Рішення № 89291831, 14.05.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2020 р. Справа№200/3895/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов вмотивовано тим, що 13.03.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і надав всі необхідні документи. Відповідач, розглянувши зазначену заяву та надані документи, прийняв рішення від 17.03.2020, яким відмовив позивачеві у призначенні пільгової пенсії, не зарахувавши до пільгового стажу позивача певні періоди роботи на підставі того, що позивач не має необхідного пільгового стажу на підземних роботах. Позивач вважає такі висновки відповідача протиправними, такими, що суперечать записам у його трудовій книжці та наданим до управління довідкам, які підтверджують факт роботи. Таким чином, відповідач при обчисленні пільгового стажу роботи безпідставно не врахував записи у трудовій книжці, які підтверджують пільговий стаж роботи, який дає право на пенсію відповідно до ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що у зв`язку з тим, що довідки, підтверджуючі факт пільгової роботи та накази про проведення атестації робочих місць не надані, а в трудовій книжці дата заповнення не відповідає вимогам «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» неможливо врахувати до пільгового стажу спірні періоди роботи. У зв`язку з тим, що підприємства, на яких працював позивач, знаходяться на непідконтрольній Українській владі території, здійснити перевірку не є можливим. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.04.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження.

Сторони про відкриття провадження були повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач в даних правовідносинах є суб`єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.03.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою № 1062 про призначення пенсії згідно п. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

17.03.2020 рішенням Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 1062 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

В зазначеному рішенні від 17.03.2020 відповідач, зокрема зазначив, що згідно трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 працював: з 25.05.1994 по 21.05.1996, у якості учня електрослюсаря підземного, електрослюсарем підземним на «Шахті «Петровська»; з 06.06.1996 по 18.09.1998 у якості електрослюсаря підземного, учня гірничого робітника очисного вибою, гірничого робітника очисного вибою.

Період роботи з 25.05.1994 по 21.05.1996 не зараховано до страхового стажу так як внесені записи не відповідають «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».

Періоди роботи з 25.05.1994 по 21.05.1996, з 06.06.1996 по 18.09.1998 не зараховано до пільгового стажу, так як з записів трудової книжці не можливо зробити висновок про зайнятість повного робочого дня на підземних роботах та також немає можливості витребувати з підприємства довідки які б підтвердили пільговий характер роботи заявника на даному підприємстві.

Позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача як таке, що прийняте з порушенням норм чиного законодавства та його конституційних прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності зі статтею 26 Закону № 1058-ІV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно з пунктом 2 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-ІV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і важкими умовами праці на списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону і в разі досягнення пенсійного віку та трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до положень п. 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-ІV, положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

На підставі частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Закон № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону № 1058-ІV, працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за нормами ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та надав відповідні документи.

У відповідності до статті 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеній норми відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

Відповідач не зарахував до пільгового стажу позивача періоди роботи: з 25.05.1994 по 21.05.1996, у якості учня електрослюсаря підземного, електрослюсарем підземним на «Шахті «Петровська»; з 06.06.1996 по 18.09.1998 у якості електрослюсаря підземного, учня гірничого робітника очисного вибою, гірничого робітника очисного вибою.

Щодо спірних періодів роботи, суд зауважує, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 містить записи про те, що ОСОБА_1 , зокрема в спірні періоди працював повний робочий день під землею в шахті.

Суд зазначає, що трудової книжка позивача містить належним чином відображені записи щодо спірних періодів роботи позивача у шкідливих умовах під землею, що дає право на зарахування цих періодів до пільгового стажу.

Суд зауважує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 провадження № К/9901/1298/17.

Разом з тим, суд зазначає про безпідставне посилання відповідача у своєму відзиві на адміністративний позов на ненадання позивачем наказів про проведення атестації робочих місць, оскільки в своєму рішенні № 1062 від 17.03.2020 Пенсійний орган на таку підставу для не зарахування періодів роботи не посилався.

Проте суд зазначає, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне виконання роботодавцем своїх обов`язків на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Наведена бездіяльність відповідача свідчить про недбале ставлення пенсійного органу при вирішення такого важливого питання як пенсійне забезпечення особи, яке гарантується ст. 46 Конституції України і визначено законодавцем як джерело існування громадянина держави.

Кірм того, суд вважає за потрібне зазначити відповідачу наступне.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів". Так, у справі "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &45) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у справах Кіпр проти Туреччини" ( Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" ( Cyprus v. Turkey 10.05.2001&92).

Спираючись на сформульований у вищезазначеній справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зауважив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]".

Верховний Суд у постанові від 18.04.2019 року по справі №344/16404/16-а зазначив про можливість застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.

Тобто, в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права на перерахунок пенсії, через видання документів про підтвердження трудової діяльності на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).

Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що позивачем подані необхідні та належні відомості щодо періодів пільгової роботи, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави її не враховувати.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 17.03.2020 № 1062 про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставі Конституції та законодавства України, а отже підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією № 49153 від 06.04.2020, позивач за подання адміністративного позову сплатив 840,80 грн. судового збору.

Отже, суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42169323; 85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, буд. 13) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 17.03.2020 № 1062 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії згідно п. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Покровське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42169323) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 13.03.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із зарахуванням до пільгового стажу періодів роботи: з 25.05.1994 по 21.05.1996 в якості учня електрослюсаря підземного, електрослюсарем підземним; з 06.06.1996 по 18.09.1998 у якості електрослюсаря підземного, учня гірничого робітника очисного вибою, гірничого робітника очисного вибою.

Стягнути з Покровського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ: 42169323; 85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, буд. 13) судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 14 травня 2020 року.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець