АВ від 10.01.2020, винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗП4657/570/АВ/П/ТД-ФС, якою на позивача накладено штраф у розмірі 47230,00 грн., за порушення ч.1 ст.21, ч.1 та 3 ст.24 КЗпП України, в частині допуску до роботи без укладання трудового договору в письмовій формі з ОСОБА_1 .

Позивач, не погодившись з постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень..

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Згідно ч.5 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 від 1947 року (далі – Конвенція), інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.

Згідно статті 16 Конвенції, інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що відповідачем було порушено порядок проведення інспекційного відвідування, оскільки, на думку позивача, не було правових підстав для його проведення, оскільки у разі якщо позивач вважав, що відсутні підстави для проведення інспекційного відвідування, то мав право не допускати інспекторів до проведення інспекційного відвідування, відповідно до положень статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Разом з тим, позивач відповідним правом не скористався, а навпаки надавав інспекторам відповідні пояснення та документи необхідні для проведення інспекційного відвідування, у зв`язку з чим дослідженню підлягають саме результатами інспекційного відвідування.

Разом з тим, суд не може погодитись із правомірністю застосування до позивача штрафних санкцій та з обґрунтованістю висновків щодо порушення позивачем вимог ч.1, 3 ст.24 КЗпП України в частині допуску до роботи без укладання трудового договору в письмовій формі з громадянкою ОСОБА_1 , з огляду на наступне.

Суд зазначає, що визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір являється укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження № К/9901/10149/19).

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Суд зазначає, що відповідачем до матеріалів адміністративної справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність між позивачем та громадянкою ОСОБА_1 трудових відносин.

Так, судом встановлено, що 10.12.2019 між ТОВ «Простор-ДС» - Замовник та ОСОБА_1 – Виконавець укладено Договір №10/12-01/2019-20 підряду з виконання робіт (надання послуг) по утриманню зелених насаджень, відповідно до пункту 1.1 якого, Виконавець зобов`язується у період з 10 грудня 2019 року до 10 січня 2020 року надати Замовникові послуги: Заходи щодо утримання зелених насаджень автозаправної станції за адресою АДРЕСА_1 (послуги з озеленення території та утримання зелених насаджень), на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов`язаний здійснити оплату за надані послуги.

03.01.2020 між ТОВ «Простор-ДС» та ОСОБА_1 підписано Акт прийому-надання послуг за договором №10/12-01/2019-20.

Отже, характер взаємовідносин між позивачем та ОСОБА_1 відповідають вимогам встановленим до цивільно-правового договору, ознаки які притаманні трудовим відносинам судом не встановлено та відповідачем не доведено.

Суд відхиляє наданий до суду відеозапис інспекційного відвідування, оскільки такий відеозапис лише фіксує наявність певної особи (ймовірно ОСОБА_1 ) на певній території, проте, не містить доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 виконувала посадові обов`язки помічника автозаправної станції та/або інші посадові обов`язки ніж ті, що передбачено цивільно-правовим договором. В свою чергу, особа яка зафіксована на відеозаписі відмовилась від надання пояснень.

Так само жодним чином не підтверджує факт наявності трудових відносин те, що ОСОБА_1 перебувала у спецодязі ТОВ «Простор-ДС».

Посилання представника відповідача на те, що позивачем несвоєчасно були надані документи щодо взаємовідносин між ТОВ «Простор-ДС» та ОСОБА_1 , суд зазначає, що такі доводи не свідчать про наявність трудових відносин.

У разі якщо відповідач вважав, що позивачем створюються перешкоди у проведенні інспекційного відвідування, то відповідно мав право застосувати штрафні санкції за недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні, а не застосовувати штрафні санкції за неоформлення трудових відносин.

Також, слід звернути увагу і на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 26.03.2020 по справі №33/401/20, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту перебування у трудових відносинах. В зазначеному рішенні судом зазначено, що правовідносини мають ознаки цивільно-правового договору, а саме підряду.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами відповідач діяв необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Простор-ДС».

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Простор – ДС» (69050, м.Запоріжжя, вул.Космічна, буд.150, код ЄДРПОУ 42468550) до Головного управління Держпраці у Запорізькій області (69032, м.Запоріжжя, Північне шосе, 25, код ЄДРПОУ 39833546) про визнання протиправною та скасування постанови – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 27.02.2020 №ЗП4657/570/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Простор – ДС» судовий збір в розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг установленого судом строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями).

Суддя І.В. Новікова